Олександр Шевченко – недоторканний у суддівській мантії
Підробка документів, доведення підлеглого до спроби самогубства, зухвале здирництво, використання незареєстрованого автомобіля преміум-класу – це норма життя заступника голови Апеляційного суду Київської області Олександра Васильовича Шевченка. Про все це відомо Генеральній прокуратурі й Вищій раді юстиції. Але ті, хто покликаний бити по руках корупціонерів в мантіях, послідовно покривають Шевченка. То ж, чого варті заяви найвищого керівників країни про бажання покласти край суддівському свавіллю? Й чому в Україні гальмують реформи? Ми спробуємо пояснити у цій статті.
Аби розповісти про яскравого представника сучасної суддівської касти України, згадаємо про «маленького українця» Голобородька, який мав необачність працювати персональним водієм Олександра Шевченка. В листопаді 2009 року Микола Голобородько влаштувався водієм Апеляційного суду Київської області. Фактично приступив до роботи 16 листопада. Наказу про прийняття на роботу він не бачив, бо ніхто його не показував. Однак, як з’ясувалося пізніше, наказ оформили 20 листопада, й у ньому йшлося про влаштування Голобородька М.В. на роботу з 23 листопада 2009 року.
Він працював водієм у першого заступника голови суду – Олександра Шевченка. Автомобіль Шевченка - «MercedesML500» (на кузові автомобіля було написано «ML320», а двигун - від ML500), номерний знак – відповідно до посади: АІ 0030 ММ. До речі, ці номери заборонили ще за часів міністра Луценка.
20 листопадатого ж року Голобородько на службовому авто потрапив в ДТП й пошкодив машину. На місці ДТП ніяких протоколів або інших документів не складалось. Того ж вечора Голобородько повідомив про ДТП шефа, Шевченко сказав йому робити з машиною, що забажає (зазначимо, що згідно з технічним паспортом на автомобіль, він належав Апеляційному суду Київської області). Машина залишилась на місці пригоди.
Ранком наступного дня до Голобородька додому приїхали працівники ДАІ і повідомили, що відвезуть його в лікарню «на задувку». Коли він запитав у працівників ДАІ, навіщо це робити – адже минула ніч, вони повідомили, що «їм дали команду».
В лікарні працівники ДАІ склали протокол, який водій підписав, що нібито в нього в крові виявили алкоголь. Доля протоколу до цього часу не відома.
Того ж дня авто відтранспортували в м. Сквиру на приватне СТО. Чому саме туди – загадка, яких буде багато в цій історії. Шевченко наказав водієві з’їздити на те СТО. Там Голобородьку повідомили, які деталі необхідні для ремонту.
Якщо не брати до уваги дивну появу ДАІ-шників наступного дня після ДТП у квартирі водія, поки що у цій історії не простежується очевидних зловживань. Але після оголошення обсягу ремонтних робіт, в діях першого заступника голови Апеляційного суду Київської області Шевченка проглядаються яскраві зловмисні дії.
Користуючись своїм становищем, Шевченко за кожної зустрічі починає погрожувати Голобородьку, що «посадить його в тюрму, якщо той не заплатить йому гроші». Також Шевченко вимагав гроші у водія через С.В. Лизогуба, який на той час працював начальником відділу матеріального забезпечення Апеляційного суду Київської області. Суму, яку завинив водій, Шевченко визначив самостійно, не пред’явивши жодних висновків та експертних оцінок. Також залишається загадкою: чому гроші за пошкоджений державний автомобіль слід було повертати саме Шевченку, який не мав обов’язків щодо матеріального забезпечення суду.
Крім того, Шевченко через Лизогуба змушував Голобородька писати пояснення на ім’я голови Апеляційного суду Київської області такі. При цьому текст надиктовував особисто: спочатку наказав Голобородьку писати, що він був п’яний, потім примусив переписати, вставивши «самовільно взяв автомобіль».
До смерті заляканий «шефом», Голобородько все розповів матері. Немолода жінка Віра Тимофіївна Ткачева, мати шістьох дітей, продала за безцінь сільський будинок, який збудувала разом з чоловіком й в якому прожила все життя. Всі гроші - 50480 гривен Голобородько віддав Шевченку через Лизогуба, – без жодної розписки, без офіційного оформлення «правочину».
Але Шевченку цього здалося замало. Він вимагав ще 45420 гривен, чому саме стільки - не пояснив. Шевченко щоразу істерично погрожуваві, що він «його посадить», достеменно знаючи, що селянин Голобородько продав все, що мав, що мати живе в сараї й гроші немає звідки взяти.
Дії Шевченка носили характер систематичних знущань, погрози призводили до психологічних страждань Голобородька, що можуть підтвердити близькі та родичі водія.
Шевченко неодноразово примушував Голобородька писати про повернення йому коштів. Також розписки Шевченку написали рідні тітками Голобородька.
Такі дії носія влади, тим більше, її судової гілки, людини, яка складала присягу судді і «призначена» здійснювати правосуддя, відверто нехтуючи інтересами служби та моральними засадами суспільства найкраще описують терміни: зневажливе, безсоромне, зухвале.
Внаслідок систематичних знущань Голобородько після довгих поневірянь та відчаю, вирішив накласти на себе руки. Про цей свій намір він неодноразово казав родичам. Й 9 липня 2010 року ковтнув велику кількість отрути. Лише завдяки оперативним діям медиків Вишгородської районної лікарні Київської області він залишився живий. Наступного дня його поставили на облік до психіатра. Того ж вечора за місцем проживання Голобородька знайшли передсмертну записку.
Безпосередньо перед спробою суіциду Голобородько дзвонив Шевченку й сказав, що саме він довів його до самогубства.
Пізніше, коли Голобородько прийшов в лікарню аби отримати копію документів щодо перебування в реанімаційному відділенні внаслідок спроби суїциду, документи не хотіли надавати, посилаючись на «вказівку нічого нікому не давати, пов’язаного з Голобородьком М.В.».
Дивний збіг обставин: в лікарні в той самий день і час (до речі, робочий) перебував С.В.Лізогуб, надісланий до лікарні Шевченком (знову зловживаючи службовим становищем) для з’ясування обставин.
Отже, лише за втручання небайдужих людей після чисельних заяв, Голобородьку вдалося звільнитися з Апеляційного суду Київської області.
Після цього у Голобородька почалося спокійне людське життя, … яке тривало рік.
5 серпня цього року Шевченко подзвонив Голобородьку та почав шантаж й вимагання «решти грошей», погрожуючи «посадити його в тюрму». Такі дзвінки продовжувались протягом серпня.
16 вересня 2011 року, близько 10.00 ранку, до квартири Голобородька приїжджала та сама «машина Шевченка», в салоні якої перебував лише водій. Машину бачив Голобородько. Водій нібито слідкував за ним. Після цього Шевченко намагався додзвонитись до Голобородька зі свого телефону.
18 серпня року він зателефонував й сказав: «Хто кого повинен шукати?.. повертай мені гроші… віддам тобі твою розписку та твої права… чи може в тебе вже є інші права?.. То я того начальника, що тобі їх видав, теж посаджу!.. даю тобі строк до 1 вересня».
Виявляється, він й водійське посвідчення вилучив! Після спроби суїциду, Голобородько не міг згадати цю обставину. Він вважав, що його посвідчення викрали разом з гаманцем в серпні 2010 року. Він звернувся до Вишгородського РВ ГУ МВС України в Київській області з відповідною заявою, в подальшому – в районний відділ ДАІ для отримання посвідчення водія. Й лише через рік з’ясувалося, що посвідчення вилучив Шевченко.
Після того, як водій із його представником почали розсилати звернення щодо злочинних дій Шевченка, та після того, як була порушена кримінальна справа за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом, в кабінеті у слідчого Голобородько дізнався, що посвідчення водія нібито вилучили на колективному зібранні в Апеляційному суді Київської області невідомо в якому складі, якого числа і з яких причин. Існує навіть протокол цього зібрання!
Насправді посвідчення забрав особисто Шевченко у власному кабінеті. Протокол зібрання є сфальшованим, про що може свідчити той факт, що Голобородько не ставив свого підпису на будь-якому протоколі неіснуючих зборів.
Законодавство України визначає виключні випадки, за яких посвідчення водія може бути вилучене у водія, наводиться виключне коло компетентних органів, уповноважених здійснювати вилучення прав. Й такого органу, як «збори» в цьому переліку немає.
Також нам стало відомо, що Шевченко нещодавно намагався вирішити питання щодо позбавлення Голобородька належного йому дублікату посвідчення водія в МРЕО Вишгородського району. Щоправда, це йому не вдалося.
Наразі Шевченко їздить на своєму «MercedesML320», АІ 0030 ММ. Постають питання: якщо автомобіль відреставровано, то на які кошти? Чому Шевченко, будучи заступником голови суду апеляційної інстанції, маючи знати законну процедуру, використовуючи службове становище, займається свавіллям та вимаганням?
З достовірних джерел відомо, що номер кузова вказаного автомобіля не співпадає з номером, вказаним у його техпаспорті. Тобто, використовується технічний паспорт на колишній автомобіль, а новий автомобіль фактично не оформлений в передбаченому законом порядку.
Отже, у згаданих діях Шевченка О.В. беззаперечно проглядають ознаки злочинів, передбачених ч. 2 ст. 120, ч. 2 ст. 189, ч. 3 ст. 364 КК України. Вчинені ним дії ганьблять звання судді й мають бути терміново зупинені. Відповідні заяви подані до правоохоронних органів.
Після цих письмових звернень Шевченко зателефонував Голобородьку й сказав: «Думаєш, тобі це допоможе?.. Хто там тобі допомагає?.. Гроші мені все одно повернеш!.. Подзвоню твоїм тіткам…». Й таки зателефонував одній з рідних тіток колишнього водія.
6 вересня 2011 року, близько 07.20 ранку (!), до мене додому, де ми мешкаємо разом із Голобородьком, постукали дільничний інспектор та інший співробітник міліції, які сказали Голобородьку вдягатись.
Я вийшла до них в коридор і запитала, з якою метою вони прийшли. Ті відповіли, що відведуть Голобородька до прокурора. Я спитала, аби вони, як цього вимагає закон, показали та пояснили підстави, керуючись якими вони прийшли зранку до людини за місцем проживання. На це вони показали мені факсокопію звернення Шевченка до прокуратури Вишгородського району Київської області щодо порушення кримінальної справи відносно Голобородька за нібито незаконне заволодіння транспортним засобом. Я запитала про наявність повістки, запрошення або постанови, як того вимагає закон. На що почула: «Ну ви ж нас пойміть… В нас вказівка від прокурора…».
Близько години ми чекали в Вишгородському РВ ГУ МВС України в Київській області. О 09.00 працівники міліції відвели нас до прокуратури Вишгородського району.
На початку 10-ї години до приміщення прокуратури зайшов прокурор району Хадарін, який на запитання: «З яких підстав додому до людини о 7-й ранку приходить міліція?», зробив вигляд, що не почув, та одразу запитав Голобородька: «Ти машину розбив? Пишеш там на нього? Ось, заява на порушення кримінальної справи!», після чого дав вказівку старшому слідчому прокуратури відібрати пояснення.
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.05 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», суб’єктом злочину, передбаченого ст. 289 КК, не можна визнавати осіб, які є співвласниками або законними користувачами транспортного засобу; працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, котрі без належного дозволу здійснили поїздку на закріпленому за ними транспортному засобі; а також службових осіб, наділених повноваженнями щодо використання чи експлуатації транспортних засобів.
Як може особа, що здійснює правосуддя, не знати елементарних положень суддівської діяльності, нехтувати ними, зловживаючи та здійснюючи залякування людини?
В діях Шевченка вбачаються також ознаки злочину, передбачені ч. 2 ст. 383 КК України – завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, вчинене з корисливих мотивів, оскільки таким чином Шевченко, користуючись службовим становищем, намагається залякати Голобородька та незаконним шляхом отримати гроші.
Наразі стало відомо, що 26.09.11 по факту незаконного заволодіння транспортним засобом слідчим відділом Вишгородського РВ в Київської області порушено кримінальну справу, оскільки на цьому наполягав Шевченко.
Генеральна прокуратура самоусунулась від виконання своїх прямих обов’язків, оскільки направила моє звернення в прокуратуру Київської області. Впевнена, що такі дії відбуваються з втручання Шевченка, оскільки після надходження звернення до Генеральної прокуратури він одразу дзвонив Голобородьку. Оскільки перевірка Генеральною прокуратурою не проводилась, залишається лише здогадуватись, яким чином він дізнався про існування звернення.
Не сумніваюсь, що на слідчого здійснюється тиск, адже рішення у кримінальних справах в апеляційному порядку по області приймає, в тому числі, Шевченком.
Прокуратура Київської області, в свою чергу, направила звернення для перевірки до Управління ДАІ ГУ МВС України в Київській області та в Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Вища кваліфікаційна комісія надіслала лист з повідомленням про те, що вона не займається розглядом вказаних питань. Виходить так, що звернення щодо вчинення суддею злочину пройшло три державних органи – і залишилось без розгляду. Прокуратура Київської області, самоусунувшись від проведення об’єктивно перевірки, порушивши норми Кримінально-процесуального кодексу України, спрямувала звернення в орган, до компетенції якого не входить розгляд звернень цієї категорії.
Прокуратура Вишгородського району Київської області взагалі не наглядає за законністю порушення кримінальних справ, оскільки кримінальну справу порушено там, де не існує складу злочину, а там, де злочини очевидні – вона їх не помічає.
Керівник Вищої ради юстиції взагалі проігнорував вимоги законодавства України щодо звернення громадян, обмежившись відпискою не по суті звернення, пославшись на нібито встановлені факти, які не існують, адже не зафіксовані жодним належним чином (факт ДТП, стан алкогольного сп’яніння) та поясненнями Голобородька на ім’я голови суду, написані «без тиску» (хоча факт тиску Вищою радою юстиції не встановлювався). Ці пояснення написані невідомо за якою процесуальною процедурою. Голобородько стверджує, що пояснення в приміщенні Апеляційного суду області писав за вказівками Шевченка, переписував декілька разів, оскільки був заляканий Шевченком. Це можуть підтвердити працівники суду.
Голова Вищої ради юстиції Колесниченко надав приголомшливу відповідь: «… перевірка відносно названого судді не призначалась, прохання про ознайомлення з матеріалами не може бути задоволено.» Такою відповіддю порушено п. 2 ст. 18 Закону України «Про звернення громадян».
15 листопада 2011 року дільничний інспектор міліції запросив Голобородька для дачі пояснень. Саме тоді з’ясувалось, що постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, винесена за результатами перевірки по його заяві щодо зникнення документів, скасована прокурором Вишгородського району Хадаріним. В постанові містяться «геніальні» речі: зазначено, що права було вилучено на згаданій нараді в Апеляційному суді Київської області, про що складено протокол.
З вищевикладеного витікає, що для пана Шевченко посада судді є лише способом впливу і зловживання. Суддівський імунітет та недоторканість не можуть переходити у вседозволеність та безкарність, ними не можна прикриватись від злочинів. Але, ігнорування кричущих фактів з боку Генпрокуратури робить можливим все те, що коїть Шевченко. І де ж обіцяна боротьба з корупцією без огляду на посади та політичну приналежність? Й чи можливо перемогти корупцію за такої ситуації?
За матеріалами: tema.in.ua