Судові пристрасті: парадокси системи

Найближчим часом в Україні повинні з’явитись майже сім сотень нових суддів – перших кадрових паростків судової реформи літа 2010 року. Якщо до минулого року процедура добору суддів практично була позбавлена публічності, то цього разу особи, причетні до посилення кадрового складу судової системи, заявляють про відкритість процесу.
Останній складається з кількох етапів: анонімного тестування та кваліфікаційного іспиту у Вищій кваліфікаційній комісії суддів (ВККС), відбору у Вищій раді юстиції (ВРЮ) та затвердження кандидата на посаду судді з призначенням у конкретний місцевий суд указом президента України.
Зараз завершився перший етап добору кандидатів на посади суддів, за який відповідала ВККС. Її члени запевняють – процедура була абсолютно об’єктивною, тим більше відбувалась під прискіпливим спостереженням експертів Агентства США з міжнародного розвитку USAID.

Qui prodest?
Кому вигідно? Стародавні римські правники вважали найпершої справою відповісти на це запитання, шукаючи істину в заплутаних справах.
Оскільки мізансцени з вітчизняної судової системи лише час від часу тішили око української громадськості, для повного розуміння нинішньої ситуації необхідно повернутися до літа 2010 року, коли вступив в силу новий закон про судоустрій та статус суддів – основоположний акт для української судової системи, народжений регіоналами.
Незважаючи на те, що впливові юристи Партії регіонів й по сьогодні вперто іменують цей документ судовою реформою, він, по суті, проявив три цілі, далекі від того, що прийнято вважати реформою в цивілізованому світі.
По-перше, завдяки новому закону регіоналам вдалось звести нанівець вплив суперників у судах.
По-друге, юридична команда діючої влади встановила контроль за усіма кадровими і фінансовими процедурами судової системи.
По-третє, юридичні групи в стані Партії регіонів розподілили між собою сфери впливу на судово-юридичній арені.
Важливо, що успішне досягнення окреслених цілей перетворило судову систему у багатофункціональний інструмент, придатний для виконання різноманітних завдань.
У тому числі, й для "перетрушування" складу Конституційного суду, який ламав голову над питанням конституційності конституційної реформи зразка 2004 року, а також для предметної бесіди з соратниками екс-прем’єра Юлії Тимошенко з приводу їхніх "доходів" за час перебування "у керма".
Головне – усе це відбувається ніби цілком легально, зокрема і на підставі нового закону.
Не залишилась осторонь цих процесів і процедура призначення суддів на перший п’ятирічний термін, яка восени 2010 року була причиною потужного конфлікту за участю усіх без винятку впливових юристів Партії регіонів.
Все почалось з заяви голови комітету Верховної Ради з питань правосуддя, члена ВРЮ Сергія Ківалова про те, що з моменту вступу в силу закону про судоустрій і статус суддів ніхто в Україні не може стати суддею без отримання спеціальної суддівської освіти.
Таку освіту можна здобути лише у двох вишах – в Харківській юридичній академії імені Ярослава Мудрого та Одеській національній юридичній академії, де пан Ківалов – почесний президент.
Проти такого трактування різко виступили практично всі інші значущі юридичні фігури-регіонали, у тому числі, за деякими даними, радник президента Андрій Портнов та міністр юстиції Олександр Лавринович.
До кінця осені ситуація загострилась настільки, що у ролі арбітра мав виступити безпосередньо Віктор Янукович. За участі глави держави регіонали у підсумку змогли досягти компромісу, який влаштовував усіх.
По-перше, питання спеціальної суддівської освіти були віддані у повне відання ВККС та створеній при ній Національній школі суддів (НШС). Важливо, що ВККС – це орган, сформований на базі офіційних та неофіційних квот. Іншими словами, це прекрасний майданчик для того, щоб впливові юристи-регіонали могли на рівних обговорювати між собою теоретичні проблеми з призначенням суддів.
По-друге, на найближчі рік-півтора був введений перехідний період, протягом якого можна ставати суддею й без спеціальної суддівської освіти і який триватиме до першого випуску НШС.
Після того як цей компроміс набув ще й статус закону, члени ВККС в межах своєї компетенції почали детально розробляти різноманітні процедури, пов’язані з добором кандидатів у судді на п’ятирічний термін.
Однак, з урахуванням описаних вище подій, не важко констатувати, що саме являють собою усі складові такого добору. У тому числі – анонімне тестування, кваліфікаційний іспит для кандидатів на посаду судді та окремі кандидати, які у результаті стануть суддями.
Власне, сьогодні будь-хто може ознайомитись з реальними результатами як згаданого тестування, так і відповідного іспиту. Чим більше балів набрав кандидат (з шкали від 80 до 100), тим більше у нього шансів потрапити до "елітного" господарського чи адміністративного суду в Києві або в привабливому обласному центрі.
Кому судилося?
Тільки побіжне ознайомлення з верхньою частиною рейтингового списку кандидатів у судді, які успішно склали кваліфікаційний іспит у ВККС, дозволяє констатувати, що за крок до крісел Феміди опинились діти нинішніх і колишніх суддів вищих судів України, також членів ВККС, діти народних депутатів та інших впливових батьків з верхів української влади.
Зважаючи на розстановку юридичних сил, не дивує поява у списку кандидатів тих, за чиїми спинами стоять особи, прямо пов’язані з системою адміністративної юстиції, що за своєю спеціалізацією обслуговує владу.
Так, у найвищих рядках рейтингового списку син судді-адміністративіста з ВСУ Віктора Маринченка – Ярослав Маринченко, сини суддів Вищого адміністративного суду України Миколи Сіроша та Миколи Кобилянського – Дмитро Сірош та Костянтин Кобилянський.
Батько останнього, до речі, очолює й Раду суддів адміністративних судів, яка надає пропозиції ВРЮ для призначення на посади голів адміністративних судів усієї України.
У найвищих рядках рейтингового списку і син вірогідного голови Київського апеляційного адміністративного суду Володимира Маслія – Ігор Маслій.
Володимир Маслій, до речі, є членом і секретарем ВККС, що не може не викликати певні питання щодо конфлікту інтересів.
Стосується це, до речі, не тільки Масліїв, а й сина члена ВККС Віктора Мікуліна – Андрія Мікуліна, дочок "інспекторів" ВККС, екс-суддів ВСУ Василя Косенка і Валерія Данчука – Альони Косенко та Тетяни Дудар, а також співробітника ВККС – Олексія Омельяна, які також є лідерами рейтингового списку.
Сімейні традиції суддівства підхопили й діти суддів ВСУ Галини Канигіної та Володимира Заголдного – Тетяна Канигіна та Яна Заголдна, а також син голови Апеляційного суду Львівської області Валентина Государського – Андрій Государський.
У цій же "сімейній" групі сини екс-суддів Конституційного та Верховного судів братів Миколи та Олександра Селівонів – Артем і Анатолій Селівони, а також молода дружина колишнього судді Вищого господарського суду України Володимира Карабаня – Яна Карабань.
Успішною є й дорога в судді сина народного депутата від Партії регіонів, голови одного з підкомітетів ВР по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією Івана Вернидубова – Ярослава Вернидубова. До речі, він, як і батько, до сьогодні шліфував професію юриста в органах прокуратури.
Втім, з прокурорської лави на суддівство потягнуло не тільки сина депутата. З 98-ма балами на поле судової влади зайшов і нинішній наглядач за СБУ з прокуратури Києва Ігор Погрібніченко, якого пов’язують близькі стосунки з головою Окружного адміністративного суду Києва Павлом Вовком.
92 бали отримала й Олена Орда – донька заступника голови Державного управління справами, вихідця з Донеччини Олександра Орди.
Таку ж високу оцінку отримала й Діана Цвіра – племінниця начальника головного управління по взаємодії з правоохоронними органами та органами юстиції Харківської ОДА Миколи Цвіри.
Останній, до речі, був одним з небагатьох, хто погодився дати "Українській правді" коментар з цього приводу:
"Мій брат помер, Діана росла без батька. Вона працювала у суді до навчання в Харківській юридичній академії, і після її закінчення. Спочатку була секретарем, потім помічником судді. Взяти участь у конкурсі було її виправданим бажанням, і я гордий за неї".
Те, що у списку кандидатів найбільше помічників суддів, підтверджує й Ігор Самсін: "Їх найбільша кількість – 340! Вони написали свої роботи грамотно, чітко і гарно".
Щасливий збіг чи ні, але саме помічник судді-адміністративіста Ігоря Самсіна з ВСУ Сергій Стасюк набрав за результатами іспиту 97 балів. Практично не відстали від нього і його колеги Олександр Кузнець, Дмитро Гурін, Василь Моцьор та Андрій Потапенко.
Батько останнього – Віктор Потапенко – очолює одне з управлінь створеного в результаті реформи Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
З цього нового суду, який у пресі називають "філією Партії регіонів", успішно відбули іспит у ВККС помічники суддів Сергій Ярошенко, Галина Лебідь-Гавенко та Микола Жук…
Куди ідуть?
Традиційно у світі професія юриста, як і медика, є спадковою. Робота судді з давніх часів визнається поважною і авторитетною. На орбітах державної влади тільки посада судді є безстроковою, тобто усі повноваження та імунітети від держави суддя набуває пожиттєво (на відміну від депутатів-законодавців і президентів-прем’єрів з виконавчої вертикалі).
У країнах західної демократії діє принцип незалежності суддівської влади, що забезпечений не тільки неможливістю впливати на суддів з інших гілок влади, а й належним матеріальним забезпеченням представників судової гілки влади.
В Україні ж, яка за даними Transparensy International є однією з найкорумпованіших держав світу, особа, призначена вперше на посаду судді, сьогодні має посадовий оклад за кабмінівськими нормативами 2005 року у розмірі 2500 гривень, а на руки отримує трохи більше 3000 гривень, залежно від попередніх заслуг перед державою.
Сьогодні український суддя позбавлений можливості отримати у постійне користування житло, а через недофінансування судової системи вимушений власним коштом облаштовувати свій робочий кабінет і фінансувати поточну суддівську діяльність – купляти канцелярію, картриджі для принтера, папір, конверти, поштові марки.
Окрім фінансових труднощів по роботі, судді отримують понад 100 справ і матеріалів на місяць, які треба відповідально розглянути і по кожному з яких необхідно винести справедливе виважене рішення, від якого залежить доля конкретних громадян України.
Про ці умови напевно знають можновладці, які, вочевидь, не відраджують своїх дітей від бажання стати суддею сьогодні і не відмовляли їх від цього раніше. А шлях у суддівство до реформи 2010 року був зовсім нелегким…
Про те, як ставали суддями ще рік тому, "Українській правді" розповів нинішній голова ВККС Ігор Самсін: "Процедура призначення на посаду судді вперше була досить тривалою та передбачала участь у ній багатьох органів, зокрема, Державної судової адміністрації України, кваліфікаційних комісій суддів, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів.
За таких умов критерії відбору осіб для призначення на посаду судді та тривалість перебування їх у резерві й час очікування ними вирішення питання про призначення суддею не були, та й не могли бути однаковими для усіх кандидатів, оскільки закон чітко таких критеріїв не визначав і не передбачав забезпечення рівних умов відбору для усіх осіб".
Цими словами про неоднаковість умов відбору судів Ігор Самсін, вочевидь, підтвердив існуючу донедавна корупційну схему призначення на посаду судді.
Як пояснив один з високопоставлених суддів, за відбір суддів відповідали, власне, голови апеляційних судів областей та міст Києва і Севастополя, які мали видати кандидату не передбачену жодним законом міфічну довідку про вакансію, без якої судова адміністрація навіть не приймала документи у бажаючих стати суддею.
"Добро" від голови або надавалось на прохання когось "зі своїх", або банально коштувало, як кажуть, від 50 000 доларів – в залежності від значущості вакансії.
А далі були – і кваліфікаційні комісії, і вищі ради юстиції, і адміністрації президента, де діяли свої правила. Так, один із авторів судової реформи народний депутат Святослав Олійник розповів: "За часів Ющенка процедура призначення суддів набула якогось гіпертрофованого масштабу: судді викликались до секретаріату президента на різні співбесіди, незрозумілої природи екзамени тощо.
Треба було окремо "займатися" етапом видання указу президента про призначення судді, відтак воно набуло ознак гострого протистояння деяких політичних сил. Тож ідеологія авторів судової реформи, в тому числі й з адміністрації президента Януковича, полягала в тому, щоби зменшити вплив сторонніх органів на процедуру призначення суддів, а процедуру видання указу глави держави про призначення судді звести до формального акту".
Отже, зараз – новий закон і нові умови. Ігор Самсін наголошує, що якби влітку 2010 року не був ухвалений закон про судоустрій, то на сьогодні все б так залишалось і надалі: можливості стати суддею в результаті об’єктивного відбору з великої кількості претендентів-юристів не існувало б.
За його словами, за останні 20 років це перша реальна реформа, яка стосувалась кадрової політики у сфері судової влади. І нині у цьому відборі взяли участь майже 3,5 тисячі осіб.
Втім, закон змінився, а обличчя судових керманичів, які мають його реалізовувати, – ні. Саме тому не дивно, що багато хто не повірив у відвертість авторів і виконавців судової реформи, особливо щодо прозорості призначення суддів на посаду вперше.
А теза про спадковість професії на цьому тлі трансформується у тезу про спадковість "традицій" вітчизняного правосуддя. Саме заради продовження цих традицій і могли бути вчинені маніпуляції при відборі суддів під час іспитів у ВККС. Про них і про їх можливі наслідки далі буде.
За даними публікацій у ЗМІ, проходження етапу Вищої кваліфікаційної комісії суддів коштувало деяким бажаючим стати суддею близько 100 тисяч доларів США.
Однак, усі докори щодо необ’єктивного добору кандидатів на посаду суддів наражались на методичні публічні переконання з боку голови ВККС Ігоря Самсіна і представників USAID про те, що під час анонімного тестування і кваліфікаційного іспиту був повністю виключений суб’єктивний фактор.
Як складання завдань, так і їх перевірка здійснювались автоматизованою системою.
Втім, проблеми з анонімізацією іспитових робіт та автоматизованими системами для їх перевірки – учорашній день приймальних комісій у вишах, які уже кілька років успішно реалізують обхідні схеми цих винаходів Заходу.
Тести "гуляли". Ігор Самсін повідомив УП, що тестові завдання для майбутніх суддів складали викладачі чотирьох вузів України, з якими ВККС уклала відповідні угоди. Саме в цих вузах – юридичних академіях Харкова і Одеси та в університетах Шевченка у Києві та Франка у Львові – пізніше відбулось і анонімне тестування кандидатів.
До речі, пропозицію про обрання саме цих внз вносив секретар ВККС Володимир Маслій. А критерії їх відбору Самсін озвучив так: "Колись в Україні було чотири вищі навчальні заклади, які забезпечували фахівцями-юристами не тільки Україну, а й всі республіки колишнього Радянського Союзу. Там і сьогодні залишився великий інтелектуальний потенціал та сильна професура".
За словами Ігоря Самсіна, викладачі вишів знали, що готують тести для кандидатів у судді. Як стало відомо УП, ці тестові завдання з правильними відповідями у вільному доступі "висіли" на робочих столах кафедральних комп’ютерів у папках… "Тести для суддів", звідки їх можна було не тільки почитати, але й, наприклад, скопіювати.
Засуджувати викладачів за їхню халатність наразі немає сенсу, а от поставити питання до ВККС щодо збереження конфіденційності процедури підготовки тестів, очевидно, ще не пізно.
Тим більше, що доступ до кінцевих тестів мали члени і працівники секретаріату ВККС та уповноважені представники вишів.
Якщо конфіденційність була порушена з самого початку формування тестової бази, то не такими вже й неправдивими виглядають розповіді кандидатів про те, що до них надходили пропозиції придбати тести за 30-50 тисяч доларів, а тестові зошити з правильними відповідями незадовго до тестування дуже-дуже інтимно дефілювали, зокрема, в Одеській юридичній академії.
Відбірний університет. До речі, за словами кандидатів у судді, саме через названі лояльності у вузі Сергія Ківалова частина кандидатів з Києва поїхала складати тести саме в "Одеську юридичну академію", хоча явної необхідності у цьому не було.
Так, на березі Чорного моря писали тести кияни Ігор Погрібниченко, Ігор Маслій та Андрій Мікулін. І не тільки вони.
Наявністю необхідного відеообладнання представники ВККС та USAID пояснювали й той факт, що саме Одеська юридична академія була обрана й для проведення кваліфікаційного іспиту.
Ігор Самсін запевнив, що усі послуги ОЮА були для ВККС …безоплатними. Дивно тільки, чому за використання такої, як виявилось, раритетної для українських вузів апаратури та за кількаденне перебування в приміщеннях ОЮА Сергій Ківалов не запитав у ВККС та USAID орендні кошти?
Можливо, це і збіг обставин, але уже 14 липня 2011 року Київрада виділила Національному університету "Одеська юридична академія" 5,7 га землі у Києві, на Харківському шосе.
Нормативно-грошова оцінка ділянки, призначеної для будівництва, майже 44 мільйони гривень.
Технічні помилки. Киянка Олена Б. розповіла "Українській правді", що, будучи допущеною до тестування, вона не з’явилась на нього через те, що напередодні народила дитину. Олена, однак, дуже здивувалась, коли в опублікованих ВККС результатах тестування побачила своє прізвище, навпроти якого були позначені ніби здобуті нею бали.
Ігор Самсін заперечив цей факт тим, що ВККС не отримала жодного офіційного повідомлення з цього приводу: "Не було жодного офіційного звернення від кандидатів, які б повідомили, що не з’явилися на складення анонімного тестування, але отримали за нього певні бали".
У Олени Б. на це своє пояснення: "Очевидно, що при обробці результатів анонімного тестування сталась якась помилка. Я повідомила про ситуацію співробітників ВККС, але мене переконливо просили не заявляти про це офіційно, оскільки все одно їх відповідь базувалася б на тому, що за даними ВККС, я на тестуванні … була присутня", – каже кандидатка.
До слова: за даними, отриманими у ВККС, до проведення анонімного тестування залучались студенти – молоді і недосвідчені як для організації проведення іспиту для майбутніх суддів… А ще вдалось знайти особу, яка мала складати тести в одній групі з Оленою Б. і яка підтвердила, що Олени в аудиторії не було.
Звичайно, відсутність поданої офіційно заяви (або заяв?) свідчить на користь позиції ВККС. Втім, питання залишається відкритим: якщо помилка сталася мінімум щодо одного кандидата, то чи були убезпечені від неї інші? Точніше – чи не отримав хтось із кандидатів на кілька десятків балів більше або менше?
Перевірити ці факти практично неможливо, оскільки ВККС організувала все так, що жоден з кандидатів не може ідентифікувати себе зі своїм тестовим бланком відповідей і екзаменаційною роботою: шифрування робіт було настільки зашифрованим, що кандидат фактично залишився без підтвердження того, що він щось писав.
Це пов’язано з тим, що всі три наклейки зі штрих-кодами, які видавались кандидату, залишились у паперах ВККС – навпроти прізвища кандидата у списку, на тестовому зошиті і на бланку відповідей. Кандидати навіть ніде не розписувалися за те, що щось отримували чи здавали назад комісії.
Крім того, ВККС не передбачила можливість апеляції на результати іспиту, якою наділені як студенти у вузах під час сесій, так і випускники шкіл під час незалежного оцінювання.
Дешифратори. Незважаючи на те, що бланки відповідей кандидатів як під час анонімного тестування, так і під час кваліфікаційного іспиту були зашифровані, один з співрозмовників УП – викладач вузу на умовах анонімності роз’яснив можливості "дешифрування" таких робіт по-українському.
Оскільки усі кандидати писали тести хоча й в університетах чотирьох міст, але групами приблизно по 30 осіб, і їхні роботи збирались в окремі конверти, до яких долучались списки кандидатів з позначеними шифрами, треба було тільки "піймати" потрібний конверт і витягти з нього, звіряючи зі списком, потрібні бланки.
Навіщо? На бланку відповідей містився рядок виправлень, у якому можна було виправити 16 відповідей зі 100. Можна було просто замінити бланк. Людськими руками можна було зробити все, що завгодно, перш ніж віддати бланк на перевірку цілком об’єктивній машині. Тим більше, що наклейки зі штрих-кодами дуже легко і без пошкоджень відклеювались. Головне – мати на це час…
Про технічні дані автоматизованої системи з гордістю розповів Ігор Самсін: "Комісія придбала відповідне технічне обладнання. Автоматизована система складається з двох робочих автоматичних станцій сканування та серверу розпізнавання. Бланки з відповідями закладались у сканер, інформація зчитувалась на сервер і результат кандидата виводився на монітор".
У ВККС повідомили, що обробка бланку відповіді при правильному його оформленні триває близько хвилини. За нашими підрахунками, з названих вихідних даних, для перевірки 3385 бланків анонімного тестування ВККС знадобилось би близько 30 годин. Інформація ВККС про результати тестування була оголошена лише через дев’ять днів…
За іронією долі у відповідному рішенні ВККС від 31 травня 2011 року прямо зазначено: "Комісією здійснено обробку бланків відповідей усіх кандидатів, які приймали участь у тестуванні, і проведено обрахунок автоматизованою системою тестових балів кожного з учасників тестування"…
В Одесі ж на відібраних 891-го кандидата чекали знову тести і письмове завдання. У тестовому бланку рядка виправлень уже чомусь не було, але це уже не мало значення, оскільки велику частину балів кандидати отримували за виконання письмового завдання.
Ігор Самсін пояснив, яким чином перевірялось письмова частина роботи кандидата: "Ми створили комісії з члена ВККС, судді відповідної спеціалізації та науково-педагогічного працівника. Кожен мав свою відомість і штрих-код, який наклеювався на роботу й у відомість.
Перевірив член комісії з десяток робіт – передав іншому члену комісії, який через шифрування не знав, чию роботу перевіряє і хто її уже перевірив. Тобто жодного зговору між членами комісії та суб’єктивізму при оцінюванні навіть і бути не могло".
Знаєте, як серед зашифрованих робіт знайти потрібну? Треба завчасно домовитись з кандидатом про особливі відмітки на роботі, як от підкреслені перші слова у кожному абзаці, обведені у коло цифри чи якісь позначки на полях.
Пошук потрібних робіт навіть з кількох сотень рукописних текстів триває зовсім недовго. Якщо додати до цього хоч і "зашифрованих", але відібраних суб’єктивно членів комісії: суддів-одеситів і киян та одеських викладачів, то відбірні оцінки за письмову роботу забезпечені. Головне у комісії – командний дух, який сьогодні, здається, не так вже й важко ідентифікувати за першоджерелом запаху.
Жалісливі винятки. Відеоапаратура Одеської юридичної академії таки зіграла й добру роль, оскільки зафіксувала порушення представниками ВККС затверджених ними самими вимог до проведення кваліфікаційного іспиту.
Так, у положенні ВККС про кваліфікаційний іспит міститься вельми жорстке положення, що кандидати, які неправильно заповнили бланки відповідей чи порушили їх цілісність, усуваються від процедури складання іспиту, про що складається акт.
Знервованих кандидатів, які "неправильно заповнили бланки відповідей або порушили їх цілісність", виявляється, був не один десяток. Втім, жалісливі члени комісій щодо певних кандидатів не вдавались до жорстких методів, а просто… замінювали їм бланки на нові.
Тільки хто ці відеозаписи прогляне? Члени ВККС, чиї діти, можливо, також були знервованими під час іспиту?
На черзі – Вища рада юстиції
Можливо, відеозаписи зможе проглянути ВРЮ, оскільки сьогодні цей орган розглядає скарги кандидатів на встановлення ВККС результатів кваліфікаційного іспиту. Фактично це єдина можливість оскарження для тих, хто не погодився з результатами кваліфікаційного іспиту.
Інший варіант – надзвичайно примарний: звернення до суду.
Заступник голови Вищої ради юстиції Лідія Ізовітова повідомила УП, що на сьогодні до ВРЮ надійшло 16 таких скарг, і у зв’язку з цим ще 12 липня 2011 року ухвалено рішення про витребування з ВККС матеріалів про встановлення результатів кваліфікаційного іспиту і створення робочої групи з членів ВРЮ для вивчення проблемних питань, пов’язаних з порядком добору кандидатів на посади суддів вперше.
За даними, наданими у ВРЮ, рішення кваліфікаційної комісії оскаржили, зокрема, кандидати з Миколаєва, Рівного та Хмельницького. Вони вказують на необ’єктивність оцінювання їхніх письмових робіт, а також на недоліки формування тестових запитань, які або містили некоректні питання, або не одну, а більше правильних відповідей. Скаржаться й ті, хто на анонімному тестуванні отримав дуже високий бал, а на кваліфікаційному іспиті – раптово "непрохідний".
Втім, сподіватись на те, що за результатами перевірки у ВРЮ може бути скасоване рішення ВККС щодо усіх кандидатів, практично не доводиться.
Лідія Ізовітова пояснила: "ВРЮ розглядатиме кожну скаргу і прийматиме рішення по кожній з них. Якщо ми дійдемо висновку, що скарги є обґрунтованими, то у нашій компетенції – скасувати рішення ВККС і повернути матеріали для повторного розгляду.
Наголошу, що розглядатимуться скарги конкретних осіб, і саме виключно по них прийматиметься рішення ВРЮ, навіть якщо ми виявимо загальні помилки, які стосуватимуться й інших. Тобто, на мій погляд, ВККС проведе новий іспит тільки з тими особами, скарги яких ми задовольнимо".
ВРЮ вимушена поспішати і оголосити рішення по скаргах чи не на першому вересневому засіданні, оскільки ВККС уже оголосила конкурс на заміщення вакантних посад суддів.
Нерівний рейтинг: чим вище бал, тим ближче Київ
Тільки конкурс ВККС чомусь оголосила не в усіх областях України, а лише в Харківській, Вінницькій, Донецькій і Луганській областях. Конкурс в інших регіонах оголошуватиметься протягом наступних місяців.
Зазначений факт теж не грає на користь заяв про об’єктивність відбору кандидатів ВККС, оскільки більш прозоро було б оголосити конкурс одразу в усіх областях України, вказавши, у яких саме судах є вакантні місця.
Адже кожен кандидат наділений правом подавати заяви лише на п’ять вакантних місць, на які оголошено конкурс. Тобто на вказані чотири області заяви можуть подати кандидати з усієї України, а на залишкові області – тільки ті, хто залишиться. У нас постає наразі два запитання: хто саме з кандидатів залишиться для Києва? І чому регіони мають отримати не кращих з найкращих кандидатів?
Далі. За кінцевими результатами кваліфікаційного спиту ВККС у рейтинговий список потрапило 687 осіб, які мають обійняти 686 заявлених ВККС вакантних посад суддів по всій Україні.
За даними, які надав УП Ігор Самсін, у цьому списку 143 киянина, 22 особи з Київської області, 80 – з Харківської, 64 – зі Львівської, 42 – з Донецької тощо.
А за даними Державної судової адміністрації (ДСА), станом на 1 липня 2011 року у Києві лише 43 вакансії у загальної судах, у Київській області – 16, у Харківській – 25, Львівській – 8, Донецькій – 80. Що ж стосується вакансій в "елітних" господарських та адміністративних судах, то по всій Україні таких відповідно лише 116 і 75.
І взагалі ДСА на 1 липня 2011 року нарахувала по всій Україні 719 вакантних посад суддів, а не 686 як ВККС.
Звичайно, юристи не математики, але незбіг цифр двох таких поважних установ може мати серйозні наслідки.
По-перше, чи знайде ВККС баланс між кандидатами, які потрапили у рейтинговий список, і наявними вакансіями? Тим більше, що конкурсу як такого у результаті немає, а переваги на вибір місця суддівства мають ті, у кого бал, ближчий до найвищого.
Ігор Самсін упевнений, що так: "Наше завдання – переконати кандидатів у необхідності заповнення усіх вакантних посад суддів. І ми це зробимо, адже новий закон дає можливість кар’єрного зростання: суддю з місцевого районного суду через пару років комісія може перевести на вакантну посаду до суду в обласний центр і так далі. Головна умова – чесна і професійна робота".
Втім, ця позиція голови ВККС наражається на цілком буденні перепони. На думку Лідії Ізовітової, не всі особи, які склали кваліфікаційний іспит, нададуть згоду на переїзд до іншої місцевості: "Не факт, що всі особи, які склали кваліфікаційний іспит будуть згодні обійняти вакантні місця, якщо ці вакансії не на тій території, чи не в тому суді, чи не в тій юрисдикції, про які вони мріяли.
Що робитиме кандидат з Києва, який має у столиці житло і, скажімо, налагоджене сімейне життя, і має достатню кількість балів, щоб обійняти посаду десь в районному центрі, але недостатню для Києва?
На мою думку, не можна такі суб’єктивні чинники кандидатів ставити в залежність від бажання поважної особи. Так ми можемо залишитись без суддів".
А по-друге, що робитиме ВККС, якщо вакантних місць суддів виявиться таки не 686, а на кілька десятків більше? Або менше? Оголошуватиме новий добір суддів?
Якось аж надто впритул ВККС порахувала кількість тих кандидатів, які потрапили у нинішній рейтинговий список…
Замість епілогу
Ігор Самсін запевнив, що дані по особах, які заявлять на заміщення вакантних посад в конкретних судах, будуть розміщені на сайті ВККС. Таким чином, будь-хто зможе написати скаргу або надати додаткову інформацію про кандидата на суддю.
Це – важливо, оскільки ВРЮ перевірятиме моральні якості кандидатів на посаду суддів. А за статистикою ВРЮ, близько 20% кандидатів на посаду суддів, рекомендованих ВККС, співбесіду у цьому органі не проходять. У кожного своя причина…
PS. Під час підготовки даної статті був виданий указ президента Януковича про призначення суддів вперше. На наш погляд, він є ще одним мінорним тактом викладеної історії.
19 серпня 2011 року указом № 821/2011 Янукович призначив суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду Павла Борисенка та Дарницького районного суду Києва Олену Рудюк.
Однак, Олена Рудюк "провалилася" після анонімного тестування (першого етапу) у ВККСУ, а Павло Борисенко на кваліфікаційному іспиті (другому етапі) у ВККСУ не набрав достатньої кількості балів для подальшої участі у конкурсі...

По матеріалам: pravda.com.ua