Новая старая ГПУ или «кто стучится в дверь моя»?

1 518

Наблюдая кадровые перестановки в Генпрокуратуре, читателю конечно же, интересно, кто теперь будет его грабить, шантажировать, «сажать в тюрма» и всякими другими способами реализовывать власть, данную ГПУ народом. Конечно же, мы неспешно спустимся с горы и оприходуем все это прокурорское стадо. А пока начнем с новостей, опубликованных на сайте ГПУ.

Генеральний прокурор України

державний радник юстиції України

Пшонка Віктор Павлович

Дата народження : 06.02.1954

Народився 6 лютого 1954 р. у с Сергіївка Слов’янського району на Донеччині в робітничій родині. Через рік після закінчення середньої школи Віктора Павловича призвали до лав Радянської Армії. Після демобілізації зі строкової служби В.П. Пшонка влаштувався на роботу на одне з підприємств м. Краматорська.
У 1975 році Віктор Павлович вступив до Харківського юридичного інституту.
З 1980 року почав працювати слідчим, а згодом — помічником прокурора міста Краматорська Донецької області.
З 07.1983-05.1986 роках — завідуючий відділом адміністративних органів Краматорського міського комітету Компартії України Донецькій області.
З 1986 року В.П. Пшонку призначено прокурором м. Краматорська та у 1997 році на посаду першого заступника прокурора Донецької області.


У 1998-2003 роках — прокурор Донецької області. Також він був членом колегії Генеральної прокуратури України. Цей статус свідчив не тільки про позитивну оцінку результатів діяльності прокуратури Донецької області щодо утвердження законності, а й про хороші організаторські здібності її керівника. Адже Донецька область — одна із найбільших областей в Україні, яка поєднує 73 підпорядковані прокуратури та має розвинуту промисловість , у першу чергу вугільну галузь, металургію та машинобудівництво.
У листопаді 2003 р. Віктора Павловича призначили заступником Генерального прокурора України. У Генпрокуратурі він відповідав за організацію прокурорського нагляду за дотриманням законодавства в органах МВС, СБУ, податковій міліції та спеціальних підрозділах боротьби з організованою злочинністю та корупцією. До службових обов’язків Віктора Павловича входив також прокурорський нагляд за державною митницею та прикордонними службами.
У грудні 2004 році В.П. Пшонка за власним бажанням звільнився з Генпрокуратури, але наприкінці 2006 р. повернувся у це відомство.
За особливі заслуги щодо зміцнення законності в державі Указом Президента України йому присвоєно класний чин державного радника юстиції І класу та почесне звання «Заслужений юрист України», у 2000 році визнано прокурором року, у 2002 — нагороджено почесною грамотою Верховної Ради України, а у 2010 — нагороджено орденом “За заслуги” III ступеня.
В.П.Пшонка — кандидат юридичних наук, член Міжнародної Асоціації Прокурорів, член Вищої ради юстиції України, він нагороджений нагрудними знаками „Почесний працівник прокуратури України”, „Державність. Справедливість. Сумлінність” 2 ступені та „Подяка на сумлінну службу в органах прокуратури України” 1 ступені, має відзнаки Української Православної Церкви.

Перший заступник Генерального прокурора України

державний радник юстиції 2 класу

Кузьмін Ренат Равелійович

Дата народження : 12.07.1967

Народився 12 липня 1967 року у м. Донецьку.
Одружений, має сина.
У 1991 році закінчив Українську юридичну академію м.Харків.
08.1984 — 05.1986 — інспектор прокуратури Донецької області, м. Донецьк Донецької області
05.1986 — 04.1988 — служба у Внутрішніх військах МВС СРСР, стрілець, командир відділення в/ч 5439, 7454, Київський військовий округ
06.1988 — 04.1991 — юрисконсульт Донецького виробничо-торгового трикотажного об’єднання, м. Донецьк Донецької області
04.1991 — 08.1991 — стажист Донецької природоохоронної міжрайонної прокуратури, м. Донецьк Донецької області
08.1991 — 04.1992 — стажист прокуратури Ленінського району м. Донецька Донецької області
04.1992 — 05.1992 — старший помічник прокурора Ленінського району м. Донецька Донецької області
05.1992 — 09.1994 — заступник прокурора Ленінського району м. Донецька Донецької області
09.1994 — 08.1995 — заступник прокурора Ворошиловського району м. Донецька Донецької області
08.1995 — 02.1998 — Донецький природоохоронний міжрайонний прокурор Донецької області, м. Донецьк
02.1998 — 01.1999 — прокурор Кіровського району м. Донецька Донецької
області
01.1999 — 11.1999 — начальник управління нагляду за додержанням законів
органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство прокуратури Донецької області, м. Донецьк
11.1999 — 01.2003 — прокурор м. Макіївки Донецької області
01.2003 — 11.2003 — заступник прокурора Донецької області – начальник управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство
11.2003 — 02.2005 — прокурор м. Києва
02.2005 — 03.2005 — старший помічник прокурора Київської області
03.2005 — 09.2006 — заступник прокурора Київської області
З 05 вересня 2006 року - заступник Генерального прокурора України.
Член колегії Генеральної прокуратури України.
Член Вищої ради юстиції України
Кандидат юридичних наук.
Заслужений юрист України.
Нагороджений нагрудним знаком “Почесний працівник прокуратури України”, нагрудним знаком “Подяка за сумлінну службу в органах прокуратури” І ступеня.

Заступник Генерального прокурора України

державний радник юстиції 3 класу

Занфіров Віктор Анатолійович

Дата народження : 16.11.1958

Народився 16 листопада 1958 року в смт Михайлівка Михайлівського району Запорізької області.
Одружений, має сина.
У 1988 році закінчив Одеський державний університет ім.І.І.Мечнікова.
В органах прокуратури працює з 1988 року.
08.1976 – 04.1977 – учень курсів трактористів-машиністів при Михайлівському СПТУ № 2 Запорізької області;
05.1977 – 05.1979 – строкова військова служба у Збройних Силах;
06.1979 – 10.1980 – помічник бурового майстра Білогірської геологорозвідувальної експедиції Міністерства геології СРСР;
10.1980 – 08.1988 – співробітник Управління КДБ УРСР по Запорізькій області;
08.1988 – 04.1989 – стажист на вакантній посаді помічника прокурора Запорізької області;
04.1989 – 06.1990 – помічник прокурора Запорізького району Запорізької області;
06.1990 – 06.1993 – прокурор відділу загального нагляду прокуратури Запорізької області;
06.1993 – 07.1996 – старший прокурор відділу загального нагляду прокуратури Запорізької області;
07.1996 – 01.1998 – перший заступник прокурора міста Запоріжжя Запорізької області;
01.1998 – 02.2004 – прокурор Жовтневого району м.Запоріжжя Запорізької області;
02.2004 – 03.2004 – заступник прокурора Запорізької області;
04.2004 – 07.2010 – перший заступник прокурора Запорізької області;
З 07.2010 – заступник Генерального прокурора України.
Член колегії Генеральної прокуратури України.
Нагороджений нагрудними знаками “Почесний працівник прокуратури України”, “Подяка за сумлінну службу в органах прокуратури” І ступеня, Подяка Генерального прокурора України.

Заступник Генерального прокурора України

державний радник юстиції 2 класу

Гаврилюк Михайло Іванович

Дата народження : 21.09.1958

одружений, має двох доньок.

Народився 21 вересня 1958 року у с. Зіньків Віньковецького району Хмельницької області. Після закінчення Зіньківської середньої школи працював слюсарем колгоспу ім. Горького с. Зіньків Хмельницької області. В травні 1977 року був призваний до лав Радянської Армії. Після демобілізації зі строкової служби у 1979 році вступив до Харківського юридичного інституту, який закінчив у 1983 році.
З серпня 1983 по серпень 1985 року працював стажистом на посаді слідчого, слідчим прокуратури Хустського району, прокурором слідчого відділу прокуратури Закарпатської області.
У листопада 1985 по червень 1997 року – прокурор Міжгірського та Тячівського районів Закарпатської області.
З червня 1997 року по лютий 1999 року – перший заступник прокурора Закарпатської області.
З лютого по грудень 1999 року – начальник управління підтримання державного обвинувачення у судах Генеральної прокуратури України.
З грудня 1999 по лютий 2005 року – прокурор Тернопільської, Полтавської та Одеської областей.
З липня 2009 по листопад 2010 року – Керівник Головного управління з питань оборонної політики та діяльності правоохоронних органів Адміністрації Президента України.
05 листопада 2010 року Гаврилюка Михайла Івановича призначено заступником Генерального прокурора України та затверджено членом колегії Генеральної прокуратури України.
За особливі заслуги щодо зміцнення законності в державі Указом Президента України йому присвоєно почесне звання “Заслужений юрист України”. Нагороджено медаллю “За працю і звитягу”, нагрудними знаками: “Почесний працівник прокуратури України”, “Державність. Справедливість. Сумлінність” ІІ ступеня та “Подяка за сумлінну службу в органах прокуратури України” І ступеня.

Заступник Генерального прокурора України

державний радник юстиції 3 класу

Войцишен Віктор Дмитрович

Дата народження : 01.01.1962

одружений, має двох доньок

Народився 01 січня 1962 року у с. Донківці Хотинського району Чернівецької області. Після закінчення у 1979 році Хотинської середньої школи № 4 вступив до Кам’янець-Подільського технічного училища № 4.
У травні 1980 року був призваний до лав Радянської Армії. Після строкової служби у 1982 році працював електромонтером заводу “Калібр” м. Хотин Чернівецької області.
У 1983 році вступив до Харківського юридичного інституту, який закінчив у 1987 році.
З серпня 1987 року по жовтень 1994 року працював стажистом, старшим слідчим, старшим помічником, заступником прокурора м. Артемівська Донецької області. З жовтня 1994 по вересень 1997 року – прокурор відділу нагляду за додержанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю прокуратури Донецької області.
З вересня 1997 по травень 1998 року – прокурор, старший прокурор відділу нагляду за додержанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю прокуратури Вінницької області.
З травня 1998 по жовтень 2001 року – начальник відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ і податкової міліції при проведенні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Вінницької області.
З жовтня 2001 по лютий 2003 року – Козятинський міжрайонний прокурор Вінницької області.
З лютого 2003 по липень 2005 року – прокурор м.Вінниці Вінницької області.
З липня 2005 року по листопад 2010 року – прокурор Полтавської області.
09 листопада 2010 року Войцишена Віктора Дмитровича призначено заступником Генерального прокурора України та затверджено членом колегії Генеральної прокуратури України.
За особливі заслуги щодо зміцнення законності в державі Указом Президента України йому присвоєно почесне звання “Заслужений юрист України”. Нагороджено Грамотою та Почесною Грамотою Верховної Ради України, нагрудними знаками “Почесний працівник прокуратури України”, “Подяка за сумлінну службу в органах прокуратури” І ступеня, “Подяка за довготривалу бездоганну службу в органах прокуратури”.

Заступник Генерального прокурора України

державний радник юстиції 2 класу

Блажівський Євген Миколайович

Дата народження : 07.01.1954

Народився 07 січня 1954 року в селі Городище Самбірського району Львівської області.
Одружений, має двох дочок.
У 1981 році закінчив Харківський юридичний інститут. В органах прокуратури працює з 1981 року.
09.1969-03.1973 — студент медичного училища м. Борислава Львівської області ;
03.1973-04.1973 — медбрат дільничної лікарні Дрогобицького району Львівської області;
11.1973-11.1975 — служба в Збройних Силах – курсант, радіотелеграфіст, санінструктор, старший сержант (Південна група військ);
12.1975-07.1976 — інженер по організації праці установи ВЛ 315/40 Львівського облвиконкому (м.Дрогобич);
08.1976-08.1977 — секретар комітету комсомолу профтехучилища №7, м.Борислав;
09.1977-06.1981 — студент Харківського юридичного інституту;
07.1981-05.1983 — стажист, старший слідчий прокуратури м. Самбора Львівської області;
05.1983-07.1983 — помічник прокурора Стрийського району Львівської області;
07.1983-03.1985 — старший слідчий прокуратури м. Дрогобича Львівської області ;
03.1985-04.1992 — прокурор Дрогобицького району Львівської області;
04.1992-12.1994 — заступник прокурора Львівської області;
12.1994-09.1996 — прокурор м. Львова Львівської області ;
10.1996-04.2000 — прокурор Шевченківського району м. Львова Львівської області;
04.2000-10.2000 — прокурор Личаківського району м. Львова Львівської області;
10.2000-03.2001 — начальник відділу координації діяльності з державними органами по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю управління організаційно-контрольної та методичної роботи Генеральної прокуратури України;
03.2001-07.2001 — начальник управління координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю Генеральної прокуратури України;
07.2001-07.2003 — прокурор Чернігівської області;
07.2003-06.2006 — прокурор Львівської області;
06.2006-01.2008 — заступник Генерального прокурора України – прокурор міста Києва.
01.2008-03.2010 — прокурор м.Києва
З 02.03.2010 — заступник Генерального прокурора України
Член колегії Генеральної прокуратури України.
Заслужений юрист України.
Нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, нагрудними знаками “Почесний працівник прокуратури України”, “Подяка за довголітню бездоганну службу в органах прокуратури”, “Подяка за сумлінну службу в органах прокуратури” І ступеня.

Заступник Генерального прокурора України — прокурор м.Києва

державний радник юстиції 2 класу

Ударцов Юрій Володимирович

Дата народження : 26.10.1961

Народився 26 жовтня 1961 року у м. Донецьку.
Одружений, має двох доньок.
У 1986 році закінчив Харківський юридичний інститут ім. Дзержинського ( Харківська юридична академія ім. Ярослава Мудрого).
В органах прокуратури працює з квітня 1986 року.
08.1986 – 04.1987- стажист Кіровського районного суду м. Донецька Донецької області
04.1987 – 04.1988- стажист прокуратури м. Красноармійська Донецької області
04.1988 – 04.1991- помічник прокурора Кіровського району м. Донецька Донецької області
04.1991 – 12.1992- прокурор слідчого управління прокуратури Донецької області
12.1992 – 06.1996- начальник відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури слідчого управління прокуратури Донецької області
06.1996 – 05.1999- прокурор м. Слов’янська Донецької області
05.1999 – 07.2001- заступник прокурора Донецької області
07.2001 – 09.2002- заступник прокурора Донецької області – начальник управління нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Донецької області
09.2002 – 12.2002- заступник прокурора Донецької області – начальник слідчого управління
12.2002 – 01.2003- заступник прокурора Донецької області
01.2003 – 07.2004- прокурор Сумської області
07.2004 – 12.2004- перший заступник прокурора Дніпропетровської області
12.2004 – 06.2005- прокурор Сумської області
06.2005 – 12.2005- заступник прокурора Донецької області – начальник управління нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті
12.2005 – 04.2006- заступник прокурора Донецької області
04.2006 – 12.2008- прокурор Луганської області
12.2008 – 03.2010- прокурор Донецької області
03.2010 – 06.2010- прокурор міста Києва
З червня 2010 – заступник Генерального прокурора – прокурор міста Києва
Член колегії Генеральної прокуратури України
Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, нагрудними знаками “Почесний працівник прокуратури України”, “Подяка за сумлінну службу в органах прокуратури” І ступеня, “Подяка за довготривалу бездоганну службу в органах прокуратури”. Указом Президента України від 04.10.2007 йому присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України».

Заступник Генерального прокурора України — прокурор Автономної Республіки Крим

державний радник юстиції 2 класу

Моліцький Степан Володимирович

Дата народження : 04.01.1959

Народився 04 січня 1959 року у с. Красіїв Монастириського району Тернопільської області
Після закінчення Задарівської середньої школи навчався у Бучацькій автошколі ДТСАФ Тернопільської області. У 1977 році був призваний до лав Радянської Армії. Після строкової служби у 1979 році працював слюсарем, а з квітня 1980 року секретарем комітету комсомолу колгоспу “Колос” Монастириського району Тернопільської області.
У вересні 1980 року вступив до Харківського юридичного інституту, який закінчив у 1984 році.
З серпня 1984 по грудень 1993 року працював стажистом, слідчим, заступником прокурора, прокурором Київського району м. Донецька.
З грудня 1993 по жовтень 1998 року – начальник кримінально-судового відділу прокуратури Донецької області.
З жовтня 1998 по грудень 1999 року – начальник управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство прокуратури Харківської області.
З грудня 1999 по листопад 2003 року – перший заступник прокурора Сумської області.
З листопада 2003 по липень 2004 року – заступник Генерального прокурора України. З липня по грудень 2004 року – прокурор Сумської області.
З січня по лютий 2007 року – начальник відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового слідства управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Генеральної прокуратури України.
З лютого 2007 по листопад 2009 року – заступник начальника Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства – начальник управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Генеральної прокуратури України.
З листопада 2009 по березень 2010 року – перший заступник начальника Головного управління – начальник управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.
З березня 2010 року – прокурор Автономної Республіки Крим, голова колегії прокуратури автономії, член колегії Генеральної прокуратури України.
10 листопада 2010 року Моліцького Степана Володимировича призначено заступником Генерального прокурора України – прокурором Автономної Республіки Крим.
За особливі заслуги щодо зміцнення законності в державі його нагороджено нагрудними знаками “Почесний працівник прокуратури України”, “Подяка за довголітню бездоганну службу в органах прокуратури”.

Визначено розподіл обов’язків між керівниками Генеральної прокуратури України

Наказом Генерального прокурора України Віктора Пшонки визначено розподіл обов’язків між керівниками Генеральної прокуратури України.

Генеральний прокурор здійснює загальне керівництво та питання:

— загальної організації роботи;
— роботи колегії;
— співпраці з Адміністрацією Президента України, Кабінетом Міністрів України та Вищою Радою юстиції;
— координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю;
— старших помічників Генерального прокурора України;
— Головного управління організаційного та правового забезпечення;
— Головного управління кадрового забезпечення;
— управління внутрішньої безпеки;
— першого відділу;
— прес-служби.

Перший заступник Генерального прокурора України Ренат Кузьмін відповідає за стан організації роботи з питань:

— Головного управління з розслідування особливо важливих справ;
— Головного управління нагляду за додержанням законів на транспорті та підприємствах оборонної промисловості;
— міжнародно-правового управління;
— Вищої атестаційної комісії;
— координації діяльності заступників Генерального прокурора України та структурних підрозділів Генеральної прокуратури України.

Заступник Генерального прокурора України Євген Блажівський відповідає за стан організації роботи з питань:

— Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства;
— Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією;
— управління правового забезпечення;
— науково-методичної ради при Генеральній прокуратурі України;
— взаємодії з Національною академією прокуратури України;
— чергової частини.

Заступник Генерального прокурора України Віктор Войцишен відповідає за стан організації роботи з питань:

— Головного слідчого управління.

Заступник Генерального прокурора України Михайло Гаврилюк відповідає за стан організації роботи з питань:

— Головного управління підтримання державного обвинувачення в судах;
— Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень;
— участі при перегляді судових рішень та кримінальних справ Верховним Судом України;
— співпраці з Державною судовою адміністрацією України, Міністерством юстиції України та Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини;
— Головного управління забезпечення діяльності органів прокуратури;
— відділу фінансування та бухгалтерського обліку;
— взаємодії з Кабінетом Міністрів України щодо бюджетного фінансування Генеральної прокуратури України;
— атестаційної комісії для проведення атестації державних службовців;
— конкурсної комісії по заміщенню вакантних посад державних службовців Генеральної прокуратури України.

Заступник Генерального прокурора України Віктор Занфіров відповідає за стан організації роботи з питань:

— Головного управління нагляду за додержанням законів щодо прав і свобод та захисту інтересів держави;
— участі у засіданнях Кабінету Міністрів України.

Заступник Генерального прокурора України Анатолій Пришко відповідає за стан організації роботи з питань:

— Головного управління військових прокуратур;
— управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів;
— управління розгляду звернень та прийому громадян.

Прес-служба Генеральної прокуратури України”

Весьма символично, что генеральным прокурором Украины стал человек, непосредственно «замазанный» в убийстве журналиста Игоря Александрова и в дальнейшем лжерасследовании дела об этом убийстве. Вот что писал «Главком» по этому поводу: «Ведь именно во время его руководства прокуратурой Донецкой области произошло убийство тележурналиста Игоря Александрова. Фальсификации дела Юрия Вередюка, обвиненного прокуратурой в убийстве журналиста, тоже не обошлись без участия (или неучастия) Виктора Павловича.

К слову, если кто вдруг подумал, что с возвращением старой Конституции общий надзор прокуратуры в Украине больше не актуален – глубоко заблуждается. В переходных положениях Конституции 1996 года есть ссылка на то, что органы пока этим занимаются, а профильный закон это право за Генпрокуратурой закрепляет. И, судя по всему, менять такое положение дел никто во власти не собирается. Зачем закрывать прекрасную возможность делать на прокуратуре бизнес – наскребли информации, открыли дело, получили свои отступные, и дело закрыли?»

Писали так же и следующее: «В ноябре 2004 года “заместитель генпрокурора, прежний прокурор Донецка Пшонка отдал ночью приказ о применении силы против участников Народного Восстания.. Если точнее, 27 ноября 2004 года, приблизительно о 17.00 заместитель генпрокурора Виктор Пшонка вынес постановление, в котором руководству МВД поручалось “принять меры” относительно разблокирования зданий Администрации президента и Кабинета министров.

Именно это постановление и стало основанием для приказа подразделениям внутренних войск МВД, которые располагались в пяти центрах вокруг Киева, двигаться на Майдан Независимости. Тогда сторонники кандидата в президенты Виктора Ющенко заблокировали выезд подразделений ВВ из мест их дислокации, и только четкая позиция отдельных руководителей Вооруженных Сил и представителей правоохранительных органов не дала развиться силовому сценарию.

Осознает ли Виктор Пшонка, что его подпись могла повлечь силовой (возможно, даже вооруженный) гражданский конфликт, стоить жизни тысячам людей?Автору не удалось разыскать каких-то свидетельств того, что этот господин осознал недопустимость таких действий и что каким-то образом раскаялся в них. К сожалению, приходится допустить: он и сегодня готов на что угодно, чтобы выполнить волю высокого начальства. стаются без ответов также многие вопросы относительно расследования страшной смерти тележурналиста из Славянска Игоря Александрова, зверски забитого бейсбольными битами в 2001 году. Надзор за этим расследованием осуществляла Донецкая областная прокуратура во главе с господином Пшонкой.

Насколько отвечают действительности тогдашние заявления двух краматорских “убозовцев” Солодуна и Сербина, которые обвинили Пшонку в причастности к преступной группировке его кума Бантуша “17-й участок” и „крышевании” последнего?

Правда ли, что в последней телепередаче покойного должна была фигурировать фотография сына Виктора Пшонки Артема в компании с членами организованной преступной группировки? Куда исчезла видеозапись телепередачи, материалы которой видели сотрудники Александрова? Правда ли, что, как сообщали СМИ, имелись фотографии и самого Виктора Пшонки в теплой компании с бандитами, которые бесследно исчезли после обыска в квартире убитого Александрова?

И что это был за прокурорский надзор за позорным судебным разбирательством дела несчастного „терпилы”, бомжа Юрия Вередюка, невинно убиенного порцией яда, на которого пытались „навесить” убийство Александрова? Мол, худосочный человечек сразу несколькими битами забил до смерти журналиста. Как сообщало “Зеркало недели”, “прокурору области Виктору Пшонке был вынесен выговор за “необеспечение надлежащего надзора за расследованием уголовного дела по факту убийства журналиста Игоря Александрова”. Об этом Святослав Пискун заявил в парламенте страны”.

Кстати, выговор снят? Если снят, то за какие успехи? Что, дело Александрова наконец раскрыто? А как выглядит назначение на одну из высших должностей в правоохранительной системе работника с выговором в личном деле?

Повторю и вопросы из своей статьи четырехлетней давности, поскольку на них ответов также нет:

Правда ли, что по служебной лестнице Виктора Павловича „пихал” его старший брат Николай — член Верховного Суда Украины, личный друг генпрокурора Михаила Потебенько? Правда ли, что придерживаясь этой „доброй” семейной традиции, сам Виктор Пшонка изо всех сил продвигал карьеру своего сына Артема, который в 28 лет уже имел звание в прокуратуре, которое отвечает званию полковника? За какие заслуги? И за какие заслуги Артем Пшонка стал депутатом от Партии регионов и председателем парламентского подкомитета?

Правда ли, что Пискун в августе 2002 года пытался отстранить от должности областного прокурора Пшонку, поскольку имел основания считать, что тот выгораживает настоящих виновников трагической аварии на шахте им. Засядько? Почему ни один из руководителей шахты так и не понес наказания? Правда ли, что от позорной отставки Пшонку спасло лишь заступничество тогдашнего генпрокурора Геннадия Васильева и премьера Виктора Януковича?

Откуда прокурор Виктор Пшонка взял те сотни тысяч гривен, которые он „щедро” дал на строительство в селе Сергеевка Славянского района женского монастыря Свято-Сергиевская обитель и храма при ней? Неужели из прокурорской зарплаты?

К сожалению, складывается впечатление, что имеют основания версии тех обозревателей, которые связывают назначение этого персонажа на должность генпрокурора с намерениями высшей власти непременно расправиться с политическими оппонентами. Ведь это “такие орлы, которые готовы на все”.

[forum.meta.ua]

«Также 13 апреля Сербин и Солодун впервые заявили о получении ими «еще одного важного вещественного доказательства, из которого видно, кто кого убивал, за что убивал и кто кому делал крышу». И. Александров живо откликнулся на эти слова и пригласил экс-обоповцев в студию с новыми доказательствами. После этого, действительно получив результаты экспертизы очередного вещдока (а это была снова аудиокассета), Сербин и Солодун поехали к новому министру внутренних дел Юрию Смирнову. Они рассказали ему об обеих кассетах, но последнюю отдавать отказались, поскольку по делу Ермакова возбуждено уголовное дело и ее нужно было изымать протоколом выемки. Далее в борьбе Сербина—Солодуна—Александрова наступила пауза — они ждали реакции нового министра. В Донецк приехала очередная комиссия. Но… как Генпрокуратура с упорным постоянством направляла заявления убоповцев в областную прокуратуру, хотя они уже открыто заявляли, что прокурор области Пшонка, (работавший до этого назначения прокурором Краматорска) является фактически «крышей» Бантуша и преступной группировки, так и очередная комиссия МВД уехала, не дезавуировав предыдущие комиссии выводами в пользу Сербина и Солодуна. Новая кассета могла быть опасной для Бантуша, а следовательно, и для людей, защищавших его. Судите сами: на кассете, записанной в Дюссельдорфе, в ходе дружеской беседы гражданин с голосом, похожим на голос личного друга Бантуша Константина Яворовского, рассказывает одному из лидеров группировки «17-й участок» Герману (недавно экстрадирован из Германии и находится в СИЗО Донецкой области), как и за что он убивал Ермакова. Также на кассете говорится о связях группировки с Бантушем и упоминается случай передачи ему взятки в размере 50 тыс. долларов. Кроме этого, в ходе беседы звучит фамилия руководителя славянской фирмы «Укрлига» Александра Рыбака, которого собеседники называют мозговым центром ряда убийств. Но даже такой вещдок в руках министерской комиссии ничего не меняет в ее отношении к делу Сербина—Солодуна.

Видя это, 19 июня Александров устраивает Сербину и Солодуну встречу с лидером коммунистов Петром Симоненко, который обращается с соответствующими запросами в МВД и Генпрокуратуру. Возвращаясь обратно, Сербин, Солодун и Александров планируют новую разоблачительную программу — «Северный Донбасс криминальный». В ней, по словам обоповцев, кроме «дюссельдорфской» кассеты, должны были фигурировать фотографии, запечатлевшие в непринужденной обстановке вместе с членами ОПГ В. Бантуша, сына прокурора области, работника краматорской прокуратуры А. Пшонку, директора «Укрлиги» А. Рыбака, других крупных бизнесменов северного Донбасса. Однако сбыться этим планам было не суждено.

3 июля в 7.45 в вестибюле телекомпании «ТОР» журналиста Игоря Александрова зверски забивают бейсбольными битами. После четырех дней нахождения в коме он умирает в больнице.

На пресс-конференции в Донецке 27 июля Сербин прямо заявил, что «группа Рыбак—Яворовский—Бантуш» ответственна за убийства Ермакова, Кули, Собко, Александрова. По словам Солодуна, Александров опасался за свою жизнь и предполагал, что опасность будет исходить именно от «Укрлиги», поэтому в отношении этой организации обоповцы и Александров постоянно обменивались информацией.

Кстати, биты также могут служить косвенным подтверждением того, что убийство Александрова — дело рук группировки, с которой борются Сербин и Солодун. По манере исполнения убийство Александрова очень напоминает убийство помогавшего экс-обоповцам славянского предпринимателя Собко, которого также убивали не традиционными ножом или пистолетом, а молотками.

slavgromada.wordpress.com

Станислав Речинский, ”ОРД”