Месть прокурора Шуляковой

Новости и происшествия
920

История шумного задержания «Альфой» заместителя начальника Днепровского РОВД Леонида Куряты и четырех его подчиненных уже подзабылась, и, как и следовало ожидать, так ничем и не кончилась. Мирным гражданам так никто и не объяснил, почему вдруг сотрудники силовых ведомств устроили стрельбу среди бела дня в многолюдном месте. И кто, собственно, виноват в этой ситуации. Милиция, прокуратура или СБУ? Хотя, в общем складывается впечатление, что при нынешней власти в подобных конфликтных ситуациях всегда будет виновата милиция. Что, впрочем, вполне закономерно, учитывая уголовное прошлое как президента Украины, так и большинства нынешней «элиты».

Дело розыскников Соломенского РОВД Киева Василия Трикозы и Владимира Зубченко показательно для нынешней ситуации с правоохранительными органами и судами Украины. Чудовищный по безграмотности и субъективности приговор судьи Голосеевского суда Бондаренко, очевидная заинтересованность «неприкасаемой» украинской прокуратуры, «расследование» дела с 2003 года, и , в итоге – реальные сроки для розыскников. 4 года лишения свободы, 3 года лишения права занимать должности в правоохранительных органах и лишение специальных званий капитанов милиции. За что? По приговору суда – за превышение властных и служебных полномочий, умышленное совершение должностным лицом действий …которые сопровождались насилием. По сути – за пресечение деятельности банды, на счету которой более 10 разбоев и один труп и… родственница прокурорша.

Первый раз читая приговор суда в отношении Трикозы и Зубченко ловишь себя на мысли, что наконец-то в Украине стали давать реальные сроки ментам-садистам, избивающим задержанных. Потом в глаза бросаются многочисленные странности этого дела и явный «обвинительный уклон» судьи, который признает соответствующими действительности исключительно доводы прокуроров Куца, Ткачука и Лубиной, свидетелей обвинения и отссутствующего на суде «потерпевшего», недавно освободившегося из мест лишения свободы «разбойника» Тесленко. И, в тоже время, судья в упор не видит доводов защиты и подсудимых. Слишком уж явно не видит, чтобы поверить в незаинтересованность судьи. Впрочем, с приговором и его несуразностями ознакомиться может каждый.

Справа № 1-101/11

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2011 року

м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого

судді Бондаренко Г. В.

при секретарі — Титенко Ю.А.,

за участю прокурорів – Куца О.О., Ткачук Ю.Б., Лубіна О.О.,

захисника – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу по обвинуваченню

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Якубівка Іллінецького району Вінницької області, українця, громадянина України, освіта вища, одруженого, працюючого в ТВМ-4 Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України,-

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м. Києва, українця, громадянина України, освіта вища, одруженого, має неповнолітню дитину, працюючого фахівцем страхової компанії «Княжа», проживаючого за адресою: АДРЕСА_4, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України,-

встановив:

ОСОБА_2, перебуваючи на посаді начальника відділу карного розшуку Солом’янського районного управління внутрішніх справ, як керівник підрозділу її внутрішніх справ, будучи службовою особою, яка здійснює функції представника влади, виконуючого обов’язки зі спеціальним повноваженням, перевищив свої службові поноваження, при наступних обставинах.

Відпові до наказу Головного Управління МВС України в місті Києві № 188 о/с від 18 червня 2002 року, ОСОБА_2 був призначений на посаду начальника відділу карного розшуку Солом’янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Згідно ст. 5 Закону України від 06 липня 1999 року “Про міліцію” (в подальшому “Закон”) ОСОБА_2 повинен був поважати гідність особи і виявляти до неї гуманне ставлення, ніякі виняткові обставини і вказівки службових осіб не могли бути підставою для будь-яких його незаконних дій, він не мав права принижувати честь і гідність людини.

Згідно ст.11 п.5 “Закону” ОСОБА_2 мав право затримувати і тримати осіб, підозрюваних у вчинені злочину, у спеціально відведених для цього приміщеннях на строки і в порядку, передбаченому законом. Згідно ст.13 “Закону” ОСОБА_2 мав право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на особу обов’язків. Згідно ст. 14 “Закону” ОСОБА_2 мав право застосовувати наручники, гумові кийки у наступних випадках: для захисту громадян і самозахисту від нападу і інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров’ю; для припинення масових безпорядків і групових порушень громадського порядку; для відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби, незалежно від їх належності, або їх звільнення у разі їх захоплення; для затримання і доставки в міліцію або інше службове приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання і тримання осіб, затриманих і підданих арешту, взятих під варту, якщо зазначені вище особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі; для припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльності населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров’я людей; для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов’язки по охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю; для звільнення заручників.

16 листопада 2003 року приблизно о 02 год., перевищуючі свої службові і владні повноваження, ОСОБА_2 знаходячись разом із заступником начальника відділу карного розшуку Солом’янського РУ ГУ МВС України в м.Києві ОСОБА_3 в приміщенні кабінету 403, розташованому на четвертому поверсі будинку Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві по проспекту Повітрофлотському, 49 в м. Києві, намагаючись отримати від ОСОБА_4., тимчасово затриманого за підозрою у вчиненні злочину, визнання вини, разом із ОСОБА_3 схопили ОСОБА_4 за руки та кинули обличчям на підлогу, наносячи при цьому удари в різні частини тіла.

Після цього ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підняли ОСОБА_4, розсунули його ноги в сторони та наносили удари по ногах. ОСОБА_4 в цей час знаходився у наручниках, замкнених на зап’ястях обох рук. В подальшому протягом часу з 02 години до 08 години, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 вчинювали щодо потерпілого тортури, а саме тримали руки ОСОБА_4 у наручниках в положенні за спиною, замикаючи при цьому наручники на зап’ястях та кистях рук, у п’ясній області, тримали ноги ОСОБА_4 широко розведеними в сторони на підлозі кабінету. В той час, коли ОСОБА_4 від насильницьких дій падав на підлогу, ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 наносив йому чисельні удари по тулубу та голові, наступав ногами на спину та тягнув за зведені за спиною наручники, примушуючи підводитись на ноги, спричиняючи страждання. Коли ОСОБА_4 час від часу намагався звести ноги та полегшити страждання, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 своїми ногами підбивали ноги потерпілого, намагаючись посилити біль.

Крім цього, ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 почерзі наносили ОСОБА_4 удари міліцейським гумовим кийком в область попереку, сідниць та стегон, одягали на голову потерпілого поліетиленовий пакет та перекривали доступ повітря, також наступали своїми ногами на пальці ніг затриманого, завдаючи біль.

Продовжуючі свої умисні дії, приблизно о 08 год. ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 відвели ОСОБА_4 до приміщення автогаражного боксу № 5, розташованого у дворі будівлі, де з метою спричинення страждань від дії холоду, примусили потерпілого зняти із себе весь одяг, прикріпили його ліву руку наручниками за кріплення батареї опалення та поливали зі шлангу холодною водою, вимагаючи визнати вину у вчиненні злочину. Від спричиненого насильства ОСОБА_4 знепритомнів, після чого ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відвели його до приміщення кабінету 403.

Внаслідок заподіяного ОСОБА_2 і ОСОБА_3 насильства щодо ОСОБА_4 останньому відповідно до висновку судово- медичної експертизи № 848/э були спричинені наступні тілесні ушкодження: 16 кровонабряків овальної і невизначеної форми розмірами від 2,1 на 1,3 до 21,2 на 19,5 см., розташовані на спинці носу в середній і верхній третинах з переходом на його скати, в підочні і скулові області, в області щоки з права, на зовнішній поверхні лівого плеча в середній третині, на заднє — внутрішній поверхні лівого плеча в середній і нижніх третинах, на зовнішній поверхні правого плеча у верхній третині, у верхніх квадрантах обох ягодин, на передній поверхні правого стегна в середній третині, на внутрішній поверхні лівого стегна у верхній, середній і нижній третинах з переходом на задню її поверхню у верхню, середню і нижню третини, на заднє-внутрішній поверхні правого стегна у верхній і середній третинах; на тильно-ліктьовій поверхні лівого променево-зап’ястного суглобу, на ліктьовій його поверхні косо-горизонтально 3 садна продовгуватої форми розмірами 0,1 на 0,6; 0,1 на 0,5 і 0,1 на 0,3 см; на долонньо-променевій поверхні правого променево-зап’ясного суглобу, на променевій його поверхні, на тильній його поверхні 4, 2 і 1 садна продовгуватої форми, розмірами від 0,1 на 0,3 до 0,2 на 0,9 см. Садна в області долонньо — променевої і променевої поверхні вищевказаного суглобу, розташовані косо-горизонтально, паралельно один до одного, на відстані 0,5-0,6 см один від одного; на кінчику носа садна овальної форми розміром 0,4 на 0,2 см; на тильній поверхні правої кисті в проекції другої п’ясної кістки, на тильній поверхні лівої кісті два садна овальної і продовгуватої форми розмірами 0,6 на 0,3 і 0,5 на 0,2 см; на тильній поверхні лівої стопи в проекції 1-ї плюсневої кістки садно продовгуватої форми розміром 1,1 на 0,2 см. Під нігтьовою пластиною його пальця лівої стопи, під нігтьовою 1-го пальця правої стопи два кровилива невизначеної і овально-продовгуватої форми розмірами 0,9 на 1,3 і 0,3 на 0,9 см, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Допитані в ході судового слідства підсудні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого злочину не визнали.

Підсуднй ОСОБА_2 показав, що в листопаді 2003 року він перебував на посаді начальника відділу карного розшуку Солом’янського РУ ГУ МВС України в м.Києві. 05 листопада 2003 року він зайшов до кабінету в.о. заступника начальника Солом’янського РУ ГУ МВС України в м.Києві ОСОБА_5 по службовим питанням, в той самий момент він спілкувався по телефону з керівництвом ТУМ Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві, з телефонної розмови йому стало відомо, що на території обслуговування ТУМ-4 було скоєно розбійний напад на помешкання громадян, де конкретно йому тоді ще не було відомо, також з телефонної розмови він дізнався, що напередодні скоєння злочину до квартири потерпілих телефонувала ОСОБА_6 і цікавилась чи є хто небудь в потерпілої вдома крім неї. В той самий момент ОСОБА_5 запитав по телефону, які приймаються заходи щодо розшуку ОСОБА_6, на що отримав відповідь, що вказана прописана і можливо прпоживає в м. Бровари Київської області, в цей самий момент він втрутився в розмову і сказав, що вказана ОСОБА_6 прізвище в неї дівоче, на той самий час в неї вже було прізвище ОСОБА_7 і мешкає вона за адресою АДРЕСА_1. Ці уточнені дані він повідомив ОСОБА_5, а він продублював їх по телефону керівництву ТУМ-4. Через деякий час в той же день ввечері близько 20 години ОСОБА_7 була затримана працівниками ТУМ-4 та доставлена до Солом’янського РУ для дачі пояснень з приводу подій, які сталися по вул. Індустріальній в м. Києві, в розмові з ОСОБА_7 остання повідомила, що до скоєння злочину по вул. Індустріальній причетний її давній знайомий ОСОБА_4, який мешкає АДРЕСА_2, також вона повідомила, що ОСОБА_4 свій вільний час проводить в районі Обухівського шосе в одному з кафе. На даний час його дома немає, вдома він з’являється після опівночі, а також після скоєння злочину ОСОБА_4 в телефонній розмові сказав ОСОБА_7, щоб вона додому не йшла, а деякий час перечекала в нього дома на вул.Докучаєвській з його співмешканкою. В результаті отриманої інформації було прийнято рішення виїхати за місцем мешкання ОСОБА_4 і перевірити наявну інформацію, провести заходи по його затриманню по підозрі в скоєнні злочину. Спочатку за вказаною адресою виїхав він один з метою перевірки наявної інформації і подальшого проведення відповідних заходів. Наскільки йому відомо після нього виїхав ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на автомобілі, за кермом якого знаходився чоловік потерпілої ОСОБА_10. В період часу з 2-00 години до 3-00 години ночі 06.11.2003 року він знаходився в районі будинку, де мешкає ОСОБА_4 по АДРЕСА_2. Через деякий час йому на мобільний телефон зателефонував ОСОБА_3 та повідомив, що ОСОБА_4 вони затримали і, щоб підходив на вул. Городню. Зустрівшись з ОСОБА_3, останній повідомив, що ОСОБА_4 затримали ОСОБА_8 і ОСОБА_9 і зараз він знаходиться в автомобілі разом з ними. Він із ОСОБА_3 прийняли рішення, щоб ОСОБА_8 і ОСОБА_9 з ОСОБА_4 їхали до Солом’янського РУ м. Києва по пр-ту Повітрофлотському 49, а вони вирішили залишитись із ОСОБА_3 на деякий час на місці з оперативних міркувань. В той момент ОСОБА_3 підійшов до автомобіля і сказав хлопцям, щоб вони їхали до райуправління. Приблизно через хвилин 30-40 він із ОСОБА_3, повернувшись до райуправління, заходячи з двору до приміщення Солом’янського РУ на першому поверсі чекали ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з затриманим ОСОБА_4. ОСОБА_3 дав вказівку завести ОСОБА_4 до чергової частини райуправління з тим, щоб зареєструвати його в книзі затриманих. Близько 7.00 год. чергова частина повідомила, що спливає час затримання ОСОБА_4, після чого ОСОБА_3 привів ОСОБА_4 в кабінет. Він зателефонував на мобільний телефон ОСОБА_11 і повідомив, що ОСОБА_4 і ОСОБА_7 знаходяться в райуправлінні, але так як матеріали щодо скоєння злочину по вул.Індустріальній знаходяться в них і рішення приймати буде їхній підрозділ, щоб вони їхали та забирали затриманих. На що ОСОБА_11 повідомив, що як тільки розпочнеться робочий день він направить працівників ТУМ, щоб вони доставили ОСОБА_7 і ОСОБА_4. Близько 9-00 години приїхали два оперативних працівника ОСОБА_12 і ОСОБА_13 та забрали ОСОБА_4, щоб завезти його на автомобілі до ТУМ по вул. Шутова 3 в м. Києві. Ніяких недозвлених методів до потерпілого він не застосовував, вважає, що у справі відсутні докази на підтвердження його вини, матеріали кримінальної справи сфальсифіковані.

Підсудний ОСОБА_3 в суді показав, що 05.11.2003 року начальник ВКР ОСОБА_2. повідомив його, що на території обслуговування ТУМ Солом’янського РУ скоєно розбійний напад на помешкання громадян і що до злочину причетна ОСОБА_7. Через деякий час близько 20.00 год. ОСОБА_7 після її затримання співробітниками ТУМ була доставлена до кабінету № 415 Солом’янського РУ по пр-ту Повітрофлотському, 49, де від неї працівники ВКР ТУМ відбирали пояснення. Після того як вона назвала прізвище ОСОБА_4 як учасника розбійного нападу, вона повідомила, що ОСОБА_4 свій вільний час проводить в районі Обухівського шосе в одному з кафе. На даний час його дома немає, вдома він з’являється після опівночі. Після опівночі близько 2.00 год. 06.11.2003 року ОСОБА_2 виїхав на адресу, де мешкав ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 Через деякий час слід за ним на автомобілі чоловіка потерпілої на ім’я ОСОБА_11 виїхали він, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 Вони приїхали на вул.Огородню і зупинилися. На вулиці нікого не було. Раптом він побачив як із-за будинку гуртожитку вийшов незнайомий хлопець. Він послав ОСОБА_8 та ОСОБА_9 перевірити його особу. Вони підвели хлопця до автомобілю і повідомили, що це і є ОСОБА_4 Він сказав, щоб вони сіли з ним в автомобіль. Після цього він зателефонував ОСОБА_2 і повідомив про затримання ОСОБА_4 ОСОБА_2 сказав, що зараз підійде. Він пішов йому на зустріч. Зустрівшись с ОСОБА_2, вони прийняли рішення, щоб ОСОБА_8 і ОСОБА_9 з ОСОБА_4 їхали до райвідділу, а вони залишаться з оперативних міркувань. Він підійшов до автомобіля і сказав хлопцям, щоб вони їхали до райуправління. Через деякий час вони с ОСОБА_2 повернулися до райуправління, де на першому поверсі їх чекали ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з затриманим ОСОБА_4. При світлі він побачив на носі ОСОБА_4 подряпини, і запитав його звідки вони. На що ОСОБА_4 відповів, що співробітники міліції до цього не причетні. Він дав вказівку завести ОСОБА_4 до чергової частини райуправління з тим, щоб зареєструвати його в книзі затриманих. Близько 7.00 год. чергова частина повідомила, що спливає час затримання ОСОБА_4, після чого він підняв ОСОБА_4 в кабінет. Близько 9-00 години приїхали два оперативних працівника ОСОБА_12 і ОСОБА_13 та забрали ОСОБА_4, щоб завезти його на автомобілі до ТУМ по вул.Шутова 3 в м. Києві. Ніяких недозволених методів до потерпілого він не застосовував, вважає матеріали справи сфальсифікованими та не містять жодного доказу на підтвердження його вини в інкримінованому злочині.

Дослідивши докази, зібрані по справі, суд вважає повністю доведеною винуватість підсудних ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їм злочині, що підтверджується наступним.

Згідно оголошених судом в порядку, передбаченому ст. 306 КПК України, за згодою всіх учасників процесу у зв’язку з неможливістю суду встановити місцезнаходження особи, показів потерпілого ОСОБА_4, які він надавав під час його допиту, проведення відтворення обстановки та обставин подій, очних ставок, останній в ході всього досудового слідства вказував про те, що 5.11.2003 року біля 22.00 год. він поїхав на своєму автомобілі ВАЗ-2101 на вулицю Волгоградську в місті Києві. Поставивши автомобіль біля одного з двох будинків, який ближче до вулиці Огородньої, він зайшов до свого знайомого ОСОБА_14, який проживає на шостому поверсі будинку. У нього вдома він пробув недовго і з домашнього телефону телефонував сусідці на номер НОМЕР_1, яку звати ОСОБА_14. Він домовився з нею про зустріч в сусідньому будинку біля магазину. Вийшовши на вулицю до сусіднього будинку, в магазині купив цигарки, після чого, перебуваючи на вулиці, набрав зі свого мобільного телефону ОСОБА_14, яка повідомила, що вже виходить. Перебуваючи біля магазину, він помітив як ОСОБА_14 виходить із парадного і направляється в його сторону. В цей час під’їхало два автомобіля марки ВАЗ. Ближче до нього під’їхав автомобіль марки ВАЗ п’ятої моделі. З машини вийшло двоє людей у шкіряних куртках і, підійшовши до нього, вони показали посвідчення співробітників міліції, при цьому попросили представитись його. Коли він представився і повідомив адресу свого проживання, співробітники міліції запросили його пройти до машини і проїхати з ними. Співробітники міліції, тримаючи за руки, посадили його в автомобіль ОСОБА_10, якого він знав. Двоє співробітників міліції сіли по обидві сторони від нього на задньому сидінні. За кермом знаходився ОСОБА_10, а справа від нього був чоловік у окулярах, як пізніше він йому представився в кабінеті МВС — на прізвище ОСОБА_3. Його повезли у райвідділ міліції біля Севастопольської площі. По дорозі два оперативних працівника, які сиділи по обидві сторони від нього, нанесли йому по два удари по голові. Пояснивши, на його питання за що його б’ють, що це тільки початок, а коли приїдемо, він все дізнається. Перебуваючи в райвідділі, його вивели з машини і повели на четвертий поверх, де завели в кабінет, що розташований по коридору направо. З правої сторони знаходились стільці, куди його відразу посадили. Через 10 хвилин з ним відразу стали говорити, щоб він зізнався у вчиненні злочину. В кабінет заходили працівники міліції —начальник слідства, начальник кримінального розшуку в райвідділі по вулиці і ОСОБА_1, 3 і хотіли, щоб він у чомусь зізнався. Він їм відповів, що не розуміє, що вони від нього хочуть, після чого вони пішли. Перед виходом начальник слідства вдарив його по голові папкою або зошитом і сказав, — “Ну дивись”. Після їх виходу, в кабінеті залишилось біля чотирьох працівників міліції. Серед яких був ОСОБА_2, який представився як начальник кримінального розшуку, його заступник ОСОБА_3 і двоє молодих оперативних працівників. Взявши його за руки, обступивши з усіх боків, посередині кабінету, його кинули обличчям об дерев’яну підлогу, при цьому наносили йому удари. Він здер собі ніс, із носу та перенісся пішла кров. Потім його підняли, поставили на ноги вшир, майже в шпагат і били ззаду по ногам. Він не пам’ятає послідовності тортур, але його ноги були від підлоги сантиметрах у 30, ноги зводила судома і він падав. Коли він падав, його били і говорили, щоб він знову підіймався. В такому положенні він простояв практично цілу ніч. Потім з ним залишились ОСОБА_3 і ОСОБА_2. Вони вдвох його били, одягали на нього наручники ззаду. Знаходячись на підлозі, вони тягнули його за наручники, наступаючи ногою на спину, виламували руки. Періодично до кабінету заходив третій оперативник. Втрьох вони заламували йому руки, перегинаючи через стілець, з двох сторін тримали за руки і ОСОБА_2 наносив йому удари не в дотик міліцейським кийком. Потім ОСОБА_2 і другий оперативний працівник зняли з нього штани, ОСОБА_3 одягнув на гумовий кийок презерватив, демонструючи це йому. ОСОБА_2 і оперативний працівник його тримали, а ОСОБА_3 намагався засунути йому в задній прохід гумовий кийок. ОСОБА_3 сказав, що кийок не влізе і є поменше, зараз принесе. Далі його садили на цей же стілець, одягали поліетиленовий пакет на голову і перекривали доступ кисню. Після того як він втратив свідомість, пакет на голову більше не одягали. Його ставили на шпагат і постійно хтось ходив біля нього і підбивав ноги, які він зсував. При цьому працівники міліції жартували, а він кричав: “За що ви мене б’єте?”. Вони казали, що якщо він буде кричати, то вони йому засунуть у рот шкарпетки; ОСОБА_49 відпочиває і що не було таких, які не зізнавались. Вони задавали йому питання загадками і він не міг зрозуміти, чого від нього хочуть. Це продовжувалось цілу ніч. Під ранок його вивели на вулицю. Був світанок. ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ще один оперативник, напроти виходу в один з гаражів, в якому були відкриті ворота, завели його в гараж (бокс для мийки машин). Був листопад, холодно. ОСОБА_3 з ОСОБА_2 роздягнули його з правої сторони від входу в гараж. Він притулився до батереї. ОСОБА_3 з ОСОБА_2 прикріпили його наручниками до дальньої труби зправа в боксі. Він точно пам’ятає, що міг дістати рукою підлоги. Він стояв на носочках. В кутку була якась батарея, дюймова, він на неї ставав, щоб не було так боляче. Його поливали зі шлангу холодною водою в основному ОСОБА_2, який казав, що зробить з нього “генерала Карбишева”, лив йому воду на голову, говорив, що зробить йому менінгіт, направляв воду в область паху, говорив, що в нього не буде дітей. У нього почались судоми і почало поколювати серце. Він їм говорив, що серце коле. Коли біль став нестерпний, він повис і його перестали поливати водою, також відстебнули від батареї і допомагали одягатися. Коли його одягли, вони повели його у ту ж будівлю на четвертий поверх. В нього боліло серце і він попросив викликати швидку. Але вони йому принесли окріп з якимись краплями. Він випив кружки три окропу, який хтось приносив ззовні кабінету. Коли його виводили з гаража, вже було світло. Далі його завели в інший великий кабінет, в якому сидів начальник. Після того як пішов начальник, він залишився в кабінеті з ОСОБА_2. Він йому показував скаргу в прокуратуру, за змістом якої він зрозумів, що одну людину катували, і він не витримуючи справляв свою потребу. Скаргу йому зачитував ОСОБА_2 і говорив — скаржся кому хочеш, бачиш, всі скаржаться, але їм все одно. ОСОБА_2 приніс в кабінет журнал і примусив його розписатися в журналі. Також він йому запропонував писати пояснювальну, що він побився. Він відмовився і сказав, що напише, начебто йшов по вулиці і впав, здер собі ніс, так як бійка —це хуліганство. ОСОБА_2 дав йому зрозуміти, що якщо він не напише, то підемо купатися, тобто в бокс. Після цього ОСОБА_2 завів його в кабінет, де знаходився молодий оперативник, залишив його в цьому кабінеті. Потім його вивели на вулицю і передали двом оперативникам, які відвезли його в ТУМ Солом’янського РУ ГУ по вулиці Шутова, 3. Більше він їх не бачив, тобто тільки на послідуючих слідчих діях (т. 1 а.с. 137-148, 291-293, 294-296, 273-282). Суд вважає, що вказані покази потерпілого у своїй сукупності є правдивими, оскільки є логічними та послідовними, узгоджуються між собою та з іншими зібраними у справі доказами. Суд вважає вказані вище докази належними та допустими. Підстав оговорювати підсудних у потерпілого судом не встановлено, не наведені такі підстави і стороною захисту. Вказівки підсудних та захисника на те, що протокол відтворення із потерпілим від 18.04.2006 року є неналежним доказом, оскільки під час проведення вказаної дії проводилась відеозйомка, проте касета в матеріалах справи відсутня, суд вважає безпідставними, оскільки вказана касета взагалі не визнавалась речовим доказом та не долучалась до справи, тому її відсутність не вказує на неналежність вказаного вище доказу, враховуючи те, що слідча дія проведена із дотриманням вимог закону. Крім того, суд вважає безпідставними доводи сторони захисту про те, що потерпілий постійно змінював свої покази, оскільки основні події, зокрема про факт побиття потерпілого саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3, місце, час, обставини описаних ним подій є незмінними, наявність певних розбіжностей в кількості та локалізації тілесних ушкоджень, описанні кабінету, де їх спричиняли тощо, суд не вважає суттєвими та такими, що впливають на обсяг і доведеність пред’явленого обвинувачення, враховуючи обставини подій побиття особи, їх тривалість та фізичний і психологічний стан потерпілого в цей момент.

Крім того, суд не бере до уваги доводи, викладні потерпілим ОСОБА_4 у його заяві, яка надійшла до іншого складу суду 30.07.2009 року, ставиться до них критично, оскільки викладене у заяві суперечить зібраним у справі доказам та показам самого потерпілого в ході всього слідства у справі. Крім того, суд враховує те, що після надіслання даної заяви ОСОБА_4 був умовно-достроково звільнений з місць позбавлення волі і надалі не бажає давати суду покази. Також суд бере до уваги покази матері потерпілого –свідка ОСОБА_13, яка вказала про те, що її сина, як їй відомо з його слів побили працівники міліції ОСОБА_2 та ОСОБА_3., у зв’язку з чим вона зверталася до Уповноваженої з прав людини. Після звільнення її сина –ОСОБА_4 з місць позбавлення волі, він їй повідомив, що до нього в колонію перед звільнення приїздили ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і просили вибачення за те, що трапилось. У зв’язку з тим, що, як повідомив їй син, він їх пробачив та не тримає зла, оскільки пройшло багато часу з подій його побиття, він вирішив їм допомогти та надіслати заяву такого змісту. Вказане підтверджує той факт, що дана заява потерпілого містить неправдиві відомомості.

Вказівка сторони захисту на те, що згідно витребуваної судом із Білоцерківської виправної колонії № 35 інформації, ОСОБА_4 в період відбування покарання у даній установі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 офіційно не відвідували, не спростовує зібрані у справі докази в їх сукупності, що підтверджують вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 злочину відносно ОСОБА_4, та не свідчить про те, що надіслана потерпілим заява із місць позбавлення волі містить правдиву інформацію.

Крім вказаних вище показів потерпілого ОСОБА_4, наданих ним в ході досудового слідства, вина підсудних підтверджується і оголошеними в порядку, передбаченому ст. 306 КПК України за згодою всіх учасників процесу, показами свідка ОСОБА_16, який пояснив, що 05.11.2003 року ОСОБА_4 практично цілий день був разом з ним і ніяких тілесних ушкоджень в останнього не було. Цього дня він бачив ОСОБА_4 біля 20.00 год., останній був в нормальному стані, ніяких травм, крововиливів, подряпин на його шкірних покровах не було. 06.11.2003 року йому зателефонував ОСОБА_50, який повідомив, що бачив ОСОБА_4. по вул. Шутого, 3 в м. Києві і впізнав його лише по одягу, оскільки останній був сильно побитий і все обличчя у нього було в крововиливах (т. 1 а.с. 99-103). Аналогічні за своїм змістом покази в ході досудового слідства надавали і свідки ОСОБА_17, ОСОБА_13, ОСОБА_18, ОСОБА_19, які також були оголошені судом за згодою всіх учасників процесу в порядку, передбаченому ст. 306 КПК України. Крім того, свідок ОСОБА_17 вказував, що 06.11.2003 року ввечері по мобільному телефону ОСОБА_16 зателефонував ОСОБА_50, який сказав, що бачив ОСОБА_4 в приміщенні міліції із слідами ушкоджень на обличчі. Також він повідомив, що ОСОБА_4 хотів йому моргнути, але підмигувати „было нечем”. ОСОБА_50 повідомив, щоб вони приймали міри до порятунку ОСОБА_4 від побоїв співробітниками міліції (т. 1 а.с. 104-112, 116-118, 120-122).

Крім того, в ході додаткового допиту свідок ОСОБА_17 показав, що 5.11.2003 року в період часу з 17 до 19 години він бачив ОСОБА_4 за місцем його проживання в АДРЕСА_5 в м. Києві. ОСОБА_4 приїхав до нього разом зі своїм другом ОСОБА_16 забрати автомобіль — ВАЗ 2101, який ремонтували його сусіди —ОСОБА_20 і ОСОБА_16. Вони сиділи на кухні спілкувались. Пізніше зі слів ОСОБА_16 і ОСОБА_20 він дізнався, що ОСОБА_4 загнав машину на ремонт 05.11.2003 року приблизно з 12 до 13год. Приблизно о 19 год. ОСОБА_4 і ОСОБА_16 вийшли з його квартири і в цей день він їх більше не бачив. ОСОБА_4 алкогольні напої, наркотики та медпрепарати не вживав, знаходився у звичайному психічному стані, тобто не нервував, перебував в здоровому розумі і спокійно спілкувався. Крім того жодних конфліктів між ОСОБА_4 і з ким-небудь із сторонніх осіб він не бачив. Також ОСОБА_4 йому про жодні конфлікти не розповідав. Жодних видимих тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_4, а також погіршення стану його здоров’я від можливих тілесних ушкоджень, він не помітив (т.5 а.с. 329-331).

Згідно показів свідка ОСОБА_21, які також були оголошеі судом за згодою всіх учасників процесу в порядку, передбаченому ст. 306 КПК України, останній під час його додаткового допиту вказував, що приблизно в середині листопада 2003 року, конкретне число місяця він пригадати не може, оскільки пройшов тривалий час, приблизно в період з 12 до 16 годин дня він бачив ОСОБА_4 в АДРЕСА_6 у м. Києві. В цих квартирах ОСОБА_4 перебував разом із ОСОБА_16. ОСОБА_4 спиртні напої не вживав, а перебував у звичайному психічному стані, тобто не нервував, у здоровому розумі та спокійно спілкувався. Крім того, жодних конфліктів між ОСОБА_4 та з ким-небудь із сторонніх осіб або з будівельниками, він не бачив. Жодних видимих тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_4, а також погіршення його стану здоров’я від можливих тілесних ушкоджень, він не помітив. У ОСОБА_4 була своя машина ВАЗ 2101, на якій він возив ОСОБА_16 по справам. Найманим робітником ОСОБА_4. не був, а допомагав ОСОБА_16 з дружніх спонукань. Він познайомився з ОСОБА_16 через друга ОСОБА_17, який порадив йому будівельну бригаду по ремонту квартир, і відповідно бачив разом з ОСОБА_16 і ОСОБА_4. Раніше до осені 2003 року ні ОСОБА_16, ні ОСОБА_4 йому знайомі не були, дружніх стосунків з ними не підтримував, тому він не зацікавлений в позитивну чи негативну сторони оговорювати ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_16 (т.5 а.с. 326-328).

Допитаний в ході судового слідства свідок ОСОБА_22 показав, що 11.11.2003 року до Уповноваженого з прав людини звернулося дві громадянки мати ОСОБА_4. та його співмешканка ОСОБА_23 із заявою щодо незаконного поводження працівників міліції по відношенню до ОСОБА_4 На наступний день було відкрито провадження по даній заяві. У вказаній заяві було вказано, що працівник Солом’янького РУ ГУ «Стрикоза» наносив тілесні ушкодження ОСОБА_4. Наступного дня він разом із ОСОБА_24 здійснили виїзд до ТВМ —4 Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві для перевірки звернення матері ОСОБА_4 на підставі Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», окремий дозвіл на зустріч із затриманим їм не потрібен був. Зайшли до кабіненту начальника, показали останньому звернення та попросили показати ОСОБА_4 Його привели до них через 10 хвилин, він був середнього зросту, одягнутий. Вони в нього запитали чи має він претензії до працівників міліції, на що він відповів, що його били, вимагали визнати вину. На їх прохання він погодився написати звернення на ім’я Уповноваженого з прав людини. На їх питання чи має він тілесні ушкодження, ОСОБА_4 повідомив, що є, роздягнувся. В нього були тілесні ушкодження на задній частині ніг, пятно на носі. Після цього вони сфотографували його тілесні ушкодження, він виклав на 4-х аркушах обставини поводження з ним працівниками міліції, вказав у поясненнях на начальника карного розшуку, описав як били, одягали на голову кульок, садили на шпагат тощо. Ці знущання відбувались з 05 на 06.11.2003 року. Також розповів, що після знущань його завели в бокс, обливали холодною водою. У зв’язку із даними подіями у Уповноваженого велося провадження, яке на сьогодні ще не закінчене, оскільки справа на розглянута по суті, їх з ОСОБА_24 неодноразово допитували в суді. При фотографуванні та відібранні звернення ніякі протоколи не складалися, оскільки це не передбачено законом, в рамках якого вони діяли. Все це відбувалося в присутності начальника ТВМ. В подальшому ними були передані зібрані матеріали за проханням матері суду у справі по обвинуваченню ОСОБА_4. Аналогічні за своїм змістом покази свідок надавав і в ході досудового слідства (т.5 а.с.289-290), підтримавши їх в суді в повному обсязі.

Згідно оголошених судом за згодою всіх учасників процесу показів свідка ОСОБА_24, у зв’язку з тим, що останній за станом свого здоров’я не має можливості безпосередньо з’явитися до суду, останній вказував, що 12.11.2003 року за дорученням Уповноваженого Верховної ради України з прав людини він разом з ОСОБА_22 здійснили виїзд до ТВМ —4 Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві для перевірки звернення матері ОСОБА_4 щодо незаконного поводження із ним працівників міліції. На місці вони зайшли до однієї з кімнат райуправління, яка розташована на першому поверсі, де проводили бесіду з ОСОБА_4. Останній розповів, що його били п’ять чи шість працівників міліції протягом ночі, при цьому змушували стати на шпагат і він простояв так всю ніч. Також, що його привели у гаражний бокс, прикріпили до батареї наручниками та поливали холодною водою. При цьому начальник карного розшуку говорив, що менінгіт він йому забезпечить, а також, що зробить з нього героя “Карбишева”. На запитання, чи його б’ють у ТВМ —4, ОСОБА_4 відповів, що ні. Вислухавши доводи ОСОБА_4, вони піднялися до кабінету начальника ТВМ —4, де ОСОБА_4 роздягнувся та продемонстрував свої побої. Він при цьому сфотографував всі видимі ушкодження на тілі ОСОБА_4. ОСОБА_4 мав садна на попереку, сідницях, ззовні та з середини стегон, на обличчі, синці на руках. ОСОБА_4 мав дуже пригнічений стан. Зібрані ними матеріали — пояснення ОСОБА_4 та фотокартки вони передали Уповноваженому Верховної ради України з прав людини (т.5 а.с.293-294).

Допитаний в суді свідок ОСОБА_25 повідомив, що обставин затримання та доставлення до чергової частини 5 чи 6 листопада 2003 року ОСОБА_4 він не пам’ятає. Територія їх райвідділу огороджена забором, на задньому дворі є бокси, в тому числі мийка для службових автомобілів, стороннім туди вхід заборонений. В кого знаходились ключі від мийки, він не знає, чи звертався до нього того дня хто-небудь із проханням надати ці ключі, він не пам’ятає. Один період часу вказаний бокс зачинявся, в інший –ні, проте коли саме, він не пам’ятає. Цю територію охороняє інший підрозділ, вони у черговій частині до нього відношення не мають. Затриманих осіб до боксу автомийки ніколи ніхто не заводить, оскільки це суперечить закону. Аналогічні за своїм змістом покази свідок надавав і в ході досудового слідтсва (т. 1 а.с. 179-182), пітримавши їх в повному обсязі в суді. Аналогічні покази, які були за згодою всіх учасників процесу оголошені судом в порядку, передбаченому ст. 306 КПК України, надавав в ході досудового слідтсва і свідок ОСОБА_14 (т. 1 а.с. 175-178).

Допитаний в суді свідок ОСОБА_26 показав, що в осени 2003 року він знаходився на роботі в Солом’янському РУ ГУ, на території їх району відбувся розбійний напад, у зв’язку з чим було затримано ОСОБА_7, з якою він спілкувався до ранку. ОСОБА_4 він бачив зранку перед віправкою в ТВМ у відділі розшуку, хто і коли його затримував, він не пам’ятає, чи були у нього тілесні ушкодження –не пам’ятає. Територія позаду райвідділу огороджена забором і є закритою для сторонніх, там є бокси, в один період часу вони закриті, проте чи всі закриті – він не знає. В кого є ключ від боксів, він не знає. Затриманих осіб до боксу автомийки ніколи ніхто не заводить, оскільки це суперечить закону. В ході досудового слідства свідок надавав аналогічні покази та підтвердив їх в суді в повному обсязі (т. 1 а.с. 231-234).

Свідок ОСОБА_27, покази якого, надані ним в ході досудового слідства були оголошені судом за згодою всіх учасників процесу в порядку, передбаченому ст. 306 КПК України, вказував, що до 1.01.2004 року ворота в приміщенні мийки на задньому подвір’ї Солом’янського РУ ГУ не зачинялись, туди в будь-який час доби могла заїхати машина. В подальшому мийка зачинялась і ключі знаходились в нього. З приводу допиту ОСОБА_4 в приміщенні даної мийки, він нічого не знає. Крім того, вказував, що затриманих осіб до боксу автомийки ніколи ніхто не заводить, оскільки це суперечить закону (т. 1 а.с. 191-193).

Допитаний в суді свідок ОСОБА_28 показав, що один період приміщення мийки на задньому дворі Солом’янського РУ ГУ не зачинялось, коли конкретно це було, він не пам’ятає. На задній двір стороннім вхід заборонено. З приводу затримання ОСОБА_4 свідок після пред’явленя йому документів (т. 1 а.с. 286-289) повідомив, що журнал його доставки заповнював він, час та дату доставки вказував він, виправлення там не допускаються, при доставці були виявлені подряпини на носі, про що також вказано. ОСОБА_4 власноручно написав, що претензій до працівниів міліції не має. Затриманих осіб до боксу автомийки ніколи ніхто не заводить, оскільки це суперечить закону. Аналогічні покази з приводу того, що приміщення мийки в той період не зачинялось і що затриманих до боксів не водять свідок надавав і в ході досудового слідства в 2004 році (т. 1 а.с. 187-190), підтримавши їх в суді. Покази даного свідка щодо часу реєстрації затриманого ОСОБА_4 у відповідному журналі не спростовують пред’явлене ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачення, оскільки згідно показів потерпілого після затримання його одразу підняли на четвертий поверх, тобто попередньо не зафіксувавши факт його затриманні у встановленому законом порядку.

Допитаний в суді свідок ОСОБА_12 показав, що у зазначений ним раніше період, який на сьогодні, він не пам’ятає, він разом із ОСОБА_13 поїхали до Солом’янського РУ ГУ забрати затриману по підозрі у вчиненні злочину особу до ТВМ-4. Вони піднялись на 4-й поверх до начальника карного розшуку і він сказав відвезти затриманого на АДРЕСА_7. Затриманого забрали, водій виїхав із боксу, де мив машину, вони разом із ОСОБА_4 певний час дивились як водій мив машину, потім відвезли в ТВМ-4 і передали іншим працівникам міліції. Із затриманим він не спілкувався, тілесних ушкоджень на ньому не бачив. В ході допиту слідчий на нього тиснув, оскільки був працівником прокуратури, чому не вніс зауважень до протоколу допиту, не знає. Про припухлості та ссадини на тілі ОСОБА_4 він слідчому не казав.

Суд критично ставиться до вищенаведених показів вказаного свідка, оскільки вони в повній мірі суперечать показам, які він надавав в ході досудового слідства, показам свідка ОСОБА_29, допитаного в суді, та іншим зібраним у справі доказам, які в повній мірі підтверджують вину підсудних у вчиненні інкримінованого їм злочину. Таку позицію свідка ОСОБА_12 суд розцінює як спробу допомогти колишнім колегам по роботі уникнути кримінальної відповідальності за вчинене.

Так, в ході досудового слідства свідок ОСОБА_12 не згадував про те, що ОСОБА_4 стояв на задньому дворі та бачив як водій миє автомобіль, проте зазначав, що бачив на обличчі у останнього припухлості та потертості (т. 1 а.с. 194-196). Даний протокол був підписаний свідком без жодних зауважень чи заяв. Суд вважає дані покази правдивими та бере їх до уваги, оскільки вони, як вже зазначалось вище, в повній мірі узгоджуються з показами свідка ОСОБА_29, який зазначив в суді, що в повній мірі підтверджує покази, надані ним під час досудового слідства. Згідно оголошених показів свідка ОСОБА_29 останній зазначав, що він разом із ОСОБА_12 доставляли затриманого ОСОБА_4 із Солом’янського РУ ГУ до ТВМ-4 по вул. Шутова, забрали вони його в кабінеті ОСОБА_2, де також був пристуній ОСОБА_3, яких він особисто добре знав. Свідку невідомо чому конвоювання здійснювалось працівниками карного розшуку, а не конвойним підрозділом, він не звик обговорювати накази. Також ОСОБА_29 вказував, що бачив на обличчі ОСОБА_4 тілесні ушкодження у виді припухлостей та потертостей (т. 1 а.с. 199-201). Покази свідка ОСОБА_29 та свідка ОСОБА_12 в ході досудового слідства є аналогічними, такими, що узгоджуютьяс з іншими наведеними у вироку доказами. Враховуючи викладене, суд вважає, що посилання свідка ОСОБА_12 на психологічний тиск на нього з боку слідчого під час його допиту є безпідставними, такими, що не знайшли свого підтвердження в ході слідства. Крім того, слід вказати, що свідок ОСОБА_12 жодного разу не звертався зі скаргами на дії слідчого.

Допитаний в ході судового слідства свідок ОСОБА_30 показав, що 13.11.2003 року він за вказівкою начальник ТВМ-4 возив ОСОБА_4 на судово —медичне обстеження на предмет виявлення тілесних ушкоджень, в кабінет до спеціаліста він не заходив, чи бачив у ОСОБА_4 тілесні ушкодження, не пам’ятає. Після освідування привіз останнього в ТВМ-4 та доповів начальнику про виконання його вказівки. У зв’язку з тим, що свідок не пам’ятав всіх подій, судом за згодою з іншими учасиками процесу було оголошено покази, надані ним в ході досудового слідства, згідно яких 13.11.2003 року приблизно о 17-17.30 год. він возив ОСОБА_4. на медичне освідування, у останнього було багато тілесних ушкоджень, всі вони були зафіксовані в акті медичного освідування (т. 1 а.с. 202-204). Вказані покази свідок підтвердив в суді в повному обсязі.

Згідно оголошених судом за згодою всіх учасників процесу, у зв’язку з неможливістю допитати свідка безпосередньо, показами свідка ОСОБА_9, останній показав, що 5.11.2003 року він за вказівкою начальника KP ОСОБА_2 чи його заступника ОСОБА_31 спільно із ОСОБА_8 здійснювали затримання ОСОБА_4 біля будівлі гастронома, який розташований по вул. Огородна в м.Києві. На затримання вони приїхали на двох автомобілях, яких саме, він не пам’ятає. Він та ОСОБА_8, виконуючи вказівку ОСОБА_31 здійснювали затримання ОСОБА_4, якого посадили в автомобіль, при цьому він та ОСОБА_8 розташувались ліворуч та праворуч від ОСОБА_4 на задньому сидінні автомобіля. Доставивши ОСОБА_4 через внутрішній двір до приміщення Солом’янського райуправління, вони передали останнього ОСОБА_2 та ОСОБА_31 При затриманні фізичну силу до ОСОБА_4 вони не застосовували (т.1 а.с.241-244).

Допитаний в ході судового слідства свідок ОСОБА_8 повідомив, що не пам’ятає обставин подій, у зв’язку з чим судом було оголошено його покази, надані в ході досудового слідства (т. 1 а.с. 250-253), які є аналогічними показам свідка ОСОБА_9 Свідок ОСОБА_8 підтвердив оголошені судом покази в повному обсязі.

Крім вказаних вище доказів, вина підсудних ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їм злочину за обставин, викладених у обвинувальному висновку підтверджується даними, які містяться у виписці з книги обліку осіб, яких було доставлено до Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві і довідкою Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві, відповідно до яких в період з 6.11.2003 року по 8.11.2003 року в приміщенні ТВМ 4, розташованому за адресою м.Київ, АДРЕСА_7, знаходились затримані ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34., ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_20, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_15, ОСОБА_39, ОСОБА_40

У вказаний період в приміщенні чергували працівники міліції ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43 (т.2 а.с.250-256, т. 3 а.с. 71-73).

Допитаний в ході судового слідства свідок ОСОБА_44 показав, що не пам’ятає обставин даної справи, у зв’язку з чим судом було оголошено його покази, надані в ході досудового слідтсва в порядку, передбаченому ст. 306 КПК України. Згідно вказаних показів останній вказував, що 6.11.2003 року він затримувався працівниками міліції та був поміщений до кімнати затриманих по АДРЕСА_7. При ньому жодних розмов про побиття кого-небудь працівниками міліції не було, особу на прізвище ОСОБА_4 він не пам’ятає, чи були у кого-небуд із затриманих тілесні ушкодження –він уваги не звертав (т. 2 а.с. 330-332).

Аналогічі за своїм змістом покази оголошені судом за згодою всіх учасників процесу в порядку, передбаченому ст. 306 КПК України, із вказівкою, крім того, на те, що в їх пристуності у камері затриманих ніхто із затриманих собі тілесні ушкодження не спричиняв, надавали і свідки ОСОБА_33 (т. 3 а.с. 109-111), ОСОБА_34. (т. 3 а.с. 113-116), ОСОБА_35 (т. 3 а.с. 118-120), ОСОБА_36 (т. 3 а.с. 122-124), ОСОБА_20. (т. 3 а.с. 126-128), ОСОБА_37 (т. 3 а.с. 134-137), ОСОБА_38 (т. 3 а.с. 138-140), ОСОБА_15 (т. 3 а.с. 141-143). Слід вказати, що суд не бере до уваги покази свідка ОСОБА_32 (т. 3 а.с. 105-107), яка також у вказаний період знаходилась у камері затриманих, оскільки вказаний свідок перед допитом не був попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену ст.ст. 384, 385 КК України, тому суд вважає вказаний доказ неналежним і не допустимим.

Згідно оголошених судом за згодою всіх учасників процесу в порядку, передбаченому ст. 306 КПК України, показів свідка ОСОБА_39, оскільки суд не зміг забезпечити його безпосередній допит в суді, останній вказував на те, що він був затриманий в період часу з 6.11 по 9.11.2003 року, знаходився в камері Солом’янського РУ ГУ, запам’ятав хлопця на ім’я ОСОБА_45, який також був з ним у камері. Вказаному хлопцю працівники міліції не давали можливості зателефонувати рідним і він просив його після звільнення повідомити родичів про те, де він і що з ним, що він в подальшому і зробив. Коли вони перебували в камері, він бачив у ОСОБА_45 на обличчі та на тілі велику кількість тілесних ушкоджень у виді синців. При ньому ніхто із затриманих, в тому числі і ОСОБА_45, собі сам тілесні ушкодження не спричиняв, працівники міліції при ньому також нікому із затриманих тілесні ушкодження не заподіювали (т. 3 а.с. 129-132).

Свідок ОСОБА_41, покази якого також були оголошені судом за згодою всіх учасників процесу в порядку, передбаченому ст. 306 КПК України, показав, що приблизно 7.11.2003 року він ніс службу у складі добового наряду міліції, який знаходиться по вул. Шутого, 3, як міліціонер по охороні затриманих. При ньому ні працівники міліції, ні затримані тілесні ушкодження один одному та самі собі не спричиняли. ОСОБА_4 він пам’ятає, в якому стані його доставили та чи мав він тілесні ушкодження, він не пам’ятає. Пригадує лише, що саме в цей день до них приїжджали представники Уповноваженого з прав людини та цікавились, які тілесні ушкодження були спричинені ОСОБА_4 (т. 3 а.с. 144-147).

Аналогічні за своїм змістом покази, які також були оголошені судом за згодою всіх учасників процесу в порядку, передбаченому ст. 306 КПК України, в ході досудового слідтсва надавали і свідки ОСОБА_42 (т. 3 а.с.148-150) та ОСОБА_43 (т. 3 а.с. 151-153).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показав, що на сьогодні більшість подій 6.11.2003 року пам’ятає погано у зв’язку з чим судом було оголошено за згодою учасників процесу його покази, надані в ході досудового слідтсва, в порядку, передбаченому ст. 306 КПК України, згідно яких він як заступник начальника ТВМ 4 Солом’янського РУ ГУ МВС України в місті Києві 5.11.2003 року піздно ввечері бачив в каб. 404 по пр-ту Повітрофлотському, 49 в м.Києві ОСОБА_4 —затриманого за підозрою у вчиненні розбійного нападу на квартиру. В цей же час у вказаному кабінеті перебував ОСОБА_2 і до кабінету заходив ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 212-215). В суді свідок повідомив, що надавав такі покази слідчому, на сьогодні не може чітко сказати, що він заводив ОСОБА_4. саме до кабінету 404, а не кабінету 403. Крім того, повідомив, що станом на 5.11.2003 року він ОСОБА_4 ніколи не бачив, проте на момент його допиту у слідчого він ОСОБА_4 бачив в приміщенні карного розшуку неодноразово, тому міг, проаналізувавши події тієї ночі, дійти висновку що чоловік, якого він бачив вночі з 5.11.2003 року на 6.11.2003 року у відділі карного розшуку із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є саме ОСОБА_4

Крім того, вина підсудних ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого злочину підтверджується зібраними та дослідженими і оголошеними судом письмовими доказами, зокрема:

даними матеріалів службового розслідування, проведеного ГУ МВС України в м. Києві та матеріалів перевірки прокуратури Солом’янського району м. Києва за зверненням ОСОБА_46, ОСОБА_23, ОСОБА_13, ОСОБА_4 (т.1 а.с. 3-87);

даними, викладеними у заяві ОСОБА_4 про застосування до нього з боку співробітників Солом’янського РУ ГУ МВС України в місті Києві ОСОБА_2 і ОСОБА_3 фізичного та психологічного тиску (т .1 а.с. 135);

даними протоколу впізнання по фотокартках від 17.02.2005 року, згідно яких ОСОБА_39 впізнав ОСОБА_4 як особу, яку 7.11.2003 року посадили в одну камеру з ним. ОСОБА_39 показав, що коли ОСОБА_4 посадили в камеру на носі та обличчі останнього були тілесні ушкодження у вигляді синців (т. 3 а.с.133);

даними протоколу впізнання по фотокартках від 16.03.2004 року, згідно яких ОСОБА_4 впізнав ОСОБА_3 як співробітника міліції, який 6.11.2003 року спричинив йому тілесні ушкодження, а на ОСОБА_2 вказав прямо як на особу, яка застосовувала по відношенню до нього фізичне насильство, назвавши його прізвище, ім’я та по-батькові, які він почув під час затримання. Крім того, потерпілий вказав, що саме ОСОБА_3 намагався ввести йому в задній прохід гумовий кийок. Після чого ОСОБА_3 разом з ОСОБА_2 водили його в бокс для мийки машин, де останній поливав його водою (т. 1 а.с. 267);

даними протоколу огляду кабінету № 403 приміщення Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві, розташованого по Повітрофлотському пр-ту,49, згідно яких встановлено сумісність його обстановки з описом, вказаним ОСОБА_4. в своїх показах (т. 1 а.с. 279-282). Вказівки сторони захисту на розбіжності показів потерпілого в частині покриття на підлозі (повідомляв про червону затерту доску) з даними протоколу огляду (червоний ліноліум) суд не вважає істотними, враховуючи те, що колір підлоги співпадає, а помилку у виді покриття суд пов’язує зі станом, в якому знаходився потерпілий у даному кабінеті під час вчинення відносно нього злочину. Крім того, суд вважає безпідставними доводи захисту про те, що даний протокол є неналежним, оскільки на фототаблиці до нього відсутні підписи понятих, оскільки відповідно до вимог закону поняті підписують лише протокол слідчої дії, а фототаблицю — лише особа, яка її склала. Тому, на думку суду, даний доказ є належним і допустим.

Також вина підсудних підтверджується даними протоколу огляду документів від 23.03.2004 року, згідно з якими в книзі затриманих Солом’янського райуправління на аркуші № 189 виявлено запис: „№ 4969 ОСОБА_4, АДРЕСА_8, 6.11.03 (година його затримання не вказана) по подозрению в краже ВКР ОСОБА_8 ОСОБА_9 6.11.03 4.00 КП 6.11.03 7.00 особу отримав підпис ОСОБА_3 ВКР”. Крім того, відповідно даним вказаного протоколу була оглянута книга зауважень Солом’янського райуправління, де на стр.140 є запис без номеру: „ОСОБА_4, царапина на носі, нікакіх претензій не імею, підпис”. Вказане підтвердив в судовому засіданні і свідок ОСОБА_28 Вказане підтверджує той факт, що у ОСОБА_4 в момент реєстрації його у журналі затриманих були зафіксовані подряпини (т. 1 а.с. 284-289);

даними протоколів очних ставок з ОСОБА_2 і ОСОБА_3, під час проведення яких ОСОБА_4 повністю підтвердив свої покази, дані ним під час досудового слідства і показав як і за яких обставин ОСОБА_2 та ОСОБА_3 застосовували по відношенню до нього фізичне та психічне насильство (т.1 а.с. 291-296). Вказівки підсудних на те, що вказані протоколи є неналежними доказами, оскільки були проведені з ними як свідками, є безпідставними, оскільки суд бере до уваги лише покази потерпілого ОСОБА_4, надані під час даної слідчої дії, який був попереджений, в тому числі, про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів, при цьому, як вказано вище, в повній мірі підтвердив обставини вчинення відносно нього злочину ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Крім того, вина підсдуних підтверджується і даними протоколу відтворення обстановки та обставин події від 18.04.2006 року, проведеного за участю експерта ОСОБА_47 та понятих, під час якого потерпілий ОСОБА_4 в повній мірі підтвердив надані ним раніше покази, вказавши на місці всі обставини описаних ним раніше подій, в тому числі обставини спричинення йому тілесних ушкоджень та інших знущань (т.5 а.с.273-282). Як зазначалось вище, суд вважає вказаний доказ належним і допустим, тому покладає його в основу обвинувального вироку;

даними наказів про призначення на посаду, функціональних обов’язків, згідно яких ОСОБА_2 та ОСОБА_3 являлися службовими особами (т.1 а.с. 216-226, 256, 271).

Також, вина підсудних у сукупності з іншими наведеними вище доказами підтверджується і фотознімками тілесних ушкоджень тулуба, кінцівок і обличчя ОСОБА_4, які було зроблено представниками Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 12.11.2003 року (т. 1 а.с. 160, т. 2 а.с. 4-7). Суд також вважає вказаний доказ у сукупності з іншими допустимим та належним. Посилання сторони захисту на те, що вказані фотознімки отримані без складання відповідного протоколу та ряд із фотознімків не містить обличя особи, тому не можуть бути визнані доказом, суд вважає необгрунтованими. Вказані фотознімки були отримані представниками Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини у відповідності до вимог відповідного закону, який регламентує діяльність Уповноваженої та її представників, в подальшому вказані фотознімки за офіційним запитом слідчого прокуратури були надіслані, оглянуті слідчим із складанням відповідного протоколу та визнані у встанволеному законом порядку речовими доказами, які приєднані до справи. Факт здійснення даних фотознімків саме 12.11.2003 року та те, що на них зображений ОСОБА_4 підтверджено показами свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_24 Підстав оговорювати підсудних у даних свідків судом не встановлено, не наведено такі підстави і стороною захисту.

Суд не бере до уваги дані, викладені у протоколі відтворення обстановки і обставин подій від 23 березня 2004 року, проведеного з потерпілим ОСОБА_4, під час якого останній розповів, а також показав на місці, де і як по відношенню до нього ОСОБА_2 та ОСОБА_3 застосовували психічне та фізичне насильство (т. 2 а.с. 1-2), оскільки вказаний доказ є неналежним та недопустимим, виходячи з наступного. Як вбачається із вищевказаного протоколу, потерпілий ОСОБА_4 перед проведенням даної слідчої дії не був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів, передбачену ст. 384 КК України, що, на думку суду, є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, яке в подальшому не можу бути усунуте.

Разом з тим, крім наведених вище доказів, які є належними і допустими та доводять вину підсдуних, їх винність також підтверджється даними висновку додаткової експертизи № 848/з, відповідно до яких у ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_9 виявлені наступні тілесні ушкодження: 16 кровонабряків овальної і невизначеної форми розмірами від 2,1на 1,3 до 21,2 на 19,5 см, розташовані на спинці носу в середній і верхній третинах з переходом на його скати, в підочні і скулові області, в області щоки з права, на зовнішній поверхні лівого плеча в середній третині, на заднє — внутрішній поверхні лівого плеча в середній і нижніх третинах, на зовнішній поверхні правого плеча у верхній третині, у верхніх квадрантах обох ягодин, на передній поверхні правого стегна в середній третині, на внутрішній поверхні лівого стегна у верхній, середній і нижній третинах з переходом на задню поверхню у верхню, середню і нижню третини, на задньо- внутрішній поверхні правого стегна у верхній і середній третинах. На тильно — ліктьовій поверхні лівого променево-зап’ястного суглобу, на ліктьовій його поверхні косо — горизонтально виявлені 3 садна продовгуватої форми розмірами 0,1 на 0,6; 0,1 на 0,5 і 0,1 на 0,3 см. На долонньо — променевій поверхні правого променево — зап’ясного суглобу, на променевій його поверхні, на тильній його поверхні виявлені 4, 2 і 1 садна продовгуватої форми, розмірами від 0,1 на 0,3 до 0,2 на 0,9 см. Садна в області долонньо –променевої і променевої поверхні вищевказаного суглобу, розташовані косо — горизонтально, паралельно один до одного, на відстані 0,5-0,6 см один від одного. На кінчику носа виявлені садна овальної форми розміром 0,4 на 0,2 см. На тильній поверхні правої кисті в проекції другої п’ясної кістки, на тильній поверхні лівої кісті виявлені два садна овальної і продовгуватої форми розмірами 0,6 на 0,3 і 0,5 на 0,2 см. На тильній поверхні лівої стопи в проекції 1-ї плюсневої кістки виявлене садно продовгуватої форми розміром 1,1 на 0,2 см. Під нігтьовою пластиною 1-го пальця лівої стопи, під нігтьовою 1-го пальця правої стопи виявлено два кровилива невизначеної і овально- продовгуватої форми розмірами 0,9 на 1,3 і 0,3 на 0,9 см.

Описані ушкодження спричинені тупим (тупими) предметом (предметами), не відобразили в собі індивідуальних властивостей предметів, що травмували. Враховуючи обставини травм, вказані ОСОБА_4 при його судово-медичному освідуванні, враховуючи дані протоколу відтворення обставин та обстановки (проведеного за участю експерта), враховуючи характер і морфологічні особливості, а також взаєморозташування один до одного експерт дійшла висновку, що садна в області лівого променево-зап’ястного суглобу, правого променево-зап’ястного суглобу могли утворитися від травматичної дії наручників. Кровонабряки могли утворитися при нанесенні травматичних дій кулаками, ногами або міліцейською палицею. Садна на кінчику носу могли утворитися при падінні потерпілого з положення “стоячи” і ударі носом об тупу поверхню (підлогу). Крововиливи під нігтьовими пластинами 1-го пальця лівої стопи, 1-го пальця правої стопи могли утворитися при натисканні ногами на пальці. Враховуючи характер, морфологічні особливості, забарвлення виявлених тілесних ушкоджень, давність їх утворення може відповідати строку 5.11.2003 року — 6.11.2003 року. Враховуючи кількість, локалізацію та взаєморозташування виявлених тілесних ушкоджень, утворення їх при одноразовому падінні потерпілого з положення “стоячи” на поверхню виключається. Описані ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень. Вищевказані тілесні ушкодження знаходяться в анатомічних областях, доступних для самоспричинення (т. 5 а.с. 299-303).

Допитана в ході судового слідства експерт ОСОБА_47 в повній мірі підтвердила наданий нею та зазначений вище висновок, вказавши, що при його наданні користувалася результатами первинного освідування, даними матеріалів кримінальної справи, в тому числі, даними протоколу відтворення обстановки та обставин подій, проведеного з потерпілим за її участю. Також експерт вказала, що на початку висновку вказала кількість виявлених взагалі крововиливів, а саме 16, а в подальшому вже зазначала області тіла, де вони були виявлені. Правила проведення експертиз не зобов’язують експерта вказувати, яка саме кількість і в якій саме частині виявлено крововиливи, тому вказується загальна кількість, а потім — області, де вони виявлені. Конкретизація нею виявлених ушкоджень на променевих суглобах здійснена з метою вказати на те, що дані ушкодження утворились саме від дії кайданок. Також експерт вказала, що крім іншого у ОСОБА_4 були виявлені синці на обох сідницях, на попереку синці не виявлені, проте, експерт вказала, що ці дві ділянки тіла межують між собою. Вказане спростовує версію сторони захисту про те, що покази потерпілого в частині того, що йому, крім іншого, тілесні ушкодження були спричинені в поперек є неправдивими, оскільки потерпілий, не будучи обізнаним в анатомічних особливостях тіла людини, на думку суду, не міг чітко вказати ділянку тіла і назвав її, виходячи із власних відчуттів. Крім того, експерт повідомила, що на тілі людини взагалі не існує ділянок, до яких би остання не могла дотягнутися рукою чи ногою, тому нею і був наданий висновок, що ділянки тіла, де виявлені ушкодження доступні для їх самоспричинення. При допиті експерта, остання підтвердила і свій висновок про те, що тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_4 були спричинені в період з 5.11.2003 року на 6.11.2003 року. Як вказала ОСОБА_47, експерти не можуть визначити у хвилинах момент спричинення тілесних ушкоджень, проте можуть визначити час спричинення саден в межах 1-2 годин, крововиливів (синців) в межах 6-10 годин, саме тому було надано вказаний вище висновок. Аналогічні за своїм змістом покази щодо підтвердження наданих експертом висновків, остання надавала і в ході досудового слідства (т.2 а.с.18-20, т. 3 а.с.45-47). Вказаний вище висновок експерта та її покази в суді в повній мірі узгоджуюься з показами потерпілого щодо анатомічних ділянок тіла, в які йому були спричинені тілесні ушкодження, та способи і знаряддя їх спричинення.

Наявні у справі документи, надані стороною захисту, про те, що оперативним працівникам не видається міліцейський гумовий кийок, не спростовує його наявність при нанесенні тілесних ушкоджень потерпілому, враховуючи викладені висновки експерта, зокрема, щодо одного із знарядь спричинення тілесних ушкоджень потерпілому –міліцейський гумовий кийок, та той факт, що встановлені судом події відбувалися в приміщенні районного управління міліції. Та обставина, що орган досудового слідства так і не встановив вказане знаряддя вчинення злочину, враховуючи те, що були проведені всі можливі заходи на його встановлення, які не дали позитивного результату, беручи до уваги вищевикладені зібрані у справі докази в їх скупносі, не свідчить про неповноту досудового слідства і не перешкоджає суду прийняти у справі кінцеве рішення.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене суд, оцінюючи та аналізуючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, приходить до висновку, що вина підсудних ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їм злочину при обставинах, викладених у обвинувальному висновку та вироку доведена в повному обсязі. На думку суду, в ході проведення досудового слідства істотних вимог порушення вимог кримінально-процесуального закону, в тому числі порушення права на захист підозрюваних, а в подальшому обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_48, допущено не було. Не знайшли свого підтвердження в ході судового слідства і вказівки підсудних про застосування до них в ході досудового слідтсва недозволених методів слідства, оскільки останні є юридично обізнаними особами, які тривалий час пропрацювали в правоохоронних органах, протягом всього слідства мали захисника, жодних скарг з даного приводу на дії слідчого не подавали.

Вказівки сторони захисту на те, що органом досудового слідства в порушення вимог закону обвинувачені були ознайомлені із постановами про призначення судово-медичної експертизи значно пізніше, ніж вони були призначені, є безпідставними, оскільки при винесенні постанов про призначення судово-медичних експертиз ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не були визнані по справі обвинуваченими і тому слідчий, відповідно до вимог ст. 142 КПК України, мав право не знайомити їх з вказанами постановами на той момент. З висновками експертиз обвинувачені також були ознайомлені в день пред’явлення їм обвинувачення. Вказане свідчить на відсутність порушень закону з боку слідчого під час проведення досудового слідства по справі. Слід вказати, що при ознайомленні із вказанами постановами про призначення експертиз та з їх висновками обвинувачені клопотань не заявляли, жодних заяв чи зауважень не висловлювали (т. 2 а.с. 8-9, 12-13, 14-15, 21-22).

Той факт, що постанова про призначення додаткової судово-медичної експертизи була винесена 21.04.2006 року, висновок було зроблено в травні 2005 року, а із вказаними процесуальними документами обвинувачені були ознайомлені лише в липні 2006 року, дійсно є порушенням вимог кримінально-процесуального закону, проте не істотним, яке не вплинуло на повноту, правильність та всебічність досудового слідства. (т. 5 а.с. 297-298, 304-305).

Посилання сторони захисту на те, що в ході досудового слідства були порушені строки провадження досудового слідтсва є безпідставними, оскільки у справі наявні процесуальні документи про їх продовження та встанволення після проведення додаткового розслідування із врахуванням строків, у які справа призупинялась. Крім того, суд не бере до уваги і доводи захисту про те, що у справі відсутні документи на підтвердження необхідності зупиняти досудове слідство, зокрема, дані про хворобу обвинувачених тощо, оскільки закон не вимагає наявність такого різновиду документів. Факти того, що досудове слідство, в тому числі додаткове розслідування, було прведено із дотриманням вимог закону в судовому засіданні підтвердив і допитаний як свідок слідчий ОСОБА_51 Наявність у справі ряду помилок, неточностей, зокрема у постановах про порушення справи, про зупинення та відновлення досудового слідтсва, та інші незначні порушення вимог закону, на які постійно вказують обвинувачені та їх захисник, є порушеннями, проте вони не можуть бути в подальшому усунуті та, на думку суду, не впливають на правильність, повноту та всебічність досудового слідства. Аналогічно суд визнає порушенням той факт, що заявлені обвинуваченими відводи слідчому не були розглянуті у встановленому законом порядку, проте, беручи до уваги строки розслідування та розгляду вказаної справи як в ході досудового, так і судового слідства, кількість слідчих, які проводили слідство у справі, а також те, що вказані порушення на даний час не можуть бути усунунті, суд приходить до висновку, що такі порушення також не перешкоджають суду винести у справі обвинувальний вирок на підставі вищевказаних у вироку допустимих та належних доказів.

Вказівки підсудних та їх захисника на те, що в ході проведення додаткового розслідування орган слідства не виконав вказівку апеляційного суду щодо встановлення інших осіб, які згідно показів потерпілого спричиняли йому, крім ОСОБА_2 і ОСОБА_3, тілесні ушкодження, також є необгрунтованими, оскільки в ході досудового сліства дані вказівки виконувались, проте встановити вказаних осіб не виявилось можливим, крім того, було встановлено, що виявлені у потерпілого тілесні ушкодження спричинені саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Суд вважає, що наявність чи відсутність в діях невстановлених сліством осіб, на яких вказує сторона захисту, ознак складу злочину по відношенню до потерпілого не впливає на кваліфікацію та обсяг обвинувачення, пред’явленого ОСОБА_2 і ОСОБА_3 Слід вказати, що суд відповідно до вимог ст. 275 КПК України проводить розгляд справи в межах пред’явленого обвинувачення. Питання про необхідність збільшення обсягу обвинувачення чи про необхідність притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб в суді відповідно до вимог ст. ст. 276, 278 КПК України мають право ініціювати прокурор, потерпілий чи його преставник. В ході судового слідства від потерпілого, його представника чи прокурора не надходило клопотань про зміну обвинувачення підсудним чи про направлення справи на додаткове розслідування з метою збільшення обсягу пред’явленого обвинувачення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і в ході досудового слідства не було допущено таких істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б позбавили суд можливості, проаналізувавши та оцінивши всі зібрані докази, прийняти у даній справі рішення по суті.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_2. та ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їм злочину за обставин, викладених у обвинувальному висновку та вироку суду доведена повністю.

Дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3, враховуючи пред’явлене їм обвинувачення, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 365 КК України як перевищення владних та службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав та повноважень, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого ОСОБА_4., і які супроводжувались насильством та болісними і такими, що ображали особисту гідність потерпілого (редакція Кримінального Кодексу України від 31.05.2007 року).

При призначенні підсудним ОСОБА_2 та ОСОБА_3 покарання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, який відноситься відповідно до вимог ст. 12 КК України до тяжкого злочину, обставини вчинення злочину, дані про особи підсудних, які мають постійні місця проживання та реєстрації, працюють, за місцем роботи характеризуються позитивно, одружені, раніше до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувались, за даними облікової документації під наркологічним і психіатричним диспансерно-динамічним наглядом не перебувають. Крім того, суд враховує відсутність у ОСОБА_2 обставин, що пом’якшують покарання, та наявність у ОСОБА_3 обставини, що пом’якшує покарання –наявність на утриманні неповнолітньої дитини, обставини, що обтяжують покарання підсудних ОСОБА_2 та ОСОБА_3 — вчинення злочину групою осіб та вчинення злочину щодо особи, яка перебувала в залежності від працівників міліції як затримана за підозрою у вчиненні злочину. Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне призначити підсудним ОСОБА_2 та ОСОБА_3. основне покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 365 КК України, та обов’язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади у правоохоронних органах у максимальних межах вищевказаної санкції частини статті.

Також, суд приходить до висновку про необхідність позбавити підсудних ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в порядку, передбаченому ст. 54 КК України, спеціального звання капітана міліції, беручи до уваги те, що підсудні вчинили тяжкий злочин із використанням наданої їм влади та повноважень.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 суд вважає за необхідне задовольнити частково. Враховуючи ступінь моральних страждань потерпілого, спричинених насильницькими діями підсудних, які заподіяли не тільки фізичний біль, а й мали великий психотравмуючий характер, оскільки принизили особисту гідність особи, суд вважає за необхідне задовольнити 20 000 гривень моральної шкоди, яка підлягає стягненню з обох підсудних солідарно.

Долю речоивх доказів вирішити у відповідності до вимог ст. 81 КПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 323, 324 КПК України, суд, -

засудив:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 54 КК України позбавити засудженого ОСОБА_2 спеціального звання –«капітан міліції».

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_2 обчислювати з 13 грудня 2011 року.

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 54 КК України позбавити засудженого ОСОБА_3 спеціального звання –«капітан міліції».

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_3 обчислювати з 13 грудня 2011 року.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути із засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_4 20 000 (двадцять тисячь) гривень на відшкодування моральних збитків солідарно.

Речові докази: фотокартки та відеокасету, які зберігаються при матеріалах кримінальної справи, — залишити зберігати при матеріалах кримінальної справи.

Міру запобіжного заходу засудженим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу змінити з підписки про невиїзд з постійного місця проживання на взяття під варту для подальшого утримання до вступу вироку в законну силу у Київському СІЗО УДДУ ПВП в м. Києві та Київській області.

Взяти засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під варту в залі суду.

Вирок суду може бути оскаржений до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом 15 діб з моменту проголошення, а засудженими –в той же строк з моменту отримання ними копії вироку.

Суддя

Г. В. Бондаренко

А теперь немного о том, что в приговор не вошло. Сейчас Василий Трикоза наверняка проклинает тот день, когда впервые услышал об этом деле. Хотя, не услышать о нем было бы сложно. В сводке было сообщение о том, что неустановленным лицом было совершено нападение на квартиру, в которой находилась женщина с грудным младенцем. Нападавший, для того чтобы узнать, где хозяйка прячет ценности, приставил к голове младенца пистолет. Женщина, естественно, была в шоке. Случай даже для наших бандитских времен – омерзительный. А затем Трикоза услышал, как замначальника Соломенского РОВД Бабенко выясняет детали розыска некой Алины Ковбасюк, наводчицы, знакомой потерпевшей, которая накануне нападения выясняла, кто находился в квартире. Трикоза об этой гражданке уже слышал ранее, и знал, что ныне у нее другая фамилия – Мухаметшина. С этого момента и началось участие Трикозы в этом деле. Случайное и вполне добровольное. А далее последовало по сути блестящее раскрытие этого дела и задержание преступника, некоего Тесленко. По идее, Трикозе уже можно было бы мечтать об ордене или продвижении в квартирной очереди. Если бы не одна деталь. В состав банды входил некто Музыченко С.В. Именно после того, как этот гражданин был вызван на допрос, судьбой Тесленко супероперативно заинтересовались сотрудники аппарата Уполномоченной по правам человека Тиманов и Шишка. Именно после этого Тесленко начал писать заявления о том, что был подвергнут пыткам в день задержания. Опер Трикоза просто не мог знать, что лучше бы ему не связываться с этой бандой и не искать разбойника Тесленко и его подельников. Потому что один из подельников, Музыченко, является близким родственником прокурора Соломенского района Веры Федоровны Шуляковой, по кличке «Шахиня», в недавнем прошлом доверенное лицо экс-замгенпрокурора Украины Виктора Кудрявцева. Шулякова – личность весьма влиятельная и богатая.

Прописана она в новом и весьма элитном доме по адресу Боткина, 4, кв 22.
Дом совершенно новый , построенный в Соломенской районе.
Очень престижный. Квартиры в нем по квоте получили высокопоставленные
лица. Например, в квартире 27 (по соседству) прописан Михаил Ежель с женой — министр обороны.
Но перед тем, как вселиться в дом на Боткина (и захватывать там от патологической жадности технический этаж) она была прописана по адресу КИЇВ ПР-Т ПЕРЕМОГИ, 39 кв.82. По этому же адресу с ней были прописаны (и остаются прописаны) некто МУЗИЧЕНКО АННА ВАСИЛІВНА 10.08.1983 г.р. и МУЗИЧЕНКО ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ 01.09.1952
г.р. Это дочь и муж Шуляковой. А член банды Музыченко С.В. – то ли сын мужа, то ли общий ребенок. После того, как Шулякова прописалась на Боткина, они квартиру сохранили.

По квартире есть одна странность. Видимо, вставая на квартирный учет, прокурорша решила увеличить количество прописанных в
квартире, чтобы получить жилье большей площади.. В квартиру по адресу КИЇВ ПР-Т ПЕРЕМОГИ, 39 кв. 82 были вписаны два человека: АБУЗАРОВ РАЙЛЬ из Узбекистана и ОМЕЛЬЧЕНКО ВОЛОДИМИР, уроженец Казахстана. При этом, имея прописку в Киеве, в квартире прокурорши, АБУЗАРОВ РАЙЛЬ одновременно работал рабочим в Коростене (Комунальне підприємство коростенська шляхова експлуатаційна организация). А Омельченко одновременно был прописан еще в четырех местах: КИЇВСЬКА М.БРОВАРИ ВУЛ. ЧЕРНЯХОВСЬКОГО 13 кв. 16, ; УКРАЇНА КИЇВСЬКА М.ІРПІНЬ ВУЛ. КОТЛЯРЕВСЬКОГО 63 кв. 93; УКРАЇНА КИЇВСЬКА М.ФАСТІВ ВУЛ. ГАЛАФЄЄВА 107 кв. 8. Возможно, там тоже жили прокуроры, которые нуждались в улучшении квартирных условий.

После того, как Шулякова получила квартиру, Абузаров и Омельченко от
нее выписались. Абузаров получил (купил?) квартиру в таком же
новострое по улице Тулузы 3Б . А Омельченко остался
в Фастове. В квартире сейчас проживают (прописаны) Музыченко.

Музыченко Василий Иванович работает в управлении образования
Соломенского района Киева и в фонде «Новая освита».

Музыченко Анна закончила юрфак Киевского университета, является
учредителем нескольких фирм. Основная — «Альфа-консалтинг» расположена
по адресу ее прописки и адресу, где раньше была прописана прокурор
Шулякова — на проспекте Победы 39. Фирма «Альфа-консалтинг», судя по
рекламе, http://www.ua-region.info/34242052, занимается адвокатской
деятельностью.

Впрочем, мы отвлеклись. Все эти сведения мы привели для того, что бы было понятно, что оперу Трикозе, живущему в коммуналке просто нереально было противостоять могущественной «Шахине», да еще имеющей в «патронах» самого Кудрявцева. Абсурдность ситуации заключается в том, что сейчас опер Трикоза и Зубченко сидят в СИЗО №13, а задержанный ими разбойник Тесленко, угрожавший убить младенца на глазах матери уже успел выйти на свободу, «условно-досрочно» освободившись. И давно отказался от своих претензий к Трикозе и Зубченко, признав, что он их оговорил. И даже не являлся в тот суд, который его признал потерпевшим. Абсурдность в том, что ни коллеги, ни милицейское начальство не смогли защитить своих друзей от гнева «Шахини». И вряд ли кто-либо из нынешних оперов может быть защищен от подобной ситуации. Кто его знает, у кого из бандитов окажется родственник – прокурор.

А может быть автор все-таки ошибается? И приговор Трикозе и Зубченко – это начало очищения украинской милиции от садистов, применяющих пытки к задержанным? Увы. Не верю. Сравните это дело и эти приговоры с делом об убийстве студента Индило. Там обвиняемый по той же 365 статье милиционер Приходько получил 5 лет лишения свободы с отсрочкой на два года. А Трикоза и Зубченко были взяты под стражу в зале суда. После преступления, якобы совершенного в 2003 году. После крайне странного следствия, длившегося все эти годы с ДС и отменами приговоров, после явных фальсификаций в деле и множества нестыковок. Увы, но в нашей стране даже борьба с милицейским произволом зачастую оказывается своей противоположностью. И оказывается проявлением произвола прокурорского или судейского.
По материалам ord-ua.com