Чому демократи програють вибори 2012 року

На початку весни я мав довгу розмову про політичну обстановку з одним відомим депутатом-опозиціонером. Людина доволі радикальних поглядів неодноразово підкреслювала, що найважливішим завданням опозиції є утримання людей від стихійних соціальних протестів, щоб, не дай Боже, не спровокувати владу на силовий сценарій та повний розгром опозиції. Головне – дотягнути до парламентських виборів, а там… «Навіть донецька влада, при всьому своєму цинізмові, не зможе сфальсифікувати більше 15-20%, а тому, враховуючи стрімке падіння рейтингу Партії регіонів, ми можемо розраховувати на більшість», — палко переконував він мене.
Розмова була ще до того, як стало очевидним, що Юлі таки влаштують «жорстку посадку» з усіма негативними для майбутніх парламентських (та й президентських) виборів наслідками. Тепер я впевнений, що мій співрозмовник вніс серйозні корективи у свої політичні мрії. Але навіть і без того я мав, що заперечити. Хоча не став, бо не хотів вбивати наївну, як на народного обранця, віру.
По-перше, є великі сумніви відносно реальної «стелі» в справі фальсифікацій. Нам не слід занадто захоплюватися «подяками» мешканцям Донбасу за їх вибір. Адже лише одному Богові відомо, як насправді проходять вибори в Донецькій і Луганській області — вони й досі так і не піддалися справжньому контролю з боку опозиції та міжнародних спостерігачів. На останніх взагалі покладатися не можна: вибори пройшли зовні спокійно – ну й добре! А що там відбувається під час підрахунку голосів чи доставки бюлетенів до окружної виборчої комісії , нас не обходить.

По-друге, розмова відбулася, коли ще не вщухли пристрасті довкола місцевих виборів, які слід було розглядати як своєрідну пробну кулю в плані застосування різних політтехнологій на майбутніх парламентських виборах. Всі пам’ятають, що буквально напередодні були внесені суттєві корективи до закону про місцеві вибори. Головною зміною можна вважати обрання половини складу рад на мажоритарній основі. Також законодавство відкривало партії влади широкий простір для зловживань. Це — формування під себе виборчих комісій, зняття неугодних кандидатів та неможливість оскарження результатів самих виборів. Всім цим влада скористалася повною мірою.
Але не менш важливим фактором стали настрої виборців. Для прикладу наведу тенденції та середньостатистичні дані на місцевих виборах до Київської обласної ради. Скажімо, на одній з дільниць було зареєстровано більше трьох з половиною тисяч виборців. Отримали бюлетені — приблизно півтори. Тобто більшість виборців просто проігнорувало вибори. Чому? А тому, що «політика – справа брудна, всі вони однакові, тільки те й роблять, що обіцяють та нічого не виконують». Тобто, знову переміг «противсіх».
Ті, що прийшли на дільниці побачили бюлетені, де було більше п’яти десятків політичних сил, а також безліч мажоритарних кандидатів, політичну приналежність яких можна визначити, лише довго покопирсавшись в папірцях. Ця строкатість розпорошувала симпатії та створювала черги. Оскільки черги були не за пивом чи дешевою ковбасою, багато хто йшов додому, збільшуючи кількість «противсіхів».
Після опрацювання бюлетенів виявлялося, що за лідера перегонів — Партію регіонів або їх кандидатів — люди віддавали не більше 400 голосів, тобто менше 15 %. Що, в цілому, відповідало настроям мешканців Київської області, які щось подібне видавали і на президентських виборах 2004 року. Однак при остаточному розподілі, коли враховувалися результати політичних сил, які не подолали 3% бар’єр, Партія регіонів уже мала 20 %. Зайвим було б говорити, що по мажоритарних округах переможцями стали саме представники цієї партії. В результаті, політична сила, яка має 12-15 % симпатій серед мешканців області, отримала абсолютну більшість у обласній раді – 103 депутати із 150. Плюс 9 депутатів від «Сильної України» та 3 – від Народної партії імені Литвина. В той час, як демократичні сили («Фронт змін», «Удар», «Свобода» та «Наша Україна»), маючи симпатії більшості населення, знаходяться у глухій меншості. Ось така чудова арифметика…
Чому я взяв за приклад саме Київську область? А тому, що саме тут, а також на Львівщині (цікаво було б проаналізувати результати виборів і там) у перегонах не брав участь БЮТ. Тобто, ще тоді відпрацьовувалася модель, коли ця політична сила вилучалася з виборчого процесу. Навіть не вникаючи в суть судового процесу над Юлією Тимошенко, а просто проаналізувавши місцеві вибори, можна зробити висновок про суто політичні мотиви цього суду. А ще стає більш зрозумілою позиція ЄС, який вважає, що майбутні парламентські вибори без участі Тимошенко можна вже відразу вважати недемократичними.
Тут і до ворожки не ходи – Партія регіонів та її сателіти в парламенті обов’язкову внесуть такі ж правки тепер уже до закону про вибори до Верховної Ради. Вже зараз очевидно, що більшість у виборчих комісіях буде належати провладним силам, що багатьох неугодних кандидатів по мажоритарних округах будуть знімати ще до голосування. Треба готуватися до того, що «мажоритарну» половину складу вищого законодавчого органу можуть посісти потенційні «тушки», навіть, якщо їх обиратимуть на батьківщині Степана Бандери. Адже на окремого «мажоритарника» завжди легше тиснути.
Але головне — настрої виборців. Для того, щоб хоч якось зламати затіяну владою гру, всім опозиційним силам треба дійсно об’єднатися, як не банально та нереально це звучить. А ще переконати палких прихильників Тимошенко, що на вибори треба ходити, навіть, якщо вона не бере в них участь. Що «Сеня» може бути таким же полум’яним опозиціонером, а не маріонеткою в руках влади. Й, одночасно, пояснити «противсіхам», яких стає все більше й більше, що їхня думка про те, що «політики всі однакові» заслуговує на повагу. Але зовсім не конструктивна (якщо не сказати більш образливо), бо дозволяє залишатися при владі найгіршим з них.
Наскільки це реально, судіть самі. Але особисто мені здається, що парламентські вибори – це зовсім не те, що допоможе докорінно змінити політичну ситуацію в країні. Почекаємо до виборів президентських?

За матеріалами: ord-ua.com