Різдвяна казка «Попов, попи та «Сяйво». Письма в редакцию
На вулиці Червоноармійській, в самому серці стольного граду Києва, 65 років поспіль, жила була собі книгарня «Сяйво». Обростала славою, письменників та поетів під своїм доброзичливим дахом збирала, притягувала до себе читацьку увагу, одним словом сяяла на київському небосхилі зірковим дороговказом для митців та книголюбів. Але ж настали для книгарні сумні часи: потрапила вона в рейдерський полон до флотилії інопланетянина на прізвисько «Льоня Космос» та його безжалісної свити, а ворота до «Сяйва» відчинив їм запроданець Ростик Корнієнко. Жорстокі нападники холоднокровно викинули жерців «красного письменництва» на мороз, розтрощили книжкове святилище, знищили книжки та заварили металевими щитами вікна та ворота «Сяйва». Заварили входи та виходи до легендарної книгарні й сподівалися, що священне літературне вогнище ніколи не палатиме знову для поціновувачів книги. Марно сподівалися кляті прибульці!
Два довгих роки, відчайдушні жерці чинили спротив свавіллю флотилії інопланетян: по судах ходили, культурний київський народ на допомогу кликали, публічні акції влаштовували та журналістів збирали. Й слава про відчайдушну битву книгарів з інопланетними-загарбниками пішла по всій Україні. Й докотилася вона до фортеці лицарського ордену «Київського культурного трибуналу». Й прийшов до них на допомогу лицар з клану «Київського культурного трибуналу» Кока Генріхович, зібрав та згуртував він армію захисників священного культурного вогнища й в травні 2011 року нарешті справедливість перемогла. Жерці (колектив книгарні), таки визволили з полону легендарну книгарню й щиро сподівалися, що знову запалає «Сяйво» для киян, що знову даруватиме воно людям щасливі хвилини спілкування з чарівним джерелом знань – книгою.
А на той час царював в стольному граді загарбник, виходець з долини териконової, вусатий кдбіст Алекс Попов й був він жорстокішим та холоднокровнішим ніж його попередник інопланетянин. Жорстоким навичкам його 17 років поспіль навчали в «савєцькій» школі КДБ, де він освоював різні науки, зовнішньо-економічною діяльністю займався та мав відношення до науково-технічного прогресу. Навчився він там людей дурити, знущатися, їхнє майно відбирати та й пішов він звідти з камінням у серці! Тож кам’яне серце Попова, загартоване «савєцькими» кдбістами не відчувало теплоти сяяння культурного храму, як і не відчувало воно болі та страждань жерців книгарні «Сяйво», які віддали їй свої палаючі серця та поклялися до останнього боронити книгарню від ворожих набігів. Поклав він око на приміщення літературного храму, розташованого в центрі захопленого ним тисячолітнього Києва. І вирішив він влаштувати в «Сяйві» рейдерську містерію і покликав на допомогу попів московського патріархату.
Попи московські поважали Попова за його зневагу до київських історичних та духовних цінностей, про що свідчила цинічна нагорода, вручена йому до дня Хрещення Русі й 1000-ття Софії Київської. Цинічна нагорода, яка стала кінцем безпечного та безхмарного життя однієї з найбільш шанованих пам`яток України та точкою відліку забудови буферної зони Величі укpаїнського наpоду, його мудрості та сили. Крім того, назавжди об’єднав їх «постриг» в агентурну службу «савєцького» КДБ, що виховало не одне покоління відданих попів та попових. Тож вирішив Попов відкрити в славетній книгарні «Сяйво» куточок релігійної та духовної літератури, щоб надихала вона побратимів його на руйнівну діяльність в загарбленому місті.
А довгими зимовими вечорами, коли закінчувалось награбоване добро й нічим було оплачувати забаганки, маючи серйозний досвід в області науково-технічного прогресу, Попов заводив у «Сяйві» заморську друкарську машину «Xerox» та друкував грошові знаки, названі на його честь «поповками» й розраховувався він клятими банкнотами з бійцями свого ворожого племені.
Але ж напередодні Різдва Хрестового, прибув до Києва герой на вогняній колісниці, що багато років мандрував по світу білому, вивчав різні науки, ремесла та мистецтва й об’єднав він народ київський в боротьбі із знущанням та тортурами супостата Попова та його прибічників. Й повстав народ київський проти загарбників з териконової долини, та на полі бою здобув він перемогу над військом териконовим.
І до нині линуть в повітрі пісні та легенди про те, як кияни позбавили славетне тисячолітнє місто від варварського іга. Як вилами, списами та батогами загнали вони Попова та його межигірських покровителів в найглибшу териконову печеру та щільно й на віки замурували її камінням.
Й з тих пір квітне наш Київ, милує око киян священна Софія Київська, та ще яскравіше сяє на культурному небосхилі книжкова зірка – книгарня «Сяйво».
Віктор Таранов