Експерти визначили найбільш активних українофобів часів Незалежності
Усі українофоби діють у межах ідеології, про яку Дзюба писав у праці "Інтернаціоналізм чи русифікація"… Українофоби – це передусім вороги української культури…
Напередодні ювілею української незалежності ми попросили експертів назвати п’ятірку найактивніших українофобів, які живуть і діють в Україні.
До кола експертів ми включили осіб, котрі нічим не зобов’язані українській владі, які не працювали з жодною політичною силою, чия компетентність і авторитет підтверджуються кількістю написаних, проданих та перекладених на інші мови книжок, науковою затребуваністю в різних дослідницьких інститутах, цитованістю в українських та іноземних ЗМІ. Зізнаємося, далеко не всі “речники” громадської думки дали нам згоду на участь у такому опитуванні, і це зрозуміло. Щоб відверто назвати речі своїми іменами, потрібні не тільки професіоналізм і незалежність, а ще й сміливість.
Подаємо думки та оціночні судження наших експертів.
В’ячеслав Брюховецький, засновник і почесний президент Києво-Могилянської академії:
Є КІЛЬКА ТЕЧІЙ УКРАЇНОФОБСТВА, І ВСІ ВОНИ ЯСКРАВО ПРЕДСТАВЛЕНІ В ПОЛІТИЦІ
Українофобів насправді так багато… Я назву п’ять найбільш яскравих представників цілих течій, що виділяються в цьому українофобстві.
Першим я б назвав тип Петра Симоненка. Це представник великої групи людей, у яких забрали тотальну владу, яку вони мали при Радянському Союзі. Тоді партія робила все, що вона хоче. Насправді, їм глибоко чхати на всі їхні лозунги про соціальну рівність. Досить подивитися на їхні годинники, машини, будинки, щоб зрозуміти, як вони сильно дбають про пролетаріат, якого в очі не бачили.
Другий тип – а-ля Табачник.
Таким особам, якщо більше заплатити, вони стануть українофілами, якщо ще доплатити, то й борцями проти дискримінації темношкірих. Тобто працюють за гроші, циніки, яким глибоко чхати на все. Хто більше платить – тому служитимуть.
Третій тип – зоологічний. Ідеться просто про ненависть. Ненавидять усе, що є на світі, крім себе коханого.
Уособлення цього типу – Наталія Вітренко. Був би Радянський Союз, вона б ненавиділа його. Просто їй треба з чимось боротися.
Четвертий тип – нездорові люди. Яскравий приклад – Колісниченко. Подивіться, як він посміхається в телеекрані… Людині потрібна допомога. Таких є чимало. Ще один представник цього типу – Микола Левченко (секретар Донецької міськради). Я дивуюся, чому він ще собі “в” не додав у кінці прізвища…
Це нещасні малороси...
Царьков – це тип циніка, але циніка малоосвіченого, на відміну від групи Табачника. Такі особи розуміють, що інші їм не платитимуть, і готові йти ледь не зі зброєю в руках. А Табачник не піде на барикади, він шукатиме вигіднішого місця.
Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру «Номос», автор численних досліджень з енергетичної безпеки:
ПЕРШУ П’ЯТІРКУ ШУКАЙТЕ В ТОП-СОТНІ НАЙБАГАТШИХ ЛЮДЕЙ УКРАЇНИ
Українофобство має не тільки політико-ідеологічний вимір, а й економічний. Економічне втілення українофобства можна назвати українофагією, отже, існують українофаги. Фаги в перекладі з латинської – пожирачі. Їх поява – логічний наслідок найгіршого з можливих варіантів вибору, зробленого колишнім президентом Кучмою на користь олігархічної моделі, яка стала уособленням НЕрозвитку країни. Українофаги – істоти, породжені темним світом олігархії і корупції, керовані примітивним інстинктом поглинання, вампіри соціуму й держави. Вони подібні до хамелеонів і можуть мати українофільський імідж, спонсорувати україністику в престижному європейському університеті або виділяти стипендії обдарованим дітям чи опікуватися будинками для людей похилого віку. Можуть публічно розписуватися у своєму патріотизмі, відданості європейській інтеграції і християнським цінностям, боротьбі з корупцією тощо. Але це лише маскування. Бо насправді вони займаються пожиранням економічного організму країни через паразитування в ньому, через незворотну трансформацію народного господарства в олігархономіку. Що, власне, й відбулося впродовж останніх 15 років.
Хто вони? Якщо візьмете першу п’ятірку з топ-сотні найбагатших людей в Україні, ви їх там знайдете. Звісно, у загальному переліку деінде потрапляють і поодинокі представники патріотичного капіталу, які знаходяться, зазвичай, на нижніх позиціях таких рейтингів.
У цілому переважна більшість у топ-100 – це представники паразитарної олігархії, які висмоктують фінансові ресурси соціуму, мінімізують податки, виводять прибутки в офшори та знекровлюють економічний організм країни. Результат їхньої діяльності – особисті мільярдні статки при прогресуючому зубожінні українців і деградації економіки. Чим бідніші ви – тим багатші вони. Чим швидше зростають їхні статки – тим більше ростуть тарифи й ціни для пересічних українців. Вони витрачають десятки й сотні мільйонів, при цьому кидають вам через корумповану владу по кілька гривень доплати до пенсій, підносячи це через владних кликуш-пройдисвітів як «покращення вже сьогодні»…
Обидва явища – українофобство і українофагія –посилюють одне одного, пожираючи енергію суспільства. Одне нівечить уми й душі, нав’язує чужу ідентифікацію «русского мира», плодить манкуртів. Інше калічить економічний організм країни, робить її неконкурентоспроможною на світовій арені, виштовхує молодь на пошуки кращого життя за рубежем, а тих, хто залишається, позбавляє надії, розбавляючи відчай алкоголем, наркотиками, ТБ-шоу тощо, за які ви знову ж таки платите українофагам. Наприклад, поки українофоби через міністерство, в назві якого чомусь присутні слова «освіта» і «наука», різноманітні ТВ-шоу й червоні прапори стравлюють східняків і західняків, а міліція ганяє бабусь на стихійних ринках та різних протестувальників, українофаги через корумповану владу тихо списують мільярдні борги своїх компаній перед державою, «пилять» бюджет та ПДВ, через судові шоу-процеси знешкоджують опонентів. І між тим тихенько купують нерухомість у країнах ЄС, здійснюючи туди інтеграцію персонального рівня.
Українцям же залишається платити корупційні побори, іти з роботи «за власним бажанням», гинути в шахтах і слухати пропаганду щодо того, що їх у Європі ніхто не чекає.
Тому коли стикаєтеся з українофобом, шукайте і українофага – вони завжди разом, як сіамські близнюки…
Віталій Бойко, голова Верховного суду 1994-2002 років:
ГОЛОВНІ ВИНУВАТЦІ – МИ САМІ
Україна здобула незалежність, і це головне надбання. Що б там не було, це сталося.
А щодо п’ятірки українофобів та роздумів, чи саме вони винуваті в занепаді країни… Я б сказав так. Звичайно, не можна порівняти ті суспільні настрої, з якими народ брав участь у референдумі 1991 року, з тими, що панують зараз. Й одна з головних причин розчарування громадян – несправедлива приватизація суспільного майна. Відбулася «прихватизація» підприємств, а далі – ланцюг подій та формування відносин не на користь громадян.
Звичайно, до винуватців можна віднести президентів прем’єрів України. Але вони плоть і породження нашого суспільства. Тому я не звільнятиму нас, громадян, від відповідальності. Ми самі мусимо вичавлювати з себе адміністративно-командну систему, і самі можемо будувати країну.
Леопольд Табурянський, кандидат у президенти 1991 року:
УКРАЇНОФОБАМИ ВВАЖАЮ ПЕРЕДУСІМ ПРЕЗИДЕНТІВ І ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРІВ
Що таке українофобія? Фобія – частина складного слова, яке означає «той, що ненавидить, боїться або є пристрасним супротивником чогось». Кого конкретно та чому я вважаю українофобами?
У першу чергу, президентів, прем’єр-міністрів, голів Верховної Ради України, народних депутатів та тих високоповажних керівників держави, які починаючи з 16 червня 1990 року (день прийняття декларації про Державний суверенітет України) не голосували «за». У тому числі за майбутнє.
Серед них – прем’єр-міністр і президент України Леонід Кучма.
Українофобами вважаю й нинішніх керівників держави. Президента Віктора Януковича, прем’єр-міністра Миколу Азарова, спікера парламенту Володимира Литвина. Вони правлять бал, ігноруючи Конституцію та прийняті на її основі закони України. Їхню діяльність розцінюю як геноцид мого народу. Позбавивши всіх конституційних прав громадян України, знищивши судовий захист, не контролюючи МВС та СБУ, надавши необмежені права Генеральній прокуратурі, названі мною діячі демонструють свою ненависть та ворожість до нас, громадян держави Україна. Вони нас бояться і є при цьому супротивниками незалежності України й добробуту українців.
Кучма, Лазаренко та нинішні правителі творили всі мислимі та немислимі блага для своїх кланів і для себе. Нас же віднесено до другого, якщо не до третього, сорту.
Говорити українською правильні слова, а на ділі все робити на шкоду українцям – це також українофобія. Сподіваюся, що 2012 року ситуація зміниться.
Юрій Андрухович, письменник:
НАМ ГОТУЮТЬ СЦЕНАРІЙ, ЗА ЯКОГО У ДРУГИЙ ТУР ВИЙДУТЬ ЯНУКОВИЧ І ТАБАЧНИК
Назву першу п’ятірку з кінця.
Номер 5. КПУ як "колективний українофоб" – за імперіалістично-сталіністський характер партії, яка замість боротьби за інтереси українських трударів поки що успішно (для своєї верхівки) грає роль п`ятої колони.
4. Депутат Колесниченко – за те, що послідовно говорить про Україну гидкі речі, гидко посміхаючись.
3. Мер Одеси Костусєв – за те, що вільне космополітичне місто перетворює на російське захолустя.
2. Міністр Табачник – відомо за що.
1. Президент України Янукович – як такий, що завдяки його пануванню всі інші члени п’ятірки впилися в Україну, ніби воші в кожуха. Якщо позбутися його як першопричини, то й інші шавки згинуть.
P. S. Найсумніше те, що на президентських виборах 2015 року нам готують фінал другого туру за участю першого місця проти другого – Януковича проти Табачника. І так зване свідоме українство проголосує за Януковича як за справжнього українського патріота… А шо дєлать, коли протистоятиме йому Табачник?
Брати Капранови, письменники і публіцисти:
УКРАЇНОФОБИ – ЦЕ ПЕРЕДУСІМ ВОРОГИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Уже протягом кількох років ми займаємося присвоєнням почесного звання "Ворог української культури" українським чиновникам.
Особливістю цієї "нагороди" є те, що вона видається не за абстрактні погляди, а за конкретні вчинки.
А людина, яка є ворогом української культури, є українофобом – за її ділами, тобто справжнім.
Усі вороги – тут.
А наша п`ятірка виглядає так (за абеткою):
1. Азаров Микола Янович.
Посада: на момент вшанування званням – перший віце-прем’єр-міністр України, міністр фінансів.
Вчинок проти культури: автор бюджету-2004, який ввів ПДВ на українські книжки, та бюджету-2007, який виселяє культурні заклади з приміщень.
Наслідки: у 2004 році після введення ПДВ на книжки півроку стояла вся книговидавнича справа. У 2007 році після прийняття бюджету, а зокрема, статті 118, заклади культури і науки масово позбавляють приміщення.
2. Кулиняк Михайло Андрійович, восени буде номінований на звання ворога української культури.
Посада: міністр культури України.
Вчинок проти культури: скасування наказу від січня 2008 року про обов`язкове дублювання кінофільмів державною мовою.
Наслідки: українська мова витісняється з кіно- та телеекранів. Відбувається русифікація на безальтернативній основі під прикриттям розмов про ринок та рівність.
3. Лавринович Олександр Володимирович.
Посада на момент вшанування званням: міністр юстиції України.
Вчинок проти культури: за лист №18-9-1437, де висунуто вимогу визнати таким, що втратив чинність Указ Президента України від 21.03.06 №243 "Про деякі заходи з розвитку книговидавничої справи в Україні".
Наслідки: в результаті указ не виконується, і Рік Книги в Україні став роком нищення української книжки.
4. Табачник Дмитро Володимирович.
Посада на момент вшанування званням: віце-прем’єр-міністр України.
Вчинок проти культури: автор бюджету-2004, який ввів ПДВ на українські книжки, та бюджету-2007, 118-а стаття якого призводить до загибелі багатьох значущих культурних закладів.
Наслідки: введення ПДВ на книжки у 2004 році поставило книговидавничу справу на грань виживання. Стаття 118 бюджету 2007 дала привід для масового виселення з займаних приміщень закладів культури і науки.
5. І одна людина поза межами ворогів культури: Колесніченко Вадим Васильович.
Народний депутат, заступник голови фракції Партії регіонів.
Причина: останні публічні висловлювання проти незалежності України.
До речі, у зв`язку з ювілеєм Івана Дзюби…
Усі українофоби діють у межах ідеології, про яку Дзюба писав ще в праці "Інтернаціоналізм чи русифікація". Вони прикривають свою українофобію комуністичною фразою про інтернаціоналізм і новою вже ідеологією про ринкові відносини та конкуренцію.
Олександр Палій, політолог:
КУЧМА, ЮЩЕНКО, ЯНУКОВИЧ ТА ІНШІ
Вважаю, сучасних українофобів слід визначати за шкодою, яку вони завдали країні, свідомо чи несвідомо. Вибрати п’ятірку дуже важко. Бо в нашій політичній верхівці, незалежно від кольорів, безліч людей своєю щоденною «працею» чинять таку шкоду.
№1. Леонід Кучма – за народження й плекання вкрай деструктивного для народу олігархічного режиму, що катастрофічно знижує життєздатність країни. При цьому, мушу визнати, успіхи в стабілізації країни і придушенні сепаратизму за його правління.
№2. Віктор Ющенко – за те, що обміняв велетенські шанси України та її народу, що відкрилися після Помаранчевої революції, на власний комфорт. Адже в Помаранчевої революції нині два видимих результати: Ющенко на державній дачі і «агент Каськів» у агентстві з інвестицій та управління національними проектами. На жаль, таким є результат зусиль, подекуди реально героїчних, шести мільйонів осіб, які брали участь у революційних подіях 2004 року. Хоча нематеріальний слід тих подій значно більший.
№3. Віктор Янукович. Найперш за те, що не намагається припиняти визискування країни, яке завдає їй колосальної шкоди. А також життєвому рівню населення, шахтарів, пенсіонерів і т. д., про який так багато розмов. На жаль, досі ці розмови порожні. Нинішню епоху в житті країни називатимуть «час клептоманів» – кажу це як історик. Тренд епохи цілком очевидний. При цьому мушу визнати, що економічні інтереси країни президент Янукович останнім часом раптом перестав здавати Росії, принаймні робить це не так швидко, як можна було остерігатися.
№4. Микола Азаров – за найгіршу у світі податкову систему й за те, що написав 17 бюджетів України з 20, з відомим результатом. У тому числі для медицини, за яку йому нещодавно в Макіївській лікарні стало соромно.
№5. П‘яте місце колективне. Воно могло б бути й шостим. На ньому – Табачники, Колесниченки та інші, які патологічно ненавидять Україну, з якої при цьому не забувають ситно їсти.