Дніпропетровським журналістам вже «покращилось»

222

Не можу не порадуватись за невгамовну президентську прес-даму Дарку Чепак. І за її старшу сестру по розуму Ганю Герман – також. Бо, нарешті, зі славного міста Дніпропетровська надійшли докази розквіту в Україні свободи слова, про який Дарка та Ганька плескають язиками на кожному розі. Не дивно, що саме Дніпропетровськ став полігоном демократії. Оскільки там активно впроваджується передовий досвід з дотримання прав людини, нагромаджений за роки роботи в Донецьку нинішнім прокурором Дніпропетровської області Наталією Марчук.

А трапилось, власне, ось що. Минулого року в популярній дніпропетровській газеті «Лица» були надруковані дві статті з розповіддю про подвиги та славу відомих у тамтешніх місцях персон. Одна публікація так і називалась «Рейдеры. Корбан-Филатов-Брагинский-Аксельрод», друга — «Утка» пошла на посадку».

Герої публікації образились, але кому саме слід настукати за ці дописи по фізіономії вони не знали – статті вийшли під псевдонімом. До того ж, панам, пойменованим у статтях «рейдерами», дуже кортіло довідатись, чи, часом, не назбирали журналісти ще якихось фактів, які планують вмістити в подальших публікаціях.

В інші часи з головним редактором газети Оленою Гарагуц, можливо б, і не панькались, а вивезли б у ліс та відрізали голову. Але в Україні вже два роки як спостерігається суцільне покращення, держава семимильними кроками наближується до Європи, а на заваді злочинних посягань на свободу слова міцно стоять органи прокуратури на чолі з Віктором Павловичем Пшонкою та його донецькими соратниками. І тому один з фігурантів статті «Рейдери…», а саме пан Філатов, пішов зі своїми бідами до прокурора Кіровського району м.Дніпропетровська Станіслава Лисенко.

Радість пана Філатова, кажуть, була безмежною: виявилось, що в органах прокуратури Дніпропетровської області Наталія Василівна Марчук проводить експеримент. І що тепер не треба нікому різати голову: у випадку конфлікту з газетою достатньо звернутись до прокуратури й отримати всю необхідну інформацію – прізвища журналістів, що пишуть під псевдонімами, редакційні матеріали, документи, зібрані журналістами при підготовці статей тощо.

Так і трапилось. 15 грудня 2011 року головному редакторові газети «Лица» Олені Гарагуц був вручений папірець, підписаний прокурором Кіровського району Дніпропетровська Лисенком і озаглавлений «Вимога». Пан прокурор вимагав надати йому посадові інструкції та штатний розпис редакції, а також «авторські матеріали, які сприяли написанню статті «Рейдеры. Корбан-Филатов-Брагинский-Аксельрод» від 12.10.2011 року 81 (791) (газета «Лица»)» і « авторські матеріали, які сприяли написанню статті «Утка» пошла на посадку» від 24.08.2011 року 67 (777)». Причому – надати негайно, не пізніше наступного дня. Як було зазначено у «Вимозі», інформація про авторів статей і авторські матеріали потрібна для перевірки якоїсь там заяви пана Філатова.

У яку суму обійшлась ця послуга заявникові Філатову сайт прокуратури Дніпропетровської області, на жаль, не повідомляє. До речі, звертаємо увагу Наталії Василівни на цей недолік: відсутність затверджених розцінок на прокурорські послуги не сприяє авторитету органів прокуратури і створює умови для зловживання монопольним становищем на ринку з боку окремих працівників. До того ж така втаємниченість породжує нездорові чутки в суспільстві.

Так, наприклад, останнім часом деякі негідники пліткують, що, начебто, в райпрокуратурах Дніпропетровської області різко зросли тарифи. Кажуть, що Наталія Василівна збирає гроші на те, щоби відвернути прихильність Віктора Павловича від заступника Генпрокурора Віктора Занфірова й самій перебратись на цю хлібну посаду. У той час як інші розповідають протилежне – що, начебто, навпаки, розцінки на прокурорські послуги різко впали, оскільки народу від суцільного «покращення вже сьогодні» просто нема чим платити. Через що прокурорам доводиться запроваджувати такі нестандартні види заробітку, як, наприклад, «вимоги» до редакцій газет.

Але, як би там не було, головний редактор газети «Лица» виконувати прокурорську забаганку відмовилась, посилаючись на те, що така інформація може бути розголошена виданням виключно на вимогу суду. Варто лишень уявити обурення прокурора Лисенка, коли до прокуратури прийшла Олена Гарагуц і стала показувати якісь там закони, переконуючи стражів законності в тому, що пункт 9 частини 2 статті 25 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» гарантує журналістам право поширювати підготовлені ними повідомлення та матеріали під умовним іменем (псевдонімом) або без підпису (анонімно). Окрім того, пункт 11 частини 2 статті 26 цього Закону гарантує право журналіста на збереження таємниці авторства й джерел інформації за винятком випадків, коли розкриття цих тайн вимагає суд. Більш того, частина 3 статті 25 Закону України «Про інформацію» передбачає, що журналіст має право не розкривати джерела інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, окрім випадків, коли він до цього зобов’язаний рішення суду на підставі закону.

Ну, от що би раніше зробили в прокуратурі з такою нахабою? – Ну, голову б, може, і не відрізали, але газету б закрили напевно. Одначе зараз, у порядку експерименту по запровадженню демократії в Дніпропетровській області, районний прокурор обмежився лише тим, що 22 лютого 2012 року склав на головного редактора адмінпротокол по статті 185-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення – за «невиконання посадовою особою законних вимог прокурора про проведення перевірки чи ревізії діяльності підконтрольних або підпорядкованих підприємств, установ, організацій або про виділення спеціалістів для проведення такої перевірки, про подання необхідних матеріалів»



Звісно, відповідальність за цією статтею передбачена, по-перше, за невиконання ЗАКОННИХ вимог прокурора, а законність у прокуратурі Кіровського району Дніпропетровська, мабуть, і не ночувала. По-друге, головний редактор газети при всій прокурорській фантазії не може бути віднесений до категорії посадових осіб – він є службовою особою, а не посадовою, а це, як кажуть у Одесі – дві великі різниці. Втім, вимагати від підлеглих Наталії Марчук розуміння подібних юридичних тонкощів – то не поважати самого себе. Пригадую, як Наталія Василівна у бутність начальником відділу прокуратури Донецької області посилала слідчих районних прокуратур проводити обстеження продуктових магазинів на предмет дотримання санітарних норм. І нічого – обстежували. Якісь «акти» навіть складали…

Протокол про вчинення головним редактором газети «Лица» адміністративного правопорушення наразі прокуратурою направлений до розгляду в Кіровський районний суд м.Дніпропетровська. Що, напевно, додасть натхнення Дарці та Ганці й підштовхне їх до нової серії оповідань про остаточну перемогу свободи слова, принаймні, на теренах окремо взятої Дніпропетровської області. І справді бо: замість того, щоби тим журналістам голови різати, їх лише штрафують «від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Хіба це не поступ на радість Раді Європи?

По материалам ord-ua.com