Генпрокурорське ноу-хау: професійні свідки замість професійних слідчих

Театр абсурду під гучною назвою «Справа Щербаня» в постановці вільних художників із Генпрокуратури набуває все більш гротескових форм. Схоже, столичні законники нарешті засвітили свою головну карту. Козирну – згідно з їхніми власними розрахунками. Крапчасту – з точки зору правил чесної гри. Минулого тижня стали відомі прізвища тих самих «живих свідків» у справі про вбивство народного депутата, свідчення яких анонсувалися підопічними Пшонки і Кузьміна ще наприкінці січня минулого року.

Спочатку ім’я Ігоря Мар’їнкова пролунало з вуст одного з лідерів «Батьківщини» і екс-голови СБУ Олександра Турчинова. Потім про ту ж саму людину розповіли ЗМІ. Іншим свідком звинувачення, за версією мас-медіа, може бути Юрій Сердюк. Із легкої руки народного депутата і журналістів, їх обох вже встигли охрестити «професійними свідками». Подібний юридичний неологізм вже за визначенням є оксюмороном і має виразне глузливо-негативне забарвлення. Більш глумливо можуть сприйматися лише словосполучення «чесний прокурор» і «незалежний суд». Зрозуміло, з оглядкою на нинішні українські реалії.

Всюдисущі Мар’їнков і Сердюк

Річ у тому, що колишній донецький комерсант Ігор Мар’їнков і екс-представник Луганського озброєного злочинного угрупування (ОЗУ) Юрій Сердюк свого часу виступали свідками чи не по всіх резонансних кримінальних справах сучасної України, які стосуються замовних вбивств у «лихі 90-і». Це справа про вибух на стадіоні «Шахтар» 15 жовтня 1995 року, і справа про вбивство фінансиста Вадима Гетьмана 22 квітня 1998 року, і, нарешті, справа про вбивство Євгенія Щербаня за версією суду 2003 року. Їм нібито було відомо про підготовлюваний замах на Євгена Щербаня, подробиці проведення операції по його знищенню, вбивства братів Богданових, Ахатя Брагина і кілера Зангеліді, суми винагород виконавцям вбивств, бізнесові і кримінальні зв’язки та фінансові інтереси Лазаренко і Кушніра, місця зустрічей політика з лідерами ОЗУ, адреси квартир, де зберігалася зброя, та багато іншого.

Крім того, у свідченнях Мар’їнкова говориться і про замах на близьких тоді Президентові Кучмі народних депутатів, Олександра Волкова і Ігоря Бакая, що нібито готувався бандою Кушніра-Рябіна. При цьому, Мар’їнков, за версією слідства, якимось дивом ніколи не входив до складу злочинного угрупування! Свою приналежність до банди Кушніра під час досудового слідства стосовно вибуху на стадіоні «Шахтар» наполегливо заперечував і Сердюк. Живі на сьогодні члени вищезгаданої злочинної групи Сергій Денісов і Вадим Болотських, також про Мар’їнкова і Сердюка ніколи від своїх керівників нічого не чули.

Свідчення Мар’їнкова і Сердюка об’єднує ще одна характерна риса. Обидва постійно посилаються на слова, які вони в різні часи нібито чули від інших фігурантів вище згаданих кримінальних справ. Зокрема, від лідерів ОЗУ Кушніра. Причому, на момент надання слідству свідчень всі джерела їхньої інформації були вже мертві. Проте, саме в свідоцтва Мар’їнкова-Сердюка, які скоріш за все належать до розряду «одна баба казала», повірили у прокуратурі та судах – ці покази були базовими для ухвалення всіх вироків. Що вже говорити про сьогодення, якщо, згідно з новим Кримінальним процесуальним кодексом, доказами в справі можуть служити свідчення, що отримані «з чужих слів».

Взагалі, всі свідчення Мар’їнкова і Сердюка виткані з протиріч. Причини криються, зокрема, в деяких вельми цікавих епізодах біографій першого і другого. Але вони наполегливо не беруться до уваги слідчими прокуратури.

Донецьким журналістам Мар’їнков запам’ятався по словесній перепалці з підсудним у справі про вибух на стадіоні «Шахтар» В’ячеславом Синенком, що відбулася в травні 2006 року в Донецьку, на одному з засідань суду. Тоді Мар’їнков назвав екс-майора міліції головним посібником кілера Філліпенка. Одночасно свідок уточнив, що про участь у справі Синенка знає виключно зі слів Анатолія Рябіна. Підсудний же викрикував, що Мар’їнков є «підставним свідком, якого проінструктували фальсифікатори цієї справи». До речі, до останніх В’ячеслав Синенко відносив Геннадія Васильєва і Ріната Ахметова.

На гачку

Автори таких авторитетних видань, як «Форбс» та «ОРД», пишуть, що Мар’їнков у середині 90-х займався комерційною діяльністю в Донецьку, а їх загальна історія офіційно почалася із затримання на посту ДАІ в Полтавській області під час перевезення зброї. «Газета по-українськи» наводить слова з інтерв’ю Павла Лазаренка про те, що Сердюк був «членом злочинного угрупування» і «фактичним організатором вбивства Вадима Гетьмана».

Джерелам автора цих рядків у силових структурах Донецької області, колишнім і діючим співробітникам правоохоронних органів, відомі й інші подробиці з життя Мар’їнкова і Сердюка.

За наявною інформацією, в обмін на надання свідомо неправдивих свідчень про злочинну діяльність банди Кушніра-Рябіна-Мільченка керівниками МВС України і слідства Генеральної прокуратури України ще в часи президенства Кучми, Ігорю Мар’їнкову гарантувалося збереження його бізнесу. Побічно на підтвердження цієї версії говорять копії документів, отримані автором статті від своїх джерел в Податковій. Згідно з ними, низка підприємств, керівниками яких були Ігор Володимирович і його дружина Галина Антонівна, ухилялися від сплати податків.

Із Сердюком справа була ще складнішою. Він щільно сидів на гачку. В обмін на допомогу Ігорю Івановичеві було обіцяно зняття кримінальної відповідальності за скоєний ним у Луганську, в кінці січня 1996 року, розбійний напад у складі злочинної групи з чотирьох осіб. Мар’їнков і Сердюк погодилися на пропозицію.

Щоправда, останньому уникнути відсидки не вдалося. Сердюк був відправлений до Бориспільської виправної колонії № 119. Але! Указом Президента Кучми за невідомі заслуги перед Батьківщиною засуджений був помилуваний і достроково випущений на свободу в березні 2003 року. Відомо також, що під час розслідування даного тяжкого злочину Сердюк знаходився на підписці про невиїзд.

Саме у той період, 30 травня 1998 року, Мар’їнков і Сердюк були затримані працівниками ДАІ на в’їзді до Полтави на автомобілі «Мерседес, в багажному відділенні якого знаходився цілий арсенал зброї: автомат Калашникова, декілька гранатометів та боєприпаси до них.

Комбінатори з високих кабінетів і їх недоробки

За інформаціє власного джерела автора цієї статті, затримання Мар’їнкова і Сердюка – це лише частина хитромудрої комбінації, яка була розроблена вищими чинами МВС і СБУ, контрольованими тоді Кучмою. Ця операція була направлена виключно на створення ілюзії правдоподібності свідчень Мар’їнкова і Сердюка на майбутньому суді. Нібито вони користувалися повною довірою керівників ОЗУ Кушніра- Рябіна. Нібито зброя перевозилася з Києва до Луганська Мар’їнковим (на його особистому автомобілі) і Сердюком по раніше відданому наказу лідерів банди з метою її заховання і подальшого використання у злочинних цілях. За інформацією джерела, розробкою і втіленням операції займався особисто радник міністра МВС Кравченка, генерал-полковник міліції Едуард Фере, при повній підтримці і участі генерал-лейтенанта СБУ Юрія Вандіна.

Так чи інакше, але відомо, що «Мерседес» Мар’їнкова, який перевозив зброю, супроводжувала охорона у складі чотирьох співробітників «Титану» та ВОХРу. Ще красномовніший той факт, що, незважаючи на відкриття проти Сердюка і Мар’їнкова кримінальної справи під № 49-899, останній був засуджений лише до одного року позбавлення волі з перебуванням у колонії загального режиму. Більш того, у свідченнях Мар’їнкова, наданих під час досудового слідства стосовно вибуху на стадіоні «Шахтар», говориться, що Ігор Мар’їнков у вказаній колонії ніколи не перебував. Насправді ж він знаходився на волі, роз’їжджаючи на тому самому «Мерседесі», який, по суті справи, був знаряддям скоєного ним злочину! До того ж і Сердюк відбував покарання за гріхи, скоєні у минулому.

До речі, слідством так і не було встановлено те, звідки Мар’їнкову і Сердюкові була відома адреса квартири в Києві, в якій зберігалася зброя, на перевезенні якої вони і попалися. Адже, по їх власних визнаннях, вони не входили до злочинної групи Кушніра. Залишилося незрозумілим і те, як вони проникли до квартири, оскільки все це відбувалося вже після смерті Рябіна, Мільченка і навіть Кушніра. Останній загинув в донецькому СІЗО незадовго до подорожі Мар’їнкова і Сердюка – 2 травня 1998 року. Знову ж таки, для чиїх потреб транспортувалися автомат і гранатомети до Луганська?

Із джерел в СБУ, авторові цих рядків доводилося чути й інформацію про те, що Мар’їнков, за особистою вказівкою генерала Фере, на тому ж самому злощасному «Мерседесі» брав участь у спостереженні за Георгієм Гонгадзе і безпосередньо володів даними про підготовлюваний на журналіста замах.

Близьке знайомство Мар’їнкова з Фере може підтвердити протокол допиту свідка Мар’їнкова І.В. від 30.01.1999 року слідчим Дробіняком у рамках кримінальної справи № 49-800. В документі йдеться, зокрема, про декілька зустрічей двох чоловіків під Києвом восени 1997 року.

Злочинці чи свідки?

Виникає питання: чому Мар’їнков і Сердюк, володіючи колосальним об’ємом надважливої інформації, мовчали стільки часу? Адже замовчування злочину також карається законом, а приховування інформації, здатної запобігти злочину, взагалі можна кваліфікувати як співучасть в ньому. Проте слідство розглядає Мар’їнкова і Сердюка лише в якості свідків.

У будь-якому випадку, їх свідчення в справі про вбивство Євгена Щербаня породжують більше питань, чим відповідей. Тим часом, запрошення «професійних свідків» на судове слідство має, за однією з версій, цілком конкретну мету. З тексту повідомлення про підозрівання стосовно Тимошенко, яке поширила «Українська правда», випливає, що в Генпрокуратурі мають намір довести – екс-прем’єр безпосередньо обговорювала подробиці вбивства Щербаня з Олександром Мільченком. У свою чергу, зі свідчень Мар’їнкова виходить, що з Мільченком він був знайомий особисто. Таким чином, міг чути від нього про підготовлюваний злочин.

Сумніватися ж в готовності Мар’їнкова дати будь-які потрібні владі свідчення не доводиться. І це навіть при тому, що єдиним зі свідків, який в своїх свідченнях згадував не лише про Павла Лазаренка, але і про Тимошенко, є колишній радник Лазаренка – Петро Кириченко. Про те, яким саме чином підручні Кузьміна і Пшонки домагалися від нього потрібних їм свідчень, вже знає багато хто. Навіть за кордоном. Як, втім, і про обставини, за яких сталося раптове прозріння сина убитого Щербаня – Руслана.

Метод батога і пряника завжди безвідмовно працював на користь українських прокурорів. Різниця лише в тому, що підопічні Кучми були на голову вище своїх послідовників у плані професіоналізму та й обережності. Підлеглі ж Пшонки сьогодні лише використовують напрацювання своїх попередників. Хоча, чи можна взагалі називати справжнім професіоналом того, хто в своїх діях керується політичною доцільністю, завдаючи збитку дійсному призначенню свого ремесла? У сучасній Україні це риторичне питання.

По материалам ord-ua.com