Милиция без законных оснований удерживала в райотделе женщину с маленьким ребенком

816

Минулої середи, 19 вересня, під час обідної перерви, мені зателефонувала моя матір, повідомивши, що нашу невістку Світлану разом з її чотирирічним синочком раптово приїхали і забрали міліціянти. Без жодних пояснень, разом з дитиною!

За кілька хвилин я вже була у районному відділі. Там мені черговий сказав, що Світлану повели на якийсь слідчий експеримент. За хвилин п'ятнадцять я знову повернулася, вже з телефоном та документами. Черговий дозволив пройти до внутрішнього двору. Саме там я вже і побачила невістку, яка, разом з дитиною, йшла на новий допит.

Кілька міліціянтів не змогли мені відповісти, чому і за що затримали невістку. Один, на питання «Як вас звати?» представився унікально: «Діма». Я запитала: «Мені так до вас і звертатися, по-дружньому – Діма! А мене звати Вікторія Анатоліївна. Я працюю в районній газеті! Хочу дізнатися, по якій причині затримали мою невістку та чому разом з нею чотирирічного малюка?»

На цю розмову вийшов ще один міліціянт, він, здається, займає якусь керівну посаду у карному розшукові. Ось саме з цього моменту розмова зовсім змінилася. Він почав вимагати, аби я покинула приміщення, погрожував, що мене «закриють». Підозрюю, що свободу мені зберегло журналістське посвідчення, яке я змушена була показати запопадливому міліціянтові. Весь час мені доводилося нагадувати, що порушують мої права, наголошувати, що мене не мають права чіпати, торкатися, застосовувати силу. І тим більш – нема за що затримувати та відмовляти в інформації. Апогеєм дискусії та останнім аргументом з вуст міліціянта стала характеристика мені в спину – «тупая овца».
Отож, результат знайомства з «буднями» карного розшуку: малюка, заплаканого та розгубленого, мені віддали; пробували взяти з мене пояснення (Які? Про що?); невістку випустили за кілька годин, запитавши: «Чого в тебе такі крикливі родичі?»

Весь цей час мені муляє: невже я вівця, бо знаю свої права? Невже люди при владі мають право ТАК чинити, порушувати права громадян? Невже 4-річного малого теж треба було тягати по кабінетах та вулицях, по слідчих експериментах?

Задля повної ясності розкажу, що за халепу вчинила невістка. Будучи людиною психічно хворою (II група інвалідності, і про це, до речі, міліціянти добре поінформовані) Світлана мала необачність два місяці тому поцупити дві чашки, які стояли на столі у подвір’ї контори місцевого базару. Директор оцінив крадіжку у 170 гривень (напевно, місцеві базарники чаювали з китайської порцеляни династії Мінь). Але дивний збіг: знайшли крадія чашок саме зараз, коли директора базару обікрали «по-дорослому», і, судячи з чуток, винесли багато цінного майна. Можливо, це моя багата уява, але чому так співпало, що ці чашки знайшлися саме зараз? Ні в якому разі не захищаю невістку. Але і не хотілося б, аби на неї, безправну і беззахисну, «начіпляли» щось чуже.

Може і не надавала б такої уваги цьому випадку, але того ж дня в новинах промайнула звістка про трагедію на Хмельниччині. Багато схожих подробиць: міліціянти приїхали додому до безробітного, нічого не пояснюючи рідним, вивезли, в полі забили до смерті. Все. Всі права, все слідство, весь закон. Тобто, подібна ситуація може статися з кожним. І страшно, що ми безправні. Чи, може, правий той, у кого більше прав? Чому, щоб отримати інформацію, я маю її вимагати? Чого так остерігаються міліціянти, чому так по-хамському себе поводять у стінах відділку? Ці питання і враження виникли у мене після спілкування з людьми, наділеними владою. Але головне – чи можу я довіряти міліції? Як у анекдоті: «Ти чий друг? Мій чи ведмедя?»

Вікторія Урбан
кореспондент районної газети «Вісті»
м. Ананьїв

Письма в редакцию: Антикоррупционный информационно-аналитический портал job-sbu.org