Лобізм нахабніє
Чи можна в Українській державі відмежувати лобізм від корупції? Це питання нібито риторичне, однак на нього не вдасться відповісти аргументовано – лобіювання в нашій країні не регулюється законами
Лобістів вистачає в органах влади і навколо них (на рівні муніципалітетів таких фахівців називають місткіше – «рішали»), проте відсутні структури із зареєстрованою, відкритою й офіційно оплачуваною метою діяльності – лобіювання. Загалом просування бізнес-інтересів потребує сприяння (або неперешкоджання) з боку органів влади в будь-якій країні, й наївно очікувати, що легалізація лобізму зробить усі кулуарні домовленості публічними та структурованими. Але проблема полягає в тому, що в Україні нормативна неврегульованість породжує небезпечні метастази. Якось 2004 року лідер однієї з парламентських фракцій у приватній бесіді визнав, що відсутність межі між корупцією та лобізмом дає змогу українським політикам і пов’язаним із ними бізнесменам займатися «диким грабунком» – тоді механізми освоєння бюджетних коштів та інших державних ресурсів бодай якось маскували. Тепер «дикість грабунку» є такою очевидною, що саме час зробити суб’єктивну вибірку лобістських ініціатив з огляду не на відомість їхніх авторів чи їхній зиск, а на ступінь відвертості пропонованих рішень.
1.Земельний банк
На експертному круглому столі, присвяченому завершенню земельної реформи в Україні, голова ради підприємців при Кабміні Леонід Козаченко заявив: «Якщо бути щирим, то потрібно визнати, що наші гравці не мають грошей, які давали б змогу викупити землю бодай по $500 за гектар. Наявну проблему треба вирішувати на державному рівні!.. Але ж якщо навіть держава виділить фонд, щоб допомогти купити землю, то потрібно, аби гроші розподіляли не за принципом хто красивіший…».
NB! Звертаючись до українців з нагоди першої річниці президентства, Віктор Янукович заявив, що 2011-й стане останнім роком існування в державі земельного ринку без права купівлі-продажу сільськогосподарських ділянок. Погоджений урядом законопроект «Про ринок землі» закладає нормативне підґрунтя для купівлі наділів у селян орендаторами-латифундистами (зараз вони платять за користування ними копійки) поза конкуренцією з боку іноземних гравців, але під контролем держави. Екс-віце-прем’єр з питань АПК Леонід Козаченко лобіює механізм, що дозволить скуповувати ділянки коштом… платників податків, зокрема й (!) селян. Хіба не таким має бути завершення реформи, яка за своїм розмахом не поступається ваучерній приватизації?
2. Поза конкуренцією
Відкриваючи засідання Кабміну 9 лютого 2011 року,прем’єр Микола Азаров повідомив: «Уряд проводить послідовну політику відродження вітчизняної нафтопереробної галузі, зокрема й шляхом захисту внутрішнього ринку від надмірних обсягів імпорту. Розпочато антидемпінгове розслідування стосовно імпортерів... На завершальній стадії перебуває розслідування Антимонопольного комітету з приводу цінової змови основних операторів внутрішнього ринку нафтопродуктів».
Пункт 1.2 Меморандуму про партнерство між Кабміном та вітчизняними виробниками нафтопродуктів, підписаного 30 березня 2011 року профільнимміністром Юрієм Бойком: «Уряд створить сприятливі умови проведення реконструкції (модернізації) виробництва з метою збільшення глибини переробки нафти та виробництва нафтопродуктів підвищеної якості шляхом супроводження та забезпечення реалізації у встановленому порядку, у разі прийняття [відповідного] проекту Закону…».
NB! У лютому – березні роздрібні ціни на високооктановий бензин наблизились, а в деяких мережах АЗС і перевищили рекордну позначку 9 грн/л. Коментуючи ситуацію, прем’єр оминув увагою той факт, що подорожчання багато в чому зумовлене підвищенням акцизів на імпорт нафтопродуктів (зокрема, на 37,9% – до €182 за тонну – на бензин, на 40% – до €42–90 за тонну – на дизпальне)... Натомість у зону уваги АМКУ потрапили компанії «Альянс Холдинг» (мережа заправок Shell), ТОВ «Континент Нафто Трейд» (WOG), «ОККО-Нафтопродукт», «ЛУКОЙЛ-Україна» і «Кершер» (ТНК-ВР). АМКУ не зацікавили ані ANP, ані «Авіас», ані «Сентоза», контрольовані групою Ігоря Коломойського. Але сам Микола Янович навряд чи є лобістом інтересів групи (яка, до речі, контролює половину вітчизняних нафтопереробних підприємств), принаймні на одному з останніх урядових засідань він відстояв ідею зниження акцизів на імпорт нафтопродуктів, попри тиск з боку колег. Водночас у ЗМІ з’явилася інформація, що власники НПЗ просять владу обмежити імпорт в обмін на реконструкцію українських нафтопереробних заводів, тобто треба прибрати конкурентів, які їм заважають робити бізнес. Черговий меморандум про партнерство, який Юрій Бойко від імені уряду підписав з деякими нафтопереробниками, дає підстави припустити, що держава орієнтована на захист інтересів «правильних» компаній… У зв’язку з цим постає просте запитання: чи не доцільно взагалі повернути у держвласність ті НПЗ, розвиток та переоснащення яких можливі лише за умови адміністративного знищення конкурентів та інших форм державної підтримки?
3. Капітальний злив
Стаття 33 держбюджету на 2011 рік передбачає, «щоза рішенням Кабінету Міністрів України у встановленому ним порядку можуть придбаватися акції банків, надаватися фінансова допомога …, проводитися заходи з приватизації банків, у капіталізації яких взяла участь держава (в тому числі пов’язані з оплатою послуг радників), за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики чи надходження коштів, отриманих від державних запозичень, здійснених понад встановлені обсяги».
NB! Допомога проблемним банкам – чорна діра в державному бюджеті. Тиждень не раз звертав увагу, що спочатку влада не контролює виведення коштів з фінустанов, зокрема шляхом надання проблемних кредитів структурам, пов’язаним із власниками або топ-менеджерами банків. А потім починає їх рятувати – організовувати повернення депозитів вкладникам бюджетним коштом, по суті, за рахунок інших платників податків. При цьому проблемні кредити зазвичай не повертаються. Від початку кризи держава стала власником трьох фінустанов (Укргазбанк, Родовід Банк і банк «Київ»), на підтримку яких було спрямовано майже 20 млрд грн. 6 квітня уряд вирішив надати Укргазбанку ще 4,3 млрд грн. Цей процес у 2011-му поставлено, так би мовити, на промислову основу.
4.На зв’язку
З виступу голови Фонду держмайна Олександра Рябченка у Верховній Раді після продажу Укртелекому: «Проведена … оргробота з підготовки до приватизації дала змогу закласти міцний фундамент для виконання планових завдань у 2011-му і наступних роках. … За нашими підрахунками, завдання 2011-го в розмірі 10 млрд грн буде виконано ще в першому півріччі…».
NB! 11 березня 2011-го ФДМУ продав 92,79% акцій ВАТ «Укртелеком» (яке кілька років готували до приватизації) майже за стартовою ціною 10,575 млрд грн. Власником стала маловідома австрійська інвестиційна компанія EPIC. По суті, покупець Укртелекому був відомий ще до початку конкурсу, адже його умови сформулювали таким чином, що низку потужних телекомунікаційних компаній не допустили до приватизації. Утім, не факт, що EPIC є остаточним покупцем, – інвестиційна компанія може перепродати телеком тому, кому він справді потрібен: хто вже має телекомунікаційний бізнес в Україні. Екс-голова ФДМУ Олександр Бондар звернув увагу, що продаж об’єкта коштував громадянам України – його формальним власникам – чималих коштів: поки підприємство готували до продажу, влада надавала ВАТ пільги з перерахування дивідендів до держбюджету.
У 2011-му очікується підвищення тарифів на стаціонарний зв’язок, а Фонд планує продати низку інших об’єктів інфраструктури, зокрема Київенерго, Дніпроенерго та Центренерго. Кажуть, що покупець також уже відомий. У нинішніх економіко-політичних умовах ці пакети дуже потрібні найбільшому власникові українських енергетичних активів. На сьогодні таким є енергохолдинг ДТЕК (Донецька паливно-енергетична компанія), що пов’язаний з інвестиційно-фінансовою компанією СКМ, контрольованою Рінатом Ахметовим.
5. New Васюки
З виступу Владислава Каськіва, голови Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами (під час квітневого президентського візиту до Львова): «Місто та регіон виграють від Національного проекту «Олімпійська надія» незалежно від того, чи буде в нас проведено Олімпійські ігри. Головна мета навіть… не провести Олімпіаду, а повернути в Україну людей – трудових мігрантів та влити в економіку Галичини до $5 млрд, що і має бути зроблено в процесі підготовки 24-х Олімпійських ігор».
NB! Очолюване Владиславом Каськівим Держагентство – структура порівняно молода, але перспективна з огляду на можливість освоєння колосальних бюджетних ресурсів. Власне кажучи, з’явилася вона ще 2010 року (в результаті ухвалення урядової постанови № 570) і відразу привернула увагу експертів, адже норми торішнього держбюджету дозволяли Кабміну в ручному режимі (без погодження з парламентом) коригувати розмір державного боргу і фінансувати проекти розвитку за рахунок коштів, позичених у міжнародних фінансових інституцій понад план. У 2011-му цих диких норм до держбюджету не включили, однак ідея реалізації глобальних проектів живе. «Олімпійська надія» – лише один із варіантів влити в економіку мільярди доларів і розподілити їх між «правильними» компаніями. Згідно з президентським указом № 895/2010 готуються й інші проекти: «Нова інфраструктура», «Нова енергія», «Нова якість життя».
tyzhden.ua