359 стаття Кримінального кодексу України – це наступ на гласність і свободу слова, спроба покращити показники роботи СБУ чи контроль ринку відео та аудіо техніки правоохоронцями?

Позавчора побачив у вечірніх новинах сюжет, в якому прес служба СБУ нагадувала про заборону придбання так званих СТЗ. http://www.youtube.com/watch?feature=playe…d&v=hovkia4Ljyo. Також в сюжеті журналістам було прямо сказано: “Якщо ви будете використовувати у своїй роботі приховані камери, які ми визнаємо СТЗ ви будете притягнуті до відповідальності по ст. 359 КК, а як що це СТЗ визнано не буде, то Вас притягнуть по ст. 182 КК”. Сьогодні складно уявити хоча б один день, який пройде без сюжету, де журналісти за допомогою прихованих камер проводять своє розслідування. Багато злочинів розкривається громадянами за допомогою відео/аудіо апаратури. Такі пристрої використовують в усіх цивілізованих країнах світу.

Як пояснити іноземцю, який приїде на ЄВРО 2012, що така річ в Україні заборонена та ще й суспільно небезпечна? До речі, стосовно суспільної небезпеки, то до 2010 року її не було. Відповідальність наступала за незаконне використання таких речей, і не зрозуміло, чому вирішили криміналізувати купівлю та продаж таких предметів? Особисто мені не зрозуміла суспільна небезпека таких приладів. Наприклад серед заборонених предметів: холодна зброя, нехай буде кастет, людина носить з метою завдання тілесних ушкоджень – це суспільно небезпечно, наркотики – теж зрозуміло з суспільною небезпекою, а прилади, які показані в сюжеті — чим вони небезпечні для суспільства? У вище згаданому інтерв’ю експерт прокоментував, що суспільна небезпека таких приладів у можливості прихованого запису особи, але вибачте — тоді суспільно небезпечно щось почути або побачити і запам’ятати. Невже необхідно закрити вуха і очі, щоб не бути суспільно небезпечним?

Залишимо суспільну небезпеку і перейдемо до аналізу засобів масової інформації про діяльність СБУ у цьому питанні. ЗМІ переповнюють повідомлення про затримання осіб з китайськими шпигунськими іграшками для дітей чи «кулібінами з радіо ринків», які зібрали радіо мікрофон чи сховали камеру домофона в обшивку дверей. Навіщо застосовувати позбавлення волі для звичайних громадян, які хоч і вирішали погратися в Джеймс Бонда, але своїми діями не спричинили нікому ніякої шкоди і не використовували ці засоби для отримання конфіденційної чи секретної інформації. Невже перед співробітниками СБУ як і в 1937 році ставлять завдання притягнути до кримінальної відповідальності по можливості більше пересічних громадян? Чи немає дійсно гострих питань, на вирішення яких необхідно задіяти всі сили оперативних та слідчих підрозділів СБУ? А може на боротьбу з реальним криміналом не вистачає професійності? Навіщо вигадувати складні комбінації, як що є проста схема. Спочатку особу оперативний співробітник за державні гроші, яких і так не вистачає на боротьбу з реальною злочинністю, просить пересічного громадянина замовити в Китаї чи на радіо ринку шпіонську іграшку, ці дії громадянина документуються і як наслідок — слідство і суд. Таким чином рядовим співробітникам спецслужби можна весь звітний період байдикувати, а на кінець періоду зробити декілька таких показників і звітувати про роботу. Далі керівник середньої ланки прозвітує по ланцюгу на гору, і ніхто з вищих керівників, задовільнившись кількістю показників, не задумається над їх якістю. Невже вони всі так професійно деградували, що їм не хочеться робити суспільно корисну роботу, за яку держава і народ скаже “дякую”? Який сенс від такої роботи? Зламані долі людей, зіпсовані нерви їх батьків і близьких?

Прикладом підставної, сфабрикованої кримінальної справи є стаття на сайті ОРД де автор описує, як співробітники СБУ спровокували на злочин юну мешканку Львова http://ord-ua.com/2012/02/02/shpigunski-pristrasti-spetsoperatsiya-chi-provokatsiya-sbu/?page=3&lpage=1.

Можливо, хтось мені заперечить, що закон один для всіх і як що особа зробила діяння, яке підпадає під кримінальну відповідальність, повинна сісти у тюрму, не дивлячись на те, що вона не знала вимог законодавства і так далі. Вибачте, але ви забуваєте про малозначність діяння, яка теж передбачена кримінальним кодексом України. Не дивлячись на це, суди за дрібні китайські вироби та саморобні радіо мікрофони для караоке призначають покарання з реальними строками. На мою думку судити треба правоохоронців, які займаються провокацією та фабрикуванням таких злочинів.

Повернемося до законодавства в цій галузі. Діяння криміналізували , а поняття і перелік СТЗ чітко не визначили, залишивши право за експертами СБУ вирішувати належність пристроїв до СТЗ. І при цьому діюча методика не опублікована і статус експертів СБУ не зовсім відповідає закону України «Про судову експертизу». Як може особа, купуючи аудіо чи відео техніку, дізнатися про те, що він купує не СТЗ? За коментарями які були у вище згаданому інтерв’ю, СТЗ може бути любий відео реєстратор чи диктофон який поклали у кишеню, тим самим сховали його, незважаючи на те що це засоби, які мають господарсько-побутове призначення. Також фахівець СБУ зазначив, що прилад не є СТЗ, як що при запису горить світловий індикатор. Вибачте але не в усіх телефонах і відео камерах він є, і навіть при наявності такого індикатору його можна демонтувати чи заклеїти. Практика показує, що методика не має чітких стандартів і ознаками можна крутити, як заманеться експерту. Як що виявленням та розслідуванням злочинів за ст. 359 КК займається виключно підрозділи СБУ , то який, на вашу думку буде висновок експерта цього ж підрозділу, де всі в цілому зацікавлені в піднятті розкриття злочинів та рапортуванню першим особам держави про те, що шпигунство в нашій країні поборено?

На мою думку і думку багатьох опитаних мною співробітників оперативних підрозділів, СТЗ — це прилад який спеціально розробили і виготовили заводським способом, для оперативно розшукової діяльності підрозділів, які згідно закону України «Про оперативно розшукову діяльність» мають право їх застосовувати. Не кустарним, не саморобним способом. У тому ж і суспільна небезпека цього діяння, що особа використовує засоби, які були виготовлені і призначені лише для оперативних потреб, а не для любительської зйомки.

Багато фахівців цієї галузі підіймали ці проблеми перед суспільством і владою, але все так і залишається без змін. Відкритий лист до керівництва СБУ, де автор піднімає багато проблемних питань пов’язаних з СТЗ http://ord-ua.org/2010/02/23/mnenie-sbu-ne-sleduet-zabyivat-o-zakone-i-otvetstvennosti/ . Мабуть такий стан речей влаштовує правоохоронців і чиновників всіх рангів. Чому контролюючи органи такі, як прокуратура і інші правозахісні інстанції не захищають свободи громодян? Або свіжо «придання», що хоча та сама прокуратура і була номінально контролюючим органом, але фактично була підконтрольна КДБ.

До речі, як зазначають на форумах, до багатьох підприємців які торгують аудіо та відео технікою та системами охорони звертались люди, які представлялись представниками співробітників СБУ і пропонували налагодити збут конфіскованих СТЗ. Не знаю, чи це масова провокація СБУ чи деякі правоохоронці дійсно стали бізнес-структурою при владі і монополізували ринок — таке собі товариство з обмеженою відповідальністю і антимонопольний комітет в одній структурі! Можливо і такі випадки існують, співробітники по боротьбі з незаконним обігом наркотиків інколи приторговують вилученим, чим чекісти їх краще? Хоча, може я і не правий, бо не чув щоб ВБ СБУ затримала жодного такого співробітника. А може рука руку моє чи погано працюють?

Ще погано, що влада, яка нібито турбується про права громадян, забороняє китайські іграшки з метою захисту прав на недоторканість особистого життя. Нібито ці речі можуть використовувати ревнивці, шпигуни, шантажисти, хоча для цих цілей можна використати предмети, які поки що дозволені у побуті. Ст. 359 КК у діючий редакції не вирішує питань захисту громадян від таких посягань, захист від них можуть забезпечити ст..182 КК України та 359 стаття КК старої редакції . На справді, діюча 359 стаття КК звужує права людини та громадянина на свободу слова, гласність і захист від неправомірних дій посадових осіб хабарників і бюрократів, не кажучи вже про осіб які стали жертвами провокацій.

В жодному випадку суспільству треба визнати існування багатьох проблем у даній галузі, а владі ці питання треба вирішити. Або визнати факт, що проблеми суспільства, свободи слова та нещастя незахищених пересічних громадян від свавілля законодавчої, виконавчої та судової влади, вже давно нікого не цікавлять.

По материалам ord-ua.com