Пара слів на захист «жлобів»
Думаю, народ України має достатньо підстав для незадоволення теперішньою владою. До усіх «мінусів» я б додав би ще й дивовижне вміння «біло-блакитної» команди доводити до повного абсурду всі здорові починання українців. Під час Помаранчевої революції хтось додумався чіпляти оранжеві стрічки. Прихильники Партії регіонів не лише перейняли цю моду, але й протягом цілих шести років настирливо продовжували обвішували блакитними стрічками все, що тільки можна. Аж до відчуття нудоти.
Така само й з мітингами. Святе право кожного громадянина на протест було «вбито» приплаченими пародіями на мирні збори громадян у виконанні «синіх кульків». Апогеєм моральної наруги над вуличним народним волевиявленням став безстроковий «мітинг» противників Юлії Тимошенко під стінами Печерського райсуду. Досить лише декілька хвилин послухати «фанерні» виступи Калашнікова та його соратників, і бажання виходити на вулицю кудись зникає. А, може, на це й розрахунок?
В цьому плані в нової владної команди у всьому відчувається системний підхід. Вони помітили, що у 2004 році Янукович, перш, ніж програти на вулиці, програв в Інтернеті. Тож серйозно взялися й за «всесвітнє павутиння». Якщо раніше форуми користувачів розглядалися як майданчик для дискусії, своєрідний зріз настроїв найбільш просунутих мешканців країни, то тепер вони стали нецікавими й далеко необ’єктивними. За кожним другим коментарієм так і відчувається найнятий за гроші «юзер», який створює необхідний фон. Їх можна пізнати по стандартним фразам, ідеологічним штампам з далекого радянського минулого.
А ще вони дуже агресивні й майже завжди починають дискусію з навішування ярликів. Цей старий трюк спрацьовує майже безвідмовно. Головне – першим обізвати когось «фашистом» чи «нацистом», і нехай цей «хтось» тепер виправдовується. Хоча мені здається, що ці «форумчани» вживають надто обмежену кількістю ярликів — до згаданих вище можна лише додати лише «свідомити» та «галіцаї». Відчувається, що зв’язок поколінь десь дав тріщину. Невже старші товариші не нічого не розповідали й про інші яскраві штампи? Наприклад, «бесчінствующіє молодчікі», «імперіалістіческіє найміти», «націоналістічєскоє отреб’є», «воєнщіна», «баражіровалі», «убралісь восвоясі» та багато чого іншого, чим свого часу промивали мозки в програмі «Врємя».
Були й не телевізійні штампи. В моє шкільне дитинство всіх, хто в Києві намагався говорити українською мовою, називали «жлобами». Років п’ятдесят перед тим цим словом дражнили селян, які мали нахабство розбагатіти власною працею на землі. Тепер, судячи з усього, його вживають щодо підприємців, яким не подобаються економічні експерименти уряду Азарова. Принаймні такий можна зробити висновок з одного коментаря на статтю «Як дрібному підприємцю захистися від Пенсійного фонду».
Коментар починається з образливого ярлика, а далі з усіх щілин з нього так і суне «азаровщина». Наче щойно прослухав витримки з промов прем’єра, починаючи від «надо больше работать» до відвертого зневажання дрібними підприємцями, яких хочуть виставити торгашами та спекулянтами. Але головний лейтмотив – «Плати!» А не захочеш, все одно заберуть. В уяві так і виникає образ «рубахі-парня», який ніколи свого не мав й нікому нічого не давав. Зате ладний обізвати «жлобом» будь-кого, хто не захоче поділитися з ним своїм. А чи приходило комусь в голову, що платити нема з чого? Недарма за останній рік десятки тисяч дрібних підприємців вирішили піти з бізнесу.
А, навіть, якби й щось було. Ладен підтримати будь-який уряді, але не цей. Дрібних підприємців закликають поділитися останнім, бо, бачите, пенсіонерам не вистачає. І в той же час Верховна Рада голосує за закон про виділення мільярдів на будівництво об’єктів до Євро-2012 без тендерних процедур, з легкістю даються додаткові сотні мільйонів на ремонт резиденцій перших осіб та обслуговування народних обранців. Й зовсім нема коштів на підтримку медицини, освіти та культури. А може досить прикриватися нещасними пенсіонерами?
Ось тут ми й підійшли до самої суті проблеми. Реакція подібних учасників форуму – це яскраве вираження рабської психології (можливо, хтось назве це типовою «азіатчиною»). Та, як якого не трактуй, суть одна: перед сильним – рабське плазування, а слабкого можна й ногами затоптати. Ті, хто обікрав народ України на мільярди, хто жирує на фоні злиднів, звичайно ж, не «жлоби». Вони – відомі меценати, благодійники й президенти футбольних клубів. І закликати їх поділитися своїми нечесно нажитими статками з тими ж пенсіонерами це ознака дурного тону не лише для рядових противників «нацистів», «свідомитів» та інших «жлобів», але й навіть для найперших офіційних осіб, чиї промови вони так нескладно намагаються переповісти.
Дрібні підприємці, хоч їх імільйони, дуже неорганізовані й тому набагато слабкіші. Тож краще «подоїти» їх. Очевидно, урядові дуже муляють очі декілька мільйонів людей, які не просять роботи чи хліба, створюють додаткові робочі місця та ще й платять до бюджету двісті гривень. Звичайно, в Європі подібного оподаткування немає — там всі платять податки на загальних підставах. Звичайно, є багато зловживань, коли при солідних оборотах деякі ділки платять мізерні відрахування. Але для багатьох дрібних підприємців й двісті гривень далеко не зайві.
Микола Янович усіх їх вважає спекулянтами й закликає повернутися на заводи. Але де обіцяні робочі місця? Та й не можуть всі поголовно працювати на підприємствах. Навіть студент-першокурсник знає, що в розвинутих країнах у процесі виробництва матеріальних благ бере участь не більше 10 % зайнятого населення. Ще 1-2 % працюють у сільському господарстві. Всі інші зайняті у сфері послуг. Тобто, за логікою керівника уряду та його послідовників з форумів, є «торгашами», «спекулянтами» й «жлобами».