Янукович выбирает между Тимошенко и Европой

Ситуація зависла...

Віктор Янукович і Захід невідворотно наближаються до 19 грудня – дня, коли має відбутися щорічний самміт Україна-Євросоюз на найвищому рівні.

За звичкою, до Києва повинні прибути перші особи ЄС. Але робити вони цього не хочуть, тому що не побачили жодних поступок у відповідь на своє обурення вироком Тимошенко. Більше того, дехто відчув себе обдуреним, оскільки сприймав приватні заяви Януковича саме як обіцянку звільнити його конкурентку з тюрми.

Проводити самміт в таких умовах складно. Не присвятити зустріч головному питанню – згортанню демократії в Україні – це нечесно. А не робити самміт взагалі – це демарш, який лише поглиблює кризу в стосунках.

Судячи з інформації, отриманої з різноманітних джерел, у Віктора Януковича для Заходу є два сценарії подальшого розвитку справи Тимошенко.

Перший сценарій передбачає декілька кроків. Спочатку Апеляційний суд Києва підтверджує, що Тимошенко є винною в інкримінованих злочинах. Тобто рішення Родіона Кірєєва "сім років позбавлення волі" набуває законної сили.

Після чого Тимошенко під якимсь приводом – та ж декриміналізація – все-таки випускають зі слідчого ізолятора на свободу. Таким чином, Янукович демонструє Заходу той самий "прогрес", який вони від нього очікують.

Він виконує одну з двох вимог Європи та Америки, які закликали звільнити Тимошенко та допустити її до виборів. Другу вимогу Янукович не задовольняє, але факт виписки Тимошенко із СІЗО знімає напругу навколо всього цього питання.

Водночас Тимошенко залишається на підписці про невиїзд за низкою інших порушених проти неї справ. Тобто вона, наприклад, не може здійснювати передвиборче турне. Крім того, Тимошенко змушена буде цілими днями перебувати в прокуратурі на допитах. Тож на додачу вона буде позбавлена часу на політичну діяльність.

При цьому, як розповідають джерела, умовою влади для звільнення Тимошенко є те, що опозиція підтримає закон "Про вибори" у редакції Януковича зі змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Це робиться з метою, щоб позбавити Януковича ще одного головного болю в стосунках Заходу, який вимагає, аби правила виборів 2012 року було схвалено консенсусом влади та опозиції.

Загалом цей сценарій має декілька слабких місць.

По-перше, випустивши Тимошенко, Янукович тільки покаже Заходу, що готовий піддаватися їхньому тиску. Це розв’яже руки Ван Ромпею, Баррозо та Ештон, які почнуть вимагати від Януковича інших поступок, що нестимуть загрозу його авторитаризму.

По-друге, цей сценарій робить неможливим застосування санкцій проти Тимошенко, якщо вона, наприклад, порушить підписку про невиїзд або не буде ходити на допити. Її повторний арешт лише посилить негативну реакцію Заходу. Тим більше, якщо одразу після звільнення вона ляже на лікарняний та в цьому статусі ігноруватиме слідчі дії.

Тому в Януковича залишається його базовий сценарій. Не робити нічого. Тобто Тимошенко продовжує бути в СІЗО. Янукович продовжує розповідати, що не впливає на суди. Посольства України продовжують отримувати з Києва довідки, що справа проти Тимошенко порушена за перевіркою, ініційованою Ющенком – з вимогою поширити це в країні перебування. А Захід продовжує вимагати від Януковича отямитися…

Нещодавно співрозмовник у Партії регіонів пролив світло, на чому базується така впевненість Януковича, що ця гра може вдатися. "Він думає, що Обама програє вибори в США, Саркозі – у Франції, а Меркель – у Німеччині. Тому Віктор Федорович сподівається передомовитися з новими керівниками цих держав. Адже вони прийдуть і застануть існуюче статус-кво – Тимошенко в тюрмі. Тому давайте з цього виходити і рухатися далі".

Ця логіка шкутильгає на обидві ноги, тому що позиція республіканців відносно Януковича ще радикальніша - згадайте заяву екс-кандидата в президенти США МакКейна, зроблену спільно з демократом Ліберманом. А прихід лівих у Німеччині та Франції нічого принципово не змінить, тому що в Європарламенті усі сили солідарні навколо вимоги звільнення Тимошенко. Більше того, радикалізмом вирізняється позиція "зелених", які традиційно складають у Німеччині коаліцію із соціал-демократами.

Ще, за інформацією джерел, Янукович переконаний, що критична позиція відносно нього з боку Ангели Меркель – це результат геополітичних інтриг. Що це не щире обурення канцлера ув’язненням Тимошенко, а наслідок гри Володимира Путіна. Зрештою, складно очікувати щось інше від людини, яка досі вірить, що чесно перемогла на виборах президента 2004 року, а потім американці позбавили його влади...

Суддівські чистки

Останні новини не містять нічого оптимістичного для прихильників БЮТ. Вони лише підтверджують припущення, що Янукович обере той самий "базовий сценарій", який залишає Тимошенко в тюрмі.

У грудні має розпочатися розгляд скарги Тимошенко на вирок Кірєєва у Апеляційному суді Києва.

Влада ретельно готується до цієї події. Чим може загрожувати суддям Апеляційного суду Києва несанкціоноване згори виправдання Тимошенко, можна переконатися на прикладі трьох суддів цього ж суду, які випустили із СІЗО фігурантів "газової справи" Анатолія Макаренка і Тараса Шепітька.

Як відомо, влітку Апеляційний суд столиці несподівано змінив запобіжний захід Макаренку і Шепітьку. Це рішення породило багато припущень серед політиків. Дехто побачив у цьому здатність Януковича до компромісів. Дехто розповідав, що про звільнення клопотав особисто Путін, тому що Макаренко служив на підводному човні на Півночі.

Одним словом, чому випустили Макаренка і Шепітька, ніхто достеменно не знав. Але тепер відомо, що жодної вказівки влади на звільнення цих двох осіб не було. Більше того, в суддів, які випустили їх на волю, почалися проблеми.

Про це свідчить офіційна відповідь, отримана "Українською правдою" від Вищої ради юстиції – нової суддівської інквізиції.

Справу про зміну запобіжного заходу Макаренку та Шепітьку розглядала трійка суддів Апеляційного суду Києва – Валентина Лясковська, Анатолій Кузьмін і Олександр Журавель. Вони відпустили двох фігурантів кримінальної справи 5 липня 2011 року. І практично одразу їх почали пресингувати.

Уже менш ніж за місяць, 3 серпня 2011 року, до Вищої ради юстиції надійшло звернення голови цього ж самого Апеляційного суду Києва Антона Чернушенка щодо порушення цими трьома суддями законодавства з вимогою провести перевірку та звільнити їх з посад.

Тобто голова суду починає наступ на "своїх" же суддів, яких він знає не один рік. Не складно здогадатися, дзвінки з якого місця змусили Чернушенка написати таке подання до Вищої ради юстиції.

Перетасований Апеляційний суд Києва

Але це – не єдиний дивний епізод, який стався у Апеляційному суді в переддень розгляду скарги на вирок Тимошенко.

На початку жовтня 2011 року в Апеляційному суді Києва було змінено склад групи суддів, які відповідають за Печерський район – тобто тих суддів, які переглядають вироки після Печерського районного суду.

Офіційно законодавство не містить вимоги закріплювати суддів апеляції за певними районами. Але закон "Про судоустрій" містить норму, що "апеляційні суди надають місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства".

Саме цим користуються, коли приписують суддів апеляції до конкретних територіальних одиниць регіону, на який поширюється дія апеляційного суду.

Фактично це означає, що апеляційні скарги з певних районів потрапляють до певних суддів.

Так, за інформацією джерел "Української правди", тепер за Печерський район в Апеляційному суді Києва відповідають вісім суддів: Людмила Осипова, Оксана Павленко, Маргарита Васильєва, Ірина Горб, Тетяна Фриз, Олена Ситайло, Олександр Кияшко, Віктор Глиняний.

З цих восьми суддів шестеро (!) не мають досвіду роботи в апеляції. Адже шестеро з восьми лише навесні 2011 року були переведені до Апеляційного суду Києва із районних судів столиці.

Ще один суддя був переведений у 2010 році, і лише Віктор Глиняний – один з цих восьми суддів! - працює в апеляції достатньо довго, з 1998 року.

При чому юристи завжди визнають, що робота в апеляції відрізняється від роботи в суді першої інстанції, вона вимагає іншого підходу.

Таким чином, перезакріплення за Печерськом нових суддів не просто схоже на спроби влади підібрати собі лояльних виконавців, здатних дати потрібний результат у справі Тимошенко.

Призначення кураторами Печерську саме недосвідчених суддів нагадує комбінацію з Родіоном Кірєєвим, якого перевели до Києва за декілька тижнів до початку суду над Тимошенко.

Цікава ще одна особливість. Троє з шести суддів, яких цього року перевели в Апеляційний суд Києва, а потім закріпили за Печерськом, до цього працювали в Шевченківському районному суді.

При цьому Шевченківський має репутацію суду, який активно співпрацює з нинішньою владою. Наприклад, саме судді Шевченківського суду активно допомагали владі втілювати плани нейтралізації Верховного суду.

Так, в рамках "судової реформи Януковича" було створено Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ на чолі з регіоналом Фесенком і братом Пшонки. І в цей новостворений суд перекинули одразу трьох осіб з Шевченківського районного суду - Ірину Тельнікову, Олену Чуйко і Людмилу Шибко. Тобто до Вищого суду вони зайшли прямо з першої інстанції, уникнувши роботу в апеляції, що вважається небаченою преференцією.

Європейська дилема

З огляду на те, що Янукович не погодився випустити Тимошенко навіть перед загрозою міжнародної ізоляції, в Євросоюзі більшає число скептиків. Зараз викристалізувалися дві точки зору щодо подальшої поведінки з Україною.

Перша група європейських політиків виступає за бойкот Януковича, доки не буде звільнено лідерку БЮТ. До них відноситься Європейська народна партія. Їхня позиція – маючи справу з Януковичем, вони легалізують диктатора і посилюють його в думці про власну безкарність.

На думку радикалів, Євросоюз, продовжуючи діалог з Януковичем, може надати погану послугу. Адже в такому разі президент України переконається його, що з рук можуть зійти будь-які антидемократичні дії, якщо вдало розіграти свою геополітичну карту.

Інший табір переконаний, що, лише втягнувши Україну в орбіту свого впливу, Євросоюз зможе добитися потрібних цілей, в тому числі - звільнення Тимошенко. До цієї групи відноситься, наприклад, Польща та соціалісти, які співпрацюють з Партією регіонів.

Один з ризиків озвучив поляк-соціаліст Марек Сивець у ході щорічної Ялтинської конференції, коли попередив, що зволікання з ухваленням Угоди про асоціацію не стільки провчає Януковича, скільки грає на руку Росії.

Після останнього раунду переговорів щодо Угоди про асоціацію, які відбулися минулого тижня, між Україною та ЄС залишилося тільки одне неврегульоване питання. А саме - як буде сформульоване прагнення України до членства у Євросоюзі в тексті документу?

Переговорники домовилися, що це вирішать на найвищому рівні президент Янукович та перші особи Євросоюзу під час зустрічі в Брюсселі напередодні самміту Україна-Євросоюз.

Проблема лише в тому, що ЄС не поспішає запрошувати Януковича на цю зустріч без кроків назустріч звільненню Тимошенко. Таким чином, питання європерспектив України може залишитися неузгодженим, а разом з ним – і Угода про асоціацію не буде готова.

У підсумку, Україна може втратити свій історичний шанс, зате Янукович збереже Тимошенко у в’язниці. А це для нього є рівнозначною історичною подією.

По материалам pravda.com.ua