Прокурорська слобідка. У пенсіонерки-інваліда 2 групи вкрали житло

970

У немічної 74 – річної пенсіонерки Олени Іванівни Степанюк, інваліда 2 групи і «дитини війни», шахраї вкрали житло, катували її та хочуть викинути на вулицю.

Розповідь Галини Чижової:

Першого грудня 2012 року у Житомирі до помешкання Олени Іванівни Степанюк навідались громадяни Юрій Загільський, Сергій Сахневич, Тетяна Сахневич, Петро Балковський і по звірячому побили жінку: повалили її на підлогу, били ногами, били руками, палицями, душили матрацом, знущаючись, підіймали за ноги, щоб зробити з її тілом пірует – сальто. Безпорадну жінку катував здоровенний бугай Петро Балковський, співмешканець Тетяни Сахневич, яка теж завзято лупила стареньку ногами, відбивши шматок м`яса на її нозі. Отримали побої також Чижова Галина Харитонівна та Степанюк Маргарита Василівна, які прибігли на допомогу, почувши несамовиті зойки катованої жертви. Якби не їх втручання, стареньку жінку, без сумніву, було б забито в смерть. Потім приїхали міліціонери, попили чай з катами і зникли до 18 грудня.

Олена Іванівна Степанюк потрапила до лікарні з чисельними синцями, відбитою ногою, струсом мозку і перенесла складну хірургічну операцію. Бандити дзвонили лікарям відділення хірургії і погрожували розправою, якщо ті негайно не випишуть постраждалу з лікарні.

17 грудня нетверезий Петро Балковський знову приходив, щоб добити стареньку, а не знайшовши її, потрощив майно сусідів.

З розповідей постраждалих та свідків вимальовується жахлива картина злочину. Довірена особа жертви Чижова Галина Харитонівна мужньо оприлюднила інформацію про те, що на її глибоке переконання, в шахрайствах по заволодінню житлом немічної жінки та інших громадян приймають активну участь наступні особи:

Юрій Миколайович Загільський (у минулому Зілінський), подружжя Сахневичів, кум — інженер з ДП «Житловик», колишній начальник «Житловика» Володимир Концедайло; арбітражний керуючий Ступак, директорка ДП «Житоловик» Хомчук, прокурори Сарапійчук, Мостихівський, Чумаченко, Люлько, Кондратюк та інші, чиновниці Житомирської мерії з питань приватизації житла Світлана Півоварова та Н.В. Воротнікова, начальник УСБУ в Житомирській області генерал Наумов, чиновники Житомирського Міжміського бюро технічної інвентаризації обласної ради …

— Ще змолоду, у далекі 60-ті радянські роки, Олена Іванівна Степанюк власними мозолястими руками розбудовувала місто Житомир. В 1964 році, під час будівництва обласного музично — драматичного театру ім. І. Кочерги , тяжку дівочу працю радянська влада винагородила кімнатою № 10 у гуртожитку по вулиці Черняхівського, 6.

У 2004 році власник гуртожитку, велике будівельне акціонерне товариство «Житомирінвест», рятуючись від кредиторів, оголосила про своє банкрутство. З тієї пори розпочався багаторічний процес ліквідації, або, точніше, дикого дерибану житлового фонду, який знаходився на балансі дочірнього підприємства «Житловик».

До сьогоднішнього дня продовжують успішно працювати приватизовані шматки — як дочірні підприємства, так і основна контора «Житомирінвесту». А от мешканцям колишніх гуртожитків пощастило менше. Напередодні прийняття законів, які дозволяли їм приватизувати свої кімнати, різні безсовісні ділки поклали оком на нерухомість і почали прокручувати шахрайські комбінації, учасниками яких стали не лише рядові злодюги — виконавці, а й чиновники Житомирської мерії, керівники відділу приватизації, БТІ (бюро технічної інвентаризації), прокурори, керівники УСБУ і міліції.

Квадратні метри, особливо у центрі міста, в будинках 6, 8, 10 по вулиці Черняхівського, що розташовані поруч з міською прокуратурою та Майданом Соборним, були ласим шматочком і давно привертали увагу жадібних до наживи пройдисвітів, у тому числі прокурорів. Тому не дивно, що житомиряни цей район прозвали «Прокурорською слобідкою».

Спритні ділки, використовуючи кумівські зв`язки з керівниками та розпорядниками майна ДП «Житловик», спочатку незаконно прописувались у вивільнених (найчастіше за підозрілих обставин) кімнатах гуртожитків. Потім швиденько приватизовували квартири і декілька разів здійснювали їх фіктивний перепродаж своїм спільникам, тому що третій покупець, згідно з українським законодавством, набуває статусу добросовісного власника, після чого відсудити у шахраїв вкрадене житло майже неможливо.

Починаючи з 2005 року у кімнати гуртожитків, у тому числі за адресою вул. Черняхівського, 6 прописався Юрій Миколайович Зілінський, який пізніше змінив своє прізвище на Загільський. Користуючись кумівською дружбою з інженером та керівниками ДП «Житловик», «прописант» спільно з дружиною заволодів кімнатами №№ 22, 27, 8, 9, 11 … Фіктивний перепродаж здійснювався за участі спільників Безрука, Сахневича.

Цікаво те, що ні пан Загільський, ні начальник відділу приватизації Житомирської міської ради Воротнікова Н.В, ні начальник управління житлового господарства Світлана Півоварова навіть не приховували, що є лише виконавцями замовлень прокурорів, про що відкрито заявили у присутності заступника житомирського мера Боровця та Чижової Галини Харитонівни, довіреної особи Олени Степанівни. На запитання Боровця про те, як вони могли дозволити приватизувати стороннім людям кімнату №10 разом з живою бабусею, ті відповіли, що їм подзвонив прокурор Сарапійчук і сказав, що йому терміново потрібне офісне приміщення площею 74 квадратних метрів!

Але ж між 9-ю та 11 кімнатами у номері 10 мешкала Олена Іванівна Степанчук! Вихід із ситуації знайшли швидко: Загільський – Зілінський розпочав у 8 і 9 кімнатах ремонт та запропонував бабусі тимчасово пожити у його кімнаті №11 – щоб гуркіт не заважав старенькій. Олена Іванівна повірила, погодилась і перебралась до сусідньої кімнати. Тим часом спритники підробили документи і приватизували відразу три кімнати площею 74 кв. метри за одним номером 11 та на одного власника – разом з бабусею! Потім швидко двічі перепродали вкрадену площу. Одного дня, коли бабуся повернулась із відвідин рідного села, то втрапити до своєї кімнати вже не змогла – двері були замуровані. Бандити продовжували дурити стареньку безпомічну жінку обіцянками переоформити на неї кімнату Загільського № 11, нібито перейменовану у десяту. В результаті бабуся залишилась взагалі без житла. І куди б не зверталась вона та її родичі, все було марним. Справа в тому, що захищати її інтереси в суді підрядилися… прокурори Мостихівський і Кондратюк. Ці діячі так завзято допомагали шахраям, що, захищаючи інтереси Олени Іванівни, легко програли всі суди на користь «бригади» Загільського.

В цій фантастичній аморальній історії налічується ще багато епізодів, після яких так і хочеться натовкти вгодовані пики перевертням у погонах та мантіях. Наприклад, прокурор Мостихівський на догоду шахраям особисто приймав участь у підробленні документів на квартиру, згодом переконуючи прокурора області Проценка, якого, мабуть, тримав за «лоха», що за новим сфальсифікованим планом одинадцята квартира насправді є десятою; прокурор Богунського району Сарапійчук, матюкаючись, мало не побив ногами жінок, які прийшли до нього скаржитись; начальник Богунського райвідділу міліції Марковський підписав брехливу відписку, в якій послався на позазавтрашній закон (це той єдиний міліціонер, що й досі залишається живим з угрупування колег, які в обласному УМВС катували одного відставного мента за відмову дати хабар у 20 тисяч доларів – всіх їх Господь вже прибрав); деякі обдурені шахраями власники кімнат у колишніх гуртожитках дуже вчасно помирають за підозрілих обставин; керівниця відділу приватизації житла Воротнікова спільно з легендарною «житловичкою» Півоваровою вчинили тяжкий непростимий злочин, приватизувавши бабусю разом з квадратними метрами на виконання телефонної вимоги прокурора Сарапійчука; начальник управління СБУ в Житомирській області генерал Наумов так оперативно «допоміг» бабусі, порадившись з колишнім начальником обласного УМВС генералом Просоловим, що вже через три дні після звернення до чекіста Олена Іванівна отримала чергову відписку зацікавлених осіб з обласної прокуратури. Дуже схоже на те, що цей дегенерал — чекіст має значний досвід у кришуванні квартирних шахраїв, про що вже розповідали інші жертви (див. «Квартирні шахраї СБУ» http://svoboda.zhitomir.ua/nash-arxiv/avtorskie-stati/shaxra%D1%97.html ); Олену Іванівну Степанюк скривдив також заступник прокурора області Анатолій Чумаченко, до брехливих відписок якого ми вже давно звикли.

( http://youtu.be/m6TsXzvDJ0o ; http://youtu.be/MMGdKq-fCjc ; http://youtu.be/hnWd9Krday0 )

Майже ідентичні історії можуть розповісти ошукані мешканці будинків по вул. Довженко, 47 ( наприклад, родини Дейнека, Залевських), вулиць Максютова, 5 та Черняхівського, 8, 10 тощо.

Олена Іванівна має на руках законний ордер на свою квартиру, якого ще ніхто у законному порядку не скасовував. Просто шахраї не сподівались, що вона так довго житиме…

P.S.

Питань виникає багато, і дуже сумних питань... Чи встоїть одна беззахисна жінка проти великої зграї покидьків? Чи не залишиться на старості років на вулиці? Хто реально може в цій державі протистояти мафії та рятувати від загибелі таких людей, як Олена Степанюк? Яким чином в державних органах, які повинні слідкувати за дотриманням законності, опинились бездуховні номенклатурні люди без совісті і честі, з примітивними тваринними інстинктами і хапальними рефлексами? Чи не настала пора застосовувати інші, більш результативні методи в боротьбі за виживання, а не марно роками краяти нерви у спілкуванні з отими всіма прокурворами? Чи дійсно людські жінки народжували і виховували всіх тих чумаченків, загільських, сахневичів, балковських, воротнікових, півоварових, кондратюків, мостихівських, сарапійчуків, наумових?

Щодо звірячого побиття нелюдами Олени Степанюк, то міліція готує «відмовний» матеріал — мовляв, вона отримала «легкі тілесні ушкодження».

ДОВІДКОВО:

ДП «Житловик», який є балансоутримувачем будинків по вул. Черняховського, 6,8, 10

svoboda.zhitomir.ua