Политик Тарас Чорновил рассказал, что ждет Януковича

Во вторник, 23 октября, в гостях у Новости Украины — From-UA был украинский политик Тарас Чорновил. Кандидат в народные депутаты Украины в Дарницком избирательном округе г. Киева № 212 и ныне действующий внефракционный народный депутат признался, почему он не любит нашу оппозицию, но все-таки будет за неё голосовать, рассказал, какая судьба ждет Януковича и чей он приемник, и что лежит в основе идеи истинной федерализации Украины.

Киевлянин: — Пожалуйста, ответьте на три вопроса:

1) Вы Черновол или Черновил?
2) Слова «наразі», «спортовци», «рух», «продавчиня» – это польский, украинский или галицкий язык?
3) Как Вы думаете, галицкая бандеро-нацистская «Свобода», где фюрером числится Тягнибок, пройдет в Раду?

Тарас Чорновил: — 1. Ні одне, ні друге. Насправді – Чорновіл. Російською перекладається так само, що відмічено на обох сторінках паспорта. Але згідно з граматикою, при відмінюванні проходить чергування: Чорновіл – Чорновола. У російській – так само.

2. Названі вами слова входять до чотирьох категорій: три ви вже згадали, а четверта – мова телеканалу СТБ. Насправді українська мова значно багатша, ніж та, якою говорять українські політики або диктори, і, почувши не зовсім знайоме слово, не обов’язково припускати, що це полонізм або галицизм.

3. Стосовно «Свободи». В мене інша ідеологія, я – націонал-демократ, а вони – націоналісти, але я їм бажаю пройти. У нас лише дві опозиційні партії, УДАР до опозиції не зараховую. А «Батьківщина» – опозиція слабенька. А хтось мусить хоч чимось протиставлятися цій владі.

Навіть якщо ви ненавидите всю нашу опозицію разом взяту (я їх просто недолюблюю), то я все одно вам рекомендував би проголосувати за одну з цих двох партій – «Батьківщину» і «Свободу», бо якщо регіонали наберуть 300 голосів (конституційну більшість), то навіть їхнім найзатятішим прихильникам в цій країні буде не солодко.

Щодо «Свободи» – там є кілька людей, яких я дуже не хотів би бачити в Раді, як відвертих провокаторів, але вони все одно пройдуть в мажоритарних округах Львова. Тягнибок і ті, хто в списку, вже давно дрейфують до центру, тому їхній радикалізм більше пропагандистський, ніж реальний.

Donbass: — Господин Чорновил! Наблюдая за Вашей, так сказать, политической карьерой, я могу однозначно сказать, что Вы, как политик не состоялись, более того, сотрудничая с Партией Регионов, Вы перестали представлять из себя не только политика, но и порядочного человека. Чем больше Вы сегодня критикуете своих бывших соратников, тем глупее Вы выглядите (уж простите, но из песни слов не выбросишь, за всё в жизни нужно платить). Скажите, пожалуйста, зачем Вы идете в парламент, заранее зная, что Вы туда если и пройдете, то только за счёт своей фамилии и не более? Вы же никого абсолютно не представляете, ни народ, ни политическую силу, так зачем же Вы, судя по всему, считающий себя порядочным человеком, идете в этот свинарник, в котором на сегодня нет и не может быть ни одного порядочного человека? Только, пожалуйста, ответить прошу без пафоса и псевдопатриотических фраз, надоело. Если честно можете, то отвечайте, не можете — и на том спасибо, не обижусь. Заранее благодарен.

Тарас Чорновил: — А Ви впевнен,і що Ви відбулися як людина, як громадянин? Якщо, зневажаючи на словах ПР, ніколи нічого не зробили для того, щоб на Донбасі вони не почували себе абсолютними хазяїнами.

Чому я свого часу опинився в ПР, і в чому була моя помилка, а в чому – фатальна безвихідь, я вже розповів у сотні статей та інтерв’ю. Я в 2004-му році виступив проти Ющенка, оскільки добре знав усе те, що інші знали через кілька років. Зробив одну помилку: застосував в політиці принцип з нормального життя: «ворог мого ворога – мій друг». Тоді, каюся, не прорахував і не поставився критично до Януковича. Мав на нього деякі надії. Не виправдалися. Коли зрозумів, що ні на що більше вплинути не зможу, грюкнув дверима і пішов.

Сталося так, що я єдиний з фракції, хто пішов і не повернувся, як Янукович став президентом. А звідти виходять рідко, частіше виносять вперед ногами. Яка я людина і громадянин, кожен може судити по-своєму. Я не фотомодель, щоб всім подобатися.

Щодо оцінки ВР, Ви не далекі від істини, але те, що Ви пропонуєте, називається «проти всіх». По-моєму, сьогодні ідеологію «противсіхства» найбільше експлуатує партія влади. А ви точно той, за кого себе представляєте?

Щодо моєї перемоги чи поразки, Ви могли б на неї вплинути, якби жили в Києві в Дарницькому окрузі, а так нехай вирішать ті люди, поряд з якими я живу і які мене знають трошки краще. Для чого іду в Верховну Раду? Та тому що це моя професія, я вмію працювати над законами, і мені це цікаво. Але все одно дякую за цікаве питання.

Виктор: — Добрый день, Тарас

1. Ваше отношение к идее отца о федеративном устройстве страны?
2. За кого Вы будете сами голосовать по пропорционалке?
Спасибо.

Тарас Чорновил: — 1. Кожній ідеї свій час. У 1988-му році цю ідею можна було розвинути і втілити в життя, але батько її наповнював дуже конкретним змістом. Коли сьогодні Болдирєв чи Колісниченко згадують Чорновола, то це фальсифікат, вони під федералізацією розуміють абсолютно інші речі. Батько пропонував покласти в основу федерального устрою нереалізований закон УНР 1918-го року «Про мовно-культурні автономії». Ця концепція не давала можливості для сепаратизму, але створювала умови для більш повного саморозкриття і розвитку регіонів.

Після подій 91-го року, коли його противники винесли на поверхню кілька відверто сепаратистських проектів, як «острів Крим», або «Донецько-Криворізька республіка», він цю ідею відклав до дуже далекого майбутнього, розуміючи, що нею будуть спекулювати не надто порядні люди.

До речі, єдиний, хто його повністю зрозумів – це його політичний опонент, але достатньо порядна людина – Євгеній Кушнарьов. Він згадуючи про цю ідею Чорновола, подавав її у справжньому контексті, а не спекулював.

Думаю, що сьогодні до ідеї земського устрою можна йти через довгий шлях зростання фінансової самостійності регіонів, адміністративну реформу та зменшення ролі держави у впливі на долю людини та бізнесу. На жаль, цього також не зрозуміли і помаранчеві автори адміністративної реформи, зокрема Роман Безсмертний.

2. Дуже не люблю нашу опозицію, терпіти не можу її лідерів (тих, хто на волі), але голосуватиму за одну з двох опозиційних партій. Ідеологічно ближча «Батьківщина», але ризик щодо проходження і більша послідовність роблять пріоритетнішою «Свободу». Ще раз скажу, це не голосування від захоплення, це голосування від безвиході. Політичної сили, за яку я міг би відверто агітувати і клястися, що вони не підведуть, я в Україні не бачу жодної. Просто мусимо не дати регіоналам сформувати конституційну більшість, бо тоді ті вибори будуть вже останніми. Насправді Тягнибок не такий страшний, як хоче себе показати.

Игорь Филатов: — Меня интересует следующее: читал ли Тарас Вячеславович книгу Виктора Полищука о так называемых героях из ОУН-УПА? И какова реакция господина Чорновила на эту книгу?

Тарас Чорновил: — Конкретно книги Поліщука не читав, навіть не знаю, в якому ключі він оцінює цю історію. Але з дитинства був знайомий та спілкувався з багатьма людьми, які брали участь у націоналістичному підпіллі та в УПА. Це були люди з дуже високим потенціалом ідеалізму, які, зрештою, боролись за те, що ми в 1991-му році підтримали на референдумі.

Я далекий від ідеалізації всього, що відбувалося в УПА і ОУН, дуже критично ставлюся до діяльності СБ. Жахлива історія внутрішньої війни між бандерівцями і мельниківцями, але цей рух був реакцією на набагато страшніші дії польських, німецьких і комуністичних окупантів.

Щодо жорстокості: були і такі приклади, але в історіографії ви знайдете дуже багато доказів того, що більшість убивств і розправ були скоєні переодягнутими спецзагонами і групами стребків. Де і яка міра відповідальності однієї і другої сторони, можна було б встановити, якби була сьогодні чесна історіографія. На жаль, офіційні історики повністю працюють в руслі російської доктрини, яка для будь-якої думаючої людини в Україні, навіть ярого противника УПА, не витримує жодної критики. Їхні націоналістичні опоненти дуже часто діють за аналогічними схемами: «бандерівці хороші і чисті саме тому, що вони бандерівці». Всю правду поки що ніхто навіть ще не спробував написати.

Саша: — Если взять победу на выборах за 100% успеха, сколько процентов Вы дали бы на следующие составляющие (для Киева):подкуп избирателей, партийная принадлежность кандидата, наличие админресурса, может, еще что, на Ваш выбор?

Тарас Чорновил: — Думаю, що у половині округів визначальним буде бренд. На жаль, і опозиція, і УДАР, які є носіями цього бренду з виясненням кандидатів поступили безсовісно. Опозиція деякі округи продала, наприклад, мій Дарницький для Порошенка за медіаресурс, а на деякі округи викинула тих людей, яких за означенням мала брати до списку. Там у них шанси мінімальні, але бренд свою роль зіграє. Люди, в яких рівень підтримки 0,0%, автоматично стартують з позначки 10%.

Для частини округів – визначальний підкуп – Герега, Довгий, Пилипишин – вони ставлять виключно на це.

Адмінресурс традиційно йде в ногу з підкупом, але в кількох округах об’єднався з брендом. Так у мене в окрузі влада зробила ставку на Кирила Куликова, який висунутий УДАРом. За однією людиною стоять адмінресурс, великі гроші і красивий бренд.

Не слід забувати, що у Києві всю «мажоритарку» віддали Сергію Льовочкіну, главі Адміністрації президента. Штаб ПР на Київ своїх впливів не поширює, тому тут найактивніше підтримують людей Черновецького або наближених до Адміністрації президента. Не завжди в них можна розгадати кандидатів від влади. У процентах розкласти вплив цих факторів я не можу, тому що в кожному окрузі співвідношення кардинально інше.

Вероника: — Как в такое тяжелое для страны и людей время глава государства и его семья умудряются так откровенно без стеснения обогащаться? Ваше мнение. Спасибо.

Тарас Чорновил: — Ні стида – ні совісті. Якби хоча б трошки скромності і співчуття до людей, яке б в принципі не допустило б такого сибаритства і розграбування, то Віктор Янукович міг би навіть бути дуже популярним лідером.

Опозиція – слабка і її не люблять, а влада могла б втілити мрію багатьох про сильного лідера, який щось робить. Але навіть якби ми всі були відносно заможними, ми б навряд чи змогли простити своєму керівнику держави таке нагле сибаритство. Коли ж для особистого збагачення витягують останні гроші, які вже йдуть не з резервів, а з кишень кожного з нас, то такого пробачити не зможе ніхто.

Янукович пішов не тільки дорогою Кучми, він ще й умудрився обігнати Даниловича в кільканадцять разів – маю на увазі саме негативи. Але деяка обережність і розважливість Кучми давала йому абсолютні гарантії – він пішов від влади, не маючи зла, його не ненавиділи, і тому він зміг спокійно гарантувати собі тиху і заможну старість.

Янукович переступив психологічну межу. Нещодавно з’явився анекдот про нове соціологічне дослідження: «50% громадян з радістю повісили б Януковича, 20% – повісили б його без жодного задоволення, а 30% не можуть визначитися, з якими почуттями вони повісили б Януковича». Анекдот жорстокий, але він абсолютно відповідає психологічному настрою абсолютної більшості громадян. Я думаю, що Янукович зрозумів, що він перейшов цю критичну психологічну межу, навряд чи хтось зможе дати йому гарантії недоторканість після його відходу від влади. Гарантії то дадуть, а от їх виконання – навряд чи зможуть.

І це заганяє Януковича і його сім`ю у ще дальший і глибший тупик. Замість того, щоб зараз, доки ще не пізно, почати змінювати ставлення до себе, спробувати жити хоч трошки скромніше і зняти частину негативу, вони ситуацію тільки погіршують. Це дуже сумно, але його життя в останні роки – це 100% копія, що робив Каддафі або Мубарак. Найгірше те, що коли таких людей скидають і знищують, на зміну їм приходять дуже часто ще гірші. І тому чим швидше вдасться локалізувати і обмежити впливи цієї сім`ї, тим краще буде і для самого Януковича, і для всіх нас.

Людмила Ивановна: — Здравствуйте! Сейчас много разговоров о том, что будет с гривной после выборов. Какой Ваш прогноз?

Тарас Чорновил: — Прогнозу робити не ризикну, але є всі передумови для суттєвого падіння. Зрозумійте, у нас реально ще є резерв, не валютний, який вичерпується, а резерв можливостей економіки. Для того, щоб він запрацював і утримав гривню, потрібно зовсім небагато: терміново зняти податковий, кримінальний і адміністративний тиск.

Чи це зробити реально? Безумовно, так. Чи це зроблять? Очевидно, ні. Тому шанси гривні перетнути позначку 10 грн. за долар – це ще великий оптимізм. Дуже надіюся, що все-таки хоча б трошки скоротять тиск на виробника і дадуть можливість економіці зупинити падіння. Але часом здається, що ті, хто керують процесами, так, ніби останній день живуть…

Сергей: — Уважаемый Тарас Чорновил, сегодня есть нарекания по поводу несправедливости предвыборных социологических опросов… Неужели эти опросы действительно заказные?

Тарас Чорновил: — Відчув на своїй шкірі. Різні соціологи, дослідження яких вдавалося або замовити, або купити, або отримати неофіційно з чужих штабів, дають мені від 35% (однозначно перше місце) до 1,5% (шосте місце). Усі клянуться, що проводили ці дослідження чесно.

Думаю, що зійшлися три фактори: перший – відверта непрофесійність багатьох нових гравців на соціологічному ринку, які просто не вміють проводити дослідження та інтерпретувати їх дані; другий – приховування соціологами дуже суттєвого показника – процент відмов від спілкування. Якщо цей процент перевищує 20-25%, то результати можна піддавати сумніву. Більшість досліджень, проведених останнім часом, стикалися з відмовами 40-75% виборців. Очевидно, інтерпретувати як однозначні і з незначною похибкою ці результати можуть тільки не зовсім чесні люди. Третій – на жаль, можна говорити про заможність, а також про факт змови у ряді соціологічних служб. Соціологія, вміло представлена, робить серозний вплив на свідомість виборця, відхиляє його від голосування за аутсайдерів і підштовхує підтримати того з лідерів, який тобі ближчий психологічно.

Тобто нечесні результати соціології суттєво впливають на результати голосування. Дехто стверджує, що цей вплив в районі 1%, деколи це буде вирішальний процент. Я ж думаю, що такий вплив можна оцінити в розмірі 3-4%, це вже критично.

Щодо фактору змови. Вона може бути використана також і для приховування майбутніх фальсифікацій. Знаючи реальну соціологію і оцінюючи можливий процент, який можна реалізувати прямими фальсифікаціями, соціологи наперед заряджають на представлення завідомо фальсифіковані результати.

Але тут є проблема: ті ж самі соціологічні агенції повинні подати приблизно такий самий результат екзитполу, на відміну від спокійної інтерпретації результатів звичайного дослідження, де можна вміло і непомітно зробити підміну анкет. Фальсифікувати екзитпол, де дані відкриваються в різних кінцях України і передаються в оперативному порядку, дещо складніше. Але голь на выдумки хитра, думаю, справляться і з цим. Головне завдання – щоб не тільки фірми-одноденки, але й три-чотири авторитетні агенції дали дуже подібний результат.

А тепер подивіться, хто, як по команді, почав раптом формувати імідж УДАРу, як другої за рейтингом політичної сили? Саме тому я і говорю про фактор змови.

Игорь: — Здравствуйте! Вы очень неординарный депутат и яркий человек. Всегда читаю Ваши интервью с интересом. Скажите, каковы шансы на создание провластного большинства в новой Раде и, соответственно, так называемого демократического… Какова, на Ваш взгляд дальнейшая судьба Тимошенко? Не пора ли ей понять, что она свою роль отыграла? Спасибо.

Тарас Чорновил: — Переконаний, що в наступній Раді точно буде сформована провладна більшість, навіть бачу загрозу, щоб вони не наблизилися до позначки в 300 голосів. Це результат регіоналів і комуністів, а також абсолютної більшості «мажоритарників». Ця більшість виглядатиме монолітною тільки в 2013-му, 2014-й нам подарує сюрпризи. Фактор «мажоритарників» потрібно враховувати, вони не будуть довго хлопчиками, які моляться на «руку Чечетова». Окрім того, невпевненість з результатами президентських виборів 2015-го також зіграє свою роль. Тому до президентських виборів ми можемо прийти з ситуацією, яку пережив Кучма в 2004-му: неначебто збирався йти на третій термін, мав більше 300 вірних депутатів, а напередодні залишилося 150 вірних штиків. Щось подібно може стати і з Януковичем. Все залежить навіть не від партійності, а від якості обраних нами «мажоритарників».

Стосовно опозиції, то ситуація досить критична. У списку є явні «тушки», а висунуті на округах люди – переважно або сумнівні або неконкурентноздатні. До того ж, влада створює опозицію під себе. Зараз здійснюються активні заходи, щоб у наступній Раді фракція УДАРу була більшою за фракцію «Батьківщини». А відповідно ПР оголосила на весь світ, що вона співпрацює з опозицією. А прислухатися до якихось деструктивних елементів, які навіть серед опозиціонерів у меншості, вони не будуть.

Те, що УДАР на дві третини контрольований Фірташем, Льовочкіним і Ко, здається, зрозуміло вже всім. Якщо цей план відразу не спрацює, то буде зовсім не складно вивести у вільне плавання Яценюка з його «Фронтом змін». Оскільки це 100%-на бізнес-структура, то їм буде дуже легко пояснити, чому вони повинні вийти з фракції Об’єднаної опозиції і створити свою достатньо слухняно. Чомусь думаю, що вирішальний бій тим, хто сьогодні при владі, будуть давати не Кличко, Яценюк чи Турчинов, а частина сьогоднішніх незалежних кандидатів та більш самостійних та таких, які мають самоповагу, представників провладної більшості. Їхній бунт і стане вирішальним. Якщо цього не відбудеться, то наші перспективи дуже туманні.

Щодо Тимошенко. Сам її арешт був повним безглуздям, півтора роки назад вона активно маргіналізувалася, вся енергія йшла на допити в прокуратурі та боротьбу проти Яценюка і Тягнибока за першість в опозиції. Ще кілька місяців – і вона би вже воювала за місце під сонцем з такими, як Ляшко. Відбувався природній процес зникнення Юлії Тимошенко, як політика, арештом їй дали друге життя. Думаю, що тут спрацював тільки суб’єктивний фактор. Вона дуже жорстко педалювала наступну тему: «Я посаджу Януковича і заберу у нього Межигір’я». Слова про Межигір’я були особливим подразником. Це не припущення, це той факт, про який я знаю.

З кожним наступним місяцем Янукович справою Тимошенко заганяв себе в глибший тупик. Один з варіантів виходу з ситуації йому запропонував я, коли провів ряд переговорів і за їх наслідками зареєстрував проект закону, який давав можливість лікувати ув’язнених за кордоном. Виїзд Тимошенко до Німеччини без обмеження режиму утримання та часу перебування було б для Януковича чарівною палочкою-виручалочкою.

Мені відомо, що напроти номера цього проекту у відомості Чечетова за день голосування стояв плюсик. Хто поміняв позицію діаметрально за одну ніч, привів до провалу не тільки цього законопроекту, а й самої цієї ідеї, можна здогадуватися. Думаю, що такі можливості були тільки у глави Адміністрації президента.

Сьогодні є ще один шанс вийти з цього тупика: після виборів, коли Тимошенко вже не зможе ні на що впливати, її могли б звільнити (не реабілітувати, а помилувати). Або ж знову повернутися до ідеї відправлення її на лікування за кордон як ув’язненої. Це зняло б частину напруження, яке виникне внаслідок дуже серйозних фальсифікацій, які будуть на цих виборах. Боюся, що й цей шанс не буде реалізований, тому що дехто у владі діє за принципом «чим гірше – тим краще». Мені здається, що Януковичу вже сьогодні деякі близькі до нього люди шиють «дерев’яний костюм» і готують приємника. Думаю, ним може дуже швидко стати слухняний Кличко.

Зрозумійте, я не фанат Тимошенко, але ми всі стали заручниками її арешту. Чим швидше вона буде на волі, чи в Україні чи в Німеччині, тим краще для всіх нас.

Східна Україна: — Тарасе В`ячеславовичу, чи згодні Ви з назвою людей, які змінили свої політичні погляди та політичну силу, «тушками»? Чи взагалі коректна така назва? Що Ви можете сказати про таких людей? Чому так або ні? Поясніть, будь ласка.

Тарас Чорновил: — Політична термінологія і ярлики завжди належали до сфери технології. Ідея використовувати образливий термін «тушка» загалом виявилася милою технологією. Найголовніше, він відвернув увагу від провини тих, хто таких людей провів у список, хто за грубі гроші продав їм місця у цьому списку, або ж певними немудрими діями створив умови, при яких деякі з цих людей не могли залишитися у фракції. Фактично розкручуванням терміну «тушка», це рятувало імідж Тимошенко, Турчинова і багатьох інших.

Люди з фракцій виходять з різних позицій. Коли цей термін застосовують до мене, я сприймаю це як не найкращий спосіб політичної боротьби. Оскільки з фракції я не виходив. Я покинув ПР, а з фракції мене виключили через півроку за відмову голосувати за законопроекти, які носили відверто лобістський та грабіжницький характер.

Можна мотиви оцінити за різними ознаками: наприклад, пішла людина з опозиції до влади чи навпаки, наскільки слухняною вона стала у новій своїй фракції чи групі. Якщо депутат перейшов з БЮТ у ПР чи в іншу структуру парламентської більшості, віддав свою карточку регіоналам або ж власноручно голосує чітко за «рукою Чечетова», не піддаючи сумніву жодну вимогу регіоналів, то, напевне, процес тушкування можна підтверджувати.

Якщо людина, як наприклад, Семинога, покинув БЮТ, залишається позафракційним і голосує не з фракцією Регіонів, а самостійно, то, очевидно, підставою для виходу був якийсь внутрішній конфлікт, внаслідок якого його просто вижили з фракції, називати таку людину «тушкою» просто непристойно.

Що стосується мене, то я взагалі покидав тих лідерів і політсили, в перемозі яких ніхто вже не сумнівався. Ішов від Ющенка і від Януковича, коли їх перемога на президентських виборах не викликала сумніву, і після виборів до їхніх фракцій не вертався. Можливо, мене можна звинуватити в політичній непослідовності, а можливо можна визнати заручником продажної позиції лідерів партії. Судити вам самим.

Насправді класичні перші «тушки» в українському парламенті з’явилися в 1998 році, коли група Костенка здійснила розкол фракції Народного руху України, чим дуже вміло підіграла Леоніду Кучмі.

Юлія: — Пане Чорновіл, коли ж ми доживемо до такого часу, коли у депутатів не буде недоторканності та привілегій? Скажіть, що для цього потрібно зробити в Україні, та чи реально це у нас взагалі?

Тарас Чорновил: — Напевне, реально, просто треба обрати таких депутатів, які дадуть за це 300 голосів, або обрати такого президента, який видавить з парламенту таке рішення. Поки що ні одного, ні другого немає.

У наступному парламенті можна прогнозувати, що буде проведено не ліквідацію, а скорочення депутатської недоторканності. Це прийнятий у першому читанні проект змін до Конституції від влади, згідно з яким відкрити кримінальну справу проти депутата і довести її до суду можна і без згоди ВР, але на арешті така згода все одно потрібна. Це дуже половинчаста міра. Про повне скасування недоторканності поки що не йдеться взагалі.

Щодо привілеїв: вражає жлобство більшості нардепів. Таких, як я, не мільйонерів, у ВР, можливо, півсотні. Більшість – мультимільйонери. І ті, хто бідніші, регулярно голосують за скасування пільг, а найбагатші, хоча їм пільги і зарплати, як один раз сходити в казино, тупо завжди голосують проти. Цього року у законі про держбюджет частина пільг була зупинена, але не скасована. Отже, якщо подібного не буде зроблено у новому бюджеті, то всі пільги знову відновляться.

Стосовно відкликання депутатів, то ця норма навіть теоретично може бути застосована тільки до «мажоритарників». Механізму, щоб відкликати списочника, не може бути в природі. Є перспектива, але туманна, щоб саме для «мажоритарників» більшість буде готова проштовхнути норму щодо їх відкликання. Вони остерігаються, що навіть лояльні до них бізнесмени і адміністратори, потрапивши у ВР, почнуть бунтувати.

Юлія Вікторівна: — Як відомо, для того, щоб стати кандидатом в народні депутати, вищу освіту мати необов`язково. Чи згодні Ви з цим? Я, наприклад, ні. Вважаю, що депутат обов`язково повинен її мати, адже як можна пропонувати законопроекти без вищої освітньої бази??? Поясніть, будь ласка. Дякую.

Тарас Чорновил: — Якщо виходити з принципів здорової логіки, то Ви абсолютно праві. Але якщо визнати, що з 450 депутатів приблизно тільки 20 хоча б читають законопроекти, за які потім голосують, а всі інші тупо стежать за «рукою Чечетова» чи окликом Кожем`якіна, то для цього не тільки вищу, але навіть початкову освіту мати не обов’язково.

Це як в анекдоті про публічний дім, де пересовування ліжок ніякої зміни не принесе – контингент міняти треба. Окрім питання щодо вищої освіти, мене в останні роки все більше тривожить той факт, що для балотування у ВР не вимагається довідка від психіатра. Значна частина тих, хто проходить в парламент, відверто психічно неадекватні. Причому тихо помішані – становлять з них тільки половину.

Що прийде в голову буйному психові, який перебуває в стадії сезонного загострення хвороби: можливо, пронести автомат у ВР і розстріляти всіх підряд? Я думаю, що більшість наших виборців цьому б аплодували, от тільки першими, кого перестріляють, виявляться, можливо ті, нечисленні, адекватні люди. Бо ті, кому багато хто хотів би такої долі, в парламент взагалі не ходять.

Безумовно, що професійна робота в ВР вимагає багатьох і формальних, і неформальних ознак. Це добре, що ми вже говоримо сьогодні про деякі формальні, як освіта чи особисте голосування. Але треба звернути увагу і на неформальні: як особиста участь депутата у законотворчій роботі і самостійне прийняття рішень (тобто «руку Чечетова» під політичну гільйотину).

Вадим, Киев: — Тарас Вячеславович, Вы знаете, как победить коррупцию в Украине? Хотелось бы узнать Ваше мнение по этому поводу. Спасибо!

Тарас Чорновил: — Перемогти корупцію в принципі можна, для цього потрібно мати наступні фактори: перший – відповідні закони, другий – методику їх застосування, третій – абсолютно незалежну і не корумповану групу у владі, яка захоче їх проштовхувати, четвертий – ті сили, які ззовні будуть тиснути на владу.

Більшість законів, які прийняті в Україні, не є поганими, вони просто не працюють. Але після незначного допрацювання їх можна використовувати. З методикою значно складніше, бо це і є саме той спосіб, який примушує закон працювати. Грузія зробила прорив завдяки методиці: секторальний спосіб боротьби з корупцією і цілий ряд технологічних методик – це геніальний винахід Саакашвілі. Шкода, що грузинське антикорупційне диво трималося на ентузіазмі невеликої купки людей. Зараз, схоже, Грузія обрала український шлях розвитку, але люди, які впроваджували реформи в Грузії, залишившись не при справах, могли б бути належними консультантами і для України.

Зрозуміло, що влада, сьогоднішня чи вчорашня, боротися з корупцією не хоче і не хотіла, вона завжди старалася підмінити реальну боротьбу профанацією. Тому дуже важливо, щоб для початку у ВР, а пізніше – в уряді, з’явилася група людей, які зможуть хоча б запропонувати правильні методи, а не красиві законопроекти, в яких вся суть обмежується тільки назвою. Зрозуміло, що вся влада, включаючи депутатську більшість, ці проекти підтримувати особливо не забажає.

І тут включається останній фактор – це тиск зовні. Знизу – це інститути громадянського суспільства, або якщо простіше, – ми з вами. Вони вже давно не бояться політичних лідерів, а людей – бояться, найменші вияви громадянської непокори приводять людей у владі до паніки. Незаполітизована, а дійсно щира, боротьба проти корупції на кожному рівні може бути вагомим стимулом.

А остаточно осиковий кілок можна забити при допомозі міжнародних організацій, таких як ГРЕКО та інші. Наші олігархи та міністри тримають свої гроші, маєтки, коханок і дітей переважно не в Україні, а в ситій та безпечній Європі і Америці. Можливість накладення індивідуальних санкцій на них, як на представників країни, в якій не ведеться боротьба проти відмивання брудних грошей і корупції, для них дійсно становить загрозу. Об’єднання цих трьох сил, груп в парламенті, суспільства і міжнародного тиску може дати позитивний ефект. А може й не дати. Але це хоч якийсь шанс.

Светлана: — За 21 год независимости Украины народ поменял четыре президента: Кравчука, Кучму, Ющенко и Януковича. При каком из них, по Вашему мнению, украинцам жилось лучше всего и почему? Есть такое мнение, что при Кучме. Согласны ли Вы с этим?

Тарас Чорновил: — Не зовсім, при Кучмі принаймні робилась видимість певного прогресу і був сильний контраст внаслідок переходу від розрухи, яка панувала на початку 90-х, ще при Кравчуку. Насправді ні благополуччя, ні демократії тоді не було, були певні ознаки стабільності, і то нетривкої.

Кардинальна відмінність Кравчука і Кучми від Ющенка і Януковича полягає можливо хіба що в питанні політичної відповідальності. І Кравчук, і Кучма багато що обіцяли своїм виборцям, але після перемоги проводили межу між популістськими обіцянками і тим, що дійсно повинні були робити, через що їм вдавалося не надто розхитувати країну.

Ющенко першим почав здійснювати дуже небезпечний крен корабля під назвою Україна. Насправді він нічого практично не зробив в тому напрямку, залишивши тільки багато красивих слів і ощасливлених «любих друзів». У Януковича, який спочатку скидався на політичного спадкоємця Кучми, був шанс відродити отой «кучмізм», в тому числі і в кращому розумінні того слова. Зрозуміло, що як і Кучма, він не сприймав демократію, і на подобі Кучми багато говорив про стабільність та потреби економіки. На жаль, всі його зусилля вилилися в такий самий крен корабля, але в іншій бік. У ставленні до демократії він обігнав Кучму, чим заслужив набагато більшу обструкцію не лише на Заході, а й в Росії.

Обіцянки щодо економіки, на жаль, також не справдилися, зате дуже багато слів. Я думаю, що Януковича можна розглядати як політичного спадкоємця не Кучми, а саме Ющенка. До 2015-го року на жодне покращення я, чесно кажучи, вже не сподіваюся. А що буде далі – це вже залежить від нас всіх. Напевне, якщо побачимо кандидата, який буде говорити дуже приємні для нас речі, то потрібно тікати від нього, як від вогню.

Избиратель Дарницкого района: — Тарас Вячеславович, скажите, правда ли то, что пишут в листовках, которые раздают по Дарницкому району, о том, что Куликов и Ярема в свое время нагрели миллионы благодаря «непосильной» работе в милиции? Стоит ли верить этой информации?

Тарас Чорновил: — Не читайте анонімок. Якщо документ не підписаний або фальшиво підписаний, в даному випадку – іменем одного з інтернет-видань, то, напевне, що його автори мали не найкращі наміри. Появу останнього документу більшість аналітиків пов’язують з авторством Тетяни Монтян, явно її стиль.

Куликов і Ярема, хоч і перебували одночасно у структурі МВС, насправді там союзниками не були. Ярема був людиною виключно Порошенка (тодішнього секретаря РНБО), і, відповідно, в різний спосіб протиставлявся Луценку і Тимошенко.

Куликов на мій погляд, має кілька особливо сумнівних сторінок біографії, деякі з них характерні для представників розвідки однієї з держав. Але не хочу сьогодні займатися викидом компромату. Він в ті роки максимально експлуатував можливості Луценка, користуючись статусом останнього як міністра. Коли у Луценка почались проблеми, Куликов побіг до Єдиного центру, де очолив міську організацію, потім підтримав Попова, потім начебто влився в УДАР. І на фоні таких мене тушкою називають! Спільного бізнесу у них не було.

На Куликова зробила ставку Адміністрація президента, на Ярему – зробив ставку Петро Порошенко. В чому тут інтерес УДАРу та «Батьківщини», хоч вбийте – не бачу, якщо мова, звичайно, йде про політичний інтерес, меркантильні моменти обговорювати не будемо.

Своє особисте ставлення до цих двох кандидатів я відкрито написав у третьому випуску свого передвиборчого бюлетеня «Час вибору». До будь-яких анонімок ставлюся жорстко негативно. Всі попередні агітки фактично, які хоча й висвітлюють частково правду, але більше грають на користь тим людям, яких там критикують. Тому що анонімників у нас не люблять більше, ніж відкритих перевертнів. Ще раз скажу: свою позицію я викладаю виключно за своїм підписом.

По материалам from-ua.com