Отголосок скандала года: деньги за вышку Бойко платили в «свой» банк
Придбання бурової установки державною компанією "Нафтогаз України" у фірми, створеної підставними особами із Риги, стало корупційною аферою року.
Подробиці тієї історії в деталях відомі українцям. Дочірня компанія "Нафтогазу" з видобутку енергоносіїв на шельфі "ЧорноморНафтоГаз" придбала вишку сінгапурського виробництва у псевдо-британської компанії Highway Investment Processing LLP.
Розслідування "Дзеркала тижня" встановило, що за вишку вартістю 250 мільйонів доларів українська державна компанія заплатила 400 мільйонів.
Подальше розслідування телеканалу TVi знайшло формального директора компанії Highway Investment – рижанина Стана Горіна, який повідомив, що не має до цієї фірми жодного стосунку, і підпис під платіжними документами з продажу вишки він не ставив.
Засновниками Highway Investment Processing LLP виступили дві офшорні фірми. Їх директорами, згідно з аудитом на замовлення уряду Азарова, був той таки Стан Горін та другий мешканець Риги Ерік Ванагельс, який взагалі виявився бомжем, паспорт якого було загублено.
Отже, операція з придбання вишки мала ознаки корупції з використанням схеми подальшого відмивання коштів через підставні структури. Ми ж звернули увагу на ще одну деталь, яка поки не була предметом дослідження.
Так, в око впадають реквізити фіктивної британської контори Highway Investment Processing LLP, яка продавала вишку українській державній компанії за завищеною ціною.
Зокрема, насторожувало те, де було відкрито рахунку фірми. Хоча компанія декларує себе британською з пропискою в місті Кардіфф, гроші за вишку були перераховані не до Уельсу, а на рахунок "пустишки" в Ризі, у Trasta Komercbanka.
Саме по собі це було дивно - адже, якщо компанія британська, навіщо проганяти кошти через Латвію? У ході розслідування "Українська правда" знайшла причину такої невідповідності.
Ми встановили, що ця фінансова установа, яка стала сховищем для грошей "прокладки", пов'язана з українською політичною та бізнес-групою, неформальними лідерами якої називають Сергія Льовочкіна та Дмитра Фірташа.
Австрійська гавань групи "РосУкрЕнерго"
Декілька місяців тому в австрійській пресі вийшла стаття про звичаї Дмитра Фірташа та прописані у Відні компаній українського олігарха.
Зокрема, там згадувалося, як австрійська депутат від Партії зелених регулярно конфліктувала з водіями Фірташа, а одного разу їй невідомі порізали колесо на велосипеді.
Загалом Австрія є чи не найулюбленішим місцем для реєстрації бізнесу української верхівки. Нею користуються Янукович, Азаров, Клюєв. Це країна з доволі ліберальними податковими законами для компаній, що не ведуть там діяльності.
При цьому, на відміну від традиційних офшорів, Австрія має значно вищу репутацію.
Але те, що Фірташ зробив вибір на користь цієї держави, зіграло з ним злий жарт. Адже Австрія надає доволі широкий доступ до публічної інформації. Часто дані, які, на думку українських можновладців, є засекреченими, насправді доступні в Австрії для сторонніх осіб через спеціальні реєстри.
І те, що ми встановили, навряд чи входило в плани конспірологів, які планували відмивати кошти з вишки, придбаної за захмарною ціною.
Зокрема, у Відні зареєстрована така собі компанія Centragas, яка відома українським читачам завдяки тому, що вона володіла 50% у фантомному газовому посереднику "РосУкрЕнерго".
Кінцевими бенефіціарами Centragas виступають громадяни України Дмитро Фірташ та Іван Фурсін.
"Українська правда" отримала австрійські звіти фірми Centragas. Серед членів наглядової ради цієї компанії ми знайшли одну цікаву особу - британця на прізвище Чарльз Трехерн (Charles Edward Treherne). Станом на березень 2011 року він був заступником голови наглядової ради цієї австрійської компанії Фірташа.
Ось документи, які підтверджують приналежність пана Трехерна до компанії, яка виступає материнською структурою української частки в "РосУкрЕнерго":
Наведений вище документ - це додаток до звіту Centragas від 18 березня 2011 року за підписами трьох членів ради – Дмитра Фірташа, Девіда Брауна і Говарда Вілсона. У цьому звіті вони повідомляють про склад наглядової ради, куди також входив і пан Трехерн.
І водночас, цей же самий пан Трехерн значиться... серед власників латвійського банку Trasta Komercbanka, куди надійшли 400 мільйонів за бурову установку.
Донедавна пан Трехерн навіть входив до наглядової ради банку, а зараз є радником голови правління. Тобто він уже тривалий час інтегрований у Trasta Komercbanka.
Таким чином, одна і та сама особа була найнята власниками "РосУкрЕнерго" до наглядової ради Centragas і водночас вона ж виявилася співвласником банку, куди перераховувалися гроші за скандально відому вишку.
Щоб доповнити цю мозаїку, достатньо нагадати, що купівля бурової установки відбувалася під патронатом міністра палива та вугільної промисловості України Юрія Бойка, ще одного представника неформальної групи Льовочкіна-Фірташа.
Льовочкін і Фурсін - компаньйони чи просто друзі?
Якщо постать Дмитра Фірташа, який володів 90% компанії Centragas та, відповідно, 45% трейдера "РосУкрЕнерго", більш-менш зрозуміла, то Іван Фурсін, за яким значилося 10% Centragas і 5% "РосУкрЕнерго", є справжньою загадкою для українських обивателів.
Насправді, неформально Фурсін є довіреною особою глави адміністрації президента Сергія Льовочкіна. А неофіційно в політичних та бізнес-колах України їх сприймаються як одне ціле.
Їхня дружба сягає 1990-их, коли Фурсін і Льовочкін працювали у фінансовій установі "Банкірський дім".
Але Льовочкіна серед інших діячів сучасності вирізняє крайня обережність - він дуже ретельно ховає кінці в воду, і практично неможливо встановити його зв'язки з наближеними особами.
Офіційно ж контакти між Льовочкіним і Фурсіним можна прослідкувати в тому, що сестра глави адміністрації президента Юлія Льовочкіна протягом 2003-07 років працювала під проводом Фурсіна в "Місто-банку" заступником керівника інвестиційного бізнесу.
Ну і що? - скажете ви. Те, що член наглядової ради Centragas пан Трехерн виявився акціонером банку, куди Бойко перерахував гроші за вишку, ще не доводить інтегрованість пана Трехерна в неформальну групу Льовочкіна-Фірташа.
Ми пішли далі та знайшли додаткові зв’язки між цими людьми. Виявилося, що цей самий британець Чарльз Трехерн разом з українцем Іваном Фурсіним мали спільний офшор на Кіпрі - компанію Arcadea Investment Fund Ltd.
Третім учасником цього офшору з Фурсіним і Трехерном був кіпріот Константінос Константіноу. А зараз він також є керівником кіпрської філії того самого... Trasta Komercbanka.
Ну а інвестиційним радником цього офшору був ще один британець Роберт Шетлер-Джонс, член спостережної ради Centragas і одночасно керівний директор головної компанії Фірташа Group DF.
Загалом Trasta Komercbanka є спільним бізнесом громадянина Латвії Ігоря Буймістера та групи неназваних осіб, найпевніше, українських бенефіціарів групи "РосУкрЕнерго", де їхні частки поділені в приблизній пропорції 50% на 50%.
Безпосередньо Буймістер володіє 43% акцій. У соратника Фірташа і Фурсіна пана Трехерна – 9,31%. Решта акцій розпорошені між компаніями з Латвії, Нідерландів, Люксембургу та Кіпру, які дуже системно заховали свою приналежність.
Кінцевого бенефіціару жодної з цих фірм встановити не вдалося – тільки компанія з Нідерландів GCK Holdings Netherlands B.V., яка володіє 7,4% банку, показала своїм акціонером іншу латвійську компанію Dzintara Mezs.
Ще особливість - у люксембурзької компанії Rikam S.A.H (володіє 7,3 акцій банку) адміністратором виявилася колишня волейболістка Міріам Дерайдьо, яка фігурує на аналогічних посадах в інших люксембурзьких компаніях, зареєстрованих за однією тією ж самою адресою.
Другий адміністратор люксембурзької фірми Алгард фон Кетельходт взагалі працює у конторі, яка займається у Люксембурзі створенням компаній заради мінімізації податків.
Тобто ідеться про типові офшори і про те, що справжні власники Trasta Komercbanka ретельно шифруються.
Іншими словами, якби не прокол з Чарльзом Трехерном, можна було б вважати, що групі "РосУкрЕнерго" вдалося ретельно заховати свої сліди у ризькому Trasta Komercbanka.
Кишеньковий банк як частина ланцюгу
Про що може свідчити такий склад акціонерів Trasta Komercbanka - тобто наявність підставних люксембурзьких, нідерландських і кіпрських компаній? Щонайменше про те, що хтось намагається приховати справжніх акціонерів фінансової установи у Ризі.
Але головне - не це.
Банківська діяльність у Євросоюзі суворо регламентується на предмет відмивання грошей. До будь-якого банку з пристойною репутацією не так просто зробити переказ в 400 мільйонів доларів на рахунок фіктивної британської фірми. Адже запитання щодо цієї транзакції мають виникнути у самого банку, якщо він в подальшому не хоче неприємностей від контролюючих органів держави та Євросоюзу.
Наявність "власного банку" в розпорядженні операторів схеми з купівлі вишки значно спрощує процес відмивання коштів. Через свій банк набагато безпечніше прогнати гроші, бо "свої" менеджери не звертатимуть увагу, що рахунок відкрито фірмою бомжів. У "своєму" банку ніхто не ставитиме зайвих запитань - звідки кошти пішли і куди пішли далі. І лишатиметься надія на те, що аудит центробанку не знайде те, що не треба знаходити, і що ретельно заховано.
Власне, про те, що свій банк дуже важливий для легалізації коштів, ще 15 років тому зрозумів Павло Лазаренко, який придбав фінансову установу на острові Антигуа, через яку протягом року прогнав сотню мільйонів доларів.
Але, порівняно з діячами сучасності та сумами, які фігурують в операціях, Павло Лазаренко виглядає просто дитиною.
P.S. "Українська правда" надіслала прохання по коментар до Сергія Льовочкіна щодо чотирьох питань: його стосунків з Іваном Фурсіним, причетності до Trasta Komercbanka, предмету діяльності кіпрської компанії Льовочкіна Oskaro Investments та ставлення Льовочкіна до опублікованих раніше викриттів про придбання за 400 мільйонів доларів бурової установки у псевдо-британської фірми Highway Investment Processing LLP.
Нами була отримана така відповідь:
"Глава Адміністрації Президента України Сергій Льовочкін намагається бути відкритим для представників ЗМІ, в тому числі - надавати відповіді на запитання журналістів, які мають особистий характер і не пов’язані з його діяльністю на державній посаді, якщо це не порушує його конституційне право на приватність.
За дорученням Сергія Льовочкіна повідомляю, що він не має відношення до банку, про який Ви запитуєте (Trasta Komercbanka). З Іваном Фурсіним Сергій Льовочкін разом навчався і нині підтримує дружні взаємини.
Як інвестор, Сергій Льовочкін не втручається в управління та діяльність компанії (Oskaro Investment, Кіпр), про яку Ви запитуєте.
Щодо останнього запитання (про придбання бурової установки), то до компетенції Глави Адміністрації Президента не входить надання оцінки діяльності державних компаній. Це компетенція Уряду.
По материалам pravda.com.ua