Украина – не Россия

Проведення парламентських виборів в Україні нажаль не додало спокою та стабільності політичному життю. Системний та послідовний характер на жаль спостерігається тільки в процесах стяжання та відтискання бізнесів з боку владних кіл, а законотворчості чи соціальним реформам до цього дуже далеко.

Українські громадяни вже на стільки звикли до корпоративних та фінансових скандалів, що здивувати чимось новеньким дуже важко. Але олігархічній групі у складі Президента України Віктора Федоровича Януковича та його синів Олександра та Віктора це вдалося (в подальшому – сім’я).

І мова йде не про висунення п. Арбузова на посаду віце-прем’єр-міністра, чи призначення колишнього офіцера органів військової контррозвідки ФСБ РФ п. Якименка на посаду Голови СБ України. Впровадження нових осіб та методів у адмініструванні держави спостерігалося вже протягом останніх трьох років.

Але вперше за період правління В.Ф. Януковича почався тиск на українських олігархів. То що відбувається в Україні? Процес зміни політичних еліт? Черговий переділ майна? Вихід «юных дарований» з тіні батька? А може щось глибше та змістовніше?

З літа минулого року, влада, з використанням наявного адміністративного ресурсу у вигляді Міністерства інфраструктури, Антимонопольного комітету, органів прокуратури, податкової, та інших розпочала наступ на структури І. Коломойського. Цей факт відомий та широко обговорювався в засобах масової інформації. Однак, були і інші факти, які не були настільки висвітлені.

Наприклад, до таких фактів, які характеризують сьогоднішню ситуацію, можна віднести демонстративний від’їзд Ю. Іванющенка з України в Монако та його відмову обговорювати бізнесові справи з Р. Ахметовим. Не так добре як хотілося йдуть справи і у газового магната Д. Фірташа.

Вбачається, що всі ці факти – ланки одного ланцюга, які свідчать про те, що в Україні стало неспокійно для великих капіталів, котрі до цього часу були застраховані іменами своїх власників-менеджерів.

Можливо б і нічого, нас же не торкається, але не забувайте старе українське прислів’я – пани б’ються, а у холопів чуби тріщать… Тому знати і розуміти ситуацію треба усім, без винятку, Homo Sapience, які населяють нашу державу.

Отже, на наш погляд наша держава підійшла до глибокої кризи влади, порівняно з якою, дестабілізація в Україні у 1990-х роках може здатися відпусткою на Багамах.

Така думка обґрунтовується наступним:

1. Досягнення у 2010 році певного паритету з «старою олігархією», який забезпечував її права та привілеї за умови підтримки або не втручання у процес владного становлення В. Януковича (старшого).

2. Знищення в Україні середнього бізнесу (і як наслідок середнього класу), та утворення консолідованих бізнесових структур, підконтрольних вибраним особам.

3. Злиття таких структур з органами державного управління, за обслуговуючої ролі останніх.

4. Ініціювання міграційних процесів, які полягають у переселенні жителів з східних областей України (переважно Луганської та Донецької областей) в центральні, проведення кадрових змін за територіальною ознакою практично на всіх рівнях виконавчої, судової влади, правоохоронних органів та прокуратури.

5. «Запаморочення від успіхів», притаманне новим «хазяям» країни, поєднане із зникненням з рингу бійців легкої та середньої вагових категорій.

6. Збагачення сім’ї за рахунок вже сформованих, стабільних та працюючих капіталів, належних «старим» олігархам.

7. Намаганнями сім’ї реалізувати російський сценарій Володимира Путіна в частині позбавлення олігархів політичної влади та переорієнтації їх економічних ресурсів для вирішення своїх власних питань.

Таким чином, в Україні склалася ситуація, за якої попередній сценарій приходу В. Януковича до влади, втрачає сенс для тих людей, які були його розробниками та ініціаторами. Як не дивно, причиною такої ситуації є власне не Віктор Федорович, а його сини. Саме вони є тим дестабілізуючим фактором, який на даному етапі утруднює життя як п.п. Ахметову, Іванющенку, Коломойському, Фірташу та іншим, так і батькові.

Нещодавно, в мережі з’явився матеріал, який на нашу думку є попередженням для «сім’ї» (Знакомьтесь, наш Ходорковский — Игорь Валерьевич Коломойский?), так би мовити планом протидії І.Коломойського зазіханням на його становище. Знаковим є те, що в матеріалі містяться посилання на заходи, зокрема на девальвацію української валюти, реалізація яких силами однієї групи «Приват» є маловірогідними. Однак, розумному читачу повинно бути зрозуміло, що ці заходи визначені не лише з позиції участі у «війні» групи «Приват», а з позиції комплексного наступу із залученням її «союзників» (хоча більш правильно було б сказати контролерів). І це стосується не тільки фінансової системи держави, а й енергетики, продовольства та інших життєво важливих галузей державної економіки. Пригадайте, що запланований на 2013 рік дефіцит державного бюджету складає 40 млрд. грн. та подумайте, на скільки він зросте за умов дестабілізації економіки?

Що ж чекає на Україну в найближчому часі?

Для відповіді на це питання все ж таки необхідно пригадати «веселі 90-ті». Згадайте момент, коли після панування криміналітету та неконтрольованого росту злочинності, в один момент усе скінчилося. Цей момент є принциповим для розуміння сьогоднішньої ситуації – тому що Рибки, Савлохови та Авдишеви не зникли самі по собі. Просто вони з помічників у бізнесі перетворилися на його загрозу та отримали ультиматум – або в Україні все тихо і спокійно, або заупокійно…

В чому полягав бізнес? В легалізації великих капіталів, серед яких основне місце займали кошти, отримані від продажу природних багатств колишнього СРСР. Після його розвалу, Україна перетворилася на велике транзитне підприємство, конвертаційний центр державного масштабу. Враховуючи відсутність власних ресурсів, формування капіталів на Україні відбувалося за рахунок прибутків, отриманих від обслуговування чужих фінансів. Цьому сприяло те, що за часів СРСР на Україні була створена індустріальна база з ресурсної обробки. От тут і почався ріст Фірташа, Коломойського та інших «старих» олігархів, хоча термін ріст в даному випадку характеризує цей процес не повною мірою.

Справжній його зміст полягав у інтеграції нової економіки у світову фінансову інфраструктуру. Тільки не в декларативну економіку Європейської співдружності, а в реальну, керовану світовими фінансовими магнатами. І саме тоді, панам Фірташу, Коломойському та ряду інших були надані «мандати на ведення діяльності в Україні», визначена їх компетенція, поділені сфери впливу і визначена основна задача – безперебійне функціонування елементу великого бізенсу. Врахуйте також, що такі «мандати» видавалися не будь-кому і не за «красиві очі», а за розум і талант.

Тому витоки економічної, а відтак і політичної сили «старих» олігархів лежать не в Україні і навіть не в Росії.

Чим відрізняється українська ситуація від російської? Тим, що усі війни всередині РФ мають на меті розподіл та перерозподіл наявних ресурсів. На відміну від України, фінансові потоки виникають там без участі людини. В регулярному та безперешкодному постачанні російських ресурсів зацікавлені особи, які повноважні надати обов’язкову до виконання «пропозицію» п. Коломойському.

На жаль, починаючи свій «наступ», «сім’я» цього не врахувала… Точніше не вся сім’я, а молодша її частина. Напевно тому, що батько не розповів синам усі нюанси свого приходу до влади, а також не повною мірою висвітлив власні домовленості з «протекторами». Або тому, що молодь витлумачила слова батька на свій кшталт. Або з інших причин. Але маємо факт – «сім’єю» зроблений вкрай непродуманий хід.

Вважаємо, що розвиток ситуації буде наступний. Ми хочемо нагадати читачу інтерв’ю І. Коломойського газеті Дзеркало тижня, яке було надано після першого продажу «Криворіжсталі» (Игорь Коломойский: «Я говорил Пинчуку: «Жизнь — это супермаркет, бери что хочешь, но касса — впереди»), де він зазначив: «Життя — це супермаркет, бери що хочеш, але каса — попереду». Власне за такою стратегією і діє зараз Ігор Валерійович. Хочете забрати? Отримайте збиткові підприємства з величезними боргами. Але заплатите ви за них пізніше і у повному обсязі. І отримайте на додачу таку характеристику для світових фінансових магнатів, після якої ваша власна безпека залишиться під питанням. За таких умов зміна влади в Україні – питання часу. Тримати при владі осіб, які заважають стабільній роботі системи (відлагодженого механізму, про який зазначалося вище) тим, котрі насправді приймають рішення, не потрібно. Більш того, затягування з врегулюванням проблеми призводить до руйнування загальної системи отримання доходу, що є взагалі неприйнятним.

Що ж робити Віктору Федоровичу, якщо урезонити молодших членів сім’ї неможливо? При цьому, загроза додатково підсилюється відсутністю підтримки з боку старої гвардії – функціонерів Партії Регіонів, які також не відчувають себе в безпеці, враховуючи апетити Олександра та Віктора Януковичів. Склалася ситуація, за якої усунення молодших «Я» з політичної сцени вигідне дуже великій кількості впливових особистостей.

Звісно він шукає захисту. Ми це вже можемо бачити у міждержавних відносинах з Російською Федерацією. На даний час, Президент України є особою, повністю залежною від РФ. Ні, В.Путін абсолютно не горить любов’ю ні до України взагалі, ні до Януковича зокрема. Однак, проблеми далекого сходу, який майже асимільований Китаєм, потребують негайних дій, які можна провести за рахунок України. Якщо Янукович забезпечить росіянам вирішення їх національних проблем, вони, у свою чергу, можуть піти на вирішення його особистих. Так що Європейський вектор України – такий самий міф, як Летючий Голландець.

Визнайте, що це завідомо програшна позиція, яка може дати відстрочку кризі, але не докорінно усунути її. Адже у цій грі немає права на другу спробу, а «сім’я» не виправдала «оказанного высокого доверия» тих, які сприяли її становленню як наглядачів за стабільністю економічних процесів в Україні.

Відчуваючи загрозу, яка насувається, Президент значно посилив заходи власної безпеки, однак не зробив жодного кроку до усунення передумов, які її викликали. А це для аналітиків, які працюють на олігархів, дуже тривожний сигнал – людина стає некерованою та непердбачуваною… Які дії будуть ними вжиті? Ми не знаємо. І дуже сподіваємося, що обійдеться без жертв і революцій. Але не без змін.

По материалам: politica-ua.com