Кушнір був агентом людини Володимира Щербаня, яка фінансувалася Валентиною Арбузовою?

Процес по справі вбивства Щербаня нині лише розпочався. Але навіть його початок насторожує – таке враження, що справа повністю сфальсифікована. Автор має на увазі не лише причетність Юлії Тимошенко, а цілком і повністю!!!

Є сумніви чи був засуджений хоч один справжній вбивця Брагіна, Момота, Щербаня, Гетьмана? Чи був у слідства хоч один справжній свідок?

І чим далі тим більше сумнівів з цього приводу. Адже чого лише вартує “професійний” свідок Мар’їнков, який свідчив майже в усіх процесах. Він розповідав, що був дуже близький з членами “кривавої банди” (Рябін та Кушнір навіть ночували в його готельному номері), а потім виявилося, що він має особливо близькі стосунки і з трьома генералами СБУ. Зокрема, він бізнес-партнер Юрія Вандіна, який свого часу розслідував вбивство Щербаня. Погодьтесь, це нонсенс, коли свідок обвинувачення близький з автором обвинувачення!

Автор пропонує так само шокуючу інформацію для роздумів відносно іншого свідка у справі, який буде виступати в суді незабаром. Автор має на увазі Володимира Щербаня.

Ось лист, який в 2007 році був направлений Уповноваженій з прав людини Ніні Карпачовій колишнім майором міліції В’ячеславом Синенко, який був засуджений за участь у вбивстві Брагіна. http://www.ostro.org/general/politics/articles/1210/

Синенко стверджує, що обвинувачення проти нього було сфальсифіковане, і, до речі, відомий нам Мар’їнков був основним свідком, що свідчив проти Синенка.

Однак автор хоче звернути увагу на інший фрагмент цього листа. Синенко пише, що з тих кого слідство називало бандою Кушніра йому лише “відомий Кушнір, як брат керівника слідства підполковника Кушніра Якова і як агент керівника УВС м. Донецька генерала Варакі В.М. на псевдо “Рогов”.

Як виявилося, це правда, що брат Кушніра працював в міліції. Автору це підтвердили його колишні сусіди в будинку на вулиці 50-тої Гвардійської дивізії в Донецьку. Щоправда, він пішов на пенсію задовго до вбивства Щербаня. В 1992 заснув адвокатську фірму “Інюр”, а через кілька років виїхав в Ізраїль. Він і нині проживає там.

Отже стосовно брата Кушніра Синенко сказав правду. А чи правдиві його слова, що Кушнір був агентом генерала Варакі? Якщо це так, ми отримаємо дуже цікаву картинку. Справа в тому, що генерала Варака в середині 90-тих в Донецьку знали, як людину надзвичайно близьку до губернатора Володимира Щербаня.

А ще, як людину, що мала не найкращу репутацію. Сайт ОРД якось писав, що генерал Варака “годувався з рук” відомого кримінального авторитета Гіві Немсадзе, а в 1989 році особисто бив Вячеслава Чорновола, що приїхав в Донецьк у справах Гельсінської спілки.

Однак не зважаючи на кримінальний хвіст, що тягнувся за генералом, Володимиру Щербаню він був настільки близьким і дорогим, що коли він був призначений губернатором Сумщини, то запросив Вараку в свою команду. Однак заступником губернатора Сумщини Варака працював не довго. Вже через місяць він загинув в автокатастрофі…

Отже, якщо Синенко в 2007-му році писав Карпачовій правду, що Кушнір агент Вараки, то виходить, що Володимир Щербань теж міг бути замовником вбивства Євгена Щербаня?

Хоча особисто автор не вважає такий логічний висновок вірним. Проте, що важливо – помилка в логічному ланцюжку могла статися не лише, якщо брехав майор Синенко, а також, якщо слідство повністю сфальсифікувало справу відносно банди Кушніра.

І справді, чому до судового процесу у справах вбивства Брагіна та Щербаня про “криваву банду” Кушніра на Донбасі ніхто не чув. У місцевих жителів на слуху були інші “герої”, такі, як Гіві, Алік Грек, Юрій Малой, Ринат, Міша Косой. Отже є серйозні підозри, що слідство свідомо знайшло не тих вбивць у справах Брагіна, Щербаня, Момота.

На завершення, ще кілька фактів для роздумів на тему, хто кому, що оплачував.

В 1994 році в Донецьку була відкрита філія “Приватбанку”. За свідченнями джерела автора, банк в перші роки своєї роботи активно відмивав гроші Щербаня. Проте, що нам особливо цікаво, також він “фінансував” роботу донецької міліції, зокрема генерала Варакі. В 1995 році зокрема, банк заснував “Благодійний Фонд сприяння міліції”, який впродовж кількох років очолював особисто генерал Варака. А керівником донецької філії “Приватбанку” в ті роки, була Валентина Арбузова, мама нинішнього віце-прем’єра Сергія Арбузова, першого серед “сімейних” кадрів старшого сина Януковича.

Отже при бажанні, якщо дуже тягнути за вуха і брати покази в таких свідків, як Синенко, а не Мар’їнков справу вбивства Щербаня можливо притягнути і до звинувачення “сімейних”.
Уполномоченному по правам человека

при Верховной Раде Украины

Карпачевой Нине Ивановне

Синенко Вячеслава Васильевича,

1949 года рождения, .

урож. г Донецкой обл., украинца, .

обр высшее, б/п, не судимого ранее,

пенсионера МВД, майора милиции в отставке

осужденного по сфабрикованному делу

Генпрокуратурой Украины

Апелляционным судом Донецкой области

к пожизненному лишению свободы,

нахожусь в СИ-5 г. Донецка

в ожидании рассмотрения

моей кассационной жалобы

в Верховном Суде Украины

от 14.02.07 г. NС – 208 и С – 279

от 28.02.07 г. уг. дело N1-8/07

Заявление

19.06.07 в Ваш адрес, мною было направлено заявление NС – 923, но ответа я не получил, и решил побеспокоить Вам повторно, так как от Вашего участия в его рассмотрении зависит моя жизнь, и жизнь и честь моей семьи.

Дело в отношении меня, сфабриковано спустя 10 лет. Мне инкриминируется соучастие из корыстных побуждений, в проведении взрыва на стадионе “Шахтер” 15 ноября 1995 года (на самом деле взрыв на стадионе произошел 15 октября 1995 г. – “Остров”), к которому я не имею никакого отношения. Забегая наперед, хочу отметить, что все что произошло на стадионе “Шахтер” до мельчайших подробностей, уверен, известно Ренату Леонидовичу. Известны организаторы преступления, лица заминировавшие стадион, лица осуществившие подрыв, лица находившиеся на стадионе в момент взрыва, осуществлявшие наблюдение за стадионом и осуществлявшие прикрытие подрывников Акулова и Пилипенко. Позволю себе перечислять их согласно уголовного дела: Михайлов, Волков, Полежай, Лобков, Брюхин, Титов, Зангелиди, Баликоев, Елканидзе, Пушняков, Денисов, Болотских и ряд не установленных лиц, кроме взрывников – Акулова и Пилипенко, всего около 18-20 человек.

Во время судебных слушаний Денисов и Болотских пояснили, что со мною не знакомы и в день взрыва не видели и ничего не слышали ни от членов банды, ни от организаторов о том, что Синенко Вячеслав находился на стадионе во время взрыва и осуществлял с другими членами банды охрану взрывников. Следствие ГП пришло к выводу, что я не член банды и не знал о ее существовании (обвинительное заключение дело N49-1733 лист дела 120). Какие же мотивы, в сфальсифицированном против меня деле, версии выдвигаются следствием? Синенко рассчитывал на получение в виде благодарности от организаторов преступления (N49-1733 лист дела 120)

Из организаторов взрыва – Алиева, Мильченко, Рябина, Алиева Альберта, Лурика, Кушнира мне известен Кушнир, брат начальника следствия подполковника Кушнира Якова и как агент начальника УВД г.Донецка генерала Вараки В.Н. по псевдониму “Рогов”.

С потерпевшим Брагиным у меня были добрые приятельские отношения, никогда ничем не омраченные, Алик умел дружить. С Двойных (начальник охраны Брагина, полковник СБУ в отставке, погиб во время взрыва – “Остров”) был знаком по работе и после его ухода в охрану Брагина, неоднократно с ним встречался. Отношения наши были теплыми и дружескими, много было общих знакомых среди работников СБУ, в частности генерала СБУ Иванова Валерия.

Кроме этого, меня должны были видеть 30-40 работников милиции Калининского РО и 50-60 работников Ворошиловкого РО в которых я трудился и где меня все знают. Но нужные следствию показания дает через 10 лет, подставной свидетель капитан Годына. Который используется одним и тем же следователем Пудаком против других работников милиции, Писарева Олега, зам. нач. РОВД м-ра милиции, ст.опера Изотова м-ра милиции, которые не подтверждаются в суде.

Меня хорошо знают и я долгие годы поддерживал дружеские отношения с нынешними депутатами от партии Регионов в Верховной Раде Украины:

Белашом Борисом Федоровичем донецким поэтом.

Вечерко Владимиром Николаевичем профессором зав. кафедрой медицины Донецкого мединститута.

Малышевым Владимиром Степановичем генерал-лейтенантом милиции, ныне начальник службы безопасности КСМ (СКМ – “Остров”), с которым проработал долгие годы в Калининском РО.

Ляшко Михаилом Михайловичем, бизнесменом.

Рубаном Юрием Георгиевичем, президентом промоутерской компании “Юниор бокс”.

Подкопаевой Лилией.

Эти люди отлично меня знают и дадут Вам полную характеристику меня как личности и мог ли я, не являясь членом банды, имея 20 лет за плечами работы в ОУР, в 46 лет, ради благодарности, оказывать услуги бандитам, более 20 человекам, в осуществлении преступления?

Я через Рубана Ю. Г. после неудавшегося покушения на меня 5.05.98 года, спрашивал у Рената Леонидовича имеет ли он ко мне претензии. Ответ был однозначный: “Не имеет”. Если бы я имел отношение, то уже давно бы пропал без вести.

Ренат Леонидович знает обо мне все, но амбиции Васильева Геннадия Андреевича перевесили здравый смысл. Геннадий Андреевич держит на меня большую злость за газетную публикацию в “Комсомольской правде” об отпущенном по его указанию Рухманове (ранее, Синенко в суде называл Рухманова “боевиком Рината Ахметова” – “Остров”). Он пообещал мне, что я закончу свои дни в тюрьме. Его угрозы сбываются. Ложная информация поступила и к Ренату Леонидовичу. Поэтому он дал отмашку суду на пожизненное лишение свободы. Мои попытки объясниться с Ренатом Леонидовичем не увенчались успехом. Я остался не выслушанным.

Прошу Вас ради Правды Божией на Земле ради всего святого посетить меня в тюрьме, если можно с кем ни будь из указанных мною депутатов. Я хочу передать Ренату Леонидовичу письмо, в котором докажу ему свою непричастность к взрыву на стадионе. Если же Ренат Леонидович не захочет отменить свое решение в Верховном Суде, мне никто не поможет и невинный будет утвержден на пожизненное лишение свободы.

Я хочу умереть в лагере, среди людей, я смогу увидеть своих внуков и подержать их на руках, которые родились когда я уже находился в тюрьме. Для этого я должен получить любой срок. Я сильно болен и скоро помру в тюрьме. Суды ничего не решают. Все будет по воле Рената Леонидовича, особенно шансы мои упали до нуля, после моих выступлений в суде. Я знаю, это не прощается, но хочется верить в доброту Рената Леонидовича и его решение.

Нина Ивановна прошу Вас, посетите меня! Не отписывайте мне формальный ответ, что мое заявление переслано в Г Прокуратуру или Верховный Суд. Прошу Вас, ради Христа, помогите мне. Я невиновен в том, что мне приписывают. С уважением и христианской надеждой, осужденный на смерть Вячеслав Синенко.

По материалам: ord-ua.com