«Закат» Рената Кузьмина

По еще официально неподтвержденной информации 6 декабря Генеральным прокурором Украины произведены ротации прокуроров ряда областей – Черкасской, Житомирской, Волынской, Одесской, а также АР Крым. Так, нынешний прокурор Крыма Степан Молицкий, по информации источников «Центра», продолжит работу в должности прокурора Одесской области. Его же место в Крыму займет Вячеслав Павлов, на сегодня возглавляющий прокуратуру Запорожской области.

Вячеслав Павлов родился в городе Юнокоммунаровск (Донецкая область). Окончил Славянское авиационно-техническое училище гражданской авиации, Национальную юридическую академию Украины им. Ярослава Мудрого (1996 г.).

В. Павлов работал старшим следователем прокуратуры Енакиево, прокурором Ворошиловского района Донецка, начальником управления по надзору за органами внутренних дел Генеральной прокуратуры, заместителем прокурора Донецкой области. С апреля 2007 года по июнь 2010 года работал на должности прокурора города Макеевки Донецкой области.

Интересно, что, опять-таки по неподтвержденной информации бывший прокурор Одесской области Проценко переведен на работу в Житомир. Согласитесь, что после «жирной» Одессы сосать, ээ, житомирский гранит – это явно опала. Можно вспомнить, что недавно по аналогичной двухступенчатой схеме был “ликвидирован” его зам. г-н Бебель: сначала переведен на незначительную, но хорошо звучащую должность в Генпрокуратуре, а затем понижен до помощника.

С уходом Проценко завершается удаление из Одессы прокуроров Рината Кузьмина, а вместо них формируется вертикаль назначенцев Генерального прокурора Пшонки. В частности, к его кадровой сфере относятся заместители областного прокурора Дмитрий Кавун (30 лет; Кавун-старший является другом г-на Пшонки) и Денис Черных (31 год; отец — с 5 декабря Первый зам. министра внутренних дел).

Чего ожидать Крыму? Да ничего особенного. Прокурор Крыма Степан Молицкий – человек специфический. Уроженец Тернопольской области. Судьба распорядилась так, что, после окончания Харьковского юринститута, Молицкий попал следователем в прокуратуру Киевского района Донецка. Где за период с 1985 года по 1993-й наработал соответствующие связи.

Если говорить по правде, то с частью нынешних восточно-украинских олигархов и руководителей государства сговорчивый следователь Молицкий знаком еще с тех далеких перестроечных времен, когда ОБХСС приносила ему дела о махинациях на рынке, а он их закрывал. За эти заслуги Степан продвинулся в прокуратуру Донецка, где с 1993 по 1998 год отрабатывал все нажитое непосильным трудом раньше. И только в 1998-ом сумел сбежать в относительно тихий Харьков.

Война за Одессу?

В принципе, нет никакой особой разницы между чертями полосатыми и «в яблоках», между педерастами активными и пассивными. Что семейство Пшонок, что семейство Кузьминых – одинаково преступны. Но. Любое поедание прокурорскими людоедами друг друга не может не радовать любого честного человека. И уничтожение группировки Кузьмина в ГПУ является событием положительным. Что стоит за победой Пшонки? Переиграл ли он Кузьмина чисто аппаратными методами или начавшийся «закат» Кузьмина означает, что он впал в «немилость» у дважды несудимого «прецедента»? И вскоре Кузьмину следует готовиться ответить за все сразу, за политические репрессии, повлекшие за собой «международную смерть» Януковича, за упорное нежелание заниматься расследованием деяний ОПГ Черновецкого? А может быть, вообще, слишком «Борзый» Проценко поплатился за рейдерский захват «Стальканата», или «отжим» сети «Антошка» у сына известного интеллектуала с обширными связями Бориса Бурды? Неизвестно. Может быть, все проще, и пока что речь идет о системной «зачистке» Одессы? Накануне, после 5-минутной беседы с Януковичем исчез из политического бытия сумасшедший мэр Одессы Костусев. Чуть раньше в Одессе был арестован «подпольный миллионер» Галицкий. За «жемчужину у моря» явно ведутся некие битвы. Уменьшается влияние некоего «Армена», имевшего «очень высокую крышу» в Киеве, и увеличивается влияние имеющих «самую высокую крышу в Межигорье» в лице Саши Януковича. По слухам, причина в том, что Виктору Януковичу не так давно представители Госдепа США представили схему «реального управления» Украиной некими региональными «смотрящими», что для американцев является синонимом мафии. Януковичу, якобы, ничего не оставалось, как «решительно отмежеваться» от созданной им же криминальной системы и начать показательно наводить порядок в знаковых городах, в том числе и в Одессе, которая правоохранительным органам США известна в частности, как крупный узел мирового наркотрафика.

Следует также заметить, что для Рената Кузьмина сейчас наступил по-своему критический момент. Ему необходимо как-то поднять свой авторитет, после нанесших серьезный урон Януковичу бездарных и беспредельных уголовных дел против оппозиции. И поднять его он может только исполняя недавнее поручение Януковича о показательном наказании группировки Черновецкого, грабившей Киев в течение многих лет. Это – последняя надежда Януковича оставить за собой Киев после неизбежных «мэрских» выборов. Однако, Ренат Равильевич исполнять указание президента не спешит. Потому как перед Черновецким есть у него серьезные «обязЫ». Ведь именно Черновецкий поднял в свое время из грязи окончательно «опущенного» Кузьмина.

“Кузя” и “Космос”: история любви

“Порятунок прийшов влітку 2005 року у вигляді радника Президента України Леоніда Черновецького, який готувався до виборів мера й добирав собі надійну команду. Позаяк слава про „відморозків” з Донецька бігла поперед братів Кузьміних і Ленського, трійця без жодних вагань була прийнята під покровительство Льоні-Космоса. Рафік Кузьмін і Сергій Ленський, що на той момент вже покинули органи прокуратури, почали курувати проекти „Правекс-банку”. Що ж стосується Рената Кузьміна, то він тихенько перебрався в прокуратуру Київської області, де колишній обласний прокурор Стеценко взяв його спочатку на непильну посаду старшого помічника, а згодом — перевів на посаду свого заступника. І дочекався-таки Ренат Равелійович свого зоряного часу.

„Мої бєспрєдєльщікі” – так, з любов’ю в голосі, називає Рената Кузьміна й Сергія Ленського мер Києва. Причому, не тільки в колі довірених осіб, але й на людях. Навіть у присутності свого найзапеклішого ворога Михайла Бродського. Проти такого епітету хлопці не заперечують і готові заради Леоніда Михайловича піти світ за очі – хоч у вогонь, хоч у воду, хоч у прокуратуру міста Києва.

Втім, київський бомонд, як і раніше, вважає бригаду Кузьміна-Ленського прислужниками донецького капіталу. А відомий столичний журналіст днями так і написав на сторінці свого сайту: «Не успели донецкие товарищи поставить своего смотрящего на Генпрокуратуру (Ренат Кузьмин), а уже известна кандидатура смотрящего на прокуратуру Киева — на должность столичного зампрокурора планируется Сергей Ленский – протеже все того же Рената Кузьмина и Геннадия Васильева».

Любі друзі! Васильєв нині – ніхто, і звати його ніяк. Ну, був такий. Ну, витягнув колись з Донецька до Києва Кузьміна й Ленського. Ну, напрокурорив з пацанами кілька десятків мільйонів. Але нема вже Васильєва. Є Черновецький.

Більш того, якби не заступництво Льоні-Космоса, сидів би зараз Ренат Кузьмін не в Генеральній прокуратурі, а в селищі Мокошиному.

Чи не першою ж своєю заявою після обрання мером Києва у березні 2006 року, Черновецький пообіцяв „посадити” тодішнього столичного прокурора Присяжнюка й прокурорського заступник Гоголя. Вина цих двох достойників полягала в тому, що Гоголь порушив кримінальну справу за фактом підкупу Черновецьким своїх виборців – тих самих дідусів і бабусь, яким впродовж передвиборної кампанії посланці „Правекс-банку” носили від імені Черновецького продуктові набори. Звісно, кримінальною справою Черновецького не злякаєш – маючи „свого” заступника Генпрокурора Винокурова, можна безкарно не те що голоси пенсіонерів скуповувати, але й наркотиками торгувати. То ж у перших числах квітня пан Кухарчук з Генеральної прокуратури витребував кримінальну справу зі столичної прокуратури й закрив її „за відсутністю складу злочину”.

Одначе хто-хто, а Черновецький розумів, що на підтримці лише Генпрокуратури розвернутися у столиці неможливо. Потрібна своя, кишенькова, прокуратура м.Києва. На чолі зі своєю довіреною людиною. Причому, треба було поспішати. Взагалі-то, відповідно до ст. 15 Закону України „Про прокуратуру”, прокурора м.Києва та його заступників призначає одноосібно Генеральний прокурор України на власний розсуд. Але точка зору Генпрокурора на кадрові призначення донедавна чомусь завжди співпадала з точкою зору Президента. Можливо, тому що Конституцією не був чітко прописаний порядок звільнення керівника вищої наглядової інстанції, і це давало змогу що Президентові Кучмі, що Президентові Ющенку впливати (простіше кажучи – примітивно шантажувати) на Генерального прокурора, за потреби нав’язуючи свої кадри. Втім, з огляду на запроваджені з 1 січня 2006 року зміни до Конституції, довго це продовжуватися не могло. Тому, доки Ющенко за інерцією ще зберігав традиційний вплив на Генпрокуратуру, Черновецькому треба було швидко ставити свою людину на чолі міської прокуратури. Тож і провів новообраний київський мер другу половину квітня 2006 року в поїздках по тих місцях, де ступала нога Президента – у сподіванні перемовитися парою слів з Віктором Андрійовичем та вручити йому доповідну записку про необхідність негайного призначення прокурором м.Києва державного радника юстиції 3-го класу Рената Равелійовича Кузьміна.

Скандал прогримів на початку травня в аеропорту „Бориспіль”. Серед офіційних осіб, що зустрічали Президента з чергового вояжу, був і Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Побачивши Черновецького з папочкою під пахвою, балагур Луценко зі словами: „А ну-но, Льоню, покажи, чим ти хочеш батька нації озадачити”, забрав у Черновецького папочку й витягнув з неї резюме Кузьміна. Побагровівши, Луценко повернув резюме й попередив столичного градоначальника: „Май на увазі – якщо підійдеш до Ющенка з цим питанням, будеш в мені мати ворога на все життя”.

Оскільки автор цих рядків мав певне відношення до наступних подій, то дозволимо собі розповісти, що ж було далі. А далі Луценко пішов до Ющенка й охарактеризував йому людину, яку Черновецький намагається проштовхнути в крісло столичного прокурора. При цьому найбільш цензурним висловом було слово „бандит”. Віктор Андрійович, дарма що був неймовірно зайнятий підбором нової колекції кактусів, уважно вислухав Луценка. І, зі свого боку, попрохав порекомендувати когось з числа порядних працівників органів прокуратури для призначення на посаду прокурора столиці.

Довідавшися про це, оскаженілий Черновецький 6 травня виліз на телеекрани та заволав: „Сегодня прокуратуры нет! Я потребовал возбудить уголовное дело против прокурора города, потому что это с его легкой руки все участки выделялись без аукциона, многие на голове у киевлян, в том числе и многие другие нарушения… и проверка прокуратуры города идет полным ходом … Сегодня там вообще никого нет, нет прокурора, нет его заместителей, а мне нужно работать”. Але особливо Черновецького обурило, що Президент не прислухався до його прохання призначити рекомендованого ним прокурора Києва: „Я хотел рекомендовать фигуру не компромиссную, а бескомпромиссную, мне нужен прокурор…” . Поміж тим Луценко робив свою справу й на початку червня запропонував Ющенкові кандидатуру керівника столичної прокуратури. Кандидатура Президентові сподобалася, він пообіцяв поговорити з Генпрокурором Медведьком, як тільки той повернеться з відпустки, а Луценко навіть зателефонував претендентові на прокурорське крісло й привітав із майбутнім призначенням. Але 20 червня трапилося несподіване – по обіді в Секретаріаті Президента довідалися, що столичний прокурор Присяжнюк звільнений і о третій дня заступник Генпрокурора Віктор Кудрявцев буде представляти нового прокурора м.Києва Рената Кузьміна. При цьому ніхто навіть не знав, хто ж підписав наказ про призначення Кузьміна, оскільки відпустка Медведька закінчувалася лише 14 липня, а виконуючий обов’язки Генпрокурора Винокуров перебував у відрядженні.

Вже за годину були відомі подробиці авантюри. Як шепотілися в Секретаріаті, ціна „вирішення питання” становила 20 млн. доларів – 360 кг грошей купюрами по 100 доларів США. Наказ про призначення Кузьміна підписав все той же Кудрявцев, який „виконував обов’язки виконуючого обов’язки Генпрокурора” і навіть видав Ренату Равелійовичу службове посвідчення прокурора м.Києва. Шокований Луценко кинувся до Ющенка, шокований Ющенко розшукав телефоном Медведька і представлення Кузьміна колективу міської прокуратури було відкладено. Але ненадовго. Близько восьмої вечора стало відомо, що наступного дня о десятій ранку Кудрявцев знову спробує представити Кузьміна. І знову Луценко кинувся на Банкову.

Тоді в Генпрокуратурі (ну не повертати ж 20 „лимонів”!) вирішили протягнути Кузьміна в інший спосіб. Аби трохи вгамувати скандал, в.о. Генпрокурора Винокуров спочатку скоротив посаду „прокурор м.Києва” й запровадив нову – „заступник Генерального прокурора — прокурор м.Києва”. Це було зроблено для того, щоби з’явилися формальні можливості звільнити Василя Присяжнюка (дарма, що той був на лікарняному) через „скорочення штатів”. Другим кроком 27 червня 2006 року на нову-стару посаду був призначений прокурор Львівської області Євген Блажівський. Мало кому відомий у столиці пан Євген, окрім того, що є близьким товаришем Винокурова, більше нічим у житті не уславився, не був помічений у жодному скандалі, не мав у Києві ніякого бізнесу й тому менш за все підходив на роль обслуги Черновецького. Але геніальність цього кроку полягала в тому, що Блажівський за місяць-два по тому мав йти суддею Конституційного суду України за квотою Верховної Ради. Як тільки крісло прокурора Києва знову стало б вільним, Кузьмін, який вже отримав від Кудрявцева посвідчення прокурора столиці, мав би звернутися до суду з позовом про поновлення на роботі, і, погодьмося, виграв би справу без жодних проблем і на цілком законних підставах.

Такий позов Кузьмін завчасно подав до Печерського райсуду, але призначення Блажівського до КСУ не відбулося. У принципі, і в цьому випадку закон був би на стороні Рената Равелійовича, але влаштовувати судовий спектакль Черновецький не захотів. Як брешуть у коридорах Київської міськдержадміністрації, високі договірні сторони начебто знайшли соломонове рішення: гроші ніхто не повертає, але за половину суми (десять „лимонів”) Кузьмін призначається заступником Генерального прокурора, а друга половина йде у залік за призначення людини Черновецького першим заступником прокурора м.Києва.

Тож Сірожа Ленський швиденько написав заяву про звільнення з посади начальника управління КМДА, в Генпрокуратурі вже підготували наказ про його призначення замість Вадима Глушака, але знову вибухнув скандал, шум здійняли працівники міської прокуратури, і попрямував Сірожа до свого дружбана – слідчим з особливо важливих справ у відомство Кузьміна.»

Рискнет ли Кузьмин саботировать указание «Папы» или же займется «птенцами Черновецкого»? Предавать Ренату Равильевичу не в первой, поэтому, думаем, «черновецким» в Киев лучше не возвращаться, а спокойно дожидаться объявления себя любимых в розыск Интерполом.

Однако, и это вряд ли спасет Кузьмина от неминуемой участи Ежова и Ягоды. Разве что – оттянет во времени неизбежные неприятности. Почему, собственно, так и тянет в последнее время Рената Равильевича на исполнение и прослушивание тюремного шансона.

По материалам ord-ua.com