Колумбы от Минэкологии, или Утилизация Злочевского
В Україні під Калушем є великий полігон з небезпечними відходами гексахлорбензолу, які накопичувалися в результаті діяльності Калуського хімічно-металургійного комбінату за часів Радянського Союзу.
Урядом Азарова це місце було оголошено зоною надзвичайної екологічної ситуації, і в умовах жорсткого дефіциту фінансів уряд не пошкодував розписати 1 мільярд гривень на роботи з утилізації відходів ГХБ з 2010 по 2012 рік.
Втім, є надто багато приводів сумніватися, що бюджетні кошти чесно йдуть на справу. Схоже, утилізація ГХБ – це суцільна афера під "дахом" Мінекології. Адже чесні шляхи – прямі, а от утилізація відбувається покрученими дорогами.
Шляхами Колумба
Почнемо розповідь з того, якими манівцями гексахлорбензол транспортується на утилізацію за кордон. І тут не обійтися без Колумба. Так, того самого Христофора Колумба, який поплив в пошуках Індії на Захід, коли всі рушали на Схід.
Колумб припустив, що Земля кругла і не помилився. Його шляхом пішов і Фернандо Магеллан. Але після двох великих мореплавців нікому більше не приходила в голову думка, що є сенс в прокладеному ними західному шляху в країну прянощів, адже східний таки виявився коротшим.
І тільки в Україні ще лишились диваки, які, як Колумб, прагнуть шукати Індію на Заході. Або, якщо бути конкретнішими, Польщу на південному сході. І це не жарт. Як виявив автор, транспортування небезпечних відходів з України на утилізацію до Польщі в 2011 відбувалося в протилежному до неї напрямку!
А тепер про всю цю кумедну і разом тим сумну історію (адже йдеться про кошти платників податків) в деталях.
В минулому 2011 році уряд виділив приватній ізраїльській фірмі ТОВ "С. І. Груп Консорт" майже 300 мільйонів гривень для вивозу і спалення гексахлорбензолу (ГХБ) за кордоном.
Щоб було зрозуміліше, держава заплатила за утилізацію одного кілограма небезпечних відходів ГХБ 35 гривень. Це багато, середньоєвропейські розцінки нижчі. Але український бюджет традиційно переплачує приватним посередникам, бо тендерні закупівлі проходять не прозоро.
Так було і в 2011 році, коли тендер з одним учасником виграла ізраїльська фірма.
Вона пройшла тендерний відбір навіть не надававши документів, які підтверджують її кваліфікацію в роботі з смертельно небезпечними токсинами, наявність відповідної техніки та спеціалістів.
Її український підрядник "Сі буд систем" до державного замовлення також не хапав зірок з неба, зокрема 2010 рік закінчив з суцільними нулями у звіті для податкової.
Треба зауважити, що людина, що нині виступає від імені цих структур – Ілля Марчевський – до утилізації небезпечних відходів торгував ізраїльською білизною.
Проте в корупційній країні такі речі не дивина, сумнівні фірми постійно знімають вершки з державних тендерів. Але в даному випадку був закладений просто неймовірний відсоток рентабельності для найнятої державою приватної фірми.
Держава так переплатила, що "ізраїльтяни" навіть не шукали оптимальних шляхів транспортування відходів ГХБ для знищення за кордон. Їм по кишені виявився і морський шлях до Польщі.
І це при тому, що полігон з відходами ГХБ знаходився під Івано-Франківськом, де до польського кордону рукою подати. Там токсичні відходи грузили в мішки, самоскидами везли до найближчої станції, вантажили на залізничні платформи. Але замість того, щоб рухатися на північний-захід через польський кордон до Гданську, де на відходи чекав завод, що спеціалізується на спалені ГХБ, їх везли в протилежному напрямку на південний-схід в Миколаїв, а там морем до Польщі.
Тільки уявіть собі цей шлях! Пройти через Чорне море, протоку Босфор, Мармурове, Егейське, Середземне море, Гібралтар, Атлантичний океан, Кельтське море, Ла-Манш, Північне море вузьку покручену протоку між Норвегією Швецією та Данією, нарешті потрапити в Балтійське море, де на південному узбережжі розташований порт Гданськ. Це вже Польща! Ура, припливли!
Погодьтесь, пройти навколо Європи тисячі кілометрів щоб потрапити в Польщу, це ненормально, якщо існує другий шлях на північний захід, де до Гданську майже стільки ж, скільки до Миколаєва.
Хтось може зауважити, що ГХБ довелося відправляти морем, тому що Польща могла не пропускати через свою територію небезпечні речовини. Однак Україна весь 2011 рік возила суходолом з Горлівки в Польщу мононітрохлорбензол, який на порядок токсичніший, ще й вибухонебезпечний. Отож, це не аргумент.
Автор чекає відповіді на запит, що його було надіслано в Польщу, але поки польські чиновники мовчать і затягують з відповіддю.
Чому ГХБ не везли в Польщу з проміжним виходом на орбіту?
Вперше про несусвітню дурницю, якою є подорож українських відходів навколо Європи, автор дізнався з польського офіційного сайту Головної інспекції охорони навколишнього середовища. Там значилося, що в Гданськ з України морем очікується прибуття 6 тисяч тон відходів ГХБ в 2011-2012 році.
Українське ж Мінекології з цього приводу скромно мовчало, в офіційних повідомленнях йшлося про "утилізацію за кордоном".
У відповідь на офіційний запит очільнику Міністерства екології та природних ресурсів Миколі Злочевському прийшла досить хитра відповідь за підписом його заступника Дмитра Мормуля.
В Міністерстві підтвердили, що в 2011 році відходи ГХБ утилізувалися в Польщі. Але на пряме запитання, куди вирушило судно з гексахлорбензолом, яке вийшло з миколаївського порту "Октябрськ" 10 листопада минулого року, в міністерстві відповіли, що весь 2010 відходи ГКХ відправлялися з Миколаєва на спалення у Великобританію.
Але ж автор не питав про 2010 рік. Тож в міністерстві не відповіли прямо, що корабель пішов на Польщу.
Автор зв’язався з зі знайомим портовиком в Миколаєві, поцікавитися, що він про це думає. "Я знаю про кораблі з відходами, що пливуть в Польщу, – зі сміхом відреагував знайомий, – Корабель був не один. Восени точно вийшло два. І відхід кожного ми, портовики, обговорюємо як анекдот. Бо це несусвітня дурниця – фрахт дорогий, потрібно платити за проходження протоками, отож це дороге задоволення. Може вони не доходять до Польщі, а викидають вантаж в море? Тоді зрозуміла вся "прєлєсть" такого шляху!".
Однак кораблі, що везли відходи ГХБ, таки приходили в Гданськ. В Інтернеті є сайти, на яких можна подивитися порти слідування кораблів. Там була інформація, що восени 2011 році з Миколаєва до Гданську проходили два сухогрузи "Філіа Нетті" та "Фріда".
Сухогрузи "Філіа Нетті" та "Фріда"
Тоді навіщо ізраїльській компанії, яка освоює державні кошти на утилізацію небезпечних відходів, відправляти відходи таким далеким і дорогим шляхом.
Це б спитати у представника ТОВ "С. І. Груп Консорт" Іллі Марчевського. Але він відмовився спілкуватися з журналістом. Сказав: "Пишіть запит". Написали. Вже більше місяця немає відповіді.
Але, яке б не було пояснення, все одно лишаються претензії до чиновників Мінекології, які організували таку утилізацію небезпечних відходів. Адже ізраїльській фірмі була запропонована аж занадто хороша ціна за утилізацію одного кілограма ГХБ, настільки хороша, що утилізатори не рахувалися з вартістю транспортування.
І це ще не кінець…
Як розмазується гексахлорбензол
Курйози з транспортуванням ГХБ – це лише журналістський аперитив перед подачею основної проблеми в темі утилізації гексахлорбензолу.
А проблема дуже велика. По-суті, байдуже як фірма посередник транспортує відходи за кордон, зрештою це її особисті проблеми – везти собаками чи літаками, головне – очищати країну від отруйних відходів. А от з цим якраз і проблеми.
Бо насправді ізраїльська фірма вивозить з України не відходи ГХБ першого класу небезпеки, а лише дещо забруднений ґрунт, де гексахлорбензолу 1,4%. Фактично, це на рівні похибки.
Звичайно, такі відходи не є вже аж такими небезпечними. Наприклад, в часи Радянського Союзу гексахлорбензол з під Калуша планували пустити в діло – протравлювати зерно, і зовсім не переживали, що в результаті цього певний відсоток речовини потрапить на поля.
Зрештою, смертельна доза гексахлорбензолу – 50 грам, тобто для летального кінця треба з’їсти 3 кіло ґрунту з 1.4% ГХБ. Але можна померти, якщо з’їсти ці 3 кг і без гексахлорбензолу…
Тож вивіз небезпечних відходів в даному випадку виглядає як суцільна афера від початку до кінця. І проблема не лише у втраті бюджетних коштів, а в тому, що не зрозуміло куди пропадає концентрований гексахлорбензол – речовина першого класу небезпеки, яка у кількості 11 тисяч тон була захована на полігоні під Калушем.
Цей полігон, побудований за часів Радянського Союзу, являв собою 9 модулів – котлованів, на дні яких було розміщено природний шар глини, вкритий поліетиленовою плівкою товщиною 0,2 мм, заповнені рядами по три 200-літрові бочки (з вмістом гексахлорбензолу 90%), покладені одна на одну, присипані піском та камінням, надалі знову вкриті поліетиленовою плівкою і 50-сантиметровим шаром глини.
На жаль дістати ці бочки, тобто концентрований 90% гексахлорбензол, неможливо, адже полігон багато років заливався водою, бочки проржавіли, частина гексахлорбензолу пішла в підземні води і "каша", яку утилізатори черпали та пакували в мішки, за словами керівника екологічного департаменту Мінекології Олександра Соколова, містили лише від 32 до 46% гексахлорбензолу.
Це далеко від 90% концентрації в бочках, але погодьтесь, ще далі від 1,4 % концентрації в біг-бегах, які пливуть на утилізацію до Польщі.
Важко уявити, як можна було розмазати токсин по ґрунту таким тонким шаром. Проте це вдалося. Підтвердження цьому – відповідь на запит з Мінекології, де заступник міністра Дмитро Мормуль засвідчує вміст ГКХ у відходах саме на рівні 1,4%.
Цитую: "Перед відвантаженням проводяться пробні дослідження вмісту ГХБ у небезпечних відходах. Наприклад, Українським науково-дослідним інститутом екологічних проблем проведено лабораторні дослідження об’єднаної проби ґрунту забрудненої ГХБ. Згідно протоколу результатів вимірювання № 18.1 від 03.08.2011, масова частка ГХБ у ній становить 14300 мг/кг".
Якщо перевести у відсотки, виходить 1,4%.
Може, в міністерстві помилилися? Автор особисто довіряє цим даним, бо аналогічні отримано від працівника Британської урядової організації Агенції з охорони довкілля, чиї спеціалісти працювали з відходами ГХБ, коли в позаминулому році їх відправляли на утилізацію до Об’єднаного Королівства.
Який тоді в цьому сенс? Лише один – чим більше мішків можна напакувати, тим більше коштів можна освоїти на утилізації.
Не дарма Мінекології на початку 2010-го року знайшло в Калуші 11 тисяч тон відходів гексахлорбензолу, а до кінця року було додатково виявлено ще 22 тисячі тони і фінансування на утилізацію було розписане ще на два роки.
А позаяк вивозяться відходи з умістом ГХБ 1,4% , то менше їх під Калушем не стає, тому і надалі можна знаходити нові і нові "невраховані" поклади цінних небезпечних відходів і доїти бюджет на чергові мільярди.
Отже висновки з усієї цієї історії можна зробити такі: платники податків фінансували не очищення України від небезпечних відходів, а … гру в пасочки. Тільки у збільшених масштабах, де пісочниця розмірами з Європу, пасочки важать тисячу тон, і возять їх великі дядьки на справжніх потягах та корабликах. Ті дядьки обтяжені товстими щоками, великими кишенями та високими посадами.
По материалам pravda.com.ua