Евромайдан сегодня

Вчора новообраний мер Києва Віталій Кличко заявив, що барикади на Майдані пора розбирати, щоб повертатися до нормального життя. Про те саме сказав і колишній ведучий Майдану Євген Ніщук. Того-таки дня багато галасу наробили два прибрані вінницькі намети.

Репортер INSIDER, який раніше вже досліджував "постМайдан", повернувся, щоб подивитися, що змінилося за останні два місяці. Якщо раніше Майдан викликав острах, то зараз – скоріше жаль.

Попри обрання нового президента, Майдан заявляє: розходитися не збирається! Але – потроху розходиться.

INSIDER розбирався, яка зараз публіка живе на Майдані, які там панують настрої та що робить влада для того, що люди нарешті залишили намети.

Метушня навколо наметів

Навколо камер, що знімають сотника 4 козацької сотні Миколу Бондаря, збирається спонтанний мітинг.

- У мене в підрозділі 15-тисячне козацьке військо! – стверджує Бондар. – У мене загинули хлопці, яких я двадцять років виховував.

Сотник, який називає себе й отаманом козацтва, заявляє: Майдан має стояти до "повного перезавантаження всієї влади". Те, що обрали президента, нічого не змінило. Тепер треба чекати принаймні обрання нової Верховної Ради.

- А давайте, якщо ця Верховна Рада не сподобається, то далі постоїмо. А потім ще, – іронізує людина з натовпу, що зібрався навколо.

Люди сваряться між собою: треба Майдану розходитися чи ні. Тут і майданівці, й перехожі.
- А що з вінницькими наметами? – питають Бондаря.

Тієї ночі прибрали два намети. Бондар стверджує, що один із них поїхав "на кордон із Придністров’ям", а інший – "на вишкіл". Намети потроху прибирали постійно, але цього разу подія викликала фурор.

- Що-що він там розказує? – пирхають вінницькі хлопці, які стоять поруч. – Яке Придністров’я, нах?

Хлопці з вінницьких наметів, які не поїхали додому, поки що поселилися по сусідах – зокрема, у 29-й сотні. Вони кажуть, що козаки на чолі з Бондарем самі допомагали їх виселяти.

- Мабуть, і йому теж одбашляли, – каже один із вінницьких.

Вони думають, козаки набивають собі ціну, аби потім їм заплатити за те, що вони підуть. Чоловік із намету 29-ї сотні поширює чутки, начебто за демонтаж двох наметів вінницькому сотникові заплатили не багато не мало $ 250 тисяч, і ображається, що камери не знімають цю заяву. Однак, попри нібито отримані чверть мільйона, сотник не погребував забрати скриньку з пожертвами, де було 150 гривень.

- Залишив пацанів без сигарет, – обурюється один із вінницьких.

На наших хребтах

Однорукому Олексієві 39 років, але на вигляд він значно старший. Він сидить біля намета з муляжем автомата.

- Вони на наших хребтах до влади видерлись, а тепер нас виганяти будуть?

- *** будуть ***, – каже хлопець, який сидить поруч. – Я Кличка знов загашу з вогнегасника, як тоді.

Хлопець гигикає. На ньому потертий бронежилет поверх майки-сіточки, на шиї – висячий замок на ланцюгу, в кишені – великий кухонний ніж.
Спекотно, й останній тренд на Майдані – пластмасові тапочки під камуфляжні штани.

- Як, люди ще допомагають? – киваю на скриньку пожертв.

- Потроху, – каже однорукий Олексій. – З того й живемо.

На скринці написано: "На боротьбу з російськими окупантами".

- Ви з якої області?

- З Луганської, – каже однорукий.

- А з якого району?

Однорукий бере паузу.

- Первомайський.

Первомайський район є у Миколаївській, Харківській областях, у Криму. В Луганській - немає.

Тепер нехай решта покаже свій патріотизм

На Майдані тяжко знайти когось, хто не був тут "із перших днів".

Ось стоїть із голим торсом і в червоних шортах, опираючись рукою на ключку для гольфа, 22-річний Макс Ярош із Кривого Рогу. Каже, що на Майдані рівно з 30 листопада - як почув про розгін студентів, то добирався до Києва, ховаючись "в сумке у барыги". Макс Ярош тепер пишається своїм прізвищем. Попри те, що він у самих лише шортах, має при собі паспорт, який мені й показує. Каже: коли ще не чув про Дмитра Яроша, якась американка, почувши його прізвище, подарувала йому тисячу доларів.

- Я хотел ему отдать, а потом думаю: за какие заслуги? Ну и купил на те деньги "калаш".

- Ух ты. Покажи.

- А я его уже сдал. Это на Ютубе было.
Макс замахується ключкою для гольфа і пробує забити м’ячик в оранжеву каску, яку поставив навпроти. Маже.

Повз нас проходить дідусь:

- Хлопці! Пора звідси їхати на Схід, бандитів мочити!

- Отлично, езжайте, – каже йому Макс.

- Я на пенсії, – каже дідусь і йде геть.

- И я тоже. Я всегда таким говорю: отлично, а почему вы сейчас не на Востоке? Почему это именно мы именно туда должны отсюда ехать? – пояснює мені Макс. – Мы сделали свое. Теперь пусть остальные покажут свой патриотизм.

Він замахується ключкою по м’ячику для гольфа. Б’є. Знов маже.

Ми відібрали найадекватніших

Багато людей із Майдану таки поїхали на Схід – наприклад, майданівці служать під Слов’янськом і на півночі Луганщини. Дехто з тих, хто залишився, стверджують, що хочуть поїхати, але переживають:

- У нас поїхали одні. Два броніки на вісімдесят чоловік.

Козацький отаман Бондар стверджував, що в них на Майдані залишилися тільки люди для охорони наметів, а більшість уже воює. Те саме казали мені в кількох інших сотнях.

Намети, порівняно з кінцем березня, сильно спорожніли. Тепер на Майдані приблизно втричі менше людей.
В Український дім зараз значно легше пройти, ніж два місяці тому. Будівля напівпорожня, всередині знову з’явилися митці. Схоже, страшний "підвал" Українського дому, де тримали тих, хто завинив, нині не функціонує. Багато мешканців Укрдому, як і люди біля наметів на Майдані, сидять і дивляться на ноутбуках фільми чи грають у комп’ютерні ігри.

А от у КМДА тепер можна пройти лише за перепусткою. Тут працюють чиновники, але також живуть і близько 50 майданівців, які під керівництвом фахівців роблять ремонт.

- Ми відібрали найадекватніших, – каже Ярослав Кучер, радник голови КМДА.

Майданівці живуть на шостому та третьому поверхах. Дехто вже винайняв квартири. Кучер зауважує, що за роботу їм платять "кошти, й немалі".

При цьому на кухні навпроти стверджують, що досі годують "третій і шостий поверх", киваючи на КМДА. Кухарки Віка з Трускавця та Лєна зі Славути кажуть, що гроші на їжу їхній кухні досі дає церква, а дрова привозить київський "Зеленбуд" - спилені дерева та зрізані гілки.

Тут ми сила, а вдома - ніхто

Люди говорять дуже по-різному, коли представляєшся журналістом і коли приходиш як земляк. "Журналістові" заявляють войовничо: ми звідси не підемо, будемо стояти до кінця. Із "земляком" говорять душевніше.

Уночі я "вписуюсь" у сотню, в якій раніше чергував на барикадах. Нині хлопці більше не чергують на периметрі, лише біля своїх наметів. Ходять у патрулі.

Мене ведуть за стіл, відгороджений від сторонніх очей брезентом.
- Пиво будеш?

Усупереч стереотипу, п’ють зараз на Майдані не більше, не менше, ніж раніше. "Сухого закону" і раніше не особливо дотримувалися. Пити ж і зараз більшість відмовляється. Але дехто за столом вирішив "розслабитися".

У двох із тих, хто випив, у кишенях бронежилетів пістолети Макарова, але зараз це не викликає остраху, як раніше, коли тут були розбірки між Самообороною та "Правим сектором", між Укрдомом і КМДА. Хлопці кажуть, що й досі іноді "сплять у броніках", але загалом на Майдані стало мирно і спокійно. Поки їх не чіпає влада.

- Поки ми тут, ми - сила, – розмовляють між собою. – Будемо тиснути на Порошенка, будемо тиснути на Верховну Раду. Тут когось нехай тільки зачеплять – за нього кожен стане. А вдома ти приїдеш – о**їєш. Там ти ніхто.

Чоловік із "Макаровим" нахиляється і гладить кошеня, яке спить на лавочці. Зараз на Майдані розвелося багато кошенят і цуценят.

Чоловік невдовзі повертається додому, але з жінкою розлучений, тож ненадовго:

- А то я вже сина не впізнаю. Подивлюся на нього і знову сюди.

Тут, на Майдані, люди почуваються потрібнішими, ніж удома. Тут їхнє існування має високий сенс. Чи "мало", хоча не всі собі в цьому зізнаються.

Попри заяви для преси "лідерів", якщо їх так іще можна назвати, не всі майданівці однаково войовничо налаштовані "залишатися до кінця". На Укрдомі висить, наприклад, оголошення про розформування 12-ї сотні у зв’язку з обранням президента.

- Кличко сказав: пора повертатися до нормального життя, – з гіркотою каже 52-річний Володя з Івано-Франківщини. – Ми тепер нікому не потрібні.

Каже, на два намети їх залишилося двоє людей, а сусіди свої намети цього вечора розібрали, аби відправити "на АТО". Жодної реакції преси, на відміну від вінницьких наметів, це не викликало.

Невдовзі й Володі доведеться повертатися. Він зітхає, що люди з Франківщини практично перестали переказувати на Майдан гроші.

- А до жінки не хочеться?

- Хе, – затягується цигаркою Володя. – Нема в мене жінки.

По материалам: theinsider.ua