Скасування «маски-шоу» в розрізі одеського розстрілу «Беркуту»

Цитата з прес-конференції Віктора Пшонки:

"Я отдельно хочу сказать о ситуации с применением спецсредств специальными подразделениями, о так называемых маски-шоу. Дошло до того, что для рядового гражданина Украины это стало кошмаром, этот кошмар показывают по телевидению. Захотелось оперативной службе просто в банке или в офисе изъять какие-то документы, осмотреть место события, зафиксировать какие-то обстоятельства, взяли разрешение у следователя - и все. А для этого что, мало процессуальных действий? Обязательно надо прятаться под этим маски-шоу? Не будет больше этого в Украине", - отметил Пшонка.

Генпрокурор напомнил, что 20 мая этого года были внесены изменения в Уголовно-процессуальный кодекс, которые запрещают оперативным и следственным подразделениям самостоятельно проводить такие операции. Согласно изменениям, такие спецоперации должны проводиться только по разрешению прокурора. "Я принял решение, что давать такие согласования будут только прокуроры областей и их заместители. Потому что это стало хронической болячкой. Думаю, их профессионализм и опыт будут способствовать, чтобы в Украине не было тех нарушений, которые были раньше", - заверил он».

Принципово підтримуючи генерального прокурора у частині «кошмару для рядових громадян» та «хронічної болячки», зазначу декілька не менш принципових моментів іншого штибу.

По-перше, «маски-шоу», які так лякають рядових громадян та жінок-бухгалтерів банків є лише вершиною айсбергу. Підводні течії скривають основну частину проблеми, яка полягає у тому, що у 99% «маски-шоу» починаються не в офісі банку чи фірми, а значно раніше – в кабінеті високопосадовця правоохоронного органу, який отримує певну суму за «сприяння» одній зі сторін бізнес-конфлікту. Далі високопосадовець для виконання взятих «зобов’язань» діє за одним з двох основних сценаріїв:

1. Керівник дає вказівку підлеглим не реагувати на незаконні дії «підзахисної» сторони. Такий сценарій останнім часом дуже популярний: за ним правоохоронці відсторонено спостерігають як бойовики-«охоронці» під головуванням «нових директорів» штурмують спірний об’єкт. У перебігу бойових дій захисникам об’єкту проламують голови, б’ють всіх, хто потрапить під руку – журналістів, старих та дітей, жінок. Така схема працює із суперечками навколо напівлегальних забудов, її практикують під час рейдерських захоплень підприємств, ринків, тощо.

Невідомо що страшніше – працівник правоохоронного органу, який ховає обличчя під маскою, чи правоохоронець, який ні від кого не ховає свій «фейс», що не заважає йому спостерігати, як наносять тілесні ушкодження громадянам, не вживаючи жодних заходів для припинення незаконних дій. Характерні приклади: давні події в Одесі, пов’язані з побиттям «підлеглими» політика та бізнесмена Ігоря Маркова активістів Народного Руху України, останні події навколо Лукянівського ринку в Києві, протистояння стосовно незаконної побудови церкви на території столичного парку Перемоги.

Зазначимо: у такий спосіб працівники міліції прямо порушують вимоги закону «Про міліцію», який зобов’язує їх при виявленні правопорушення вжити заходів для його припинення та затримати правопорушника. Натомість працівник міліції відсторонено спостерігає, як один громадянин проламує череп іншому залізним прутом. Максимум, що може зробити міліціонер - це викликати слідчо-оперативну групу, яка приїздить після зникнення злочинця. Після цього міліція буде витрачати чимало службового часу на збирання матеріалів для порушення справи. В подальшому ця справа припадатиме пилюкою в архівах з формулюванням «у зв’язку із невстановленням особи, яка вчинила злочин».

2. За другим сценарієм керівник міліцейського підрозділу займає більш «активну» позицію. Він дійсно влаштовує «маски-шоу» на підприємстві, яке потрібно «закошмарити». При цьому замовник встановлює декілька проміжних результатів: вилучення щонайбільшої кількості техніки і документації, аби паралізувати роботу підприємства; психологічно задавити об’єкт нападу для чого дійсно добре підходять зовнішні атрибути – маски, зброя. Так, нормальною логікою важко пояснити навіщо при проведенні обшуку в банку чи офісі, де серед працівників переважають жінки, одягати маски, озброювати бійців автоматами з коліматорними прицілами, тощо.

Автор відповідально стверджує: Проведення «маски-шоу» - лише зовнішній прояв корупції і використання правоохоронних органів не за призначенням. Зникнути таке явище може лише за зниження корумпованості правоохоронців і однакового застосування закону: механічне «зривання масок» з бійців спецпідрозділів ситуацію не виправить.

Тепер декілька аргументів на захист «масок».

В європейських країнах правоохоронці при проведенні обшуків, затримань часто-густо скривають свої обличчя під масками з метою забезпечення як своєї подальшої особистої безпеки, так і не допущення розшифрування оперативних працівників. Там це нікого не лякає. Відповідь проста: в Європі високий рівень довіри до правоохоронців, які захищають громадян, а не виконують «замовлення».

До цього часу в Україні питання про те, яку форму одягу та озброєння вибрати бійцям спецпідрозділу для проведення спецоперації визначав безпосередньо командир цього підрозділу, виходячи із наданої йому інформації стосовно характеру запланованої операції, місця, часу її проведення та характеристики злочинців. Командир відповідно ніс на собі всю відповідальність за хід і наслідки такої операції. Тепер це буде визначати прокурор.

До чого це може призвести? Як характерний приклад розберемо ситуацію із розстрілом бандою Дикаєва працівників ГУ МВС України в Одеській області.

Перебіг тієї операції є характерним для оперативно-службової діяльності МВС України. Саме МВС, бо на спецпідрозділи СБУ припадає на декілька порядків менша кількість спецоперацій. Операції аналогічні одеській проводилися, проводяться і будуть проводитися десятками кожного дня.

Чим вони характерні? Насамперед тим, що вони заздалегідь не заплановані. Причин може бути маса - надійшла вказівка від керівництва, звернувся з проханням інший територіальний орган, пізно надійшла оперативна інформація, тощо - часу на підготовку операції немає і визначатися з тим, як проводити операцію доводиться «по ходу», частково навіть сподіваючись «на фарт». А проводити операцію необхідно, оскільки злочинці не будуть чекати поки все спланують й узгодять. В більшості випадків - «фартить», а коли не «фартить» - маємо зразок операції з ліквідації банди Дікаєва…

Отже, спецоперацію необхідно проводити: часу немає, повної і достовірної інформації стосовно злочинців - немає. Зазвичай в спецоперації беруть участь оперативники та бійці спецпризначення, залучають ДАІ для зупинки транспорту.

Аби ця група прибула на призначене місце необхідно:

- Вийти на керівництво належного рівня, яке здатне дати вказівку на взаємодію трьом незалежним один від одного структурам: ДАІ - карний розшук, УБОЗ - «Сокіл» чи «Беркут»

- Знайти достатню кількість особового складу, який в оперативних підрозділах розсіяний по території обслуговування, бо «вовка ноги годують»

- Після того, як знайдено достатню кількість оперативників, виникає питання їхнього озброєння: за давньою традицією керівництво перестраховується і не довіряє підлеглим на постійне носіння табельну вогнепальну зброю (при цьому виникає наступне питання: якщо ви вважаєте, що підлеглі «недоумки» яким не можна довірити зброю, то як ці «недоумки» потрапляють до лав правоохоронців – але це тема окремої тривалої розмови). Отже, оперативникам необхідно з’їхатися до свого підрозділу, написати рапорт про отримання зброї, знайти керівника і підписати ці рапорти (в УВС це заступник начальника), нарешті отримати зброю. Час невблаганно плине. Тому в переважній більшості заздалегідь не спланованих спецоперацій, оперативники виїжджають на їх проведення або взагалі без зброї, або з власною зброєю (придбана за власний кошт), спорядженою гумовими кулями.

- Доїхати на місце

Якщо після прибуття на місце проведення спецоперації у вас ще залишився час на проведення рекогносцировки місцевості, визначення розстановки працівників, налагодження хоча б поверхневої взаємодії між ними – ви щасливчик і вам залишається сподіватися, що все скінчиться добре.

І раптом у такій громіздкій конструкції з’являється нова фігура – прокурор. Прокурор, який за визначенням не є фахівцем у проведенні спецоперацій. Прокурор, якого ще потрібно десь знайти, завезти йому папери, довести необхідність. А дорогоцінний час спливає...

Чи понесе покарання прокурор, який визначатиме озброєння та одяг спецпризначенців при проведенні операцій, якщо з його провини постраждають люди? Навряд чи. Покарають, як завжди, безпосередніх виконавців - «козлів відпущення»: не там стояли, не туди бігли... Між тим, проблема нині вельми актуальна: кількість постраждалих та загиблих на посту міліціонерів нестримно зростає, про що не втомлюється говорити керівництво МВС. Хіба генпрокурор не знає цієї статистики? Й хіба він сподівається її поліпшити своїм недолугим рішенням надати прокурорам право вирішувати у якій формі одігу слід з'являтися на операції працівникові спецпідрозділу?

Підсумовуючи викладене, хочеться дати одну пораду нашим кабінетним керівникам: керівництво повинне не механічно «зривати маски» й наділяти себе додатковими безглуздими й навіть шкідливими повноваженнями, а усувати системні причини негараздів, які ми щодня спостерігаємо у діяльності правоохоронної системи.

По материалам законъ.com