Прослушка: Абоненти доступні

497

Хоча інформаційна сфера — ключовий елемент функціонування суспільства, в Україні на державному рівні досі немає єдиної системи управління цим ключем

У нас немає таємниць, яких не можна було б розкрити, і чим зручнішими стають наші канали зв’язку, тим ширші можливості контролю нашої діяльності. XXI століття стало століттям інформації, а її добування, структурування і захист є основою управління на всіх рівнях — від держави до простого громадянина. «ДТ» неодноразово писало про проблему прослуховування та зняття персональних даних в Україні. Хоча інформаційна сфера — ключовий елемент функціонування суспільства, в Україні на державному рівні досі немає єдиної системи управління цим ключем. Ситуацію ще раз висвітлило розслідування нашої газети.

СБУ уповноважена заявити…

Минула виборча кампанія серед іншого відзначилася викладенням в Інтернеті анонімними «любителями» записів телефонних розмов прем’єр-міністра Юлії Тимошенко з президентом Грузії Михайлом Саакашвілі. Причому вимогу про перевірку цієї розмови на предмет автентичності та законності запису висунули свого часу народний депутат від Партії регіонів В.Сівкович — нині віце-прем’єр-міністр силового блоку уряду, і кандидат у президенти М.Бродський — глава Держкомпідприємництва. Відтак, «ДТ» отримало на руки цікавий документ.

23 січня 2010 року голова СБУ В.Наливайченко направив генеральному прокурору О.Медведьку лист, у якому просив перевірити наявність і законність використання спеціальних технічних засобів (СТЗ), тобто «прослушки». Оскільки, відповідно до указу президента від 7 листопада 2005 року про дотримання прав людини під час проведення оперативно-технічних заходів, спеціальні технічні засоби для використання на території України концентрувалися виключно в СБУ.

Наведемо цитату з листа Валентина Олександровича:

«За наявною в СБ України інформацією, у Міністерстві оборони, Службі зовнішньої розвідки, Державній прикордонній службі та МВС України є і, можливо, використовується устаткування для зняття інформації з каналів зв’язку… 2007 року Центральному управлінню радіоелектронної боротьби Збройних сил поставлено комплекс радіочастотного моніторингу UMS-120, який належить до засобів зняття інформації з мереж, тест-систем комунікацій… П’ятий центральний розвідвузол особливого призначення ГУР МО має апаратуру, з допомогою якої можна негласно знімати інформацію з каналів зв’язку. …У Служби зовнішньої розвідки на цей час також є пошукові комплекси… Отримані дані, які потребують перевірки, свідчать, що з використанням зазначених СТЗ постійно знімається інформація з каналів зв’язку, перехоплюються телефонні розмови, в яких, окрім іноземців, котрі перебувають за кордоном, беруть участь громадяни України, котрі перебувають на території нашої країни… У Державній прикордонній службі є три мобільних комплекси негласного зняття інформації, моніторингу в радіусі, зокрема, каналів мобільного зв’язку стандарту GSM, один із яких розміщений в Києві. …Для запобігання незаконному використанню СТЗ під час проведення голосування на виборах президента України, виключення спроб звинуватити чинну владу… вважаємо за доцільне здійснити перевірку наявності у СЗР, МО, ДПС, ВВ МВС спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації і законності використання, у тому числі у зв’язку з фактами, опублікованими у ЗМІ, про прослуховування телефонних розмов вищих посадових осіб держави з керівництвом інших країн».

Випадок із демонстративним прослуховуванням прем’єр-міністра в Україні далеко не перший. В Інтернеті вже викладали незаконно зроблені 2006-го аудіозаписи телефонної розмови голови Верховної Ради О.Мороза з послом Великобританії Брінклі, записи розмов народного депутата В.Ющенка і мера Києва О.Омельченка та низку інших записів розмов вищих посадовців. Очевидно, що ця практика може тривати і при новій владі. Де ж це бачено, щоб спілкування між вищими посадовими особами країни ставало предметом публічного обговорення? А коли, чого доброго, в Інтернеті з’являться розмови чинного прем’єр-міністра або президента на тему газу, податкових канікул тощо? Необхідно розібратися в ситуації, щоб не загостювати її новими просочуваннями.

Ми вважали, що, оскільки депутатський запит ініціював один із керівників Кабміну Сівкович, це свідчить про щирий намір колег Володимира Леонідовича покласти край незаконним прослуховуванням в Україні. Тому «ДТ» підготувало офіційне звернення до нової влади на підставі вищеназваного листа — новому голові СБУ В.Хорошковському, генеральному прокурору О.Медведьку та іншим посадовцям:

Чи встановлено автентичність розмов між прем’єр-міністром України і президентом Грузії?

Чи проводилося службове розслідування факту здійснення такого прослуховування?

Чи встановлено, який саме державний підрозділ здійснив це прослуховування?

Чи було зроблено відповідні висновки і вжито адекватних заходів щодо посадовців, причетних до прослуховування державних діячів двох країн та просочування цієї інформації?

Чи було зроблено відповідні висновки і вжито відповідних заходів із метою не допустити таких випадків у майбутньому? Чи вжито заходів, щоб надалі позбавити зловмисників можливості незаконно знімати інформацію з каналів зв’язку?

До запитань додавався лист Наливайченка до генпрокурора.

На жаль, спробу В.Сівковича та редакції «ДТ» з’ясувати істину в справі про прослуховування прем’єр-міністра України наші компетентні органи дружно відфутболили. Чудовий взірець казуїстики являє собою лист прес-служби ГПУ, надісланий у нашу редакцію.

«Службою безпеки України та іншими суб’єктами оперативно-розшукової діяльності, які здійснюють окремі оперативно-технічні заходи з використанням технічних можливостей СБУ, зняття інформації з каналів зв’язку щодо зазначених осіб не проводилося… Лист голови СБУ В.О.Наливайченка на ім’я генерального прокурора Медведька О.І. від 23 січня 2010 року за № 2/2/1-1386 (має обмежений доступ) на розгляд у Головне управління нагляду за дотриманням законів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства не надходив».

З листа можна зробити висновок, що генпрокурор Медведько приховав від своїх підлеглих суперважливу інформацію СБУ. Оскільки відсутність листа у профільному підрозділі ГПУ, зобов’язаному провести перевірку зазначених фактів, свідчить про дуже дивне і вибіркове ставлення керівництва прокуратури до виконання своїх службових обов’язків. Підрозділ прокуратури, який здійснює нагляд за ОРД, не в курсі, що, всупереч указові президента, спеціальні технічні засоби перебувають у розпорядженні структур, котрі були зобов’язані передати апаратуру в СБУ. Як же в такому разі функціонує система прокурорського нагляду, якщо немає правової позиції ГПУ щодо, за припущенням СБУ, порушення указу президента про використання СТЗ? І в такому разі — з якою метою генпрокурор Медведько не передав по інстанції для перевірки лист глави СБУ Наливайченка? Це свідоме небажання виконувати свої прямі службові обов’язки і проводити необхідну перевірку, нерозторопність працівників, відповідальність за дії яких несе, знову-таки, особисто Олександр Іванович? Чи є якась інша причина, якої ми не змогли розгледіти у відповідях прокуратури? Сподіваємося отримати від пана Медведька однозначні відповіді на ці запитання.

Бюрократичні війни

Втім, бюрократичне листування аж ніяк не є основним джерелом розуміння ситуації у сфері негласного зняття інформації з каналів зв’язку в Україні. Справжній політичний сенс листа Наливайченка в Генпрокуратуру розгледіти неважко, — так СБУ захищалася від закидів у прослуховуванні Тимошенко, просто переводячи стрілки на інші структури. Справді, записати розмову із Саакашвілі легко могли і СЗР, і ГУР МО. Але впадає у вічі, що після перемоги В.Януковича на президентських виборах стрімкий кар’єрний стрибок зробив начальник оперативно-технічного департаменту СБУ В.Хімей. Саме ОТД проводить у складі СБУ заходи, які стосуються зняття інформації. Хімей — людина, звісно, заслужена, але першим заступником голови СБУ він став саме тепер — відразу після виборів, після керівництва «прослушкою». Отже, на думку нового керівництва країни, доручений йому департамент чудово впорався зі своїми завданнями…

Можна припустити, в чому причини небажання ГПУ займатися питанням перевірки використання спецтехніки різними спецслужбами. А СБУ — головний опонент ГПУ у безперервній війні між силовими та наглядовими структурами як єдина організація, що уповноважена контролювати діяльність самих прокурорів. Тому для ГПУ вигідна не концентрація всіх СТЗ у руках СБУ, а навпаки — ослаблення впливу. На жаль, така сумна реальність феодальної роздробленості всередині структур української влади. Прокуратуру непокоїть насамперед санкціоноване зняття інформації в рамках ОРД і контроль за цим процесом. Цінність такої інформації незрівнянно вища, ніж звичайного прослуховування, оскільки ці матеріали можна офіційно долучати до кримінальної справи, вони являють собою офіційні докази. Судячи із законодавчих ініціатив, прокуратура має намір сама стати ще одним центром впливу на спецзаходи. Після гучного скандалу із санкціонованим прослуховуванням СБУ розмов заступника генпрокурора Р.Кузьміна в рамках ОРД керівництво ГПУ завдало удару у відповідь.

«Прокуратура зараз воює за контроль над застосуванням СТЗ оперативними підрозділами, — розповів «ДТ» народний депутат і генерал СБУ Олександр Скибинецький. — Колишні працівники прокуратури, а тепер — народні депутати подали в парламент законопроект «Про вдосконалення механізму захисту прав громадян при здійсненні оперативно-розшукової діяльності». Законопроект ухвалений у першому читанні і передбачає прокурорський нагляд, по суті, за всіма деталями роботи оперативних підрозділів правоохоронних органів. І насамперед — за матеріалами спеціальних технічних заходів. Прокуратура таким чином бере на себе не лише нагляд, а й не властиві їй розпорядницькі та дозвільні функції, підміняючи як оперативників, так і суд, який, згідно із законом, видає санкції. Гадаю, що розшифровування перед прокуратурою змісту матеріалів технічного контролю призведе не так до зміцнення законності, як до розширення можливостей для витікання інформації і до розпорошення відповідальності. Тобто результат буде прямо протилежний заявленій меті законопроекту».

Зона доступу

Щоб прояснити ситуацію зі зняттям інформації з каналів зв’язку в Україні, «ДТ» поспілкувалося з високопоставленим працівником одного з органів, уповноважених займатися спецзаходами. Ось що він розповів.

«В Україні зараз дивує не той факт, що когось незаконно слухають, а той факт, що прослуховування здійснюють так багато державних структур, приватних компаній, політичних партій і приватних осіб. Таке враження, що прослуховують усе й усіх. У цієї системи є кілька рівнів. Перший рівень — це будь-який радіоринок або Інтернет, де можна купити за доступними цінами різне шпигунське радіоустаткування. Які тут можуть бути облік та контроль? За продаж «жучків» у нас існує необтяжливий штраф — 800 гривень, та й накладають його вкрай рідко: контролери теж мають частку. Об’єктове прослуховування, відеокамери, «жучки» можуть бути скрізь, стежити можуть за ким завгодно. Вартість цих приладів — від 100-200 доларів. Якщо необхідно вирахувати контакти людини, найбільш бюджетний і доступний варіант — зв’язатися з хакерами, які ламають сервери, а частіше — домовляються з операторами зв’язку. За 100-300 доларів можна протягом доби без проблем отримати повний трафік — список усіх контактів конкретного абонента, із роздруківкою даних на власників контрактних телефонів із цього списку.

Другий рівень прослуховування — більш професійний. Будь-яка фірма, яка себе хоч трохи поважає, купує комплект для дистанційного контролю GSM-зв’язку. Це на вигляд звичайний ноутбук. Устаткування встановлюється в машині поруч із об’єктом, який цікавить, і звідти пишеться весь трафік, усі розмови. Скільки в нас таких комплектів — ніхто не знає, але, гадаю, лік іде на тисячі. Вартість нормального бюджетного комплекту: нижній ціновий сегмент — від 15 тис. у.о., середній — від 250 тисяч у.о., вищий — від мільйона доларів. Є й дорожчі — вибір величезний. У 2008 році за незаконне прослуховування в Україні посадили двох осіб, 2009-го — трьох. Це нахабні приватники, які працюють «без обмежень» і демпінгують цінами. У Дніпропетровську взяли групу, котра першому-ліпшому продавала прослуховування телефону по 150 у.о. за добу.

Третій рівень прослуховування — держструктури і найбільші фінансово-промислові групи. У них теж є усілякі види спецтехніки, устаткування і спеціалісти для «розколювання» шифрів та систем захисту. Вони мають у своєму розпорядженні перешкодостійку техніку. Але головне — у них є можливості несанкціонованого доступу до серверів операторів зв’язку. Це справжній клондайк. Якщо необхідно отримати дані, тепер не проблема встановити, де, у якому точно будинку ви перебуваєте, телефони яких абонентів містяться поруч із вами, причому це трасування можна отримати навіть через рік-два і проаналізувати. Через доступ до серверів можна отримати доступ до прослуховування всієї бази абонентів. Можна послати в необхідний телефон шпигунську програму, і тоді ваш телефон буде використано як мікрофон для записування. Ми живемо в прозорому світі. Якщо серйозна людина розмовляє по телефону, навіть по телефону зі скремблером, у деяких ситуаціях — таких, як виборча кампанія, наприклад, — це все одно що розмовляти на вулиці. GSM-зв’язок — практично, не захищений, про це ніколи не слід забувати.

Несанкціонований доступ до серверів, об’єктове прослуховування можна викоренити тільки за однієї умови — якщо буде єдина державна система контролю та захисту інформації. Віртуальні стільники, через які качаються дані, також легко можна виявити за наявності техніки, спеціалістів. Той факт, що наша держава не приділяє серйозної уваги інформаційній безпеці і боротьбі з прослуховуванням, свідчить просто про недостатній рівень розуміння проблеми. Адже в нас не тільки слухають усе всередині країни. Всі наші інформаційні потоки контролюються і з-за кордону.»

Юрій Бутусов

dt.ua