Із каплички — в міжнародний розшук

257

Високі хвилі інформаційного цунамі, спричиненого арештом на початку листопада минулого року бійцями «Альфи» заступника начальника прикарпатського УБОЗу Сергія Гунди, невдовзі розбилися об ще одне сенсаційне повідомлення — високопоставлений міліціянт зник у невідомому для оперативників напрямку. Ще раніше п’ятами накивав його молодший напарник по «міліцейському ґешефту», 25–річний оперуповноважений УБОЗу (син впливового на Прикарпатті правоохоронного керівника). На згадку про себе вони залишили в історії вітчизняної міліції своєрідний компрометуючий рядок. «Вказані правоохоронці, — повідомила тоді прес–служба Івано–Франківської обласної прокуратури, — у співучасті ще з однією особою, зловживаючи службовим становищем, шляхом службової підробки заволоділи та реалізували речові докази по кримінальній справі на загальну суму близько одного мільйона гривень».
Скупе (як завжди — в інтересах слідства) офіційне повідомлення прокуратури про порушення кримінальної справи за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3  ст. 364 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України, не давало відповіді на цілу низку далеко не риторичних запитань. Передусім — що це за речові докази на мільйон гривень, у кого і на підставі чого вони вилучені та як тепер почувається жертва «борців» з економічною злочинністю?

Затримання Сергія Гунди в одному зі службових міліцейських кабінетів відбувалося по–буденному просто. Кремезні спецназівці в чорних камуфляжах і масках замкнули кайданки на зап’ястях підполковника і без пригод доправили його в слідчий ізолятор. Проте гуманний Івано–Франківський міський суд не знайшов підстав для подальшого утримування під вартою одіозного УБОЗівця, випустивши його на волю з підпискою про невиїзд. І лише після апеляційного оскарження прокуратури місцева Феміда погодилася на повторне затримання Сергія Гунди. Та це вже була акція, схожа на епізод за участю Луї де Фюнеса з гротескних комедій про французьких жандармів.

За інформацією, отриманою «УМ» із джерел, що заслуговують на увагу, звістку про чергове обмеження волі підполковник зустрів на шпитальному ліжку обласної клінічної лікарні. Коли до палати, в якій він перебував, приставили двох спецназівців, хворий УБОЗівець попросився в лікарняну капличку, аби помолитися перед новими випробуваннями. А звідти він нібито вийшов зовсім не в чоловічому одязі, приспавши таким чином пильність вартових. Утікача оголосили у всеукраїнський та міжнародний розшук. Поки що безрезультатно. Якщо знайдуть, обом колишнім УБОЗівцям доведеться відповідати по повній програмі, принаймні лише ст. 191 (ч.5) КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років iз конфіскацією майна.
Дорогу переходить міліція

В орбіту цього кримінального калейдоскопу подій із самого початку потрапив (не з власної, зрозуміло, волі) підприємець, котрий, залишаючись за кадром, наразі постраждав найбільше. Саме вилучені в нього речові докази — підготовлена для експорту в Італію шкірсировина марки «Вет–Блю» в кількості 3161 — зникли безвісти, точніше, їх устигли «сплавити» вже згадувані комерсанти з УБОЗу. Ці двоє, маючи вочевидь високі покровительські тили, діяли настільки безпечно та підкреслено зухвало, що й не думали хоч якимось чином ховати кінці у воду. «Вони навіть гадки не мали, що я витримаю цей шалений пресинг, — ділиться наболілим Юрій Марченко, власник ПП «Маррос». — Та я не тільки витримав і не став на коліна, а й продовжував боротися. Це, зрештою, сплутало їхні карти. Мені погрожували, але я не здавався. Писав заяви, їздив у різні вищі правоохоронні інстанції, зокрема в Генеральну прокуратуру України».

Професійний футболіст, який закінчив спортивну кар’єру у львівському клубі СКА «Карпати», Юрій Марченко «шкіряним» бізнесом зайнявся випадково. Його дружину, відомого російського тренера зі спортивної гімнастики Ірину Єлісєєву (серед її вихованок — абсолютна чемпіонка світу Світлана Хоркіна), запросив до співпраці Олімпійський комітет Італії. Юрій також поїхав на Апенніни, де неподалік Флоренції тренував любительську футбольну команду потужного підприємства з переробки шкіри. Керівництво фірми запропонувало українському фахівцю спробувати себе в іншому виді діяльності. Таким чином Юрій Марченко в 2004–му взявся заготовляти в Україні, передусім на Прикарпатті, якісні шкури ВРХ для поставок за кордон. «Відтоді, — розповідає він, — ми спершу орендували, а потім викупили занедбані приміщення на території Тисменицької хутрофабрики. За 5 років сплатили в український бюджет лише митних зборів на суму 1 мільйон 380 тисяч доларів США. Узгодили з італійським інвестором проект спорудження в Тисмениці сучасного заводу з переробки шкіри, виготовили технічну документацію і вже почали демонтаж старих споруд. Та раптом дорогу нам перейшла міліція».

— Як це сталося? Що у вашій діяльності викликало підозру правоохоронців?

— Усе, мабуть, почалося з того, — продовжує пан Юрій, — що я засумнівався в чесності однієї з працівниць фірми, причетної до розрахунків при закупівлі шкірсировини у приватних підприємців. Коли фінансові махінації підтвердилися, хотів її звільнити. Та жінка плакала–просилася, що в неї на вихованні троє дітей. Пожалів. А вона вочевидь затаїла образу і почала збирати на мене компромат. Можливо, за порадою свого цивільного чоловіка, котрий раніше працював у правоохоронних органах… А восени 2010–го міліціонери зупинили нашу вантажівку під приводом того, що виданий у Дніпропетровській області ветеринарний сертифікат на продукцію в них викликає сумнів. Ми зробили додаткові дослідження в Тисменицькій ветлікарні й отримали висновок, що і в тутешніх фахівців немає претензій до якості шкіри. Після цього працівники Тисменицького райвідділу міліції за пого­дженням із районною прокуратурою закрили справу.

Та через деякий час івано–франківський УБОЗ підняв її з архіву і почав «розкручувати» по–новому. І робив це з неабияким розмахом: у березні 2011–го відбулися масштабні обшуки в нашому офісі та у приватних оселях працівників. У результаті було вилучено особисті речі, документацію фірми, печатку, заблоковано рахунки.
Біля розбитого бізнес–корита

— Вам висунули якісь нові звинувачення?

— Незадовго до того у мене відбулася зустріч з оперуповноваженим — на його прохання — в одному з івано–франківських пабів. Офіцер невимушено натякнув, що в мене будуть проблеми з бізнесом, якщо я не погоджуся вийти на «діловий» контакт із його всемогутнім шефом. Я категорично відмовився від такого «даху», чим, напевне, й накликав біду у вигляді посиленої міліцейської уваги до своєї персони.

Щодо нових звинувачень на адресу фірми, то слідчий УБОЗу до ветеринарного сертифіката додав ще «контрабанду та неповернення в Україну валюти в особливо великих розмірах». Позаяк доказової бази під цей «гріх» підвести не вдалося, слідство не придумало нічого мудрішого, як звернутися з міжнародним дорученням до італійських правоохоронців, поставивши таким чином під сумнів також ділову репутацію і мого тамтешнього партнера. Після подібної «співпраці» він, мабуть, обходитиме українців десятою дорогою. Крім моральних, італійський бізнесмен зазнав також матеріальних збитків, бо за усталеною практикою здійснював передоплату за ще не отриману сировину. Судова експертиза визначила ціну вилученої в нас і проданої УБОЗівцями шкіри в розмірі майже мільйон гривень.

— І як вони примудрилися її продати?

— Рік тому працівники УБОЗу вилучили шкірсировину, що належала нашій фірмі, і як речовий доказ нібито передали на відповідальне безоплатне зберігання львівському підприємцю П. (прізвищ фігурантів цієї кримінальної справи до розгляду її в суді не називатимемо. — Авт.). Це — за документами. Насправді ж у Львів шкіру ніхто не возив, бо згаданий підприємець уже чотири роки перебуває за межами України. Він продав у Львові квартиру, в якій новий власник облаштував піцерію. Це я дослідив самостійно і підтвердив офіційними паперами. Як з’ясувалося, шкіри УБОЗівці продали підприємцю К., котрий нині перебуває під вартою. Мушу визнати, що без принципової позиції нового керівництва обласної прокуратури та УСБУ в Івано–Франківській області кримінальну справу щодо цієї резонансної оборудки, мабуть, зам’яли б. Тепер же, наскільки мені відомо, матеріали досудового слідства невдовзі надійдуть на розгляд міського суду.

— Тим часом ви опинилися біля розбитого корита?

— Можна й так сказати. Порушену за фактом кримінальну справу, яку «не осилили» слідчі УБОЗу, передали в податкову міліцію Державної податкової служби України в Івано–Франківській області. Там вона й «зависла». Тим часом діяльність нашої фірми повністю паралізована. Ми не тільки нічого не заробляємо більше року, а й далі залазимо в боргову яму, позаяк маємо непогашений кредит у банку, на який щоденно нараховується пеня. Я вже не кажу про удар по діловій репутації нашого підприємства.

По материалам umoloda.kiev.ua