Про безправність українців за кордоном

10 жовтня 2012 року, угруповання під керівництвом Аммара Аль-Букаї, що називає себе підрозділом Вільної сирійської армії, захопило в Сирії громадянку України, журналістку Ангар Кочнєву, яка прямувала з Тартуса в Дамаск.. Викрадачі звинуватили жінку у співпраці з російськими спецслужбами та висунули ультиматум, згідно з яким, несплата суми у 50 млн. доларів США (хоча офіційна сума бойовиками не озвучувалася) потягне за собою розстріл журналістки. Оскільки інших варіантів, окрім того, що викрадачі передумають у Кочнєвої немає.

Чому? А дуже просто. Коштів у держави не вистачило навіть на те, що б почати переговорний процес (мабуть усе пішло на Євро 2012 та вибори), а про торгівлю навіть мова не йде.

Нагадаємо, що відповідно до Указу Президента України від 02.04.1999 року №127/94 обов’язок захищати за кордоном права та інтереси України, юридичних осіб і громадян України покладається на консульські установи, які в свою чергу мають статус дипломатичних (згідно з положеннями Закону України «Про дипломатичну службу») та підпорядковуються МЗС України.

То як же МЗС спробувало виконати свій прямий обов’язок? Виявляється, воно занепокоїлося долею журналістки настільки, що засудило дії бойовиків, і «закликало владу Сирії (цікаво яку саме, прим авт.) вжити більш активних та дієвих заходів, спрямованих на визволення захопленої українки». А також засвідчило своє очікування конкретних результатів такої діяльності»!

Цікаво, а дату заслуховування Башира Асада з даного питання МЗС України не призначив? Чи розпорядження про підготовку невідкладного плану заходів з визволення йому не надіслав?

Пане Грищенку, ви ж кваліфікований дипломат! Як же ви можете робити вигляд, що такі офіційні заяви підконтрольного Вам відомства, знайдуть хоч якусь реакцію в Сирії, враховуючи обстановку, що склалася у країні? Якщо Ви дійсно в це вірите, відкриємо невеличку таємницю: ВОНИ ТАМ УСІМ ДО ЛАМПАТУРИ!!!

З наших джерел стало відомо, що Державним казначейством України, протягом останніх двох місяців не розглядалося питання щодо виділення коштів ні з основного ні з спеціального фондів державного бюджету.

Тобто дипломатичними шляхами ніхто цю проблему вирішувати і не збирався.

Але ж у України є спеціальні підрозділи, які, як видно з їх плакатів та інших агітаційних матеріалів будь-якого терориста можуть загнати за сині гори однією своєю появою? Нагадаємо, до підрозділів, за функціональним призначенням спрямованих на вирішення таких задач в Україні відносяться:

- 3 полки спеціального призначення Збройних сил України, що підпорядковуються командуванню сухопутних військ;
- Спеціальний батальйон Головного управління розвідки МО України;
- Спецпідрозділ бойових плавців ВМС України (м. Очаків);
- Спецпідрозділ «А» Антитерористичного центру СБ України;

Спецпідрозділи МВС України, як то «Сокіл», «Беркут», «Титан», «Грифон», спецпідрозділи Державної прикордонної служби, інших військових та спеціальних формувань, в силу свого цільового призначення (вирішення вузьких задач на території України), в контексті поставленої задачі, не можуть навіть розглядатися як підрозділи спеціального призначення.

Однак, що є насправді? Слід визнати, що Україна спромоглася втратити всю школу підготовки офіцерів спеціального призначення. Так, після закриття у 1998 році Київського загальновійськового командного училища, яке було єдиною в Україні кузнею кадрів для спеціальних підрозділів та за часів СРСР було другим і останнім ВУЗом, (враховуючи Рязанське вище командне повітрянодесантне училище ім. Маргелова), який готував таких спеціалістів, жодної підготовчої школи для нашої незалежної держави створено не було. Це призвело до повного розсіювання кадрового складу, який мав хоч якийсь досвід та практичні навички участі у спеціальних операціях.

Ми не можемо розглядати сили сухопутних військ ЗС України як боєздатну одиницю, через його повне недофінансування та функціональний занепад. Чи може уявити боєць спецпідрозділу Першого оперативного загону спеціального призначення «Дельта» (перед яким власне і стоять задачі з порятунку американських громадян, захоплених за кордоном), що він буде «скидуватися» щоб пройти хоча б якусь практику по стрибкам з парашутом? Чи буде придбавати маскувальний камуфляж за власні кошти, як це відбувається у підрозділі на Кіровоградщині?

А якщо згадати, що командир частини В/Ч А0759 (50 окремий учбовий загін спеціальної підготовки на правах окремого батальйону) полковник Почерняєв Віктор Володимирович був затриманий у вересні 2011 року співробітниками ВДСБЕЗ (кол. ОБХСС) УМВС у Кіровоградській області при отриманні хабара у 1000 доларів США за проведення кадрових змін у вказаній частині. При цьому, всю заробітну плату офіцерського складу даного підрозділу полковник Почерняєв В.В. забирав собі, залишаючи військовослужбовців елітного підрозділу та їх сімї на призволяще? Та ще те, що військовослужбовців (офіцера та контрактника) В/Ч 0680 (3 окремий полк спеціального призначення, теж м. Кіровоград) у вересні поточного року затримали оперативники СБ України за … незаконну торгівлю спеціальними боєприпасами зі складу зазначеної частини.

Отже, спеціальні підрозділи ЗС України не здатні на даний момент вирішити задачу ні з визволення А. Кочнєвої, ні будь-кого іншого взагалі.

Якщо розглянути ситуацію навколо 10 окремого загону спеціального призначення ГУР МО України (м. Київ, острів Рибальський), то, хоча нормативно – це єдиний підрозділ, наділений правом та власне створений для дій за межами України у невоєнний час, технічні можливості використання даного підрозділу для виконання таких задач відсутні, хоча кадровий склад підрозділу, який діє на «голому ентузіазмі», має найвищий рівень з усіх спеціальних підрозділів. І в першу чергу завдяки спеціалістам, які мають практичний досвід участі у закордонних операціях. Але його за діяння в даній ситуації неможливе.

801 окремий загін боротьби з підводними диверсійними силами та засобами (бойові плавці), 73 центр спеціальних операцій ВМС України, Однак за повної відсутності технічної оснащеності даного підрозділу, а також із-за внутрішніх розкладів (усі найкращі кадри намагається собі забрати спецпідрозділ ГУР) він не може розглядатися, як здатний вирішити задачу зі звільнення А. Кочнєвої.

Спецпідрозділ «А» СБ України, який створений для звільнення заручників та боротьби з тероризмом, «заточений» під дії на території України. Навичок чи принаймні теоретичної підготовки з проведення спеціальних операцій за кордоном бійці даного підрозділу не мають, а провести такі операції не здатні.

Але спецоперація зі звільнення заручників – це не просто бігалка – стрілялка. Їй передує інший етап – використання наявних оперативних позиції (функціонал Служби зовнішньої розвідки України та меншою мірою Служби безпеки України) для отримання інформації про склад угрупування, його озброєння, розташування, плани тощо. Якщо власні оперативні (агентурні) позиції відсутні, заради такої благої справи можна звернутися за допомогою до дружніх спецслужб.

Так, як пане Ілляшов і пане Калінін, ви провели хоч одну зустріч з ФСБ, ЦРУ чи ким там іншим? Ви обізнані про реальні плани терористів? Дуже сподіваємося, що так, і тільки для того що б не розшифрувати ваші джерела, Україна зайняла таку вичікувальну позицію.

Але, в такому разі, ви або на 100% впевнені, що погрози терористів – пустий звук, або … «умер Максим, ну и х… с ним».

Подивимося…

Результат проведеного аналізу – державні органи чи структури створюють тільки видимість уваги до проблеми, а вирішувати її реально не збиралися і не збираються. Так що співчуваємо заручниці та її родичам.

А нашим читачам порадимо, не їздіть за кордон. Взагалі. Якщо поїхали – не виходьте з потягу, машини чи літака. А якщо вийшли – НІКОЛИ не розраховуйте на нашу славну Батьківщину. Менше буде розчарувань.

З надією на краще, Творчий колектив

За матеріалами: politica-ua.com