Корпоратив по-міліцейськи

Я ось що думаю – може організувати в Києві збір коштів для прокурора Дніпропетровської області Наталії Марчук? Ну, якщо не хоче вона виконувати свої службові обов’язки безплатно – тоді, мабуть, треба на Майдані скриньку для пожертв встановити й зібрати пані прокурорші дещицю грошей, щоби вона, нарешті, поцікавилась, що коїться в Кривому Розі. Бо не печуть наші публікації Наталії Василівні.

Вважає пані Марчук, що трапилась абсолютно буденна, як на неї, подія – в ніч з 26 на 27 грудня 2010 року працівники криворізької міліції незаконно затримали, пограбували й побили 19-річного хлопця Максима Слободяна, юніора-парашутиста (юніорів з цього виду спорту всього двоє в Україні, Максим – один з них), вихованця Єнакіївського державного авіаційно-технічного спортивного клубу.

Вже за дві години після незаконного затримання Максима про це повідомив сайт «ОРД». Тож на ранок, щоби Максим не зміг по гарячих слідах звернутися в прокуратуру й розповісти про пограбування, перелякані співробітники Довгинцівського райвідділу Криворізького райуправління побігли домовлятись з головою районного суду мадам Прудник.

27 грудня ця суддя, про правосвідомість та апетити якої в Кривому Розі вже складають легенди, за змовою з дільничним Горбуновим розглянула впродовж 4 хвилин щойно складений фальшивий адмінпротокол. При цьому Максим вимагав допустити до нього адвоката, вимагав повідомити батькові, що перебуває в суді, пояснив, що грабіжники відібрали в нього коштовний мобільний телефон. Але Прудник навіть слухати не стала й винесла усну постанову про арешт пограбованого на десять діб за начебто вчинене ним «дрібне хуліганство».

Суддя Прудник також не стала витрачати час на вихід у нарадчу кімнату та написання постанови про арешт. Максим був вміщений в Ізолятор тимчасового тримання Криворізького міськуправління міліції без жодного на це документа, а лише на підставі обіцянки міліціонерів, що постанову вони привезуть пізніше. Як з’ясувалося в наступному, постанова про арешт Максима Слободяна була виготовлена через шість годин після арешту, у судовому засіданні вона не проголошувалась, причому написав постанову замість судді її помічник. Більш того – у постанові було записано, що начебто Максим повністю визнав свою вину, а вчинення ним хуліганських дій було підтверджено якимись свідками.

І все це було зроблено заради того, щоби приховати той факт, що міліціонер Горбунов відібрав у хлопця мобільний телефон і продав його за 1200грн., а гроші, виручені від продажу, здав на проведення новорічного корпоративу в Головному Управлінні МВС України в Дніпропетровській області.

Грабіжники в погонах

Оповідаючи цю історію в попередніх публікаціях, ми ще не знали всіх подробиць – Максим був ізольований, а його батькові навіть постанову про арешт сина не видавали. Але завдяки правозахисникам – перш за все мешканцю Кривого Рогу, народному депутатові України 1-го скликання Миколі Івановичу Коробку, зараз у Максима є адвокат, який відвідав його в ІТТ, а також домігся в суді видачі копії постанови про арешт. Усіляку підтримку отримує й батько Максима, який розривається між нинішньою сім’єю, роботою на «Криворіжсталі», доглядом 5-річної доньки та її хворої матері, передаванням їжі Максиму в Ізолятор та походами в прокуратуру.

Зокрема, лише 30 грудня вдалося довідатись, що коли в райвідділі Максим намагався передати батькові цінні речі, він встиг віддати тільки ключі. Міліціонери виштовхнули Юрія Миколайовича з райвідділу, і тому телефон, а також диктофон (подарований хлопцеві на 18-річчя mp3-плеєр з функцією диктофону), на який Максим записував те, що коїться в міліції, залишились разом з затриманим. Диктофон Максим заховав у шкарпетку й грабіжникам він не достався, але телефон, подарований хлопцеві за спортивні успіхи, міліціонери забрали та продали.

Готуючи попередні публікації ми вже знали, що суддя Прудник не проголошувала в судовому засіданні постанову про арешт, оскільки цей документ складався значно пізніше й зовсім не суддею. Але, на правду сказати, нам і на думку спасти не могло, що хлопця з суду могли повези в ІТТ без постанови і ми висловили припущення, що Максима до вечора протримали в «мавпятнику» райвідділу. Але дійсність виявилась приголомшливою – в Ізолятор тимчасового тримання Криворізького міськуправління міліції людей вміщують без жодних на це підстав. Достатньо усного прохання дільничного міліціонера Горбунова.

Цікаво, пані Марчук розуміє, що це означає? Якщо ні – підказуємо: завідомо незаконний арешт, у зв’язку з чим треба порушувати кримінальну справу відносно начальника ІТТ.

Наразі з’ясувалась і причина нахабної поведінки прокурора Власенка та співробітників міліції, які переконані у власній безкарності, а також – причина того, чому арештовувала Максима не рядовий суддя, а особисто голова районного суду. Міліціонери кажуть відкритим текстом, що виконували наказ начальства грабувати людей – напередодні Нового Року на корпоратив в Головному Управлінні МВС України в Дніпропетровський області кожний міліціонер мав здати певну суму грошей. Оскільки зарплатня співробітників міліції мізерна, то в таких випадках кожний крутиться як може. Зокрема ППС-ники та дільничні міліціонери – ті просто грабують людей на вулицях. Тому працівники Довгинцівського райвідділу переконані, що ніякого покарання вони не понесуть – бо не для себе ж старалися, а для начальства копійку заробляли. І районний прокурор Власенко повністю з ними згодний, як і голова районного суду Прудник.

Але перед тим, як розповісти подробиці та назвати прізвища мерзотників у погонах, подаємо текст заяви про порушення кримінальної справи проти грабіжників, яку батько арештованого хлопця подав 31 грудня 2010 року в прокуратуру Довгинцівського району.

Прокуророві Довгинцівського району м.Кривий Ріг

ВЛАСЕНКУ Б.С.

вул. Л.Бородича,3, м. Кривий Ріг, 50086

СЛОБОДЯНА Юрія Миколайовича

ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ЗЛОЧИН

у порядку ст. 95 КПК України

Прошу порушити кримінальну справу у зв’язку з пограбуванням 27 грудня 2010 року мого сина Слободяна Максима Юрійовича (1991 року народження, студента Криворізького металургійного технікуму), а також у зв’язку з його незаконним затриманням і арештом, що були вчинені з метою приховування пограбування співробітниками Довгинцівського райвідділу Криворізького міськуправління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, начальником ІТТ Криворізького міськуправління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, суддею Прудник Н.Г. Довгинцівського районного суду м.Кривий Ріг.

Зазначені злочини були вчинені за наступних обставин:

26 грудня 2010 року біля 23год. мій син разом з товаришами їхав у маршрутному таксі. Водієві не сподобалась голосна розмова пасажирів, він зробив зауваження в брутальній формі, через що виникла суперечка між пасажирами й водієм. Максим зажадав від водія припинити нецензурну лайку. У відповідь водій зупинив автобус, відкрив двері й став вимагати, щоби мій син покинув салон.

На місці зупинки маршрутного таксі випадково знаходився дільничний інспектор Горбунов. Як з’ясувалось у наступному, увагу Горбунова привернув належний моєму синові мобільний телефон «Соні Еріксон», яким Горбунов вирішив заволодіти. З цією метою Горбунов на місці зупинки маршрутного таксі о 23год. 15 хв. 26 грудня 2010 року затримав Максима і в спеціальному заґратованому автомобілі, призначеному для перевезення затриманих, доставив його в Довгинцівський райвідділ.

У райвідділі продовж тривалого часу Максим намагався з’ясувати, у зв’язку з чим його затримали. Але співробітники міліції відмовлялись пояснювати причину затримання, відмовлялись представлятись, у нецензурній формі погрожували, з приміщення райвідділу Максима не випускали, протокол затримання не складали.

Приблизно о 24-00 Максим зателефонував до Києва Бойку Володимиру Марковичу (тел. 050 327 хх хх), помічнику-консультанту народного депутата України, з яким знайомий особисто, оскільки на запрошення народних депутатів часто відвідує Верховну Раду України. Бойко В.М. неодноразово телефонував у Довгинцівський райвідділ, намагався з’ясувати в чергового Бугріма причину затримання Максима, але той кидав слухавку.

Біля 1 години ночі 27 грудня 2010 року я приїхав до Довгинцівського райвідділу. Причину затримання мого сина мені ніхто не пояснив, протокол затримання був відсутній. На моїх очах Горбунов ображав мого сина лайкою, тягав Максима за волосся та кілька разів вдарив, вимагаючи, щоби той підписав якийсь папірець. Я хотів забрати в Максима цінні речі – гаманець і мобільний телефон. Але Горбунов не дозволив це зробити й виштовхав мене з райвідділу, сказавши, що Максима вирішили затримати до ранку. Після цього мого сина помістили до кімнати затриманих, де протизаконно утримували.

Приблизно о 8-й ранку мені зателефонував Бойко В.М. і повідомив, що він чув, як міліціонери погрожували Максиму в нецензурній формі та тягали його за волосся, оскільки з 23:50 26 грудня до 1:15 27 грудня неодноразово телефонував моєму синові й чув у слухавку, що відбувається в райвідділі. Також Бойко В.М. порадив мені негайно їхати в Довгинцівський райвідділ, оскільки, з його слів, міліціонери спробують фальсифікувати адміністративні матеріали відносно Максима й будуть намагатися вступити в змову з суддею, щоби арештувати сина на 10 діб начебто за вчинення дрібного хуліганства.

Я знову прибув до Довгинцівського райвідділу та пояснив черговому, що у випадку, якщо мого сина будуть виводити до суду, я маю намір прибути разом з ним у судове засідання та оголосити клопотання про допущення захисника та допит свідків. Працівник міліції повідомив мені, що, дійсно, мій син був вночі затриманий і якраз у цей момент, через майже 10 годин, складається протокол затримання для того, щоби надати його до суду. Як тільки протокол затримання буде готовий, ми всі разом підемо до суду, а доки мені треба почекати.

Приблизно за півгодини до мене підійшов черговий і сказав, що Максима, аби я не зміг його побачити, вивели через «чорний хід», і він зараз у суді.

Я негайно відправився до Довгинцівського районного суду, біля будинку суду зустрів співробітників міліції, які вели назустріч мені Максима, вони сказали, що мій син вже арештований. Тоді я звернувся до канцелярії суду, щоби отримати копію постанови про арешт для подальшого оскарження в апеляційному порядку. Співробітник канцелярії сказав, що, дійсно, таке рішення суддя винесла, але постанови не має. Зі слів цього співробітника, суддя доручила написати постанову помічникові й через брак часу вона буде виготовлена не раніше 13:00. Оскільки я мав заступати до роботи, прийти в суд цього дня ще раз я не міг.

Наступного дня, 28 грудня 2010 року, я знову прибув до Довгинцівського райсуду та звернувся до працівників канцелярії з проханням видати копію постанови про арешт Максима. У цьому мені знову було відмовлено.

Зі слів адвоката, який бачився з моїм сином в Ізоляторі тимчасового тримання, мені стало відомо, що після того, як мене вночі вигнали з райвідділу, Горбунов, застосовуючи фізичну силу, відібрав в мого сина недавно подарований йому мобільний телефон «Соні Еріксон». З метою приховати злочин та встигнути продати телефон до того, як Максим зробить про це заяву в прокуратуру, Горбунов домовився з суддею Прудник Н.Г. про адміністративний арешт мого сина.

Судове засідання тривало кілька хвилин. Максим розповів судді про те, що він був пограбований міліціонером Горбуновим, а також заявив клопотання про допуск до участі в справі захисника та допит свідків. Суддя відхилила всі клопотання, скористатися правовою допомогою моєму сину не дозволила, що ж стосується телефону, то присутній під час розгляду адмінматеріалів Горбунов заявив, що він телефон не брав. Це пояснення суддю цілком вдовольнило. Постанова про арешт була вручена Максиму вже в ІТТ, ввечері 27 грудня. Вміщений в Ізолятор тимчасового тримання він був без постанови суду – а лише на усне прохання Горбунова, який пообіцяв привезти постанову пізніше.

Таким чином, постанова про арешт мого сина була складена не суддею, а іншою особою. Суддя Прудник Н.Г. цю постанову в судовому засіданні не проголошувала, підписала її за межами нарадчої кімнати.

Окрім того, зі слів адвоката, який оглянув адміністративні матеріали, мені відомо, що вони поспіль сфальсифіковані. Ані водій, ані пасажири маршрутного таксі не тільки не опитувались, їх особи взагалі не встановлювались; скарга про те, що начебто мій син скоїв хуліганський вчинок, ні від кого не надходила. Протокол затримання з поясненнями лжесвідків був виготовлений Горбуновим 27 грудня приблизно о 9-00. У якості «свідків» Горбуновим були запрошені особи, яких у маршрутному таксі не було.

30 грудня до адвоката, який представляє інтереси Максима, звернувся співробітник міліції і пояснив, що телефон Максима вже проданий, тому з метою «зам’яти скандал» міліціонери готові повернути гроші, виручені від продажу – 1200 грн. Від отримання грошей я відмовився, оскільки цей телефон Максиму був подарований.

Таким чином, відносно мого сина співробітниками Довгинцівського райвідділу Криворізького міськуправління ГУ МВС України в Дніпропетровській області була скоєна низка злочинів, передбачених: ч.2 ст. 186 (грабіж, поєднаний з погрозою застосування насильства), ч.2 ст. 365 (перевищення влади, що супроводжувалось насильством і ображає особисту гідність потерпілого), ч.2 366 (службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки), ч.1 ст.371 (завідомо незаконне затримання), ч.1 ст. 374 (порушення права на захист) КК України.

Відносно мого сина суддею Довгинцівського районного суду Прудник Н.Г. були скоєні наступні злочини, передбачені: ч.2 ст. 371 (завідомо незаконний арешт), ч.1 ст. 374 (порушення права на захист), ч.1 ст. 371 (винесення завідомо неправосудної постанови) КК України.

Відносно мого сина начальником ІТТ Криворізського міськуправління ГУ МВС України в Дніпропетровській області був скоєний злочин, передбачений ч.2 ст. 371 (завідомо незаконний арешт) КК України.

Виходячи з наведеного та на підставі ст. 95 КПК України, -

п р о ш у :

1. Порушити кримінальну справу та притягнути до відповідальності співробітників Довгинцівського райвідділу Криворізького міськуправління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, начальника ІТТ Криворізського міськуправління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, суддю Довгинцівського районного суду Прудник Н.Г. з підстав, зазначених вище.

2. У випадку відмови в порушенні кримінальної справи видати мені копію відмовної постанови для подальшого оскарження

Про відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин, встановлену ст. 383 КК України, попереджений.

СЛОБОДЯН Ю.М.

31 грудня 2010 року

А тепер порівняємо те, що написано в цій заяві, з тим повідомленням, яке розіслала по засобах масової інформації прес-служба Головного управління міліції в Дніпропетровської області:

«27.12.2010 на Інтернет сайті «ОРД» був розміщений матеріал Володимира Бойка «У Кривому Розі міліціонери затримали і побили вихованця Енакіївського авіаспортклубу» в якому йдеться про нібито незаконне затримання співробітниками Довгинцівського райвідділу міліції Криворізького МУ 19-річного Максима Слободяна.

Повідомляємо, що 26.12.2010 о 22.30 водій маршрутного таксі № 307, 1963 р. н. був вимушений з’їхати з маршруту та під’їхати до приміщення Довгинцівського РВ, яке знаходилося поблизу, та зробити заяву про те, що в автомобілі громадянин знаходиться в стані алкогольного сп’яніння та намагається здійснити хуліганські дії відносно нього та інших пасажирів. Затриманий, який знаходився у вищевказаному маршрутному таксі, виявився громадянином Слобоян Максим Юрійович 1991 р. н., студентом ІІ курсу Криворізького металургійного технікуму.

Він був оглянутий у лікарні на предмет наявності алкоголю в крові та відсутності тілесних ушкоджень. Аналіз показав наявність алкоголю в крові, а огляд – відсутність тілесних ушкоджень. Близько 03.00 27.12.2010 Слободян М. Ю. був відпущений додому. О 9.00 27.12.2010 він прибув до Довгинцівського РВ де у супроводі дільничного інспектора міліції був доставлений до приміщення Довгинцівського районного суду з метою притягнення його до відповідальності відповідно до ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення («Дрібне хуліганство»).

За даним фактом ГУМВС України в Дніпропетровській області проводить службову перевірку»

Це повідомлення було розіслано зрання 27 грудня на вимогу переляканого начальника Управління кадрового забезпечення ГУМВС в Дніпропетровській області Фесенка Сергія Олександровича, який і відповідав за фінансову частину міліцейського корпоративу.

Звертаємо увагу: полковник міліції Фесенко прекрасно знав, що Максима пограбували й знав, що адмінматеріали сфальсифіковані – йому про це негайно доповіли самі ж Криворізькі міліціонери, які збирали гроші начальству на Новий Рік. Саме тому в інформаційному повідомленні Головного управління міліції в Дніпропетровській області записано, буцімто в райвідділ хлопця привіз водій якогось маршрутного таксі. Бо інакше неможливо було пояснити, де дільничний Горбунов взяв покази так званих «свідків», які буцімто перебували в маршрутці й бачили, як Максим начебто бешкетував.

Також Фесенко чудово усвідомлював, що тримати людину в райвідділі понад три години можна лише у виняткових випадках і лише за умови інформування про це прокурора. За те, що Максима понад 10 годин тримали в міліції перед тим, як повести до суду, треба притягувати до кримінальної відповідальності і чергового по райвідділу Бугріма, і його начальство. Ось і народилась у міліцейській голові фраза про те, що хлопця начебто відпустили додому, а о 9-й ранку він сам прийшов арештовуватися – без адвоката й без телефону.

Тож цікаво: якщо Максим прийшов сам, то як він зачинив двері в хаті? – В ІТТ в заарештованого Слободяна ніяких ключів виявлено не було. А ось диктофон, на якому записано все те, що відбувалось у міліції, і який був захований у шкарпетку, знайшли. Диктофон наразі перебуває в камері схову ІТТ в опечатаній торбинці.

Лікнеп для прокурорші

Втім, прокурора Дніпропетровської області наші публікації не цікавлять. Очевидно, з точи зору Наталії Василівни винесення завідомо неправосудних судових рішень, написаних за межами нарадчої кімнати й, до того ж, помічниками – це нормальна практика. У бутність, коли вона працювала в апараті Донецької обласної прокуратури, очолювала прокуратуру міста Горлівки, а потім обіймала посади заступника та першого заступника прокурора Донецької області вона й не таке бачила.

Напевно, Наталія Василівна пам’ятає справу Володимира Ополєва – підприємця з селища Мар’їнка Донецької області, в якого прокурор на прізвище Марченко вимагав гроші. Власне, через цю справу дев’ять років тому ми з пані Марчук і познайомились. Фабула справи була ще простішою, ніж у випадку з Максимом Слободяном: оскільки підприємець попався норовливий і не хотів платити прокуратурі за «дах», постало питання про порушення проти нього кримінальної справи. От тільки ніхто в правоохоронних органах не наважувався взяти на себе за це відповідальність. І тоді винахідливий прокурор Марченко проявив кмітливість – за його вказівкою податкові міліціонери виготовили заднім числом постанову про порушення кримінальної справи проти Ополєва, підробивши під нею підпис слідчого податкової міліції, який незадовго до того звільнився та виїхав на постійне проживання до Італії.

Після моєї публікації, на початку березня 2002 року, у Донецьк приїхала комісія з Генеральної прокуратури для перевірки викладених у статті фактів. І хоча в службові обов’язки пані Марчук не входив нагляд за досудовим слідством в органах податкової міліції, матку вивернули також і їй – за компанію. Наталіє Василівно, Ви пам’ятаєте, скільки Ви тоді випили валер’янки і скільки грошей було заплачено контролерам з Києва? Вас та історія нічому не навчила?

А чим та історія закінчилась, пам’ятаєте? – Якщо ні, то нагадую. Розлючені податкові міліціонери, яких нацьковували брати Кузьміни (нинішній заступник Генпрокурора Ренат Равелійович та його двоюрідний брат, нинішній заступник Голови Антимонопольного комітету України, Рафаєль Ізмаїлович), а також Юрій Володимирович Ударцов (зараз – прокурор Києва), вирішили мене самого відправити за ґрати. Тим більше, що на цьому наполягав народний депутат України Геннадій Андрійович Васильєв – Мар’їнка була його вотчиною, округом, де він балотувався до парламенту й де встановлював свої порядки, тож історія про підприємця Ополєва помітно попсувала йому репутацію.

Позаяк наручники на мене прямо в редакції газети вдягали податкові міліціонери (ще б пак – я ж писав не тільки про Мар’їнських пройдисвітів, але й про витівки синочка тодішнього Голови Держподаткової адміністрації Донецької області Олександра Папаїки), то й кримінальну справу проти мене довелося порушувати за, прости Господи, «несплату податків» — відповідно до підслідності податкових міліціонерів. Ну, потримали мене 10 діб у ІТТ (як Максима Слободяна), ну, внесли подання до суду про арешт (і навіть двічі), але ж випускати все одно довелося – розгніваний Леонід Кучма, спасибі йому, публічно виступив на мій захист прямо на колегії Генеральної прокуратури. Якщо призабули, Наталіє Василівно – ось запис його виступу, що транслювався по радіо 6 липня 2002 року. Можете скачати й послухати.

Звук

А коли я вийшов на волю, то що зробив перш за все? – Правильно. Оприлюднив почуту в камері історію про те, що тодішній Донецький губернатор Віктор Янукович колись був засуджений. Пам’ятаєте, Наталіє Василівно, як завдяки дурості Ваших колег весь світ довідались, у яких місцях провів свої молоді роки нинішній Президент України? Йому ж на той момент вже нову біографію написали, а матеріали кримінальних справ були знищені; помічники навіть фальшиву фотографію виготовили, на якій Янукович начебто в 1974 році був начебто увічнений для історії під час автомобільних перегонів у Монте-Карло. І тут таке…

Так це я до чого. Коли я сам перебував у тих місцях, де зараз Максим, і то зміг зробити так, що досі деяким гикається. А зараз я на волі, Наталіє Василівно. І можливостей в мене трохи побільше, ніж вісім років тому. Тож робіть висновки. А краще – вчиніть так, як тоді зробив прокурор Донецької області Віктор Павлович Пшонка. Він запросив мене до себе й приніс вибачення за безумство прокурорів і податкових міліціонерів. І нічого – корона не впала. Тому я й порадив Вам самій поїхати в Кривий Ріг, і, не доводячи справу до гріха, особисто внести протест на постанову судді Прудник і звільнити хлопчика.

Але не чує прокурор Дніпропетровської області ані наших щиросердних порад, ані депутатських звернень. І прокурор Власенко не чує. Принаймні, коли я 27 грудня офіційно, за дорученням народного депутата, зателефонував у Довгинцівську районну прокуратуру й попрохав перевірити обставини затримання та арешту Максима, отримав від помічника прокурора Коржа відповідь, що прокурор Власенко розпорядився ніякої перевірки з цього питання не проводити до тих пір, доки до нього особисто в письмовій формі не звернеться сам народний обранець.

Ну що тут сказати. Нехай Власенко в дзеркало на себе подивиться й замислиться – ну хто він такий, щоби йому народні депутати звернення направляли? Він думає, що якщо разом зі своїм попередником Халіним, якого недавно СБУ-шники «прийняли» в Павлограді під час отримання хабара, «доїв» місцевих підприємців, то йому народні депутати мають у ноги кланятись і просити виконувати свої службові обов’язки? Народний депутат якщо до кого й звертається, то до Генерального прокурора чи його заступників. І дуже рідко – до прокурорів областей чи прирівняних до них прокурорів. А тут якийсь райпрокурор Власенко заявляє, що доки з парламенту йому персональне звернення не надійде, він не стане перевіряти дотримання законності співробітниками міліції. Отакої.

Але заради того, щоби пришвидшити звільнення хлопця, народний депутат Еліна Шишкіна того ж дня, 27 грудня 2010 року, не вагаючись, підписала лист на ім’я прокурора Довгинцівського району з проханням негайно внести протест на явно незаконне рішення судді Прудник. Депутатське звернення було передане факсом і зареєстроване в райпрокуратурі за №991 від 28.12.2010 року, а також надіслано поштою рекомендованим листом. Тим не менш, до сього дня Максим Слободян продовжує перебувати за ґратами. Звернення народного депутата Власенко ще не розглядав. У нього – свята.

Через це в страхітливому стані опинились важкохвора матір і 5-річна сестра Максима. Оскільки батько Максима живе окремо (у нього нова сім’я), хлопець останні кілька років сам доглядає малолітню сестру Дашу та матір-інваліда, яка не здатна обслуговувати ані себе, ані доньку. У подальшому нам доведеться розповісти (з дозволу Максима, який дав згоду на це через адвоката), що коїться в родині. Принагідно зазначимо, що мама Макса перебуває в такому хворобливому душевному стані, коли становить небезпеку й для себе, і для оточення, у тому числі – п’ятирічної дитини. Втім, пані Марчук це цікавить мало.

І що прикметно – міліціонери розуміють, що вони вчинили злочин. Викручуються. Брешуть. Навіть гроші, виручені від продажу телефону, пропонують повернути. А прокурор Дніпропетровської області Наталія Марчук – не розуміє. Мабуть, треба її відправити вчитися в школу міліції – для підвищення кваліфікації. Або грошей дати, щоби вона, нарешті, пригадала, чим мають займатися органи прокуратури.

Вже стало традицією, що на Новий Рік, коли всі нормальні люди або ходять у лазню або сплять мармизами в салаті Олів’є, автор цих рядків когось з тюрми витягує. Звісно, найбільше запам’ятався Новий 2008-й Рік, напередодні якого за вказівкою тодішнього міністра внутрішніх справ України Луценка у Вінниці був кинутий за ґрати Михайло Ганган – 21-річний юнак з Росії, який прохав притулок в Україні через неприйняття путінського режиму. У той час, коли розглядалася заява Гангана про надання йому статусу біженця (він його згодом отримав), Луценко наказав відправити Михайла в ІТТ. Росіянина затримали – вдуматися тільки – в порядку ст. 106 КПК України «як особу, підозрювану в злочині, з метою екстрадиції до Росії».

Луценко від сайту «ОРД» тоді «відгріб» по повній програмі і, як не пручався, але хлопця таки випустив. Хоча, не зразу. Спочатку наша весела компанія – вінницький правозахисник Дмитро Гройсман, київський адвокат Тетяна Монтян і автор цих натхненних рядків – запропонувала Луценкові випустити пацана без зайвих ексцесів. Розписали ми всю абсурдність дій міліціонерів, опублікували заклик припинити беззаконня, але Луценко вперся – ну, зовсім, як нині прокурор Дніпропетровської області Наталія Марчук, яка також не хоче випустити на волю 19-річного хлопчика з Кривого Рогу Максима Слободяна.

І тоді пішли публікації. Десятки. Луценкові ми пригадали все – починаючи з того, як він у березні 2001 року здав слідчому Герасименку 19 активістів акції «Україна без Куми», 18 з яких потім були засуджені до різних строків ув’язнення за те, що намагались перешкодити Президентові Кучмі та Прем’єр-міністрові Ющенку покласти квіти до пам’ятника Тарасу.

Істориків міліцейських безумств ми відсилаємо до заключної частини нашої повісті «Термінатор? – Провокатор!», яка й спонукала в 2008 році Луценка випустити Мішу Гангана (http://ord-ua.com/2008/01/29/terminator–provokator-chastina-9/). Там є посилання на попередні частини, тож тим, хто сумнівається в дієвості друкованого слова, рекомендуємо детальніше ознайомитись з цією епопеєю трирічної давнини. А прокурора Дніпропетровської області Наталію Марчук, міністра внутрішніх справ України Анатолія Могильова, не кажучи вже про всіляку шпану на кшталт Довгинцівського райпрокурора Кривого Рогу Власенка чи начальника Управління кадрового забезпечення ГУ МВС в Дніпропетровській області Фесенка, ми запевняємо, що в обіймах нашої Музи вони опинились надовго…

Михайла Гангана міліціонери затримували, принаймні, з високою «геополітичною» метою – Луценко хотів подарувати російського опозиціонера своєму московському покровителю, ватажку «лужниківського» угруповання Бабакову, точніше – товаришу Бабакова, самарському губернатору Артюхову. А Макса Слободяна тримають у в’язниці лише з тим, щоби він не зміг розповісти, як у ніч з 26 на 27 грудня 2010 року його пограбував дільничний інспектор Горбунов та відібрав подарований за спортивні успіхи мобільний телефон.

Якби міліціонер з Кривого Рогу Горбунов – той, що незаконно затримав Максима, тягав його за волосся в Довгинцівському райвідділі, відібрав мобільний телефон, а потім домовився з суддею Прудник арештувати хлопця на 10 діб – поклав би гроші, виручені від продажу телефону, собі в кишеню, то він би й трьох днів після того в міліції не пропрацював би б. Прокурор Марчук його б особисто придушила на доказ покращення життя вже сьогодні. Але Горбунов старався не для себе, він лише виконував наказ начальства про передноворічний збір грошей на подарунки високим людям і проведення корпоративу в ГУ МВС України в Дніпропетровській області. А тому ніяке покарання йому не загрожує.

У цьому переконаний і сам Горбунов, і прокурор Довгинцівського району Власенко, і заступник начальника ГУ МВС в Дніпропетровській області Фесенко. І прокурор Дніпропетровської області Марчук також переконана – принаймні, 4 січня 2010 року в Кривий Ріг за розпорядженням Наталії Василівни прибули співробітники обласної прокуратури у зв’язку з нашими публікаціями. Вони прямо з роботи забрали й привезли в районну прокуратуру батька Максима, де кілька годин поспіль демонстрували йому роздруківки сайту «ОРД» та погрожували кримінальною відповідальністю за те, що він подав заяву про пограбування сина. Також посланці пані Марчук заявили, що вносити протест на постанову судді Прудник прокуратура не стане, як і не стане порушувати кримінальну справу за заявою батька.

І, дійсно, які претензії до міліціонера, що грабує громадян для поповнення міліцейської каси, може висувати районний прокурор, якщо йому самому піднаглядні «правоохоронці» роблять подарунки за рахунок награбованого – і на День працівника прокуратури, і на день народження, і просто так, у зв’язку з гарною погодою?

Якщо до районного прокурора якась комісія з обласної прокуратури приїжджає, хто високим гостям у ресторані «поляну накриває»? – Правильно, начальник районної міліції. За які кошти? – Правильно, за оті самі, що вдається відібрати в громадян шляхом шантажу або пограбування. Несуть у райвідділ з ранку до вечора – за відмовні матеріали й за порушення кримінальної справи, за те, щоби випустили людину з «мавпятника» й за те, щоби «закрили» конкурента. Ну і плюс – пограбування затриманих чи просто перехожих. Наш народ знає – якщо раптом потрапиш в міліцію з гаманцем, вийдеш без нього.

А голова райсуду? – Хіба він (чи вона) не знає, що не зі своєї зарплатні начальник райвідділу подарунки на День працівника суду купляє, а бере з «каси», куди в дзьобику кожний підлеглий має щось приносити? І так – по всій Україні.

Так звана «правоохоронна» система – це насос по викачуванню грошей з низів і передаванню їх «на гору». Дільничний інспектор, що пограбував перехожого й продав його мобільний телефон, щось залишає собі, решту віддає начальнику райвідділу. Той, зібравши «добровільні пожертви» від підлеглих, вчиняє точно так – частину грошей залишає, частину передає далі, начальникові міського або обласного управління МВС. «Насос» працює й перекачує наші гроші від сержанта ППС до міністра внутрішніх справ.

При цьому в кожного міліціонера є й свої, індивідуальні, приробітки. Хтось має невеличкий бізнес, оформлений на дружину, хтось трясе «піддашних» підприємців, хтось – передусім експерти-криміналісти – приторговує речовими доказами. Якщо міліціонер попадеться на індивідуальному зароблянні грошей – взяв триста доларів з хулігана за відмову в порушенні кримінальної справи й не поділився з начальством – то його за це можуть страшенно покарати. Наприклад, винести догану. Чи навіть – попрохати зі служби. Але ж якщо «правоохоронець» пограбував людину на вулиці, щоби здати свій внесок начальнику – на його захист встане вся система: і служба внутрішньої безпеки, і суди, і прокуратура.

Прокурор-клептоман

Постанову судді Прудник, відповідно до якої Максим Слободян 27 грудня опинився в Ізоляторі тимчасового тримання, ми опублікуємо окремо. Це – просто феноменальний документ з кількох речень, де навіть не зазначено ані за що Максим арештовується, ані чим доводиться його вина. Просто й зі смаком: «вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КпроАП України» — і все. Ні прізвищ свідків, ні змісту адмінпротокола, ні інформації про затримання юнака суддя (точніше – помічник судді) наводити не стала. Навіть анкетні дані «правопорушника» суддя не з’ясувала, а написала (точніше – написав помічник), що Макс – безробітний. Насправді Максим – студент Криворізького металургійного технікуму й мав при собі студентський квиток, який і показував міліціонерам.

А 28 грудня 2010 року в Довгинцівську райпрокуратуру надійшов факс з Верховної Ради України зі зверненням народного депутата України Еліни Шишкіної, в якому прямо було сказано, що Максим під час перебування в райвідділі здійснював диктофонний запис і доказів скоєного щодо нього беззаконня – більш, ніж досить. Через те Еліна Вікторівна попрохала прокурора Власенка внести протест на безумну постанову помічника судді Прудник.

На депутатське звернення треба давати якусь відписку (мовляв, підстав для прокурорського реагування не вбачається). І тому Власенко відправив до ІТТ свого помічника Дмитра Володимировича Коржа – перевірити, чи справді Максим здійснював диктофонний запис і чи може цей запис чимсь загрожувати міліціонерам.

Викликаний з камери до кімнати, де на нього чекав помічник прокурора, Максим все розповів, описав, як у нього відбирали в райвідділі телефон, як знущались, як тримали в «клітці». Розповів про пародію на судове засідання «Іменем України». А ще Максим повідомив помічнику прокурора, що міліцейські безчинства він записував не тільки на телефон, про що було сказано в депутатському звернення, але й на цифровий диктофон – подарований йому на 18-річчя mp3-плеєр. Телефон дільничний міліціонер Горбунов у нього забрав. А плеєр – ось він. І Максим витягнув з кишені маленький пристрій, який заховав у шкарпетку й проніс непоміченим, оскільки в ІТТ його ретельно не обшукували.

Переляканий Корж, переконавшись, що на диктофоні, дійсно, записано матюки та погрози міліціонерів, викликав співробітника ІТТ і наказав диктофон у Максима відібрати та долучити до особистих речей хлопця, що зберігаються в камері схову Ізолятора. А сам побіг радитися з прокурором Власенком.

Скільки грошей Власенко й Корж «скачали» за цю інформацію з начальника Довгинцівського райвідділу нам невідомо, але невдовзі батькові Максима стали істерично телефонувати працівники міліції та благати розшукати вдома у Максима й терміново передати їм USB-шнур від плеєра. Батько пояснив, що він живе окремо й, взагалі, має їхати на роботу (він працює позмінно на «Криворіжсталі»). Тоді міліціонери під орудою помічника прокурора Коржа відправились в ІТТ, відкрили опечатаний пакунок з особистими речами Максима, витягнули диктофон і стерли всі записи. Точніше – вони вирішили, що їм вдалося записи стерти.

Але найсмішніше не це. У пакунку з речами лежала сережка Максима – мода зараз така. Ця сережка, ясна річ, включена в опис і за її збереження повністю відповідає начальник ІТТ. Але прокурор Корж не витримав і поцупив з камери схову цей предмет туалету. Принаймні, співробітники ІТТ заявлять тепер, що пропажа – це справа рук Дмитра Володимировича. Такого України ще не бачила…

Наступного дня, 29 грудня, помічник прокурора Корж знову з’явився в ІТТ, викликав Максима, увімкнув ноутбук і театрально розпорядився принести торбинку з речами арештованого – будемо, мовляв, зараз офіційно, під протокол, прослуховувати записи на диктофоні. Але жодного запису не виявилось. І тут Максим помітив, що в пакунку з речами не вистачає сережки. Хлопець негайно зробив про це заяву працівникам ІТТ і домігся складання протоколу з повідомленням про крадіжку, а також про те, що в його речах поралися без його відома. Пані прокурор Дніпропетровської області, Ви не хочете ознайомитись з цим протоколом? Чи чекаєте, коли ми його опублікуємо? – Вам, очевидно, подобається читати про себе на сайті «ОРД»?

І тепер цей прокурор-клептоман Корж розглядає заяву батька Максима про порушення кримінальної справи за фактом пограбування, незаконного затримання та незаконного арешту сина. М-да…

До речі, Наталіє Василівно, Ви б пояснили Коржу, що стерти цифровий запис з флеш-носія за допомогою кнопки «delete» неможливо. Експертиза відновить ті записи без жодних проблем, бо, насправді, стираються тільки назви файлів у каталозі. Треба було молотком по диктофону бити. У Коржа ще є час до 6 січня – нехай негайно біжить в ІТТ.

Правнуки Шарикова

Мене завжди дивувало: чому міліціонер патрульно-постової служби має регулярно проходити огляд у психіатра, а міністра внутрішніх справ призначають без медичного освідування? Достатньо лише подивитися на головного міліціонера України Могильова з його обличчям невдало прооперованого Шарикова, і стає зрозумілим – такому довіряти зброю не можна. А максимальна доступна йому посада – це сторож пункту охорони громадського порядку.

І не варто заспокоювати себе тим, що дебіл у кріслі міністра – це не так страшно, мовляв працюватимуть його заступники. Бо ідіот при погонах і підлеглих собі буде завжди добирати таких, щоби ті не виділялись на тлі інтелекту головного міліціонера країни. Як, наприклад, начальник ГУ МВС України в Дніпропетровський області Віктор Бабенко чи начальник Управління кадрового забезпечення ГУ МВС в цій області Сергій Фесенко… А подивитися на Департамент зв’язків з громадськістю МВС України – це ж взагалі філія інтернату для дітей з вадами розумового розвитку.

Читач хоче доказів? – «Їх єсть у мєня».

У першій частині нашого оповідання ми вмістили повідомлення для ЗМІ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, де «спростовувалась» наша замітка, написана за пару годин після незаконного затримання Максима. Мовляв, хлопець бешкетував у маршрутному таксі, у зв’язку з чим «водій маршрутного таксі № 307, 1963 р. н. був вимушений з’їхати з маршруту та під’їхати до приміщення Довгинцівського РВ, яке знаходилося поблизу, та зробити заяву про те, що в автомобілі громадянин знаходиться в стані алкогольного сп’яніння та намагається здійснити хуліганські дії». Через це «близько 03.00 27.12.2010 Слободян М. Ю. був відпущений додому. О 9.00 27.12.2010 він прибув до Довгинцівського РВ де у супроводі дільничного інспектора міліції був доставлений до приміщення Довгинцівського районного суду»

Наступного дня, 28 грудня, це повідомлення було знято з сайту Дніпропетровської обласної міліції. Натомість мерзота, набрана Могильовим у Департамент зв’язків з громадськістю, розмістила на сайті МВС України текст, за який треба порушувати кримінальну справу. Ось, будь ласка:

http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/468859;jsessionid=203A60C9A7746656F13F94FCE5C66FA6

«П‘яного юнака, який дебоширив у маршрутці, судом визнано винним у вчиненні дрібного хуліганства

У мережі Інтернет на одному з сайтів 27.12.2010 була розміщена інформація про те, що «у Кривому Розі міліціонери затримали й побили вихованця Єнакіївського авіаспортклубу». В публікації зазначалося, що 19-річного юнака працівники міліції насильно витягли з маршрутного таксі, доставили до Довгинцівського РВ Криворізького МУ, де без пояснення причин та складання відповідного протоколу затримали.

За таким «кричущим фактом беззаконня» МВС України негайно було призначено перевірку. Однак в її ході з‘ясувалися дещо інші обставини цього спілкування громадянина та правоохоронців, підтверджені показами свідків, що дало змогу поглянути на описану ситуацію зовсім під іншим кутом зору.

Як з‘ясувалося, близько 23.30 год. 26 грудня на одній із зупинок до маршрутного таксі зайшла група молодих людей — два юнаки та дівчина. Під час руху один з молодих людей почав нецензурно лаятися. Після того, як водій зробив йому зауваження, той не відреагував, продовжував висловлюватися ненормативною лексикою. Як згодом, вже в міліції пояснить сам юнак, водій відмовився зупинитися на вимогу, зауваживши, що треба чекати зупинки. Коли розгніваний молодик почав погрожувати водієві фізичною розправою, той, зваживши ситуацію, вирішив звернутися по допомогу до правоохоронців. Побачивши на черговій зупинці міліцейську машини, той звернувся до стражів порядку з проханням вжити заходів до хулігана.

Один із працівників міліції підійшов до маршрутного таксі, представився та запропонував молодому чоловіку на службовому автомобілі прослідувати до Довгинцівського РВ КМУ для з’ясування обставин, на що молодий чоловік погодився. До райвідділу прибули також водій та свідок події — одна з пасажирок маршрутки. По прибуттю до райвідділу водій написав відповідну заяву до міліції та пояснення.

Сам же молодий чоловік спочатку відмовився представитися та розповісти про обставини події. Однак згодом все-таки назвав своє ім‘я. Дільничний, який ніс чергування тієї ночі, знав родину правопорушника, оскільки вони мешкали на території його дільниці, та й рік тому до міліції зверталася мати хлопця із заявою про те, що її побив син. Тож дільничний зателефонував батькові юнака і той через деякий час прибув до райвідділу. Батькові віддали особисті речі хлопця, однак працівники міліції не оформили це документально, що згодом дало підстави для спекуляцій самого правопорушника щодо безпідставного відбирання в нього мобільного телефону працівниками міліції.

У присутності двох понятих, яких було доставлено з вулиці, працівники міліції склали адміністративний протокол за ст. 173 КУпАП (дрібне хуліганство). До речі, у поясненнях поняті зазначають, що молодий чоловік перебував у стані алкогольного сп‘яніння, вів себе неадекватно, розмовляв із працівниками міліції зухвало, погрожував неприємностями по службі.

Згодом юнак був доставлений до медичної установи, згідно з висновком якої він перебував у стані алкогольного сп’яніння. До того, у своїх поясненнях сам юнак не заперечує, що 26 грудня вживав алкогольні напої.

Після прибуття до райвідділу після візиту до медиків громадянин був зобов’язаний явкою до міліції о 09.00 годині 27.12.2010. Однак юнак відмовився покидати будівлю райвідділу, посилаючись на пізній час та неможливість добратися додому. Тож хлопцеві був наданий стілець у фойє райвідділу, на якому він просидів до ранку.

Під час перебування юнака у райвідділі свободу його пересування ніхто не обмежував, він вільно пересувався, спілкувався, до кімнати затриманих не поміщався, заходів фізичного впливу до нього не застосовувалося.

В подальшому постановою суду згаданого громадянина визнано винним у скоєнні правопорушення передбаченого ст. 173 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на десять діб. Необхідно зазначити, що у суді сам юнак повністю визнав факт своєї провини.

За результатами службового розслідування фактів протиправних дій працівників міліції під час доставляння та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення згаданого громадянина не встановлено. Матеріали перевірки для прийняття процесуального рішення направлені до прокуратури Дніпропетровської області.

Водночас направлена інформація керівництву ГУМВС України в Дніпропетровській області для вжиття заходів реагування до працівників Довгинцівського РВ КМУ, які належним чином не зафіксували факт передачі юнаком особистих речей своєму батькові, що в подальшому надало йому змогу стверджувати, нібито його мобільний телефон безпідставно забрали працівники міліції.

ДЗГ МВС України»

Отже, маємо вже зовсім нову версію. Відчувається рука майстра. Не інакше, як сам пан міністр правив остаточний варіант «інформаційного повідомлення». Принаймні, і нам це достеменно відомо, ця версія Могильову доповідалася й він її цілком схвалив.

Тепер вже, на відміну від того, що повідомлялося днем раніше, ніякий автобус з маршруту не сходив і Максима в міліцію не привозив – його туди доставив дільничний Горбунов (і це правда). Але ж звідкіля тоді з’явились «свідки», точніше – лжесвідки, записані Горбуновим у протокол затримання? За версією Могильова та його прісних, пасажири маршрутного таксі відмовилися продовжувати поїздку, а зажадали від водія, щоби він їх о 12-й ночі віз не додому, а в Довгинцівський райвідділ міліції.

Але чому тоді в автобусі були лише водій і одна пасажирка, де решта? Чи, може, водій кинув маршрутне таксі десь на зупинці й причимчикував у райвідділ пішки разом з добровільною помічницею? До речі, о котрій години це було – о 12-й ночі 26 грудня? Чи о 9-й ранку 27 грудня?

Ну, про те, що Максим був страшенно п’яний ми вже читали в попередньому повідомленні. От тільки автор цих рядків не тільки тієї ночі говорив з хлопцем по телефону й може підтвердити, що Максим п’яним не був, але наступного дня в телефонній розмові прохав помічника райпрокурора Коржа назвати вміст алкоголю в крові затриманого. Корж, який на той момент вже ознайомився з адміністративними матеріалами, бекав, мекав, але був вимушений визнати, що таких даних у нього не має.

І де ж, цікаво, провів Максим Слободян ніч з 26 на 27 грудня 2010 року? У попередній версії – вдома. Тепер же інтелектуали в погонах розповідають, що хлопець не захотів покидати гостинні стіни райвідділу. Батько пішов, а Максим сказав, що давно мріяв бодай раз у житті переночувати на стільці… Панове, давайте поставимо експеримент – погрюкаємо вночі в двері якогось райвідділу міліції та попросимо, щоби пустили переночувати.

Це – не інформаційне повідомлення. Це – діагноз пана Могильова.

І був цей діагноз розповсюджений Міністерством внутрішніх справ України 28 грудня, коли ще в справу не вступив адвокат, який згодом зустрівся з Максимом в ІТТ та подивися адмінматеріали, і коли ще журналісти не знали про пограбування. Принаймні, я сам чув по телефону, як Макс хотів віддати батькові цінні речі, і тому був переконаний, що так і відбулося. Мені на думку не могло спасти, що хлопця пограбують у райвідділі після того, як туди кілька разів телефонували помічник-консультант народного депутата та редактор сайту «ОРД».

Але життя виявилося бентежним. Не даремно в повідомленні МВС України сказано, що хлопець, мовляв, безпідставно обвинувачує міліціонерів у тому, що в нього відібрали мобільний телефон. Зверніть увагу – на той момент про це не йшлося в жодній публікації! Але, як стало відомо тільки зараз, заяву про пограбування Максим зробив помічникові прокурора Коржу в ІТТ у присутності співробітників міліції. Про це миттєво доповіли в Дніпропетровськ, з Дніпропетровська – в Київ, і перелякані шавки Могильова зрозуміли, що рано чи пізно про це довідаються журналісти. Тож і вирішили в МВС випередити події.

Спеціально для недоумкуватих співробітників Департаменту громадських зв’язків МВС України повідомляємо: вже встановлено не тільки ІМЕІ телефону, який Горбунов відібрав у хлопця, але й з’ясовано, що запевнення міліцейських солов’їв (втім, як і попередня інформація автора цих рядків) про те, що Максим передав у райвідділі телефон батькові, дійсності не відповідає. Хотів передати, але цього не зробив – очевидно, щось завадило. І це щось має прізвище та спеціальне звання. Так ось, вже з’ясовано, що після того, як батько Максима покинув райвідділ, він двічі телефонував сину й мав з ним розмови. Підкреслюємо – ПІСЛЯ того, як пішов з міліції додому. А це означає, що телефон все ж таки залишився з хлопцем. Сподіваюсь, у МВС України знають, де саме можна отримати інформацію про час з’єднання та азимути абонентів? А це означає, що треба порушувати кримінальну справу у зв’язку не тільки з незаконним затриманням (про що ми писали з перших же годин), але ще й за пограбування. Погодьмося, ситуацію, коли людина потрапляє в райвідділ з телефоном, а покидає його без телефону нормальною визнати неможливо.

І, нарешті, чи може хтось пояснити, чому міліціонери ховаються від мене – автора статті, яку вони спростовують. Чому проводять «перевірку» фафктів, викладених у публікації, але бояться опитати автора. Я неодноразово телефонував з цього приводу і в ГУ МВС України в Дніпропетровській області, і в Департамент зв’язків з громадськістю МВС України, вимагав, щоби мене опитали, залишав номер свого телефону, диктував свою домашню адресу. Але до цього дня так і не отримав радості від спілкування з доблесними стражами закону.

Пані Марчук, а може прокуратура Дніпропетровської області хоче мене опитати? Запевняю, що я буду розказувати довго й натхненно. Про одного лише полковника Фесенка ладний цілу повість написати, будучи ознайомлений з настановами статті 63 Конституції України. – Направте, будь ласка, доручення в прокуратуру м.Києва. Там тільки й мріють мене знову побачити…

Ну і, нарешті, про те, що матір Максима, як стверджують підлеглі Могильова, начебто рік тому зверталась з заявою в міліцію про те, що юнак її побив.

Ми отримали через адвоката Максима згоду хлопця оприлюднити подробиці того, що коїться в його сім’ї. Але пану Могильову пропонуємо уявити, яку суму тепер у судовому порядку доведеться виплатити Максиму Слободяну МВС України, а точніше – Державному казначейству.

Так ось, матір Максим не могла написати ніякої заяви. Вона взагалі не здатна тримати ручку в руках. І не здатна усвідомлювати наслідки своїх дій. Це – велике горе для хлопця, який після розлучення батьків залишився разом з матір’ю та сестрою Дашею (їй зараз 5 років).

У матері Макса дуже рідкісне нервове захворювання, яке перетворило її на інваліда, що не здатний себе обслуговувати. Але останні два–три роки почалася ще й деменція – руйнація психіки. У жінки бувають приступи, які дедалі повторюються все частіше, під час яких їй здається, що її переслідують, вона бігає напівгола по вулиці, б’є вікна, кусає людей, від когось ховається. Ви це хотіли почути, пане Могильов?

Тоді почитайте оце звернення народного депутата України Бориса Анатолійовича Шиянова, який тривалий час намагається допомогти хлопчику в госпіталізації його матері.

25 жовтня 2010р. №30-10/464

Начальникові Головного управління охорони здоров’я

Дніпропетровської обласної державної адміністрації

ГІНЗБУРГ В.Г.

Шановна Валентино Григорівно!

У мене, як народного депутата України, на контролі перебуває ситуація, що склалася в м.Кривий Ріг у родині студента Криворізького металургійного технікуму Максима Слободяна, 1991 року народження. Максим живе в неповній сім’ї – разом з матір’ю та 5-річною сестрою за адресою: м. Кривий Ріг, вул. хххх, хх; тел. 067 689 хх хх. Родина має велике горе, матір Максима – ХХХХХ, 1964 року народження, вже чотири роки хворіє на тяжку неврологічну хворобу – хорею Геттінґтона, одним із симптомів якої є деменція, що наростає. Будучи визнаною інвалідом третьої групи, ХХХХХ внаслідок хвороби, що прогресує, все частіше вчиняє дії, які є небезпечними для неї та оточення, проте не отримує ніякої психіатричної допомоги.

Неодноразові звертання Максима з цього приводу до лікувальних закладів не дають жодних наслідків при тому, що його матір є явно непрацездатною, а хвороба все частіше набувай вкрай загострених форм.

Так, наприклад, 12 жовтня 2010 року пані ХХХХХ порізала собі руки, а також намагалася вистрибнути у вікно на очах лікарів «швидкої допомоги». Хоча каретою «швидкої допомоги» вона була доставлена до психіатричної лікарні, лікар відмовив у прийомі на стаціонарне лікування, пояснюючи відмову тим, що психіатричні симптоми є вторинними при основному неврологічному захворюванні. Будучи доставленою до неврологічного відділення 11-ї міської лікарні, хвора кидалася на лікарів, намагалася їх вкусити.

Попри те, що Максим пояснював лікарям, що живе в надзвичайно тяжких матеріальних умовах, опікується малолітньою сестрою, та прохав надати його матері адекватну психіатричну допомогу, він отримав чітку відповідь, що ХХХХХ є небажаною особою в психіатричній лікарні. І це при тому, то хвора вже робила підпалення квартири та споруд на прибудинковій території, систематично знищує обладнання ванної та кухні, б’є вікна.

Родина Слободян є малозабезпеченою. Хоча батько Максима, Слободян Юрій Миколайович (тел. 067 179 хх хх), і допомагає колишній сім’ї матеріально та активно переймається разом з сином долею ХХХХХ, його фінансові можливості також вкрай обмежені, оскільки він працює робітником на комбінаті «Арселор Міттал Кривий Ріг». Ані Максим, ані його батько не обізнані в медичній діяльності й опинилися у вкрай важкому стані через нехтування своїх службових обов’язків персоналу міської психіатричної лікарні.

З цього приводу до Криворізького міського управління охорони здоров’я вже зверталися відомі в Україні правозахисники, але жодної реакції з боку керівництва цього управління не має.

У зв’язку з викладеним прошу Вас взяти зазначене питання на особистий контроль і негайно організувати проведення повного та всебічного обстеження хворої ХХХХХ відповідно до чинних норм законодавства України. Про вжиті заходи прошу проінформувати мене в строк, встановлений ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата України».

З повагою,

народний депутат України Б.А.ШИЯНОВ

Так ось, щодо «побиття». Це було не рік тому, а влітку 2010 року, коли Максим кілька днів гостював у Києві (до речі, саме тоді йому подарували мобільний телефон). Він домовився з батьком, що той буде доглядати матір і сестру на час його відсутності. Коли батько після роботи прийшов у хату Максима, він узнав від сусідів, що в мами Макса знову розпочався приступ хвороби, вона бігала по вулиці, кричала, що її щойно побив син і що сусіди, не знаючи, як бути в цій ситуації, викликали дільничного міліціонера Горбунова. Так, того самого Горбунова, який 27 грудня пограбував Максима і сфальсифікував щодо нього адміністративні матеріали.

Батько зателефонував хлопцеві в Київ і Максим, помінявши квиток, на день раніше повернувся до Кривого Рогу. На той момент приступ вже пройшов і матір не пам’ятала, що коїла день тому та заявляла, що її ніхто не бив. Жінка була оглянута лікарем – ніяких тілесних пошкоджень, звісно, виявлено не було. Ось таке «побиття»…

Люди, в яких Максим гостював у Києві під час начебто «побиття» матері, а також народні депутати, які його запросили до столиці, готові дати свідчення в суді, коли розглядатиметься позов про відшкодування шкоди, завданої юнакові МВС України розповсюдженням наклепницької інформації. Тож ані до Могильова, ані до його паскудників у нас наразі запитань не має. Буде суд – у цьому пан міністр може не сумніватися. І не тільки Божий, а ще й Печерський.

Але постає цілком природне запитання до прокурора Дніпропетровської області Наталії Марчук:

Наталіє Василівно, а Ви хоч розумієте, що Ви чудите, вперто тримаючи хлопця під арештом за сфальсифікованими адмінматеріалами та неправосудною постановою судді Прудник? Вас з якою метою поставили обласною прокуратурою керувати – щоби п’ятирічні діти залишались сама-на-сам з тяжкохворими людьми? Я вже не кажу про те, що в хлопця відібрали телефон і тепер він навіть «швидку допомогу» не зможе викликати, якщо знову трапиться приступ у матері.

Наталіє Василівно, Ви хоч розумієте, що з Вами та з Вашим прокурором Власенком треба, суто по-людськи, за це зробити? – Посадити в залізну клітку та возити по містах й показувати як символ беззаконня.

І ще, Наталіє Василівно. У Вас є діти?.. Тоді моліть Бога, щоби Ваші гріхи не впали на їхню голову.