Розплідник проФФесури

Спостерігаючи бурхливу діяльність Дмитра Табачника й Анни Герман, мимоволі починаєш відчувати жалість до пана Президента. Бо ці два персонажі вітчизняного політикуму, попри давню непримиренну ворожнечу, мають просто феноменальну здатність перетворювати свого шефа на посміховисько. Що вони й роблять понад сім років поспіль – то спільно, то по черзі. При чому, коли Табачник і Герман починають діяти разом, ефект виходить просто приголомшуючий. Доказом чому слугує історія з присудженням Державної премії України в галузі освіти 2011 року з виплатою 150 тисяч гривень двом пройдисвітам – «професорові нейрохірургії» Андрієві Слюсарчуку та його водієві Олександру Червоному.

Про «подвиги» Анни Миколаївни на теренах служіння «Залізному господарю» і «Тому що лідеру» писалось немало. Саме вона в травні 2004 року, щойно опинившись у команді Януковича, роздмухала історію про дружбу Віктора Федоровича з льотчиком-космонавтом Береговим, внаслідок чого вся країна довідалась, що чи то Янукович украв шапку, чи то в Януковича вкрали шапку, але щось було. А останньою її витівкою стало видання під іменем Президента України книжки, текст якої був безсоромно списаний у інших авторів без посилання на першоджерела.

Дмитро Володимирович також чимало зробив для того, щоби нинішній Гарант Конституції викликав в народу виключно кримінальні асоціації. Принаймні, єхидні журналісти досі пригадують, як у липні 2004 року тодішній віце-прем’єр Табачник від імені Прем’єр-міністра Януковича подарував Національному музею історії України 39 листів Михайла Грушевського, начебто придбаних Віктором Федоровичем за власні кошти в якихось закордонних колекціонерів. А коли ж з’ясувалось, що ці листи були раніше викрадені зі Львівського державного архіву, Табачник хутенько «перевів стрілки» на міністра Кабінету Міністрів України Анатолія Толстоухова. Одначе нарвався на спростування Анни Герман, яка на правах прес-секретаря Януковича заявила, що з ініціативою подарувати листи Грушевського виступив саме Табачник.

Тоді сварка між Герман і Табачником нічим не закінчилась – доказів на правоту своїх слів ніхто зі скандалістів надати не міг. Але тепер, коли вибухнув новий скандал, пов’язаний з присудженням Державної премії шахраю Слюсарчуку, що видавав себе за професора нейрохірургії, ані Табачнику, ані Герман спростувати свою причетність до афери не вдасться – папери підписували саме ці два достойники.

Завдяки творчим зусиллям львівських журналістів Світлани Мартинець та Ігоря Починка (http://ord-ua.com/2011/12/01/zbochentsi-ministra-tabachnika/ ) «професор» Слюсарчук зараз вивчає меню Львівського слідчого ізолятора. Але досі на високих посадах перебувають ті, хто підсунув Януковичу на підпис Указ від 30 вересня 2011 року №960/2011, згідно з яким Слюсарчюк та його спільник (і за сумісництвом – водій) Червоний стали лауреатами Державної премії України у номінації «наукові досягнення в галузі освіти» за цикл робіт «Комплекс освітніх інформаційних технологій подання, запам’ятовування та опрацювання надвеликих об’єктів інформації в процесі навчання».

Встановити прізвища ініціаторів афери великих складнощів не становило, оскільки, відповідно до Положення про державну премію України, затвердженого Указом Президента України від 30.09.2010 №929/2010, на розгляд Президентові України пропозиції щодо кандидатів на присудження Державної премії вносить Комітет з Державної премії України в галузі освіти.

У складі цього Комітету – Германівський сільський голова з Обухівського району Київської області Людмила Володимирівна Йолкіна, директор дошкільного навчального закладу з с.Рогозів Бориспільського району Лідія Андріївна Кібиш, директор спеціального дитячого будинку для дітей з затримкою психічного розвитку «Малятко» з Києва Лідія Семенівна Литвиненко, голова Комітету Верховної Ради України Максим Георгійович Луцький, директор «Сімферопольського вищого професійного училища ресторанного сервісу і туризму» Марина Іванівна Пальчук на інші не менш знані фахівці вітчизняної освіти на чолі з Дмитром Володимировичем Табачником.

Зрозуміло, що Комітет у такому представницькому складі одностайно визнав Слюсарчука та Червоного особами, гідними одержати 150 тисяч гривень. Щоби пересвідчитись у цьому, ми звернулись з інформаційним запитом до Адміністрації Президента України й за кілька днів отримали від Головного управління забезпечення доступу до публічної інформації копію подання за підписом Табачника.

Але, як розуміє досвідчений читач, одного лише подання недостатньо для того, щоби два шахраї збагатились на кругленьку суму. Бо очолюваний Дмитром Володимировичем Комітет лише подає на розгляд Президентові пропозиції щодо кандидатів на присудження Державної премії. Після чого перевірку поданих кандидатур на відповідність вимогам, встановленим Положенням про премію, мають провести працівники Адміністрації Президента, а точніше — Головне управління з гуманітарних і суспільно-політичних питань, очолюване пані Герман.

Звісно, якби Анна Миколаївна знайшла б час на виконання своїх службових обов’язків, то, можливо, скандалу вдалось би уникнути. Але де там: про те, що Державна премія України з подачі Табачника та Герман була присуджена шахраям, у Адміністрації Президента дізнались лише з газетних публікацій. І вже тільки після цього керівництво АП звернулось до правоохоронних органів з проханням провести перевірку.

Про наслідки перевірки Міністерство внутрішніх справ України повідомило Адміністрацію Президента 22 листопада. Зокрема – проінформувало, що відносно лауреата Державної премії Слюсарчука порушена кримінальна справа за ознаками шахрайства та використання завідомо підроблених документів. Тим не менш, прізвища Слюсарчука та Червоного досі прикрашають Указ Президента України від 30.09.2011 №960/2011 про присудження Державної премії України в галузі освіти.

Як повідомила на наш запит Адміністрація Президента України, виплата грошової винагороди лауреатам ще не проводилась. Але доки в Указ не будуть внесені зміни, жодних юридичних підстав позбавляти «професора» та його вірного «асистента» законних преміальних не має. От тільки ініціювати ці зміни ані Табачник, ані Герман не поспішають. Мабуть, ще не вирішили, на кого «перевести стрілки».

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

В тему:

Псевдолікар, секс і наркотики
*** Слюсарчук давав юнакам психотропні препарати і передавав безвольних дітей високопосадовцям для сексуальних оргій**** СБУ, вочевидь, має інформацію про те, що Слюсарчук займався поставлянням наркотиків. Але чому СБУ мовчить? *** Гомосексуалізм, педофілія, інші збочення, гроші й наркотики в ешелонах влади — ось така вона жорстока відповідь на запитаня про те, хто і чому 20 років покривав псевдолікаря***

…Писати про таке — огидно. Але мовчати про це ми не маємо права. Бо подiбного Україна ще не знала: це не просто шахрайство, коли обдурено тисячi українцiв i двох президентiв. Бездипломний манiяк, називаючись “професором, кандидатом медичних наук”, безперешкодно заходив у державнi лiкарнi. I для розваги брав дриль у руки, задля задоволення свої патологiчних фантазiй робив трепанацiю черепа людям, якi, перебуваючи пiд наркозом, не могли себе захистити.

У тi митi вiн був єдиним, який знав напевне: пiсля таких “операцiй” людина помре. Але робив це. Робив, не маючи елементарних медичних знань, квалiфiкацiї. Робив не знаючи, навiть назв хiрургiчних iнструментiв i їх призначення. Це була, якщо хочете, гра його розпаленої уяви, яку не обмежувало почуття вiдповiдальностi. Експеримент, де в ролi пiддослiдних були люди.

Одна операцiя — смерть. Друга — смерть. Третя… Вiн не спинявся. Бо, як видно, був упевнений, що за це його не покарають. Але чому, чому вiн був такий впевнений у цьому?

Це питання тижнями не давало нам спокою. Здавалось, на нього нема логiчної вiдповiдi. Дехто навiть припускав, що Слюсарчук — творiння спецслужб iноземних держав, якийсь їхнiй загадковий проект-експеримент. I це ми перевiряли також.

Сьогоднi ми достеменно знаємо правду. Правда полягає в iншому.

…Ще на початку розслiдування до редакцiї надiйшов лист. Спершу ми не надали йому значення, але з плином часу, зустрiчаючи десятки потерпiлих i свiдкiв, зрозумiли: описанi у ньому подiї є ключем до розумiння головної загадки у “справi Слюсарчука”.

Ось цей лист. Без змiн.

“Мене звати Олександр. Почну звiддаля. Тепер менi 23. Коли менi було 17-ть, я зареєструвався на сайтi знайомств. Через деякий час менi надiйшло повiдомлення вiд чоловiка, котрий запрошував мене на зустрiч. Не скажу, що я був подивований чи щоб мене приваблювали чоловiки, але я погодився…

На зустрiч приїхав автомобiлем “Мазда” середнiх рокiв, досить галантний чоловiк. Вiн запросив мене покататися i познайомитися ближче. Ми каталися мiстом, а опiсля вiн почав внаглу мене зваблювати i розводити на iнтимнi стосунки. Тодi я розпрощався, а вiн почав назвонювати, вибачався, i я знову з ним зустрiвся.

На тiй зустрiчi вiн переконував мене, що є “професором”, казав, що в мене психiчнi проблеми i вiн буде моїм лiкуючим психотерапевтом та психiатром. I на кожному такому прийомi у гуртожитку Полiтехнiки вiн давав менi якiсь таблетки, пiсля чого я втрачав на певний час пильнiсть, тверезiсть думки, чим вiн вмiло користувався i зваблював мене. Це тривало недовго, батьки вчасно зупинили, зауважили, що я прошу постiйно грошi “на лiкування”.

Я знаю, що не єдиний, хто дитиною натерпiвся вiд цього покруча. Я знаю, що Слюсарчук зваблював молодих хлопчикiв-студентiв iз забезпечених родин, давав їм, як менi, таблетки, а потiм…”

Ми знайшли Олександра. I зустрiлися з ним. Вiн — син дуже вiдомого професора. На прохання спiврозмовника, ми змiнили його iм’я.

Зi зрозумлих причин, у подальшому буде змiнено iмена всiх юнакiв з яких знущався гомосексуалiст-збоченець Слюсарчук. Але всi вони, якi дивом залишилися живими, сьогоднi говорять. Цi юнаки, перемагаючи приниження i сором, знайшли у собi мужнiсть засвiдчити правду. Називають прiзвища чиновникiв, мiлiцiонерiв, прокурорiв, суддiв. Пережите вони називають лаконiчно — пекло.

- Я зустрiчався зi Слюсарчуком у кiмнатi гуртожитку, де вiн жив. Мене чомусь там постiйно починала болiти голова i нудило. I Слюсарчук давав менi таблетку, казав, що то “валер’янка”. Я випивав, бо було дуже зле. Пiсля таблетки нудота зникала, голова переставала болiти, але менi хотiлося весь час плакати, з’являлася байдужiсть до життя i тiло ставало як ватяне. Я його зовсiм не вiдчував, — Олександр замовкає. Курить нервово. Йому важко. Але каже: не мовчатиме. Висловлює припущення, що багато хлопцiв, яким Слюсарчук, як i йому, давав “таблетки” немає серед живих. - Суїциди, де хлопцi гинули, треба перевiрити, - каже.

Унiкальний документ: найближчого друга Слюсарчука затримують у поїздi N 73 з контрабандними “таблетками”

Ви не розумiєте, яка страшна дiя тих таблеток, — розповiдає. - Я ставав таким безвольним, що мене можна було вбивати, рiзати по частинах, робити трепанацiю черепа, що завгодно — я б не боронився й не захищав своє життя. До всього байдужiєш пiсля тих таблеток, — Саша закурює нову сигарету.

Слюсарчук наказував менi роздягатися, змушував мене до рiзних дiй… При цьому я бачив, як змiнюється його погляд. Вiн нiчого не бачив i не чув — мета тiльки була одна: голе тiло. У нього було багато порножурналiв… Вiн казав менi, що все вирiшується, що кар’єра i грошi робляться легко. Казав, має впливових друзiв на всiх рiвнях i у всiх структурах, а я — симпатичний, гарної будови тiла, i це багато що вирiшує…

Саша каже: йому поталанило. Вiн зрозумiв: якщо ще раз прийде до Слюсарчука i з’їсть тi таблетки, то вийти вже так просто не зможе.

- Мiй син став некерованим. Постiйно просив грошi. З хати стали зникати цiнностi. Син увесь час ходив сонливий, перестав спати, майже не їв. Дуже схуд. Став боязливим. Одного разу вiн на моїх очах знепритомнiв. Я привiв його до тями, а вiн тремтить, плаче i весь час повторює: “Покличте Тихоновича — вiн дасть менi таблетку. Менi стане добре. Таблетку!” — Мирон Станiславович, батько на той час 18-рiчного Романа каже, зрозумiв одне: син — залежний i саме Слюсарчук дає йому якiсь сильнодiйнi наркотики.

Я подзвонив тодi Слюсарчуковi, став почав на нього кричати, питати, що саме вiн йому давав? Я хотiв розумiти, як рятувати дитину, я бачив: син помирає, i я чув тодi по телефону, як Слюсарчук когось, хто бiля нього був, спитав, скiльки таблеток вiн дав моєму синовi. I чув, як Слюсарчук кричав: “Придурки! Навiщо дали двi таблетки?! Йому однiєї вже забагато!”

Пан Мирон лiкував сина вiд “таблеток Тихоновича” майже два роки у психiатричних лiкарнях та наркодиспансерах. У юнака була порушена психiка, пiдiрване здоров’я.

- Роман був у страшнiй депресiї, просив тiльки таблеток, часто говорив про суїцид, не хотiв жити. I мав страх такий, що я не можу розповiсти. Я зауважив, що вiн боїться дивитися на сцени кохання по телебаченню. I тодi зрозумiв: мого сина, там в того Слюсарчука, гвалтували, з нього знущалися як хотiли, — батько стискає кулаки. Каже — випустять на волю — сьогоднi, дiзнавшись, хто насправдi криється за титутом “професор”, пристрелить без роздумiв. - Це не людина, це - сатана.

- Там було пекло. Пекло! Слюсарчук давав “таблетки” — i все, провал. Тiло не слухається, до того, що з тобою будуть робити, абсолютна байдужiсть. Тi таблетки — синтетична наркота. Спершу давав задармо, а потiм хлопцi мусили “вiдпрацьовувати”. Про те, як вiдпрацьовувати” знали всi: вiн постачав хлопцiв рiзним високопосадовцям. Найбiльший розгул був у 2002-2006 роках. Про це також тодi знали. Студенти були з рiзних навчальних закладiв, — 26-рiчний Назар просить не питати його, що було з ним тодi.

- Ви не розумiєте, яка то страшна людина! Вiн давав таблетки, влаштовував оргiї, робив з накачаними наркотою хлопцями, що хотiв, i потiм все знiмав на вiдео. То був його пунтик — знiмати на вiдео порнографiчнi дiї з рiзними вiдхиленнями… — 27-рiчний Денис каже, що багато тих юнакiв i сьогоднi бояться, аби тi вiдеокасети не “випливли”. Каже, що Слюсарчук так робив ”компромат”.

- Коли вiн оглядав мого дев’ятирiчного сина, попросив мене i дружину вийти з кiмнати. Тодi нас це дуже здивувало. Я помiтив, що пiсля того огляду мiй син змiнився. Став боязливим i знiченим. Я його допитувався, що було у кабiнетi? Син сказав: той лiкар знiмав йому штанята й обмацував. Я пiзнiше все зрозумiв, — стискає кулаки Вiктор, батько двох синiв. Каже: не простить.

- Пiд гуртожитком постiйно стояли дорогi джипи. Приїздили чиновники, прокуроськi. У кiмнатi Слюсарчук влаштовував “паровозики”. Хлопцi були “пiд кайфом” вiд таблеток, якi вiн їм давав. Про гомосексуальнi збочення та оргiї у кiмнатi Слюсарчука знало багато студентiв. — Як черга пiд дверима — будуть оргiї.

Спершу Слюсарчук “прикормлював” студентiв: “вирiшував” студентськi “хвости”, “органiзовував” курсовi, потiм давав “таблетки” проти болю голови, а тодi… — 27-рiчний Олег каже: вчасно зрозумiв, що то за таблетки i що то за “контора професора”. - Якби його не заарештували — мовчав би далi.

— Вiн казав менi, що буду мати гарну посаду вiдразу ж пiсля юрфаку там, де захочу: хоч у прокуратурi, хоч у СБУ у мiлiцiї чи в судi. Але, як тiльки вiн почав мене гладити по сiдницi й став знiмати штани, я зрозумiв, як i чим маю розраховуватися за ту посаду…

Таких свiдчень у редакцiї багато. Про збочення псевдолiкаря Слюсарчука ми знали ще на початку розслiдування цiєї гучної справи. Але тодi ми ще не знали, що саме сексуальнi збочення високопосадовцiв з хворобливими фантазiями стануть причиною смертi нi у чому не винних людей.

У той час, коли померла вiд “переливання кровi” комендант гуртожитку Iрина Соколовська, у Слюсарчука розпочинався новий етап у життi.

Слюсарчук спершу видавав себе за великого учня Кашпiровського, збираючи зали наївних, де начебто лiкував “гiпнозом”. Та вiн швидко зрозумiв: досягти мети можна не лише з допомогою грошей. Помiтив, що посадовцi не проти плати й iншими специфiчними послугами. Вихованця iнтернату Слюсарчука, це навряд чи тодi здивувало. I справа пiшла.

Пiд час обшуку в кiмнатi гуртожитку, де жив Слюсарчук, знайдуть не лише порножурнали, де в ролi порнозiрок лише чоловiки, а й кiлька альбомiв та валiзу з вiзитками посадовцiв. Знайдено й 150 дискiв з вiдеозаписами.

Саме грошi та задоволення бажань гомосексуалiстiв-правоохоронцiв допоможуть Слюсарчуковi “закрити” восьмирiчну кримiнальну справу щодо шахрайства у Жидачевi.

У порушеннi кримiнальної справи стосовно смертi Соколовської заявникам теж вiдмовлять, як i десяткам iнших заявникiв-потерпiлих. А псевдолiкар пiде далi. По трупах. Буквально. Вiн уже не гребував нiчим. Бо мав не звичайних покровителiв.

Це лише на початку шахрайської кар’єри Слюсарчук давав хворим протермiнованi медичнi препарати. Потiм вiн “вдосконалиться” й стане експериментувати. У хiд пiдуть наркотики. Психотропнi препарати рiзної дiї.

Саме у той час, коли померла Iрина Соколовська, на Брянськiй митницi (Росiя) затримають громадянина України Олександра Шмакова. Що знайдуть у багажi цього друга Слюсарчука? Немало-небагато — партiю незадекларованих медичних препаратiв iз специфiчною дiєю на людський мозок. Сьогоднi ми друкуємо унiкальний документ — протокол затримання Шмакова. Вони вважали, що дiють хитро й обачно, знищуючи всi слiди, якi можуть їх видати. Ми вкотре доводимо, що це - помилка.

Шмаков — не лише кур’єр. На нього були оформленi деякi автомобiлi, якими користувався псевдопрофесор. Шмаков був одним з органiзаторiв поширення чуток про начебто “унiкальнi здiбностi генiя”. Саме Шмакова Слюсарчук “прилаштує” на хлiбне мiсце на митницю й саме Шмаков буде тiєю людиною, яка докладатиме неабияких зусиль, аби Слюсарчук не потрапив за грати.

На першому судовому засiданнi ми стежили за кожним його кроком. I неспроста. Ось епiзод (див. фото), коли Слюсарчука виводять iз зали судових засiдань. Ось вiн проходить повз Шмакова. Що фiксують надчутливi мiкрофони, якi ми завбачливо використали для супроводу процесу?

Слюсарчук: — Саша, що вiдбувається? Ти що, не заплатив?

Шмаков: — Не переживай, я все закрив. Нам допоможуть.

Це Шмаков сказав за кiлька днiв до засiдання апеляцiйного суду, де, як неважко здогадатись, за задумом Шмакова та його спiльникiв, Слюсарчука мали звiльнити з-пiд арешту.

На щастя, цей сценарiй в останнiй момент, великою мiрою — завдяки громадянськiй позицiї журналiстiв, був змiнений. До речi, декiлька мiсяцiв тому Шмакова звiльнять з митних органiв. Це станеться на пiдставi спецiального наказу центрального апарату митницi. Пiдстава — пропуск на митну територiю без жодних документiв (!) вантажiвки з ”хiмiєю”.

Олександр Шмаков, Любомир Гучко, Роман Ференц (нинi — помiчник прокурора мiста Iршави), Олександр Червоний (нинi звiльнений з Львiвської полiтехнiки, науковий спiвробiтник кафедри Пасiчника, лауреат державної премiї) та багато iнших на той час студентiв виконували роль кур’єрiв Слюсарчука. Не всi iз них були гомосексуалiстами. Мали iнше збочення — заробляли грошi. На всьому: авто, земельних махiнацiях…

Постачання психотропних препаратiв Слюсарчуковi було для кур’єрiв одним iз засобiв заробiтку. Наркомаршрут: Росiя та Харкiв.

I прибуток був. На той час, коли у багатьох українцiв заробiтна платня не перевищувала 30-40 доларiв в еквiвалентi, Роман Ференц зi Слюсарчуком вже оперували сумами у десятки тисяч доларiв.

На гарячому бригаду Слюсарчука ловили не лише росiйськi митники. У день смертi Iрини Соколовської, коли Слюсарчук закопував у найближчому лiсопарку медичнi препарати — ховав слiди своєї “лiкарської” практики, у кiмнатi студентського гуртожитку працювали люди у чорних масках. Саме тодi знайшли у Слюсарчука безлiч психотропних препаратiв та “чорний зошит” — зi списком наркотикiв i шляхiв їх постачання. Слюсарчук феноменальної памятi нiколи не мав, тож мусив нотувати.

Саме тодi проти Слюсарчука порушили ще одну кримiнальну справу — “контрабанда наркотикiв”. Але цю справу, як i iншi, поховають покровителi. Так розрахуються за послуги, наданi їм.

Якби тодi правоохоронцi не вiдводили сором’язливо очi вiд своїх “нетрадицiоналiв”-колег, якi “вирiшували” питання за Слюсарчука, й афериста притягли б до вiдповiдальностi, то не було б смертi трирiчного Данилка i 50-рiчного Олександра Лозового. Не було б смертi 33-рiчного молодого чоловiка, про якого ще не писали у газетах. Залишилися б живими ще багато людей, яких псевдолiкар “рятував” так, що вони потрапляли на той свiт.

Iз медичними препаратами невiдомого походження Слюсарчука та його спiльникiв затримували i в аеропорту “Бориспiль”. I не один раз. Але щоразу шахрая… вiдпускали з простої причини: митникам i прикордонникам телефонували “згори”. Ми маємо i такi документальнi свiдчення.

А де була Служба безпеки України? Справдi, де?

Бо якщо шахрайство, вбивства та калiчення людей — це пiдслiднiсть мiлiцiї, то поставки психотропних препаратiв, зокрема перевезення їх через головнi ворота України, — хiба не цим безпосередньо має займатися СБУ? Чи, може, i там завелися збоченцi, хворобливi сексуальнi фантазiї яких також використовував шахрай Слюсарчук?

До речi, на сьогоднi прокуратура вже скасувала кiлька постанов щодо вiдмов у порушенi кримiнальних справ за попереднi роки — щодо смертi Iрини Соколовської, щодо шахрайства у справi малельких дiтей Гамалiїв. Але цiкава рiч — аналогiчну постанову щодо заяви батькiв студента полiтехнiки Андрiя Микити поки що чомусь не скасовано. А це дуже дивно, адже ця справа — прямий доказ того, що Слюсарчук використовував у своїй практицi психотропнi препарати. Це справа, де спiльник Слюсарчука, прокурор Ференц, узяв начебто “на лiкування” вiд матерi Микити 10 тисяч доларiв США.

Знищено не все. Усi оригiнали документiв, якi пiдтверджують сказане, є. Однак щось заважає прокурору Львiвської областi пановi Ковбасюку дати “зелене” свiтло” слiдству повтроно розслiдувати саме цей епiзод. Що вам заважає, пане Ковбасюк? Записи на вiдео? Невже боїтеся, що Слюсарчук заговорить i в деталях почне розповiдати про звичаї, якi панують у прокурорських лавах?

Сьогоднi до резонансної справи манiяка зi скальпелем у руках прикута уваги не лише України, а й свiтової спiльноти. Проти мiнiстра Табачника, який видав Слюсарчуковi атестат професора — індульгенцiю на законне вбивство, який пiдписав документи на нагородження афериста держпремiєю, досi не порушено кримiнальної справи.

Що з нами сталося? Як сталося так, що група людей зi сексуальними вiдхиленнями здобула такий серйозний вплив в органах державної влади?

Ми нiколи не звинувачували людей у їхнiй нетрадицiйнiй сексуальностi. Завжди прагнули бути толерантними до вибору кожного. Тим бiльше, до приватного життя. Але ця iсторiя безпрецедентна. Бо вона перестала бути приватною справою збоченцiв з хворобливими фантазiями тодi, коли вiд дiй гомосексуалiста-збоченця, якого покривали такi ж, як i вiн, стали гинути люди.

Це межа, якої переходити не можна було.

На сьогоднi ми встановили уже вiсiм смертей, якi заподiяв псевдолiкар. Серед тих нещасних — дiти, старi, юнаки. Запитайте, панове слiдчi, заарештованого Слюсарчука: чи не печуть йому руки, вiд кровi вбитих хiрургiчним скальпелем — цих нi в чому не виних людей?

Запитайте його покровителiв, яку ще цiну вони готовi заплатити за свої втiхи?

Отодi ми всi почуємо чесну вiдповiдь на головнi запитання, якi ставлять нам тисячi читачiв: як сталося, що вихованець iнтернату для неповносправних дiтей, який навiть не довчився на штукатура у ПТУ Козятина, обдурив усiх i чому вбивав безкарно.

По материалам ord-ua.com