Невинуватий у тюрмі – злочинець на волі

Цікава у нас країна: невинні роками сидять за ґратами, навіть після встановлення їх невинуватості, а винні, засуджені до п’яти років ув’язнення, розгулюють на свободі, не збираючись відшкодовувати моральну та матеріальну шкоду потерпілим. Для прикладу наведемо два яскравих випадки.

Покарання за чужі злочини

Мабуть, багатьом українцям відоме ім’я кривавого маніяка – колишнього співробітника міліції Сергія Ткача із запорізького міста Пологи, який роками ґвалтував та убивав жінок. На допитах він зізнався у вбивстві ста людей, претендуючи на третій рядок у списку найстрашніших маніяків у світовій історії. Але найбільш шокуючою обставиною стало те, що майже по кожному з доведених епізодів "справи Ткача" злочинець вже перебував за ґратами. Загалом, за ці вбивства було засуджено 14 невинних людей. Більшість з них повністю відсиділи покарання за злочин «пологівського маніяка».

Серед них – і Максим Дмитренко, якого досі, попри доказану невинуватість, тримають у в’язниці, де він уже просидів 7 років. Адже, коли очевидною стала некомпетентність запорізьких та дніпропетровських правоохоронців, які просто вибивали з людей свідчення, змушуючи узяти на себе провину за вбивства маніяка Ткача, Генпрокуратура почала виправляти помилки міліціонерів. Тому у 2008 році направила подання до Верховного суду України про скасування винесеного Максиму Дмитренку обвинувального вироку на основі нововиявлених обставин. Проте верховні судді Костянтин Кравченко (нині член Вищої ради юстиції), Галина Канигіна та Микола Лавренюк (нині суддя у відставці) відмовили у цьому.

Чим вони керувалися, приймаючи таке рішення, зрозуміти важко. Хоча упевнена, якщо запитати у них про це, отримаємо однозначну відповідь: ми діяли у межах закону. Підтвердженням тому є успішне продовження суддівської кар’єри двох з цих суддів та спокійний вихід у відставку третього. Водночас моторошно навіть собі уявити, що у той час відчував Максим Дмитренко, коли отримав звістку від верховних суддів, які фактично змусили його відбувати за чужий злочин весь строк ув’язнення – 13 років. Сьогодні ця справа після нового розголосу знаходиться на контролі у Президента України, тож сподіваємося, що Максим Дмитренко невдовзі вийде на свободу і йому вистачить духу домогтися справедливої кари для винних у його зламаному житті правоохоронців і суддів.

Винний і вільний

Інший випадок є не менш шокуючим, оскільки становить яскравий приклад того, який бардак панує у судових, правоохоронних органах та державній виконавчій службі. Уявіть собі: людина, яка керувала авто у нетверезому стані, скоїла наїзд на 19-річну дівчину, що переходила дорогу по пішохідному переходу на перехресті вулиць Героїв Севастополя та Патріотів, відібравши у неї життя, однак після засудження до 5 років ув’язнення досі перебуває на волі. Як таке стало можливим? Дуже просто! Треба лише із самого початку розслідування кримінальної справи порушувати закон, що і зробили столичні слідчі Солом’янського РУ ГУ МВС України, які на незаконних засадах обрали підозрюваному у смерті Катерини Лисенко Володимиру Воробйову запобіжний захід -- підписку про невиїзд з постійного місця проживання. От тільки за вказаною адресою на вул. Солом’янська, той не проживав. На жаль, ні суд першої інстанції, ні апеляційної не звернув на цю вельми цікаву обставину увагу.

Коли ж Володимира Воробйова визнали винниму скоєнні злочину, передбаченогоч. 2 ст. 286 КК України, і винесений йому вирок у вигляді 5 років позбавлення волі набрав законної сили, він, на подив батьків загиблої під колесами його авто дочки, спокійно вийшов без кайданків із приміщення апеляційного суду. Адже ні суддя Солом’янського райсуду, ні колегія суддів Апеляційного суду Києва після винесення обвинувального вироку не спромоглися змінити запобіжний захід із підписки про невиїзд на взяття під варту. А навіщо, якщо таке клопотання під час слухання справи не було заявлено районним та міським прокурорами, які, мабуть, забули, що у суді представляють також інтереси і постраждалої сторони.

Зробити це вирішили лише після повернення справи у суд першої інстанції, щоправда, у дуже оригінальний спосіб. Адже спершу суддя Оксана Криворот нібито помилково направила розпорядження про його виконання не за призначенням – до Управління Державного департаменту виконання покарань Києва та Київської області. Звідки воно, звісно ж, повернулося. Після чого вона виправила свою помилку і надіслала таке розпорядження у вірному напрямку – до міліції. Але вже було пізно, оскільки злочинець встиг зникнути у невідомому напрямку.

Попри це, ні суд, ні міліція не докладали жодних зусиль для того, щоб розшукати засудженого до позбавлення волі. Переймалися цим лише батьки загиблої, які зверталися із відповідними заявами до правоохоронців. Однак отримували звідти одні лише відписки, і тільки через півтора роки після винесення Володимиру Воробйову вироку з прокуратури Солом’янського району Києва надійшов лист із запевненнями, що сьогодні здійснюються заходи щодо встановлення місцезнаходження засудженого. Однак, дієвих результатів такого пошуку досі не отримано.

Нема боржника – нема грошей

Із зникненням засудженого Воробйова батьки загиблої втратили шанс на отримання стягнутої з нього моральної шкоди у розмірі 250 тис. грн.  Щоправда, винуватець трагедії до винесення вироку вніс на депозит Солом’янського районного суду м. Києва 35 тис. грн., як компенсацію на поховання померлої Катерини Лисенко. Але і ці гроші досі не були перераховані її батьку, і знову через суперечливі дії судді Оксани Криворот. Адже спершу вона 6 жовтня цього року винесла постанову, якою зобов’язала Головне управління Державного казначейства України у Києві перерахувати ці кошти на адресу потерпілого. Коли ж їй повідомили, що у такому порядку не вдасться здійснити цю фінансову операцію, вона видала іншу постанову, не скасувавши попередню(!), про зняття грошей з депозиту Солом’янського райсуду. У результаті, перший з цих судових документів набрав законну силу і є обов’язковим до виконання Держказначейством, а другий складено таким чином, що взагалі не відомо, як і хто його повинен виконувати. Відтак потерпілим доведеться ще довго чекати зняття грошей з депозиту Солом’янського райсуду.

Звісно, вони могли б отримати чималі кошти і від продажу у встановленому законом «Про виконавче провадження» порядку іномарки Володимира Воробйова, яка після скоєння наїзду на їхню дочку, була арештована, оскільки виступала речовим доказом у справі. Але і тут їм завадила суддя Криворот, яка після винесення вироку розпорядилася повернути її позбавленому волі та водійських прав засудженому. Відтак виникає запитання: а чи можна такі дії судді назвати лише звичайною халатністю? Відповідь на нього надасть компетентний орган – Вища рада юстиції.

Ми ж зосередимо свою увагу на тому, як державні виконавці виконують вимоги цивільного позову потерпілого Сергія Лисенка щодо відшкодування засудженим Володимиром Воробйовим моральної шкоди. Почнемо з того, що порушення чинного законодавства тут відбулися одразу ж після отримання виконавчих листів. Адже, згідно ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження»,держвиконавець у 3-денний термін з дня надходження до нього виконавчого документа зобов’язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження. Однак у нашому випадку держвиконавець Солом’янського райуправління юстиції Києва Денис Журбас зробив це лише через місяць, а примусове виконання свого рішення про стягнення із засудженого Воробйова на користь потерпілого матеріальної та моральної шкоди розпочав не на наступний день після закінчення терміну, наданого боржнику для самостійного виконання рішення, як це передбачено законом, а лише через три місяці. На додаток, він навіть не спромігся рекомендованими листами повідомити учасників виконавчого провадження про проведення вищевказаних дій, про що свідчать матеріали справи. А про його звернення до суду за отриманням тимчасового обмеження на право виїзду боржника Володимира Воробйова, який, знаходячись у розшуку, ухиляється від виконання рішення суду, взагалі навіть не йшлося.

Заплановане виправдання

Запрацювати на повну потужність пан Журбас спромігся лише після звернення батьків загиблої зі скаргами до Адміністрації Президента України та до Головного управління юстиції в м. Києві. На підставі проведення службової перевірки начальником ВДВС Солом’янського РУЮ Києва Костенком Л.І. було винесено подання до ГУЮ в м. Києві про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Це стало поштовхом для того, щоб у жовтні цього року Денис Журбас особисто вирішив перевірити інформацію, надану головою правління ГАК «Автолюбитель», про відсутність гаражного боксу №160, який, за даними БТІ, належав боржнику Володимиру Воробйову, та приналежність йому двох інших боксів, щоправда, неоформлених на нього належним чином. Але ця обставина не надто засмутила нашого держвиконавця, тому, попри недоведеність прав власності, він наклав арешт на вказані у повідомленні гаражні бокси № 150 та 164, оцінивши їх вартість всього лише у 30 тис. грн. Хоча за ст. 58 закону «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника повинно проводитися держвиконавцем за ринковими цінами.

Більш того, для оцінки нерухомого майна слід залучати суб'єкта оціночної діяльності – суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Але ці норми Денисом Журбасом були проігноровані. Більш того, він про такі дії не повідомив стягувача, який має право протягом 10 днів з дня отримання повідомлення оскаржити рішення держвиконавця про оцінку арештованого майна. Проте, найстрашнішим є те, що власником заарештованих гаражних боксів може бути не Володимир Воробйов, а зовсім інші особи. У такому випадку ми  можемо отримати яскравий приклад рейдерства.

«За таких умов дії держвиконавця можна буде кваліфікувати, як кримінальні діяння», -- вважає адвокат Володимир Білик. Він також упевнений, що у разі невиконання покарання протягом 5 років, на які засуджений Володимир Воробйов, кримінальна справа взагалі може бути закритою за строками давності. Адже довести у суді, що той умисно ухилявся від реалізації покарання, буде складно. Оскільки, по-перше, він добровільно являвся до суду, по-друге, після винесення обвинувального вироку залишився на волі не у результаті чинення опору міліції під час направлення до СІЗО чи втечі з-під конвою, а через бездіяльність суддів та прокурорів, які вчасно не здійснили відповідних процесуальних дій для узяття засудженого Воробйова під варту. Тому, цілком можливо, що злочинець, який, перебуваючи за кермом у нетверезому стані, відібрав життя у 19-річної дівчини, залишиться непокараним.

По материалам h.ua