Полювання на суддю

…В ніч з 22 на 23 вересня 2007 року батьки судді Андрія Гринчака були за кордоном, коли їм подзвонила дочка і сказала, що Андрій близько 1 години ночі злетів з дороги і розбився на автомобілі. Повернувшись наступного дня додому, Людмила та Василь Гринчаки застали тіло сина у моргу вже готовим до поховання.

Ніхто спочатку нічого особливого не запідозрив. Правда, нелогічним здавалося, що тверезий молодий хлопець на справному авто раптово злітає з рівної дороги.
Але якщо подумати – то пояснень цьому можна вигадати безліч. Від раптового серцевого нападу або запаморочення - до кота, що зненацька вискочив на дорогу.

Загалом, як розповідали свідки подій, усе сталося випадково. Удень Андрію подзвонив однокурсник, з яким той не бачилися вже кілька років – Віталій Довгань. Він запросив Андрія увечері близько 20-ї години зустрітися біля озера в селі Костичани. Як з’ясувалося потім, у Довганя була розмова до Гринчака.

Андрій Гринчак не дуже хотів їхати кудись проти ночі, навіть на запрошення старого знайомого. Але Довгань протягом дня ще кілька разів надзвонював, щоб зустріч, бува, не зірвалася.

На озері Гринчака зустріла ціла компанія молодих людей, які полювали, випивали і закусували. Пізніше Довгань плутався у свідченнях, хто ж був присутній тоді на озері.

Про що була розмова – невідомо, але тривала вона недовго, десь із півгодини. Після того усі розсілися по автомобілях і поїхали у сусіднє село, де зайняли столик у місцевому барі. Там компанія затрималася на кілька годин. Як кажуть свідки, Гринчак єдиний не вживав алкоголю, про це ж свідчить і висновок медекспертизи.

Близько опівночі, коли бар закрився, компанія почала роз’їжджатися. Андрій Тріска, ще один однокурсник судді і учасник зустрічі, їхав за Гринчаком, коли той зупинився на узбіччі. За словами Тріски, щоб справити природні потреби. Було це приблизно о чверть на першу. Далі Гринчак знову сів за кермо і поїхав, а приблизно за 3 кілометри – несподівано злетів з дороги, врізався у дерево і загинув.

Але пізніше увагу батьків загиблого судді привернула одна дивна деталь: у протоколі огляду місця ДТП було вказано, що Андрій Гринчак був... без взуття. У вересні місяці вже далеко не так тепло, щоб їздити босим, тим більше дивно це для судді, який поїхав на зустріч з однокурсниками. І вдягнув светра, щоб не замерзнути.

Батькі почали копати глибше – і виявили величезну кількість деталей, які наводили на думку, що ДТП було не нещасним випадком, а умисним убивством.

Першим прямим свідченням цього стала знахідка на тому місці, де нібито Тріска з Гринчаком зупинялися уночі, щоб справити природні потреби. Сам Тріска точно вказати на це місце не міг, постійно змінюючи свідчення – то це було за 50-100 метрів від бару, то за 300, то за 500 метрів.

Але методично досліджуючи узбіччя, батьки Гринчака знайшли клапоть одягу, вкритий рудими плямами. Незалежна експертиза підтвердила, що на хустинці не просто кров, а кров саме Андрія Гринчака. Як ця закривавлена хустинка опинилася за кілька кілометрів від місця ДТП – загадка. Щоправда, прокуратура не виявила жодного бажання приділити цій загадці більше уваги.

Але далі кількість незбагненних обставин і нез’ясованих подробиць почала наростати лавиноподібно. Дослідивши протоколи та звіти з описом місця подій, батьки Гринчака виявили, що після ДТП у того виявилася ампутованою права рука і практично скальповано голову. Жодна деталь авто не могла спричинити таких травм, тим більше з огляду на те, що від удару об дерево спрацювали усі подушки безпеки. І при цьому у салоні автомобіля практично не було крові, що при ампутаційних травмах – просто неможливо. Одяг же загиблого був порваний в багатьох місцях по швам так, ніби той потрапив у бійку. А светр був вдягнений навиворіт.

Кермо автомобіля було деформоване і взагалі розірване. Характер пошкодження вказує на те, що його ламали або розрубували. Разом з тим, на рульовій колонці чітко видно сліди штучного пошкодження, нанесеного за допомогою зубила, сокири або іншого подібного інструменту. Утворитися внаслідок ДТП ці сліди не могли хоча б тому, що в салоні автомобіля немає предметів, здатних розрубати кермо та пошкодити рульову колонку.

Через деякий час, оглядаючи відвезений на штрафмайданчик автомобіль сина, Василь та Людмила Гринчаки виявили у лівих задніх дверях отвір, що дуже нагадував слід від кулі. Пізніше експертиза підтвердила, що постріл був зроблений із нарізної мисливської зброї. Самої кулі у салоні так і не знайшли. Жодних даних про це у складених міліцією протоколах огляду місця подій – теж.
Чому ж слідів стрільби ніхто не помітив раніше? Можливо, зовсім не випадково автомобіль загиблого судді на штрафмайданчику було правим боком настільки щільно поставлено до сусідньої вантажівки, що оглянути його повністю було неможливо.

Але міліція спочатку не визнавала, що отвір має вогнепальне походження. А коли заперечувати це стало неможливо – з’явилася офіційна версія, згідно з якою хтось невідомий (!) на штрафмайданчику (!) стріляв з карабіну по собаках (!) і влучив у речовий доказ…

В принципі, цих фактів мало б бути достатньо для того, щоб прокуратура переглянула своє уявлення про те, що відбулося в ніч з 22 на 23 вересня 2007 року на тій дорозі. Запитань без відповіді у цій історії набагато більше, аніж встановлених фактів.

Скажімо, чому Андрій Тріска, який першим опинився на місці подій, стверджує, що їхав сам на авто білого кольору, а свідки говорять, що бачили темно-зелений (темно-синій) та червоний автомобілі?

Чому суддя Гринчак зупинився справити природні потреби неподалік від бару, хоча міг це зробити кількома хвилинами раніше у тому-таки барі? Чому, враховуючи, що ДТП сталося в трьох кілометрах від цього бару, Гринчак так довго їхав до місця загибелі – цілих 45 хвилин – від чверті на першу, коли він зупинявся разом з Тріскою, і до першої ночі, коли розбився? Важко повірити, що він їхав аж так повільно. Або, поставивши запитання з іншого боку, ЩО САМЕ робив Гринчак у період між 0:15 і 1:00 в ніч з 22 на 23 вересня? І, головне, що робив Тріска?
Чому слідчу, котра прибула на місце ДТП за півтори години після трагедії, спочатку взагалі не допустили до огляду тіла? І чому на той момент тіло Гринчака вже перебувало на шляху до моргу, а його розбиту машину якраз вантажили на евакуатор? Така поспішність у ситуації, коли людина вже загинула, а автомобіль не перешкоджає руху, є більш ніж дивною.

Чому у журналі моргу не вказано, хто привіз тіло та хто його приймав – лише у цьому єдиному випадку? Чому протокол розтину підписано стажером, який навіть не мав права цим займатися, а сам розтин зроблено на кілька годин раніше, ніж стажер взагалі з’явився у моргу?

Чому усі офіційні особи, які на власні очі бачили місце подій, зникли, наче їх і не було? Слідча, яка виїжджала на місце подій і дивувалася тому, як оперативно воно було «зачищене» - несподівано відмовилася від усіх своїх свідчень, звільнилася з роботи і надовго зникла. Також звільнився працівник ДПС, який складав протокол огляду автомобіля. А експерт-криміналіст, котрий робив фотографії з місця подій, через 8 місяців загинув за підозрілих обставин – також нібито у ДТП.

За матеріалами: infoporn.org.ua