Особливості національної фінансової дисципліни

230

Протягом останнього десятиліття держава постійно займається питаннями удосконалення та реформування фінансового контролю. З одного боку, реалізуючи свою фінансову функцію, а з іншого, здійснюючи одну із стадій чи функцій управління.

На думку науковців, зміст контролю – це виявлення й аналіз фактичного становища справ, зіставлення останнього з наміченими цілями, оцінка контрольованої діяльності і вжиття заходів по усуненню виявлених недоліків. Така позиція дозволяє відокремити контроль від інших видів діяльності не тільки в науковому, а й в організаційному плані, зокрема при створенні спеціальних контрольних органів, які не виконують (чи майже не виконують) інших державних функцій крім контролю.

Але залишимо питання про зміст поняття «контроль» науковцям, так як про це написано цілий ряд дисертаційних та монографічних робіт. На відміну від панів теоретиків, новітні розробки яких не спричиняють великої шкоди, робота державних контролюючих органів, особливо у фінансовій сфері торкається усіх і кожного. Адже з правової точки зору, сутність контролю розуміється як один зі способів забезпечення законності в управлінській сфері.


З грудня 2012 року, увага української громадськості прикута до створення нового Міністерства доходів і зборів. І поки у Адміністрації Президента України визначають його структуру та компетенцію, ми тимчасово забули про інший орган фінансового контролю, який у різних формах існує довше ніж податкова служба. Мова йде про Державну фінансову інспекцію (колишню Державну контрольно-ревізійну службу, Контрольно-ревізійне управління тощо).

Протягом 2012 року, державна фінансова інспекція користувалася вже старими, напрацьованими методами, а також намагалася запровадити нові, які б розширили її повноваження.

Так, аналіз судової практики Адміністративних судів за 2012 рік, вказує на намагання Інспекції здійснювати стягнення грошових коштів з непідконтрольних установ (справа №2а-466/12/2670). При цьому органи ДФІ діють як органи стягнення, розпочинаючи претензійно-позовну роботу з приводу господарських відносин, хоча звертаються до адміністративного судочинства. Такий парадокс примусив серйозно замислитися навіть суддів.

Крім цього, підконтрольні бюджетні установи постійно мають справу з тим, що ревізори здійснюють перерахунки замовлених робіт, не будучи при цьому спеціалістами у сфері будівництва чи іншої відповідної сфери.

З одного боку, на те й щука в річці, щоб карась не дрімав, а з іншого… Такий перерахунок, як правило, не враховує фактичні обставини виконання робіт, специфіку діяльності установи, що прямо впливає на здійснені витрати. Навіть знайомий кожному будівельнику програмний комплекс «АВК» для цієї мети має коефіцієнти, поправки та інші налаштування. А от спеціалісти ДФІ – ні.

На жаль їм також не дають спокійно спати лаври податкової служби як чільника у боротьбі з фіктивним підприємництвом та нікчемними правочинами. Але якщо для відпрацювання даних негативних явищ українського сьогодення податкова (в особі податкової міліції) наділена правоохоронними та правозастосовчими функціями, то ДФІ не має ні зазначених функцій, ні підрозділів, ні досвіду. Але висновки про нікчемність правочинів, укладених підконтрольними органами (лише з підстав неможливості проведення зустрічної звірки з контрагентом) можна зустріти практично у кожному акті планової чи позапланової ревізії з 2010 року. І це без врахування того, що запити на надання контрагентами документів щодо фінансово-господарських відносин з бюджетною установою готуються з недотриманням норм чинного законодавства (цивільного кодексу України, Закону України «Про інформацію» та інших), передбачених договорами з вимог про конфіденційність, що дає підставу не звертати уваги на ці «листи щастя».

І якщо комерційні структури борються за свої права у суді, доводять товарність операцій чи факт виконання робіт, мають можливість адміністративного та судового оскарження рішення податкового органу, то позиція ревізора ДФІ таким чином оскаржена бути не може.

З одного боку, система державного управління не допускає парадоксів – держава не може судитися сама з собою. Але як же бути людям, які несуть відповідальність (аж до кримінальної), за особливості мислення ревізорів?

Як правило, останні не розуміють одного – особливості написання акту перевірки мають прямі негативні наслідки для працівників підконтрольних організацій.

Звертаємо увагу шановного читача на те, що зараз не йдеться про факти розкрадання, зловживання службовим становищем, службової недбалості, підроблення чи інші склади злочинів, які передбачені Кримінальним кодексом України. Ті, хто хоч раз проходив перевірку КРУ знає – основне питання – це як будуть розставлені акценти у Акті. І тут нашим ревізорам ще з радянських часів не було рівних.

Як на вашу думку, чи еквівалентні поняття «порушення фінансової дисципліни», «фінансові порушення», «порушення чинного законодавства України» і «завдані збитки»? Ви будете здивовані, як можна за їх допомогою зробити із злочину невелике непорозуміння чи навпаки абсолютно нікчемну ситуацію перетворити на «фінансове порушення обсягом у Надцять мільйонів».

Для того, що б розібратися у ситуації, необхідно вивчити весь акт, але хто насправді цим займається? Ніхто! І от ми маємо безліч ситуацій «з шубою»: чи то він шубу вкрав, чи у нього шубу вкрали?

Цікаво спостерігати, який ажіотаж викликають публікації з приводу таких ревізій у засобах масової інформації. Можна відмітити одну тенденцію – заголовки матеріалу не відповідають його змісту, а зміст не відповідає дійсності. Тобто замість об’єктивного висвітлення фактів має місце тенденційний інформаційний прес, який використовується не для інформування громадськості, а для негативного впливу на людину. Так і хочеться їм сказати – «Учите мат. часть!!!»

То ж шановні працівники контролюючих служб, а особливо новоствореного Міністерства доходів і зборів! Будьте уважні, бо акт перевірки (ревізії) – це документ, який є підставою для застосування фінансових санкцій. Крім цього, він має процесуальний статус висновку спеціаліста та є підставою для відкриття кримінального провадження, що тягне обмеження прав та ганьбить її імідж. Тому його формулювання повинні бути чіткими, зрозумілими і головне – об’єктивними та такими, що не допускають двозначного тлумачення.

По материалам: politica-ua.com