Володимир Бойко: «Чиновники плювати хотіли на Закон України «Про доступ до публічної інформації»»

Обновлено Июн 28, 2012

У боротьбі за доступ до публічної інформації на передовій опинилися самі журналісти. Вони не лише пишуть запити, а й воюють у судах тоді, коли ці запити ігноруються. Нещодавно журналіст сайту «ОРД» Володимир Бойко виграв суд проти МЗС, котре в 2011 році надало довідку нардепу Юрію Іванющенку як «представнику МАГАТЕ» для отримання американської візи. Проте виграти суд не означає добитися справедливості. Про особливості справи ІМІ поспілкувався з Володимиром Бойком.

1. Пане Володимире, звідки ваше зацікавлення такими небезпечними темами?

Я цікавлюся тими темами, які становлять інтерес для читачів, а, отже, і для видань, які купляють у мене матеріали для публікацій. Це – моя робота. Що ж стосується небезпечних тем, то такими є репортажі з місця військових дій, стихійних лих чи особливих природних явищ на кшталт виверження вулканів. Народний депутат України Юрій Іванющенко ані до стихійних лих, ані до феноменальних природних явищ, начебто, не належить. Тому мені взагалі незрозуміло, про яку «небезпеку» йдеться.

Мною в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» було подано до Окружного адміністративного суду м.Києва дві позовні заяви, які стосуються діяльності Юрія Володимировича. По одній рішення вже винесене, позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Відповідачем у цій справі було Міністерство закордонних справ України, яке квітні 2011 року звернулось до Уряду США з дипломатичною нотою, повідомивши, що Іванющенко Ю.В. начебто є представником України при МАГАТЕ. Суд зобов’язав МЗС України надати мені інформацію про те, хто саме здійснив таке дивне призначення.

http://ord-ua.com/2012/06/14/cej-zagadkovij-yurko-yenakiyivskij/

Друга справа ще не розпочата слуханням по суті, хоча позовна заява подавалась одночасно з першою. Позов заявлений безпосередньо до Іванющенка Ю.В. та Апарату Верховної Ради з вимогою надати на ознайомлення декларацію про доходи народного депутата. Представники відповідачів жодного разу в суд не з’явились, заперечень на позов не надали. Текст позовної заяви щойно опублікував сайт «ОРД»

http://ord-ua.com/2012/06/19/yurko-yenakiyivskij-hovayetsya-vid-pravosuddya/

Ніякого екстриму в подобних судових справах я не бачу, для професійного журналіста це – буденна річ. Принаймні, в мене буває в день до п’яти судових засідань.

Що ж стосується скандально відомого парламентаря, то його персоною я зацікавився минулого року, коли Іванющенко став судитись з журналістом Станіславом Речинським, а також донецьким Інтернет-виданням «Остров». Чимало веселощів завдали мені виступи адвокатів Іванющенка – передусім Тетяни Гавриш, доньки відомого Стьопи-шарикопідшипника. Було очевидним, що через свою фахову неспроможність пані Гавриш просто не уявляє, що буде, якщо ролі поміняються й журналісти почнуть судитись з її клієнтом. Власне, так і трапилось – тепер представники Іванющенка ховаються від правосуддя й не ходять у судові засідання.

До речі, я не розраховую довідатись щось новеньке з декларації Іванющенка Ю.В. чи документів МЗС України – напевно, згідно з декларацією про доходи, народний обранець животіє виключно на зарплатню та матеріальну допомогу. Але хочеться навчити «слуг народу» елементарній повазі до журналістів і юристів. Хай, принаймні, запрошують до представництва інтересів професійних адвокатів.

2. Чому на вашу думку суд по наданню інформації МЗС по Іванющенку виніс таки позитивне рішення?

А з якого дива суд (до речі, справу розглядала колегія в складі трьох суддів) мав виносити інше рішення? Тобто, всі ми розуміємо, що становить собою вітчизняне правосуддя. Але в даному випадку судді з легким серцем винесли законне рішення. Чому так – пояснювати довго. Але я ще до початку розгляду справи був переконаний, що ніякого протиправного тиску на суддів не буде. Інша річ – це друга справа, яка ще не розглянута. Наскільки я знаю, на суддю стали тиснути й тому я вирішив поспішити з оприлюдненням інформації про цей судовий процес, щоби ускладнити залаштункові рухи.

3. Чи дійсно Іванющенко може бути в опалі? Я чув що під його бізнес активно працюють рейдери на Одещині.

У Віктора Федоровича не буває постійних фаворитів – це загальновідомо. Що ж стосується нинішніх відносин Президента зі своїм земляком, то, їй-Богу, мене це не цікавить і питання подальшої долі ринку «7-й кілометр» або інших ласих об’єктів на Одещині я не з’ясовував. Натомість впевнений, як тільки позиції Іванющенка ослабнуть, його «порвуть» недавні друзі та компаньйони. Не ми такі – життя таке…

4. Окрім цього суду ви виграли суди по доступу до інформації ще з кількома інстанціями. У чому причини невиконання рішень суду?

За останні півроку я виграв щось біля 30 судових справ, пов’язаних з доступом до публічної інформації. Виконано лише одне рішення – мені був наданий нормативний документ, який Державна служба молоді та спорту України відмовлялась оприлюднювати. Всі інші рішення не виконуються й виконуватись не будуть. Чиновники плювати хотіли на Закону України «Про доступ до публічної інформації». Безсумнівним рекордсменом є голова Держмолодьспорт Равіль Сафіуллін. Равіль Сафович родом з Макіївки й тому в принципі не визнає юрисдикції Окружного адміністративного суду м.Києва, оскільки Закон України «Про доступ до публічної інформації» заважає йому розкрадати кошти державного бюджету.

Наведу лише один приклад. Сафіуллін виступив ініціатором видання постанови Кабінету Міністрі України, відповідно до якої від сплати земельного податку були звільнені аеродроми Товариства сприяння обороні України на тій підставі, що там начебто проходять міжнародні та всеукраїнські змагання з авіаційних видів спорту й тренуються збірні команди України. Щоправда, ніяких змагань з авіаційних видів спорту в Україні давно немає, збірних команд не існує, літакова та парашутна техніка в непридатному стані, а частина аеродромів (наприклад, аеродром «Юхаріна балка» в Севастополі) вже навіть продана в приватні руки. Тому для прийняття такої постанови на засідання Кабміну Сафіулліним були подані фальшиві документи. Я направив інформаційний запит, попрохавши пояснити, що саме слугувало підставою для звільнення аеродромів ТСОУ від сплати земельного податку, але отримав відписку. Довелось звернутись до суду. Розбирались по кожному аеродрому окремо. У підсумку я виграв, здається, 6 чи 7 справ. Але позиція Сафіулліна непорушна – ніяких документів не давати.

Ви питаєте, в чому причина невиконання рішень суду? Відповідаю: у повній безкарності чиновників. Сафіуллін прекрасно знає, що йому нічого не буде, оскільки голова Товариства сприяння обороні України – це його давній приятель, колишній начальник Донецького військово-політичного училища Віктор Миколайович Тімченко. А син Віктора Миколайовича – Максим Вікторович – очолює Донецьку паливно-енергетичну компанію, яка керує всіма енергетичними активами Ріната Ахметова, зокрема, володіє «Київенерго». Зрозуміло, що за такої підтримки Сафіуллін може й надалі спокійно розкрадати бюджет та ігнорувати судові рішення.

5. Чи можуть посунути в таких справах щось органи прокуратури? Чи на галочці «так» у судовому рішенні влада задоволена?

Прокуратура – це активний учасник правового безкраю, що коїться в державі. Недавно я судився з Генеральною прокуратурою України – оскаржив до того ж Окружного адміністративного суду Києва бездіяльність Генпрокурора, який не реагує на мої скарги щодо невиконання Сафіулліним вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації». Суд повністю задовольнив позовні вимоги й зобов’язав Генерального прокурора України провести перевірку моїх скарг. Але пан Пшонка пішов шляхом подальшої ганьби й подав апеляційну скаргу замість того, щоби навести порядок в Держмолодьспорт.

По материалам: «Інститут масової інформації»,