Обережно, автоцивілка !
Для споживачів страхових послуг важливою функцією страхового договору є реальний фінансовий захист від можливої шкоди, майнових збитків і втрат, які фактично виникли внаслідок настання страхових випадків. Відповідно до ст. 3 Законом України «Про автоцивілку» завданням обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Особливої ваги при отримання страхового відшкодування по автоцивілці набувають строки отримання такого відшкодування, оскільки об’єктами захисту є транспорті засоби, життя та здоров’я застрахованих осіб.
17 лютого Верховна Рада прийняла Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплат страхового відшкодування”, яким внесені зміни до Закону України «Про автоцивілку1»Всупереч благим намірам спростити оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод та звільнити її учасників від штрафів цим законом різко погіршуються інтереси споживачів фінансових послуг. Можемо сказати, що про страхове відшкодування клієнтам страхових компаній тепер залишається тільки мріяти.
Строки виплати страхового відшкодування
За інформацією газети «Дело» від 19.10.2009 найбільш сприятливим періодом для клієнтів українських страховиків був докризовий 2008 рік, коли виплати по автоцивілці тривали до одного місяця. В кінці 2009 року в більшості страхових компаній період від страхового випадку до отримання страхового відшкодування збільшився до 3-5 місяців. Це при тому, що Закон України «Про автоцивілку» до внесених 17.02.2011р. змін передбачав для цього строк у 1 місяць
Який же строк для страхової виплати передбачений Заком України «Про автоцивілку» із внесеними змінами 17.02.2011р.? В новій редакції закону строк для здійснення страхової виплати збільшено до 3-х місяців з дня отримання заяви про страхове відшкодування (ст.36 п. 36.2.).
Ми вважаємо, що збільшення строку для виплати страхового відшкодування негативно вплине на дисципліну виплат страхових компаній і може призвести до того, що фактичні строки, протягом яких будуть здійснюватися виплати збільшаться до 5-8 місяців.
Окрім цього, зміненим Законом України «Про автоцивілку» передбачені підстави, за якими перебіг строку для здійснення страхової виплати зупиняється, а саме: коли ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі до набрання рішенням у такій справі законної сили.
В існуючих реаліях судової системи цивільні та кримінальні справи розглядаються судами по декілька років, що унеможливить отримання страхової виплати потерпілими в ДТП протягом усього цього часу.
Потрібно сказати, що при серйозних ДТП шкода завдається також життю та здоров’ю потерпілого, а це згідно статтей 119, 128 ККУ є підставою для порушення кримінальної справи проти винуватця. Саме в таких випадках страхова компанія буде мати законні підстави, щоб довгий час невиплачувати страхове відшкодування.
Ст. 23 Закон України «Про автоцивілку» говорить, що до шкоди життю та здоров’ю потерпілого відноситься шкода, пов’язана з лікуванням потерпілого, з тимчасовою втратою працездатності потерпілим, із стійкою втратою працездатності потерпілим, із смертю потерпілого. Але який зиск від страхової виплати для родини, яка втратила в ДТП свого годувальника, якщо чекати на таку виплату потрібно буде декілька років? Виходить, що в зміненому Законі України «Про автоцивілку» ст. 23 може мати виключно декларативний характер?
Зрозуміло, що «хитроумні» юристи зможуть обійти це положення закону, але такі можливості відсутні у більшості українських споживачів страхових послуг.
Можливість страхової компанії відмовити у виплаті або її обмежити
Одним із найбільш важливих характеристик страхової послуги є наявність обмежень і виключень із страхового покриття.
За європейською практикою страхування цивільної відповідальності автотранспорту відмова страхової компанії від виконання своїх обов’язків можлива лише у двох випадках: перший — якщо потерпілий мав право отримати компенсацію через органи соціального забезпечення. Другий — якщо ДТП виникла з вини особи, яка незаконно використовувала транспортний засіб (крадіжка).
По Закону України «Про автоцивілку» страхова компанія не мала права відмовити у виплаті страхового відшкодування потерпілому у ДТП, тобто закон передбачав безумовне (без будь-яких виключень) відшкодування шкоди потерпілому в ДТП.
Натомість ст.37 «Відмова у здійсненні страхового відшкодування» Закону України «Про автоцивілку» у новій редакції передбачила цілий ряд підстав, коли потерпілому може бути відмовлено у страховій виплаті:
По-перше. навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, які спрямовані на настання страхового випадку.
По-друге. невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов’язків, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
Як бачимо, дана підстава відмови у страховій виплаті містить лише загальні формулювання. При цьому, Законом України «Про автоцивілку» у новій редакції передбачено широкій перелік обов’язків потерпілого у ДТП, чим закладається небезпечна можливість для необґрунтованих відмов у страховій виплаті. Наприклад підставами для відмови можуть бути такі:
недотримання письмової форми повідомлення про ДТП або повідомленням невстановленого зразка чи без відомостей про місцезнаходження автомобіля, контактний телефону та адреси учасників ДТП або повідомлення із пропущення строків.
неповідомлення про всі відомі обставини ДТП або ненадання для огляду і копіювання наявних документів, які стосуються ДТП протягом 7 днів.
По-третє. неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров’ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Окрім вищенаведених підстав для відмови у страховій виплаті Законом України «Про автоцивілку» у новій редакції передбачено, що у випадку невикористання під час розрахунку вартості полісу корегуючого коефіцієнту «тип транспортного засобу» пристрій взагалі не вважається транспортним засобом. А у такому випадку для клієнта страхової компанії буде неможливо отримати страхове відшкодування по причині відсутності для цього законодавчих підстав (ст. 6 Закону «Про автоцивілку»).
п. 38-1.1. ст. 38-1 Закону «Про автоцивілку» цікаві для клієнтів страхових компаній тим, що відповідальність за неправильне оформлення полісу автоцивілки перекладається із працівника страхової компанії на її клієнта (страхувальника). Так за невідповідність водійського стажу тому, який використаний для розрахунку вартості полісу, страхова компанія має право утримати 50% від розміру страхового відшкодування з винуватця ДТП. Тому клієнтам страхової компанії під час оформлення полісу потрібно буде уважно звірити свій водійський стаж із тим, який зазначений у полісі.
п. 38-1.2. ст. 38-1 також передбачена відповідальність для страхувальника або водія застрахованого автомобіля в розмірі 20% від страхової виплати у випадку неповідомлення про всі відомі обставини ДТП або ненадання для огляду і копіювання наявних документів, які стосуються ДТП протягом 7 днів., що спричинили затримку у страховій виплаті.
Висновок
Порівняно із іншими видами послуг страхування має свою специфіку, а саме: клієнт платить гроші за обіцянку страхової компанії у майбутньому здійснити страхову виплату при настанні певних, обумовлених договором, подій. Тому вирішальним критерієм у становленні страхового ринку України є довіра споживачів до страхових компаній. Буде зайвим говорити, що в українському суспільстві ще панує великий скептицизм до страхування і багато хто вважає страхування черговою аферою.
На нашу думку, запровадженні законом від 17 лютого зміни Закон України «Про автоцивілку» можуть суттєво підірвати довіру споживачів до страхового ринку України.
Олександр Пересоляк
Фахівець у галузі фінансового права
1 Дійсна назва закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».