Игры в патриотизм

Как быстро все меняется во властном серпентарии. Кроме глупости. Как пишет Володимир Бойко, Сытник предложил Луценко устроить «взаимозачет» уголовных производств против друг друга, с тем чтобы не распыляться, а продолжать спокойно воровать. Ну чисто «дети лейтенанта Шмидта». «
Все регулируется, течет по расчищенным руслам, совершает свой кругооборот в полном соответствии с законом и под его защитой.
И один лишь рынок особой категории жуликов, именующих себя детьми лейтенанта Шмидта, находится в хаотическом состоянии. Анархия раздирала корпорацию детей лейтенанта, и они не могли извлечь из своей профессии тех выгод, которые она несомненно могла принести.

Трудно найти более удобный плацдарм для всякого рода самозванцев, чем наше обширное государство, переполненное или сверх меры подозрительными или чрезвычайно доверчивыми администраторами, хозяйственниками и общественниками.

По всей стране, вымогая или клянча, передвигаются фальшивые внуки Карла Маркса, несуществующие племянники Фридриха Энгельса, братья Луначарского, кузины Клары Цеткин или, на худой конец, потомки знаменитого анархиста князя Кропоткина. Отряды мифических родственников усердно разрабатывают природные богатства страны: добросердечие, раболепство и низкопоклонничество.

От Минска до Берингова пролива и от Нахичевани на Араксе до земли Франца-Иосифа входят в исполкомы, высаживаются на станционные платформы и озабоченно катят на извозчиках родственники великих людей. Они торопятся. Дел у них много.

Одно время предложение родственников все же превысило спрос, и на этом своеобразном рынке наступила депрессия. Чувствовалась необходимость в реформах. Постепенно упорядочили свою деятельность внуки Карла Маркса, кропоткинцы, энгельсовцы и им подобные, за исключением буйной корпорации детей лейтенанта Шмидта, которую, на манер польского сейма, вечно раздирала анархия. Дети подобрались какие-то грубые, жадные, строптивые — и мешали друг другу собирать в житницы.

Шурка Балаганов, который считал себя первенцем лейтенанта, не на шутку обеспокоился создавшейся конъюнктурой. Все чаще и чаще ему приходилось сталкиваться с товарищами по корпорации, совершенно изгадившими плодоносные поля Украины и курортные высоты Кавказа, где он привык прибыльно работать.»

Вот что пишет Бойко по этому поводу: «Ви будете сміятись, але директор НАБУ Артем Ситник звернувся в Генеральну прокуратуру з діловою пропозицією – він готовий закрити кримінальні провадження, зареєстровані в НАБУ за фактом незаконного збагачення генпрокурора Юрія Луценка, директора Департаменту Генпрокуратури Володимира Гуцуляка та першого заступника СБУ Павла Демчини в обмін на закриття Генпрокуратурою кримінальних проваджень за фактом отримання Ситником в 2008 році хабара у вигляді двокімнатної квартири та несплатою податків першим заступником директора НАБУ Гізою Углавою.

Вказана пропозиція свідчить про повну неадекватність Артема Сергійовича, оскільки, наприклад, тому ж Демчині від якогось кримінального провадження ані холодного, ані спекотно, бо в ході обшуку, проведеного слідчими та співробітниками Главку «К» СБУ в «Укрзалізниці» в одного з підозрюваних (з грузинським прізвищем, між іншим) був вилучений телефон, де містилось листування між фігурантом і Углавою про умови (точніше – про суму) закриття кримінального провадження відносно директора департаменту «Укрзалізниці», яке розслідувало НАБУ. І тому Ситнику краще не шантажувати Демчину, якому є чим відповісти.

Окрім того, СБУ задокументувала Углаву під час переговорів в Ізраїлі з екс-міністром Едуардом Ставицьким – Гізо Трістанович обіцяв Едуарду Анатолійовичу, що за якихось 2 млн. доларів НАБУ через САП витребує з Генпрокуратури всі кримінальні провадження щодо Ставицького й екс-міністра Злочевського та закриє.

До речі, ця історія мала кумедне продовження: Злочевський, який попервах погодився заплатити Ситнику та Углаві за себе й за Ставицького, потім передумав й напряму домовився з заступником Холодницького Кривенком про закриття проваджень – але лише відносно себе й лише з 1 млн. доларів. Після чого, власне, Ситник смертельно образився на Холодницького, який вирвав у нього з рота останній шмат хліба.»

Хотя, честно говоря, по нашим данным «конвенция» между Сытником и Луценко уже давно заключена. Именно поэтому Сытник ловит на взятке председателей сельсоветов, но не имеет претензий к утаившему свои квартиры на Старонаводницкой в Киеве, и в Ялте Юрию Луценко. О чем мы писали неоднократно. А Луценко, соответственно, не интересуется ни разу давними земельными махинациями Сытника, «мокрухой» с этими делами связанной, «забытой» квартирой в Броварах, вымогательством взятки с Онищенко и многим другим. Ворон ворону, как говорится, миньет сделает. Что, собственно и происходит.

Тем временем Петра Алексеевича добивает паранойя. Чем ближе выборы, тем отчетливее он осознает, что кругом – одни враги. Предатели. Даже в самом ближнем окружении. Так, недавно впал в опалу Председатель СБУ Василий Грицак. Якобы, Порошенко заподозрил его в грехе генерала Вольфа. То бишь, в сепаратных переговорах с теми, кто в ближайшее время объединившись, будет «мочить» Петра Алексеевича в Украине. Кроме того, засидевшийся в АП Кондратюк убедил гаранта в том, что частые поездки Василия Сергеевича в США типа на молитвенные завтраки и прочие богоугодные дела на самом деле являются попыткой Грицака продать Порошенко какой-нибудь американской спецслужбе и тем самым дать старт своей собственной политической кампании. А почему нет? Может и не клевещет Кондратюк, а говорит правду, надеясь поскорее усесться в неостывшее кресло Грицака в СБУ. Это, как говорится, не предательство, а предвидение.

Впрочем, Грицак тоже не лыком шит. Взял и провернул масштабную инсценировку убийства Бабченко. Получилось для Грицака красиво, а для Порошенко – стыдно. Теперь придется получить очередной «игнор» от зарубежных политиков, которые поверили в убийство и поспешили выступить в СМИ. А теперь оказались в дурацком положении. Можно сказать, что Грицак в этой ситуации Порошенко «сделал». Только Порошенко этого еще не понял.

Вот что пишет по этому поводу наш любимый Володимир Бойко:

«Якось Natasha Vlaschenko в етері телеканалу ZIK спитала мене, чому я публічно називаю голову Служби безпеки України Василя Грицака нецензурним епітетом (малось на увазі прізвисько «Вася-їбанько», під яким Василь Сергійович широко знаний у вузьких колах). Сподіваюсь, після імітації «вбивства» журналіста Бабченка та загального обурення іноземних дипломатів і міжнародних правозахисних організацій цим недолугим спектаклем, влаштованим Грицаком з метою утриматись на посаді, у Наташі запитань щодо інтелекту Василя Сергійовича більше не виникатиме.

Що стосується такої слідчої дії як імітація злочину, то вона робиться завжди для того, щоби здобути докази щодо замовника. Це коли правоохоронні органи знають, хто замовник, але довести не можуть. У таких випадках кілер, якщо він погоджується співпрацювати зі слідством, йде після імітації до замовника й під запис показує йому, наприклад, повідомлення в газеті про смерть жертви, веде відповідні розмови, замовник радіє, видає кілеру гонорар і т.ін. А в даному випадку співробітник СБУ (штатний або позаштатний) умовив якогось бізнесмена замовити вбивство Бабченка іншому співробітнику (очевидно, позаштатному, тобто добровільному помічнику) СБУ. При цьому зараз адвокати цього бізнесмена стверджують, що до їх клієнта звернувся представник СБУ й попрохав взяти участь у викритті ворожого агента й передати йому гроші, а бізнесмен, будучи патріотично налаштованим, на це погодився.

Але як би там не було, вся ситуація була повністю спровокована з самого початку – подивіться на дату відео, яке поширило СБУ: 27 квітня 2018 року вже записувалась розмова між «кілером» і бізнесменом. Отже, якби навіть, дійсно, було реальне замовлення вбивства Бабченка, не було жодної потреби робити імітацію злочину та завдавати колосальний удар по іміджу України на міжнародній арені, оскільки ошуканими виявились глави держав, що повірили офіційним повідомленням української влади й зажадали розслідувати вбивство журналіста.

А що стосується пересічних громадян, то їм варто пам’ятати, що в разі, якщо до них звертається представник СБУ й просить допомогти викрити ворожого агента, наприклад – передати йому гроші за вбивство, то, цілком імовірно, що це – чергова імітація й ворожим агентом буде оголошений той, хто погодився допомагати СБУ. Пишу це з повним знанням справи, оскільки сам я, попри те, що ніколи в житті не приставав на пропозицію співпрацювати з «органами», 12 серпня 2016 року був затриманий українськими прикордонниками на прохання СБУ на території Польщі й депортований без відома польської влади в Україну як «посібник бойовиків».Бо, бачте, в Яворівському райвідділі Управління СБУ по Львівській області треба було виконати план по затриманих терористах. І досі Вася-їбанько за це навіть не вибачився. А була б на моєму місці інша людина – вже відбувала б покарання по сфабрикованому в СБУ
обвинуваченню.»

Посмотрим, что из этого интересного дела дойдет до суда. Пока есть четкое ощущение того же метода, что и в деле Савченко.

Кстати, интересно, простила ли уже Юлия Владимировна Василия Сергеевича? Говорят, что простила всех. Почти всех. В том числе и Грицака. И, не исключено, что повторяя давний метод, Василий Сергеевич сейчас как бы обороняет от Юлии Владимировны тылы Петра Алексеевича, и одновременно уже возглавляет личную службу безопасности Тимошенко. А почему бы и нет? Запах страха все сильнее заполняет кабинеты Банковой. И тот кто поумнее, уже давно перешел в другой лагерь.

По материалам: ord-ua.com