Сувеніри до Євро-2012: скільки коштуватиме пам’ять про Україну

Ціни на листівки, магніти та інші сувенірні дрібнички піднімуться вдвічі, а твори українських традиційних майстрів можуть взагалі щезнути з крамниць та ярмаркових базарів.

Мабуть, правильно думають ті, хто вважає, що в Україну не приїде натовп високоосвічених європейців, у яких є потяг до прекрасного. Наші гості точно не відвідуватимуть театри, музеї, не шукатимуть винятково клембівську вишивку чи опішнянську кераміку. Що робитимуть футбольні уболівальники у нашій країні? Ночуватимуть у готелях або наметових містечках, їстимуть у ресторанах, питимуть пиво у барах, спілкуватимуться, судячи з реклам, з вродливими жінками, та, можливо, придбають собі на згадку про Україну якийсь сувенірчик... Так-так, саме сувенірчик – магнітик чи кухоль із зображенням Києва, Львова, Харкова чи Донецька.

Але Україна, як батьківщина багатьох унікальних ремесел, могла б запропонувати іноземцям значно ширший асортимент. Ковалі, вишивальники, лялькарі, гончарі, гутники, витинанкарі… хотіли б показати свої твори та дещо з них продати.

Час ярмаркувати

Саме для цього у всіх містах-господарях влаштовуються ярмарки. Наприклад, у центрі Києва – на Хрещатику та на території Києво-Печерського заповідника – на час проведення Євро-2012 запланований великий ярмарок-фестиваль «Український сувенір». Запрошення взяти участь у ньому отримали чи не всі творчі колективи і майстри народного, декоративно-ужиткового мистецтва України, у яких є доступ до Інтернету.

Організатор дійства – міжнародна громадська організація «Ми Українці» у своєму листі-пропозиції наполягає, що культурно-мистецький проект «проводиться з метою виявлення самобутніх колективів та майстрів народного мистецтва; збереження і розвитку духовних та культурних традицій українців, як в Україні, так і за кордоном; створення і поширення позитивного образу України в світі через якісні, високохудожні твори митців».

«Якісний сувенір сприяє формуванню позитивного образу України, це візитна картка держави, – упевнені організатори. – Сувенір зазвичай є частиною інтер’єру приміщення, він постійно нагадуватиме про певні події і місце, де вони відбувалися. Важливо, щоб спогади викликали повагу і захоплення. Рівень майстерності і духовна насиченість творів українських митців дивує і приголомшує іноземних гостей. Це є скарб не тільки нашої країни, а і всієї Європи. Духовний потенціал нашої народної творчості настільки великий, що заслуговує бути поширеним серед європейської спільноти. Зберегти і розвинути надбання наших пращурів – це наш обов’язок. Іноземні спритники давно освоюють український ринок, заповнюючи його неякісними «українськими» сувенірами. Завдяки їх заповзятій і нестримній діяльності українські майстри витісняються з ринку, а сам ринок наповнений неякісними виробами, що викривляють і дискредитують нашу духовність та культуру. Незрозуміло, чому візитну картку України, якою в якійсь мірі є український сувенір, розробляють, виготовляють та реалізують на свій розсуд псевдомайстри інших держав».

Після таких гарних, а часом і пафосних слів усім справжнім майстрам організатори «Сувеніру» пропонують долучитися до їх проекту: спочатку взяти участь у справі благородній – конкурсній програмі у дванадцяти номінаціях (переможці отримають призи, дипломи, грамоти, подяки), а потім – матеріальній – ярмарку. Проте для творців та продавців сувенірів це не безкоштовно. А навіть навпаки – коштовно, адже організатори високо цінують не тільки вироби народних майстрів, але й участь у ярмарку. До пропозицій та слів про якісний український сувенір додається кошторис участі, який формується за формулою: загальні витрати та щоденні. Ось один із варіантів підрахунку. Беремо загальні витрати – 552,09 гривень (реклама майстра та його виробів, запрошення киян та гостей міста на фестиваль-конкурс, виготовлення каталогу «Гільдія майстрів», інші організаційні витрати), до них додаємо щоденні – 173,85 гривні (це за оренду вітрини, стола, стільця та земельної ділянки розміром три квадратні метри) або 229, 41 гривні (до попередніх додається 0,5 намету, аби сховатися від дощу та сонця) помножені на чотири дні. Виходить в одному випадку 1247,49 гривень, у іншому – 1469,73 гривні. За раннє бронювання пропонувалися деякі знижки – від 3% до 35%. Громадська організація пропонує сплачувати кошти на рахунок інформаційно-консультаційного центру «Житлосервіс».

Ще одна європропозиція – участь у Слобідському ярмарку з 2 червня по 1 липня у козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Ціна питання – 280 гривень один день. До суми входить: оренда місця – півстола або тин 2-3 метри (200 гривень), вхідний квиток на одну особу – 40 гривень, зберігання товару вночі – 40 гривень. Відтак абонемент для зареєстрованих майстрів на десять днів коштує 840 гривень, для незареєстрованих – 1400 гривень.

За словами представника організаторів Слобідського ярмарку Яни Калініченко, «участь у ярмарку буде як вигідною, так і цікавою». «Кожного дня протягом цілого місяця плануються великі святкування з виступами фольклорних колективів, козацькими гуляннями, танцями, іграми тощо», – каже вона. Буде організований і Великий українсько-польський фестиваль, який розпочнеться за тиждень до початку ЄВРО-2012.

Шедеври чи підробки?

Богдан Гдаль – автор Інтернет-проекту про традиційне народне мистецтво «Рукотвори» та неодноразовий організатор «Алеї майстрів» під час проведення фестивалю Олега Скрипки «Країна мрій» - каже, що під Євро поряд з традиційними організаторами ярмарків активізувалися й ті, хто хоче просто заробити грошей.

«Але ж на справжніх майстрах особливо не заробиш, бо їх небагато, і при підвищенні грошового бар’єру можна викликати зворотній процес – на ярмарках не буде справжніх виробів, – переконаний Богдан. – Майстри відрізняються від авторів сувенірної продукції тим, що можуть зробити небагато. І самих майстрів теж не густо. Відповідно, декого навіть організаційний внесок у розмірі 100-200 гривень може бити по кишені, не кажучи вже про тисячі гривень. Та й гроші – не єдиний критерій. Порівнювати в умовах 70-80-річного народного майстра, який робить унікальну вишивку чи кераміку, з тим, хто під виглядом сувенірки продає магнітики з салом, мабуть, некоректно і може навіть образливо. Для одних творчість – це їхнє життя, для інших – просто спосіб заробити. І, ймовірно, єдиний спосіб організувати справді якісний ярмарок чи дійство – це зі знанням справи фільтрувати учасників, як це робить, скажімо, Олексій Доля (етнограф, доцент кафедри фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, – авт.). Тобто прагнути не залучити якомога більше учасників, а презентувати найкраще, аби питоме враження від дійства було позитивним. Специфіка 2012 року у сплеску кількості сувенірних ярмарків, або, іншим словом, спробою заробити на вболівальниках. Адже кількість майстрів не безмежна, і вболівальники у більшості своїй навряд чи шукатимуть такі ярмарки. Але якщо середня вартість участі у літніх ярмарках для майстрів зросте у кілька разів, то виходу до аудиторії для багатьох з них не буде. А майстрові важливо не лише продати свої роботи, а й поглянути в очі шанувальника, зловити його усмішку і захоплення».

Тобто на якійсь фабриці у далекому Китаї китайці напередодні Євро за кілька днів зможуть наштампувати десятки тисяч та навіть сотні тисяч «українських» дрібничок. Точнісінько як у будь-який інший час вони виробляють сувенірний непотріб для Польщі, Австрії чи Італії. Деяким продавцям автентики у європейських країнах така допомога зі сходу так набридла, що на дверях своїх крамничок вони вивішують об’яви: «Ми не продаємо китайське». Українські ж продавці поки мовчать. На ярмарках до Євро й продаватимуть «made in China», бо створюються такі умови: більшість справжніх майстрів, по-перше, не зможуть сплачувати тисячі гривень за участь у таких ярмарках, а, по-друге, вони фізично не можуть виготовити «товару» на місяць ярмаркування. Для прикладу, вишивальниця може вишивати чотириметровий рушник впродовж року, а гончар за місяць може створити лише кілька десятків виробів, не подібних одне до одного.

«Аби оцінити масштаби роботи, варто сказати, що у майстрів є кілька шанованих ними ярмарків, до яких вони готуються впродовж року, – продовжує Богдан Гдаль. – Вище себе вони не перестрибнуть – якби і хотіли, не зроблять. Мова йде про традиційний ярмарок у Пирогові. Донедавна була й «Країна мрій» (у 2012 році дати проведення фестивалю ще не оголошували, але зазвичай вони припадають на кінець червня або початок липня, – авт.). Крім цього, великі стихійні ярмарки на Андріївському узвозі на день Києва та День Незалежності. Приходять ярмаркувати ще у музей Гончара, але там місця замало. Але за цьогорічної дороговизни від участі у деяких ярмарках майстри можуть відмовитися. Та й самі відвідувачі часто можуть витратити на сувеніри 50-100 гривень. А цей резерв може йти на оплату вхідних квитків того чи іншого дійства".

До речі, за словами майстрів участь у цьогорічній "Країні мрій" коштуватиме 200 гривень за квадратний метр площі. А на одному навряд чи хтось вміститься…

Тим часом Богдан переконаний, що, навіть за умови проведення Євро в Україні, основними споживачами творів народних майстрів будуть самі українці.

Галина Куліковська вишиває та робить іграшки. Вона годинами може розповідати про свої вироби та шукати українське коріння у традиційних культурах світу. Пані Галина – учасниця багатьох ярмарків і одна з тих, хто відмовився від участі у присвячених Євро. «Я відмовилася від усіх цих пропозицій. Це нереальні ціни. Я вже це проходила під час Євробачення в 2005 році, – згадує вона. – Тоді я заплатила за участь у виставці понад 4080 гривень за два тижні. Майже всі зароблені гроші пішли на оплату виставки. Я не знаю, що буде в цьому році. Віддавати сім-десять тисяч гривень нереально. Високі ціни можуть заплатити тільки спекулянти, які купляють товар гуртом».

Те, що ціни на сувеніри під час Євро злетять принаймні удвічі, – очевидно. І цього не приховують продавці, скажімо, на столичному Хрещатику. Адже і продавці хочуть заробити, і організатори ярмарків та власники торгівельних площ змушують піднімати ціни. Але найголовніше – у гонитві за грошима ми можемо втратити щось цінне, те, чим захоплюються іноземці, які наважуються приїхати у нашу країну.

Ізюмі Фуджіта ­– японка, яка нині мешкає у польському місті Торунь та збирає твори польських та українських майстрів й організовує виставки у країні вранішнього сонця. «Я люблю працювати з народним мистецтвом, – каже вона. – Українське народне мистецтво все ще живе, ним займаються кілька поколінь в окремих родинах. І це мистецтво часто просто унікальне! Воно цікаве для дослідження. Але, наприклад, якість польського народного мистецтва знижується: майстри старіють і не встигають передати майстерність учням, бо багатьом не цікаво».

За словами Ізюмі, пластикові сувеніри дешеві як в Україні, так і у Польщі. «Що ж до творів ручної роботи, то дешевше їх можна купити, як не дивно, у Польщі, – каже наша співрозмовниця. – Це, ймовірно, пов’язано з тим, що українці цінують традиційну ручну роботу вище, ніж сусіди. При цьому польське фольклорне мистецтво – це, на жаль, мистецтво бабусь, які творять у себе вдома. Натомість у Японії люди розуміють цінність ручної роботи. І традиційні японські ремесла коштують дуже і дуже дорого. Тому мені легко пояснити та представляти традиційні ремесла інших країн у Японії».

До речі, під час своїх мандрівок Польщею та Україною Ізюмі Фуджіта весь час бачить китайські підробки традиційних ремесел: «І це відбувається вже масово. Я бачила на одному польському сайті роботи, зроблені вручну, але у Китаї. Це були польські традиційні речі, які вирізаються з паперу і називаються «wycinanki». Так ось, авторські права на них зареєстровані у Китаї! І це неприпустимо!».

…За червнем 2012 року настане липень, а потім і серпень... І саме тоді почнуть приїжджати ті туристи, які справді зацікавляться Україною, а не лише грою своєї збірної команди у межах певного, хоча й престижного, чемпіонату. Що вони потім візьмуть із собою на пам'ять про нашу країну?..

По материалам glavred.info