Правова позиція Тимошенко щодо її арешту

Печерським районним судом м. Києва при розгляді кримінальної справи №1-657/2011 по обвинуваченню Тимошенко Юлії Володимирівни винесено постанову від 05.08.2011 р., якою задоволено клопотання прокурора Фролової Л.О. про зміну запобіжного заходу та вирішено змінити запобіжний захід підписку про невиїзд на взяття під варту Тимошенко Ю.В.

Вважаю, що вказана постанова незаконна та прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 3, 5, 6 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод; ст. (1), а, b с) п. (3) ст. 2, ст. 7, ст. 9, п.(1), п. (2) ст. 14, п.(1), п. (2) ст. 19, ст. 26 Пакту про громадянські та політичні права, ст.ст. 14, 16-1, 148, 155, 165, 165-1 КПК України та підлягає скасуванню, що обґрунтовується наступним.

Суддя Печерського районного суду м. Києва Кірєєв Р.В. у резолютивній частині зазначеної постанови визначив: «суд приходить до висновку, що перебуваючи на волі підсудна може ухилитись від суду та виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини по справі, а тому суд вважає необхідним змінити підсудній міру запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту».

Даний висновок викладеній у формі гіпотетичного твердження, у формі можливих дій, а не дій, що мали місце у дійсності. КПК України підставами для застосування будь-якого запобіжного заходу визнає виключно фактичні дії.

Ст. 274 КПК України прямо передбачено, що при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен керуватись відповідними статтями глави 13 цього Кодексу.

Глава 13 КПК України передбачає лише одну форму звернення до суду щодо застосування до особи взяття під варту або зміни з менш суворого запобіжного заходу на взяття під варту. Це форма – внесення подання до суду.

У судовому засіданні 05.08.2011р. прокурором не вносилось подання про взяття Ю.В. Тимошенко під варту. Клопотання прокурора Фролової Л.О. щодо зміни підписки про невиїзд на взяття під варту відносно Ю.В. Тимошенко є застосуванням неналежного процесуального засобу.

У своєму «клопотанні» прокурор Фролова Л.О. в якості обґрунтування про зміну обраного підсудній Тимошенко Ю.В. запобіжного заходу з підписки про невиїзд з місця постійного проживання на взяття під варту вказала наступні підстави: «що підсудна своїми діями в судовому засіданні перешкоджає як встановленню істини у справі, так і намагається перешкодити розгляду справи».

Серед підстав для застосування запобіжних заходів КПК України, зокрема ст. 148 Кодексу, не передбачає такої підстави, як «намагається перешкодити розгляду справи».

У розумінні ст. 148 КПК України «перешкоджати встановленню істини у справі" означає: знищувати та фальсифікувати докази; підмовляти, залякувати свідків, експертів, як правило, поза залою судового засідання.

У жодний спосіб участю у судовому слуханні справи у судовому засіданні не можливо перешкоджати встановленню істини у справі у розумінні ст. 148 КПК України. Реалізація процесуальних прав обвинуваченим (підсудним) у судовому слуханні в залі судового засідання за жодних обставин не може кваліфікуватись як перешкоджання встановленню істини у справі.

Таким чином, у судовому засіданні 05.08.2011 р. прокурор Фролова Л.О. звернулась до суду з вимогою про заміну підписки про невиїзд на взяття під варту щодо Тимошенко Ю.В. незаконно як по формі, так і за змістом, тобто не на підставах та не у спосіб, передбачені КПК України.

При розгляді питання про зміну запобіжного заходу підписки про невиїзд на взяття під варту Ю.В. Тимошенко не була застосована суддею Кірєєвим Р.В. передбачена главою 13 КПК України процедура. Зокрема, не було досліджено жодного матеріалу справи, не було з цього приводу допитано обвинувачену (підсудну) чи інших осіб, не було у змагальній процедурі досліджено жодного факту, який згідно ст. 148 КПК України можна було б розцінювати як підставу для застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Згідно ст. 16-1 КПК України розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, зобов’язаний створювати необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійснення наданих їм прав.

Розгляд подання про взяття під варту (про зміну підписки про невиїзд на взяття під варту) суд зобов’язаний був розглянути виключно в межах подання прокурора Фролової Л.О.

В порушення вимог ст. 16-1 КПК України, положень глави 13 КПК України суддя Кірєєв Р.В. явно вийшов за межі заявленого подання і в мотивувальній частині постанови від 05.08.2011 р. навів інші підстави, зокрема ті, на які не вказувала прокурор Фролова Л.О. і які у змагальній процедурі не обговорювались учасниками процесу перед спрямуванням суду до нарадчої кімнати.

Зокрема, суддя Кірєєв Р.В. послався на наступні обставини:

«Як на стадії попереднього розгляду даної справи, так і в ході судового розгляду справи підсудна Тимошенко Ю.В. системно порушує порядок засідання, не виконує розпоряджень головуючого, у висловах та поясненнях проявляла зневагу до учасників судового розгляду та суду, свідомо затягувала судовий розгляд даної справи, вчиняє дії в судовому засіданні, якими намагається перешкодити встановленню істини у справі, зокрема перешкоджає допиту свідків.

При встановленні даних про особу підсудної остання відмовилась відповідати на запитання щодо місця постійного проживання, зазначивши, що всі дані містяться в матеріалах кримінальної справи.

За адресою місця проживання підсудної судом направлялись листи, в тому числі копія обвинувального висновку, які були повернені поштовою установою до суду з відміткою за закінченням терміну зберігання.

Підсудна Тимошенко Ю.В. відмовляється надавати розписку про те, що вона повідомлена про дату, час і місце наступного судового засідання".

Аналіз зазначених обставин дає підстави для таких висновків:

Суддя Кірєєв Р.В. не навів жодного факту, жодної конкретної дії обвинуваченої (підсудної) Тимошенко Ю.В., які б згідно зі ст. 148 КПК України можна було б розцінювати як підставу для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (заміни підписки про невиїзд на взяття під варту).

Припущення про порушення порядку засідання, не виконання розпоряджень головуючого, прояв неповаги до учасників судового розгляду у висловах і поясненнях та інше не складають передбачених ст. 148 КПК України підстав для застосування (заміни) запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

З 20.04.11 і по теперішній час я у повному обсязі дотримуюсь вимог ст. 151 КПК України, вчасно з’являюсь на всі процесуальні дії та з’являлась на всі судові засідання. Всі дані щодо місця проживання (перебування або знаходження) містяться у матеріалах справи.

Обвинувальний висновок я отримала, що підтверджено матеріалами справи. Необхідність отримувати деякі листи поштою відсутня через те, що ці матеріали адвокати отримували безпосередньо в суді.

Повідомлення про дату, час і місце кожного судового засідання у моїй справі щоразу відомо не тільки мені і моїм захисникам, але через ЗМІ також і всім громадянам України та всім іноземним представництвам.

В постанові від 05.08.2011 року суддею Кірєєвим Р.В. зазначено: «В судове засідання 5 серпня 2011 року на 9 год. 00 хв. підсудна не з’явилась. Після перерви, оголошеної судом у зв’язку з неявкою підсудної в судове засідання, остання відмовилась повідомляти причини неявки в судове засідання».

Дана інформація не відповідає дійсності, є свідомо викривленою інформацією (перекручуванням фактів).

05.08.2011 р. я на автомобілі прямувала до Печерського районного суду м. Києва на засідання суду, що було призначено на 9 годин 00 хв. По дорозі, опинившись у автомобільному заторі, я терміново зателефонувала своєму захиснику–адвокатові Сухову Ю.М. і повідомила об’єктивну причину можливої короткострокової затримки. Адвокат-захисник Сухов Ю.М. невідкладно повідомив про ці обставини суд. Саме на цих підставах суддя і оголосив перерву на 30 хвилин.

У 9 год. 10 хв. я вже прибула до Печерського районного суду м. Києва і була готова взяти участь у судовому засіданні (що зафіксовано чисельними свідками та працівниками ЗМІ).

За час всіх судових засідань це єдиний випадок моєї короткострокової затримки у прибутті до суду, який стався через непередбачувані об’єктивні обставини (автомобільний затор) та який з фактичної сторони підтверджується, зокрема, моїм водієм та помічником. Таким чином, твердження суду про те, що я не з’явилась у судове засідання, не відповідає дійсності, оскільки я лише на короткий час запізнилась, про що належним чином повідомила суд через свого захисника і з обгрунтовністю цього клопотанням про перенесення засідання на 30 хвилин погодився суд, адже об’явив перерву до 9 год. 30 хв.

У постанові від 05.08.2011 р. суддя Кірєєв Р.В. посилається на тяжкість інкримінованого злочину, передбаченого ч.3 ст.365 КПК України. В разі пред’явлення надуманого обвинувачення немає сенсу вести мову про тяжкість. Але, абстрагуючись від обставин даної справи, слід звернути увагу на однозначні рішення Європейського суду з прав людини, в яких констатується, що сама по собі тяжкість інкримінованої статті кримінального закону не складає підстав для застосування взяття під варту.

Рішення про взяття мене під варту було прийнято судом на стадії судового слідства (допиту свідків). Дана справа слухається в суді з 24.06.2011 року по теперішній час і з огляду на об’єм її матеріалів (16 томів) буде слухатись ще тривалий час. Відтак, апеляційна перевірка законності постанови судді Печерського районного суду міста Києва від 05.08.2011 року щодо взяття мене під варту є цілком виправданим і належним засобом захисту моїх конституційних прав і свобод.

З початку застосування до мене запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, а саме з 20 квітня 2011 року я жодного разу не порушила обмеження щодо залишення місця свого проживання. Я не раз наголошувала у публічних виступах, що не маю наміру залишати країну, про що також свідчить моє повернення 25.03.2011 року із Брюсселя (Бельгія) після одного-єдиного дозволу слідчого за весь час слідства.

Мною не було пропущено жодного судового засідання, що тривають з 24.06.2011 р. практично щоденно від 8-ми до 12-ти годин на день, в тому числі і судові засідання, які проходили без участі захисту; мною готуються та подаються клопотання щодо суті розгляду справи, а саме прохання про виклик свідків, залучення доказів, проведення нових та повторних експертиз з метою усунення розбіжностей в матеріалах кримінальної справи, допиту експертів з метою роз’яснення та уточнення експертиз; я беру участь у всіх процесуальних діях під час судового слідства, а саме ставлю питання свідкам, висловлюю свою думку до порушених питань у судовому засіданні.

Тому є незрозумілим, на підставі чого суд дійшов такого висновку, що я «можу ухилитись від суду та виконання процесуальних рішень, свідомо затягую процес та перешкоджатиму встановленню істини у справі», якщо наведені мої дії навпаки свідчать, що я повністю сприяю суду у встановлені істини у даній справі.

Також є незрозумілим, які саме мої дії суд визнав такими, що свідчать про необхідність зміни запобіжного захисту. Вся постанова зведена до загальних фраз та витягів із статей КПК України без наведення чітких фактів для застосування найжорсткішого запобіжного заходу взяття під варту, а також яким чином такий запобіжний захід допоможе встановити істину у справі, хоча саме цього вимагає законодавець у ст. 165-1 КПК України, яка регулює порядок складання та винесення постанови про зміну запобіжного заходу.

Так, за весь час судового слідства я намагалася відстояти свої фундаментальні права, а саме на забезпечення захисту, на відкритість і гласність судового процесу, на ознайомлення з матеріалами справи, право висловлювати свої міркування з будь-якого питання у судовому процесі та ставити запитання свідкам, право подавати та витребувати докази, право на подання про виклик свідків, право робити заяви на дії головуючого.

Натомість подані ще під час досудового слідства клопотання, а також значна кількість поданих під час судового слідства клопотань про виклик експертів, про проведення нових експертиз, про витребування доказів судом на сьогоднішній день не розглянуті та повністю ігноруються. Наприклад, із 20-ти заявлених свідків з боку захисту задоволено у залученні до справи у якості свідків тільки троє осіб поряд з тим, що з боку обвинувачення було заявлено та допитано більше 30 свідків.

Тому вжиття до мене запобіжного заходу у вигляді взяття під варту через нібито зловживання своїм правом на захист, погану поведінку та запізнення на судове засідання 05.08.2011 р., безумовно, є необґрунтованим, безпідставним та незаконним.

Я не могла зловживати правом на захист, оскільки, як вбачається з наведеного вище, цього права була позбавлена ще на початку судового слідства такими діями суду, як ненадання часу на ознайомлення з матеріалами справи та підготовки стратегії захисту, усунення захисника, недопуск обраних мною захисників, ненадання часу для пошуку захисників, слухання справи без участі захисту, незалучення наданих мною доказів, відмова у виклику вказаних мною свідків, ігнорування моїх клопотань, поданих під час досудового та судового слідства.

Щодо моєї начебто неналежної поведінки як підстави зміни запобіжного заходу, вважаю за необхідне наголосити на такому.

В КПК України відсутня норма, яка дозволяє змінити запобіжний захід із підписки про невиїзд на арешт за ту чи іншу поведінку в залі суду.

Так, у постанові судді Кірєєва Р.В. однією із підстав зміни запобіжного заходу визначено, що «підсудна системно порушує порядок засідання, не виконує розпоряджень головуючого», при цьому не вказано жодної конкретної дії чи конкретного розпорядження головуючого, яке не було мною виконано.

Якщо навіть погодитись з необґрунтованим висновком суду про мою начебто неналежну поведінку, то законодавець передбачив інші заходи за порушення порядку в залі судового засідання. Суд мав би застосувати заходи, які чітко передбачені у ст. 272 КПК України та які встановленні законодавцем саме для такого випадку.

КПК України не передбачає застосування взяття під варту за неналежну поведінку у суді, тому така абсурдна мотивація суду застосування даного запобіжного заходу Є КРИЧУЩЕ НЕСПРАВЕДЛИВОЮ, НЕЗАКОННОЮ ТА ТАКОЮ, ЩО ЗАСТОСОВАНА СУДДЕЮ ВНАСЛІДОК СУДДІВСЬКОГО СВАВВІЛЯ УПРОДОВЖ УСЬОГО СУДОВОГО ПРОЦЕСУ.

Моя поведінка у судовому засіданні 05.08.2011 р. інколи була емоційною, але повною мірою відповідала вимогам КПК України. Жодних фактичних підстав для мого видалення із зали не було, що, окрім іншого, підтверджується репліками головуючого у справі судді Кірєєва Р.В., його рішеннями, виступами учасників процесу та зафіксовано у протоколі судового засідання (аудіозапису). Окрім того, це може бути підтверджено чисельними свідками, що були присутні у залі судового засіданні у якості публіки.

Згідно статті 148 КПК України визначено загальне правило вжиття запобіжних заходів. Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Не є порушенням порядку судового засідання те, що я усіма доступними законними методами захищаю свої права, тим більше в політичному процесі, де мене було позбавлено права на належний захист юридичними методами.

Суддя Кірєєв Р.В. у судових засіданнях здійснює численні процедурні, організаційні порушення, не кажучи вже про відверте потурання й довільне трактування норм Кримінально-процесуального кодексу й навіть Конституції України, а також фактично застосовує силові та репресивні дії до мене та присутніх у заді суду, порушуючи як національне законодавство, так і міжнародні акти.

Щодо моїх висловлювань, які суд вважає, що вони свідчать про зневагу до суду, то слід наголосити на тому, що згідно моніторингу Інституту соціології НАН України, оприлюдненого в липні 2011 року Іриною Бекешкіною, рівень довіри наших громадян до прокуратури і судів за минулий рік упав більш як на 15%. Сьогодні недовіра до прокуратури 67%, а до судів ще більше - 69%. Це є загальновідомий факт, який не потребує доказування.

Я в даному випадку просто солідарна з майже 70% громадян країни.

Вважаю, що матеріали справи, зокрема, протоколи судового засідання, свідчать про відсутність намагання саме суду встановити істину у справі та розібратися в першопричинах, які призвели до підписання газових угод. Будь-яке питання про РосУкрЕнерго, яке фігурує в матеріалах справи, зокрема, згадується в експертизах, обвинувальному висновку, в протоколах виїмки документів, чомусь викликає в прокурорів та судді негативну реакцію та повне заперечення порушувати таке питання перед свідками. І мабуть не випадково мене арештували саме після чергових спроб поставити запитання про "РосУкрЕнерго" та нанесення цією структурою збитків державі, цього разу Прем’єр-Міністру Миколі Азарову.

Весь судовий процес зведено до обговорення технічних питань прийняття та оформлення управлінських рішень Прем’єр-Міністра України 2009 року.

Статті Кримінального кодексу щодо перевищення службових повноважень і зловживання службовим становищем - це абстрактна форма, і треба мати докази, що дії, які були вчинені, є кримінально-караними. Досі ні в обвинуваченні, ні в ході процесу жодного разу не прозвучало, які саме кримінально-карані дії були вчинені мною. Про притягнення завідомо невинуватої особи до відповідальності свідчить те, що суд до цього часу у порушення ст. 298 КПК України не зміг пояснити суті обвинувачення та чітко вказати, в чому мене обвинувачують.

Необґрунтоване, безпідставне застосування до мене запобіжного заходу взяття від варту підтверджує тільки неспроможність обвинувачення та суду довести мою вину в плані доказової бази, проводячи судовий процес відкрито із застосуванням принципу змагальності. На фоні недоведеної вини арешт, тобто застосування сили, свідчить тільки про намагання сторони обвинувачення вчиняти тиск - як на мене, так і на подальший хід справи - з метою отримання бажаного результату для обвинувачення.

Отже, резюмуючи всі наведені обставини у постанові суду від 05.08.2011р. та дії суду із незаконного застосування запобіжного заходу стверджую, що суд порушує статтю (1), а, b с) п. (3) статті 2, статтю 7, статтю 9, п. (1), п. (2) статті 14, п. (1), п. (2) статті 19, статтю 26 Пакту про громадянські та політичні права, що чітко свідчить про упередженість суду та нехтування основними правами людини, затвердженими міжнародними актами, такими як:

- право на ефективний засіб правового захисту;

- право на недоторканність людської гідності та недопустимість її приниження;

- право на свободу та особисту недоторканність;

- право на рівність перед законом і судом;

- право на безперешкодне вираження своїх поглядів;

- право на звільнення у разі незаконного затримання.

Враховуючи викладене, вважаю, що вказана постанова є безпрецедентним випадком в судочинстві щодо застосування запобіжного заходу взяття під варту на підставі того, що підсудна запізнилася на судове засідання, ставить питання свідкам та емоційно висловлюється.

Дана постанова є прикладом непропорційного та надмірно радикального застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту з явним порушенням вимог справедливої процедури.

Порядок апеляційного оскарження рішення суду про взяття під варту (заміну підписки про невиїзд на взяття під варту) передбачено п.3 ч.2 ст.347, ст. 382, ч.8 ст. 165-2 КПК України. Натомість в оскаржуваній постанові від 05.08.2011 р. у справі №1-657/2011 судом помилково зазначено, що дане рішення окремому оскарженню не підлягає.

Дана позиція суду є принципово невірною, вона суперечить ст.ст. 3, 8, 21, 22, 28, 29, 55, 63, пп. 1, 4, 6, 8 ч.3 ст.129 Конституції України.

Кожна особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч.1 ст.62 Конституції України).

Моя вина не тільки не доведена, але мені до цього моменту не роз’яснено те, в чому ж я обвинувачуюсь.

Вважаю, що визначене судом обмеження щодо оскарження завідомо неправосудного рішення повністю нівелює інститут гарантування прав та свобод людини та громадянина, що закріплений нормами прямої дії - Конституцією України та нормами міжнародного законодавства, обов’язковість дотримання яких взяла на себе України.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який домінує при застосуванні норм закону.

Право на судовий захист прав і свобод людини гарантоване статтями 55 та 129 Конституції України, при цьому ст. 22 та ст. 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані чи обмежені та не є вичерпними.

В ст. 9 чинної Конституції та ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори" закріплене положення про те, що міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а також передбачено, що якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків або при висуненні проти нього будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий судовий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Однією з основних складових у системі справедливого судочинства є доступ до суду, у тому числі до апеляційного суду.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний захист прав у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які діяли як офіційні особи.

При винесенні оскаржуваного рішення від 05.08.2011 р. суд керувався, зокрема, наступними статтями, а саме ст.ст. 148, 149, 150, 155, 165-1, 165-2, 273, 274 КПК України.

Висновок суду щодо заборони окремого оскарження постанови суду про зміну обраного запобіжного заходу жодним чином не обґрунтований у зазначеній постанові, є безпідставним, а як наслідок судове рішення, яке прийняте від імені України, не відповідає критерію законності та обґрунтованості.

Позбавлення мене можливості оскаржити незаконне судове рішення, яке порушує фундаментальне право людини – право на свободу, порушує справедливий баланс, що повинен підтримуватися державою з метою забезпечення виконання Конвенції, яка передбачає і гарантує практичний і ефективний судовий захист порушеного права незалежно від якості національного закону, який, не виключно, може бути нечітким, суперечливим або таким, що містить прогалини.

В даному конкретному випадку головуючий суддя Кірєєв Р.В., забороняючи оскарження рішення суду, перешкоджає подальшому провадженню у справі, не дає можливості перевірити законність та обґрунтованість судового рішення судом вищестоящої інстанції, тобто в апеляційному порядку, що є неприпустимим.

Стаття 13 Конвенції гарантує наявність у внутрішній правовій системі засобів захисту, що дають змогу забезпечувати права і свободи згідно з Конвенцією в тому розумінні, в якому вони в ній закріплені. Зазначена правова норма вимагає наявності національного засобу правового захисту, в зв`язку з чим компетентна національна інстанція наділена правом розглянути скаргу з посиланням в тому числі на Конвенцію, задовольнивши її в належних випадках.

Таким чином, порядок оскарження рішення суду про взяття під варту (про заміну підписки про невиїзд на взяття під варту) передбачений п.3 ч.2 ст. 347, ст.. 382, ч.8 ст. 165-2 КПК України, що повною мірою відповідає вимогам ст. ст. 3, 8, 19, 29, 55, 129 та інші статтям Конституції України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 3, 8, 21, 22, 28, 29, 55, 129 Конституції України, ст.ст. 165, 165-1, ч.8 ст. 165-2, п.3 ч.2 ст. 347, п.12 ст. 348, 382 КПК України, прошу суд:

1. Прийняти до розгляду вказану апеляційну скаргу та відкрити апеляційне

провадження.

2. Скасувати постанову Печерського районного суду м. Києва від 05.08.2011р. про зміну обраного запобіжного заходу як необґрунтовану та незаконну.

Ю.В.Тимошенко

osipov.kiev.ua