В СБУ шукають «крота». Краще б розігнали «дятлів»
В Управлінні СБУ в Луганській області – тиха паніка. Шукають «крота», який «злив» інформацію про оперативно-розшукову справу, заведену відносно міфічного контрабандиста, а насправді – щодо трьох київських журналістів. Скандальність ситуації полягає, по-перше, у тому, що ОРС завели в Луганську за вказівкою керівництва Служби безпеки України саме з метою конспірації – з розрахунку, що об’єкти оперативних заходів не мають джерел в Апеляційному суді Луганської області чи обласному управлінні СБУ й не довідаються про санкцію на прослуховування їх телефонів. А, по-друге, начальник Луганського УСБУ Олександр Третяк погодився взяти участь у провокації, сподіваючись отримати за це крісло Миколи Боброва – нинішнього начальника Управління СБУ в Донецькій області. Очікується, що невдовзі ця посада писатиметься через дефіс, а начальник Донецького обласного управління набуде статусу заступника Голови Служби.
Про обставини заведення ОРС, внаслідок якої Департамент оперативно-технічних заходів СБУ поставив на прослуховування телефони Станіслава Речинського, Сергія Лещенка й автора цих рядків, ми вже розповідали:
http://ord-ua.com/2010/11/08/zhurnalisti–kontrabandisti/
Ясна річ, що Служба безпеки устами свого речника Марини Остапенко офіційно заявила, що «ця стаття вигадка від початку до кінця»:
http://telekritika.ua/news/2010-11-09/57369
Більш того, Марина Миколаївна висунула сміливу тезу – «можу припустити, що автора статті просто надурили, або підсунули якісь сфабриковані документи, і він став жертвою тих, хто намагається привернути увагу до своєї персони» — яка в черговий раз доводить, як нелегко доводиться заробляти собі на хліб прес-секретарям. Бо саме на представників цієї давньої професії покладено публічно озвучувати начальницьку дур.
Взагалі-то організації, що позиціонують себе спецслужбами, ніде в світі, окрім, хіба, України, ніколи не підтверджують і не спростовують наявність оперативного інтересу до тієї чи іншої особи. Принципово. Як не підтверджують і не спростовують, наприклад, перебування тієї чи іншої людини в складі негласного апарату. Припустимо, Хорошковський цього нюансу не розуміє. Але невже Марина Остапенко (як-не як — атестований співробітник СБУ) не усвідомлює, що робити подібні заяви неприпустимо? Бо з такими підходами СБУ невдовзі почне оприлюднювати списки людей, телефони яких досі не прослуховуються (з регулярним оновленням переліку щасливців на сайті СБУ), а біля парадного входу в будинок Центрального апарату буде встановлена дошка пошани з фотографіями активних агентів і сумлінних утримувачів явочних квартир.
Слухайте на здоров’я, але …
Взагалі-то прослуховування телефонів журналістів, попри явну незаконність такого заходу, особливого заперечення не викликає. Це – плата за публічність та надмірну поінформованість. Тож якщо журналіста подібна увага з боку «Контори» обурює, йому слід міняти професію. А коли ж він планує й надалі працювати в мас-медіа (та ще й займатися гостросюжетними розслідуваннями), то треба просто менше плескати язиком. У тому числі – по телефону. Бо навіть якщо його телефонна лінія в цей момент і не прослуховується, все однаково по кілька разів на день розпатякування на актуальні теми буде фіксуватися системами моніторингу ефіру через випадкове попадання під фільтри ключових слів.
Особисто мені ані прослуховування телефону, ані спроби читати моє електронне листування, ані періодичні сеанси візуального спостереження ніяк не заважають працювати, потайки зустрічатися з джерелами та отримувати потрібну інформацію. Не заважають і заважати не можуть у принципі з огляду на кваліфікацію нинішнього оперативного складу Служби безпеки України та інтелектуальний рівень її керівництва.
Тим хто досі не в курсі, «фахівці» якого рівня служать у СБУ, рекомендуємо переглянути сюжет, відзнятий журналістами телеканалу ТВі в червні 2010 року про те, як підлеглі пана Хорошковського намагалися здійснювати зовнішнє спостереження за директором цього телеканалу Миколою Княжицьким:
Але які претензії можуть бути до рядових оперів? – Департамент оперативного документування СБУ з грудня 2008 очолює Олександр Петрулевич, який за майже два роки роботи на цій посаді так і не усвідомив, що не варто на оперативний автомобіль Daewoo Lanos вішати державний номерний знак оперативного прикриття АА 98 74 ЕВ, під яким у базі даних ДАІ зареєстрований автомобіль Mazda CX9. Бо це – моментальна розшифровка «наружки».
У записах з легендарної фонотеки найвідомішого українського майора колишній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко називав своїх нишпорок «орлами», але при цьому визнавав, що «трохи проколовся» — на автомобілі, задіяні для спостереження за Георгієм Ґонґадзе, були навішані вже начебто знищені на той момент номери державної реєстрації:
Кучма: — Значить, вiдвезти його, роздягнуть, блядь, без штанів оставить, хай сидить. Я б зробив просто, блядь…
Кравченко: — В мене зараз команда боєвая, орли такіє, що делают все, що хочеш. Значіт, вот такая сітуація… Там ми трохи прокололися… Значіт, написал жалобу генеральному прокурору… Гонгадзе. Ну, тут он указываєт номера, які унічтожени год назад. Я трошки тут тактіку міняю… Я его здєлаю. Я здєлаю, Леонід Даніловіч… Я Гонгадзе не випускаю… туда кінул наружного наблюдения. Я хочу его контакти подізучіть.
У Хорошковського «орлів» не має, давно розлетілися по приватних охоронних структурах, залишились хіба «дятли». Тож навіть засади елементарної конспірації недоступні нинішнім керівникам так званої «спецслужби», яка давно вже не здатна не тільки виконувати свої прямі функції (контррозвідка, захист державної таємниці тощо), але навіть не спроможна з’ясувати, де саме оті кляті журналісти видобувають скандальну інформацію.
Тож ще раз кажемо: слухайте на здоров’я, Валерію Івановичу – може, порозумнішаєте чи навчитеся найпростішим прийомам оперативної діяльності.
Інша річ – це провокації проти журналістів, до яких час від часу вдаються керівники Служби безпеки (як нинішні, так і попередні). Такі спроби нами будуть рішуче присікатись, а їх організатори й виконавці – нещадно каратись. Тим більше в ситуації, коли ініціатором провокації виступає заступник Генерального прокурора України, невдоволений тим, що журналісти зафіксували його таємну зустріч з міністром Сафіулліним.
«Дятли»-провокатори
Факт, погодьмося, неординарний: впродовж чотирьох місяців сайт «ОРД» послідовно оприлюднює подробиці бурхливої кримінальної діяльності нинішнього міністра України в справах сім’ї, молоді та спорту Равіля Сафіулліна, а Служба безпеки України робить вигляд, що нічого не відбувається.
А між тим, Равіль Сафович – не тільки відомий «борець з корупцією в спорті», але й знаний фахівець з питань ремонту енергоблоків атомних електростанцій. Розкрадання бюджетних грошей, призначених для ремонту АЕС, фіктивне підприємництво, легалізація коштів, здобутих злочинним шляхом, шахрайство в особливо великих розмірах, вимагання грошей зі спортсменів і спортивних організацій, несплата податків, службове підроблення, зловживання службовим становищем – ось лише частина з переліку подвигів Сафіулліна, що описані журналістами.
Більш того, по одному з епізодів, а саме – за фактом розкрадання через фірму «МКС-Енерго» 23 млн. грн., призначених для проведення ремонтних робіт на Рівненській АЕС, Головним слідчим управлінням МВС України порушена кримінальна справа №222-2. Але Служба безпеки України, яка першою має реагувати на сигнали про корупційну діяльність попсуй-міністра, замість того, щоби припинити злочинну діяльність Сафіулліна, заводить оперативно-розшукову справу на автора публікацій та редактора інтернет-видання. Причому – навіть не в Києві, а в далекому Луганську. Конспіратори хрЕнови…
Якби б «дятли» Хорошковського просто б слухали розмови – ну і біс з ними. Хай слухають. Ач ні, заступник Генпрокурора Кузьмін, давній дружок і подільник Сафіулліна, поставив перед правоохоронцями завдання затримати негідника, який посмів опублікувати просто кричущі факти з кримінальної біографії Равіля Сафовича та ще й оприлюднив обставини таємної зустрічі між Кузьміним і Сафіулліним 21 жовтня 2010 року.
Але й це не все. Затримати журналіста та відправити його в наручниках до ІТТ Кузьмін зобов’язав зразу дві силові структури – СБУ та УБОЗ в м.Києві. Як ми вже писали раніше, ГУБОЗ МВС України бруднитися виконанням замовлення Кузьміна не став, але з великою радістю до провокації підключився начальник столичного УБОЗ Олександр Плужников – легендарний «Плужок», діяльності якого сайт «ОРД» присвятив чимало натхненних рядків:
http://ord-ua.com/2010/11/02/aleksandr-pluzhnik–samyij-bogatyij-ment-ukrainyi/
«Плужок» також поставив телефони журналістів на прослуховування й тепер у Департаменті оперативно-технічних заходів СБУ змушені виготовляти роздруківки наших телефонних розмов у двох примірниках – для «Плужка», і для внутрішнього користування.
Звертає на себе увагу також і та обставина, що пообіцяти начальнику УСБУ в Луганській області Третяку посаду начальника УБСУ в Донецькій області на подяку за участь у провокації відносно журналістів, не може навіть Голова Служби Валерій Хорошковський. По-перше, не по окладу питання – начальники обласних управлінь (а тим більше – заступники Голови) належать до президентської номенклатури. А, по-друге, Валерій Іванович плекає надію найближчим часом очолити Одеську обласну державну адміністрацію і його більше хвилює, хто керуватиме прокуратурою, міліцією та УСБУ в Південній Пальмірі, аніж у Донецьку.
Тож люди брешуть, що пролобіювати кандидатуру Третяка на посаду начальника Донецького обласного управління пообіцяв, начебто, все той же Кузьмін – посилаючись на свій вплив на керівника Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна та особливі відносини з Дмитром Фірташем. А «дятел» Третяк, який лише 20 серпня отримав звання генерал-майора і який досі перебуває в ейфорії від раптового віражу своєї кар’єри (донедавна Олександр Леонідович був пенсіонером СБУ, який полишив службу в званні полковника й працював заступником Голови Донецької облдержадміністрації), «клюнув» на пропозицію «підсидіти» начальника Донецької «управи» Боброва. Цікаво, а як тепер Третяк збирається дивитися Боброву в очі?..
Ну, і наостанку – продемонструємо Голові СБУ, як працюють справжні професіонали (на відміну від підлеглих йому «дятлів»). А заодно – порадуємо першого заступника Генпрокурора Рената Кузьміна черговою фотографією, зробленою в ході документування його протиправних витребеньок.
Йдеться про конспіративну зустріч Кузьміна з однією ну ду-у-у-же цікавою особою. Прізвище особи ми доки не називаємо – сподіваємось, новий Генеральний прокурор України Віктор Пшонка призначить службове розслідування й Кузьмін сам повідає, з ким він обговорював вкрай делікатну тему у дворі будинку, що на розі Кловського узвозу та вулиці Мечникова в Києві.
На передньому плані – охоронці (до речі, дуже кваліфіковані) тієї людини, з якою зустрічався Кузьмін. Втім, висока кваліфікація їм не допомогла уберегти охоронювану особу від допитливості авторів сайту «ОРД».
Зразу зазначимо: попри те, що таємна зустріч відбулась поруч з офісом належного Ахметову «Донгорбанку», співбесідник Кузьміна – зовсім не Рінат Леонідович. А зустріч (і, головне – тема розмови) були настільки конфіденційними, що її учасники не наважились «світитись» десь у ресторані чи, не приведи Боже, у службовому кабінеті Кузьміна по вулиці Різницькій 13/15. Тож і пробирались високі достойники по дворах на заздалегідь обумовлене місце, озираючись, щоби ніхто не побачив.
Хочеться вірити, що спосіб, у який перший заступник Генерального прокурора України проводить свій робочий час, зацікавить Віктора Пшонку, а сам пан Кузьмін у ході службового розслідування з радістю підтвердить, що автори «ОРД» належать до надзвичайно інформованих людей і завжди пишуть правду, лише правду й нічого, окрім правди.
Володимир БОЙКО, «ОРД»