О том как милиция выбивает признательные показания
Невинные люди, попадая в жернова правоохранительной системы, как правило, имеют только два пути: признать свою вину и сесть за решетку или долго доказывать свою невиновность и выйти на свободу инвалидом.
Максим Дмитренко (на фото) 22 березня вийшов на волю після восьми років ув’язнення за вбивство, скоєне Сергієм Ткачем, більше відомим як «пологівський маніяк».
За рік до цього з тюрми звільнили Якова Поповича, якого теж засудили за злочин Ткача і якому на момент винесення вироку було лише 14 років. На сьогодні відомо, що за зґвалтування та вбивства жінок, вчинені колишнім міліціонером-криміналістом Ткачем,українська Феміда відправила за ґрати щонайменше 14 людей. Одного із засуджених стратили, ще один покінчив життя самогубством під тиском звинувачення у вбивстві власної доньки.
Ця страшна історія – тільки вершина айсберга помилок вітчизняного правосуддя, за кожною з яких стоїть чиєсь поламане життя. Точну кількість постраждалих від сліпоти нашої Феміди не зможе сказати ніхто. Правозахисники намагаються вести облік тих, хто заявляє про свою невинуватість. Але вони не судді й можуть визначити хіба що факт порушення законодавства під час розслідування справ цих людей.
Судді ж у деяких випадках виносять виправдальні вироки, але їх у морі кримінальних справ надто мало, й, зважаючи на сучасні українські реалії, навіть ці поодинокі вердикти можна вважати дивом. Наприклад, торік із 160,6 тис. вироків за кримінальними справами виправдальних було лише 78. У той час як у країнах із розвиненою системою правосуддя їх майже половина з усіх випадків. Щоправда, в лютому під час обговорення президентського проекту нового Кримінально-процесуального кодексу з АП лунала цифра 0,2%, однак можновладці забули додати, що це вироки як за приватним, так і за публічним звинуваченням, тобто не лише за кримінальні злочини, за які здебільшого відправляють за ґрати, а й за адміністративні правопорушення тощо.
НЕВІГЛАСТВО І КРУГОВА ПОРУКА
«Несумлінне виконання дізнавачами слідчих дій, їхній низький професійний рівень, неналежний прокурорський нагляд і, звісно, гонитва за статистичними показниками, які сприяють кар’єрному просуванню», – перераховує причини, з яких безневинні опиняються за ґратами, Олексій Баганець, колишній прокурор із 32-річним стажем, який після добровільно-примусового звільнення в 2010-му з органів прокуратури займається адвокатською діяльністю.
«Усі чули про Дмитренка та інших засуджених за злочини Ткача, але досі ніхто не назвав офіційно причини цього явища, тим паче не було оголошено винних, бо жодних розслідувань з приводу того, чому ці люди потрапили за ґрати, не проводилося», – зазначає Баганець.
За його словами, у правоохоронних органах нині професіоналів фактично не залишилось, а молодь, яка приходить на заміну відправлених на пенсію спеціалістів, навіть нікому вчити. Тож порушення чинних законодавчих вимог щодо ведення слідства починається ще з моменту огляду місця злочину.
А далі, як запевняє голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров, слідчі просто шукають винного на свій розсуд. Це може бути особа, яка опинилася не в той час і не в тому місці. Або ж той, хто раніше потрапляв у поле зору правоохоронців і може, на їхню думку, бути злочинцем чи просто підходящим цапом-відбувайлом. «Тож цю людину затримують і обманом, залякуванням та побиттям витягують із неї зізнання», – резюмує Захаров.
«В Україні, коли особа визнала свою провину, знайшли проти неї кілька непрямих доказів, справу направляють до суду. Й цього для вироку виявляється достатньо», – підтверджує слова Захарова Олексій Баганець. Суди здебільшого з висновками прокуратури погоджуються. Якщо ж суддя зберіг залишки сумління й не хоче брати на себе відповідальність за поламане життя, він, найімовірніше, відправить справу на дорозслідування. «Але судді залякані, адже після такого рішення прокуратура відразу ж поскаржиться до Вищої ради юстиції. Кілька таких скарг, і служителя Феміди звільнять», – каже Баганець.
Відповідно жодна з ланок системного пекла не зацікавлена у виправданні людини. «Людина завжди слабша, ніж інституція. А в наших інституцій слідство – просто бізнес, нічого особистого, – каже адвокат Тетяна Монтян. – По-перше, для них (правоохоронців) своя дупа і своя статистика значно важливіші, ніж чиясь доля. А по-друге, якщо вони не битимуть підозрюваних, витягуючи з них свідчення, то їм не даватимуть хабарі (за припинення кримінального переслідування. – Ред.).
Усі знають: не заплатиш одразу міліції, потім доведеться платити ще й прокуророві, не заплатиш прокуророві – доведеться платити судді. Вирватися із цього замкненого кола можна, якщо тільки пощастить і в якійсь із цих ланок будуть дірки, тобто хтось із кимось особисто «на ножах». Але це лотерея з мізерним шансом на виграш».
НОВИЙ КПК НЕ ПАНАЦЕЯ
Нова редакція Кримінально-процесуального кодексу, як запевняє влада, покликана усунути цю ганебну для країни тенденцію. «Я переконаний, що незначна кількість виправдальних вироків в Україні – це нездорова ситуація. Її потрібно виправляти», – сказав Віктор Янукович перед тим, як Верховна Рада ухвалила запропонований ним варіант КПК у першому читанні. Та правозахисники не впевнені в позитивному результаті президентської ініціативи.
«У новому Кодексі поєднано дві взаємовиключні моделі: стара радянська прямого звинувачення і європейська, що передбачає змагальний процес звинувачення та захисту. Якщо це не виправити, документ просто не зможе працювати», – стверджує Захаров, підкреслюючи, що на сьогодні до парламенту поданопонад 3 тис. правок до згаданого законопроекту. «Однак правоохоронні органи теж тягнуть ковдру на себе, ніхто не хоче ділитися повноваженнями, тим паче із судами, – зазначає правозахисник. – Чим усе закінчиться, незрозуміло, хоча новий КПК європейського зразка нам конче потрібен».
Олексій Баганець категорично проти президентського КПК. Він як представник старої школи упевнений, що й чинний Кодекс, якщо дотримуватися всіх його вимог, цілком прийнятний. А КПК від Януковича, за словами колишнього прокурора, взагалі суперечить демократичним засадам ведення слідства. «Там зовсім виключена норма дослідчої перевірки, – наводить один із багатьох прикладів Баганець. – Тобто бізнесмен, щоб усунути конкурента, може написати до міліції заяву, що той убив свою тещу.
Слідчий за новим КПК одразу порушує кримінальну справу й починає проводити слідчі дії, приміром, обшуки й затримання підозрюваного. Бо новий Кодекс не вимагає від нього навіть перевірки, чи той узагалі одружений і чи є в нього теща. Так, пізніше підозрюваний зможе довести свою невинуватість, але його час і нерви будуть витрачені та зіпсуті».
«Новий КПК покликаний просто поламати ланцюг міліція – прокуратура – судді. Якщо раніше судді були останні в харчовому ланцюжку системи, то тепер стануть першими, – каже адвокат Монтян, натякаючи, що новий документ допоможе збагатитися слугам Феміди ще більше. – Для простих людей він нічого не змінить, бо їм байдуже, кому нести хабарі – суддям чи міліції».
Така зневіра правозахисників у законодавчих ініціативах нинішньої влади цілком зрозуміла. Адже тепер людина не зможе пройти всі судові інстанції. На шляху до ВСУ, не звернувшись до якого вона не має права скаржитися до Європейського суду з прав людини, з’явилася перешкода у вигляді Вищого спеціалізованого суду, який вирішує, може особа подати скаргу до ВСУ чи ні. Й без схвалення спеціалізованої інстанції Верховний Суд не має права прийняти її до розгляду. Крім того, реформа від «донецьких» узалежнила суддів від Вищої ради юстиції.
Вирватися з жорен системи, як стверджують в один голос правозахисники, практично неможливо. Для цього треба мати гроші та залізну волю. Формула успіху: найняти хорошого адвоката, організувати розголос деталей справи та порушень ведення слідства у ЗМІ. Та головне – витримати тортури, після яких людина зазвичай стає інвалідом. Більшості обвинувачених у нашій країні бракує і коштів, і волі, щоб пройти крізь пекло системи. Тож вони зізнаються в чому завгодно.
У «М’ЯСОРУБЦІ»
Винна, бо жива
Світлана Кукса вже понад п’ять років перебуває в СІЗО. Її звинувачують у замовному вбивстві власного чоловіка, фермера з Херсонського області, якого троє грабіжників зарізали на очах у неї та їхнього 13-річного сина. Дружина та хлопець залишилися живі, але віддали грабіжникам усі свої заощадження. Разом зі Світланою за ґратами сидять й «виконавці» – юнаки, яким на момент затримання було по 16–17 років.
За цей час, як було виявлено в ході розслідування, проведеного кримськими журналістами, наркоман зі стажем Володимир Г. двічі зізнавався міліції в згаданому злочині. В обох випадках до слідчих надходила вказівка зверху відпустити затриманого й знищити свідчення, бо за це вбивство винні вже сидять. Слідчі самі повідомили журналістам про цей випадок, оскільки розповідь Володимира була дуже правдивою. А слідчий, який вів справу Світлани, свого часу сказав їй, що підставою для її порушення стало те, що жінка залишилася жива після нападу.
Помер, бо не зізнався
Ця історія виразно ілюструє, що може трапитись із тим, хто відмовляється брати на себе провину за чужий злочин. У ніч на 30 грудня 1995 року в селі Братковичі Львівської області було вбито 10 людей. Влада провела масштабну операцію із залученням понад 100 тис. міліціонерів, агентів спецслужб і солдатів Внутрішніх військ. У березні 1996-го затримали підозрюваного – 26-річного Юрія Мозолу. Його допитували три доби, катувалиструмом. Однак чоловік не брав на себе чужої провини, тримавсь, аж доки зупинилось серце. 22 березня спіймали справжнього вбивцю – Анатолія Онопрієнка. На момент арешту він устиг забрати 52 життя. Зараз відбуває довічне ув’язнення. Кати Юрія Мозоли також потрапили за ґрати.
15 місяців в СІЗО, бо не відкупився
Харків’янин Яків Строган 15 місяців відсидів за ґратами, йому інкримінували завдання тяжких тілесних ушкоджень п’яному сусідові. 12 березня суд звільнив його з-під варти – криміналістична експертиза не підтвердила звинувачень, висунутих прокуратурою. Яків же переконаний, що з нього просто намагалися витребувати гроші. Він розповідає, що під час сварки штовхнув сусіда. Той упав спиною на скло від пивних пляшок, які сам перед тим і розбив.
Однак на ранок Строгана затримали – квартиру взяли штурмом – і намагалися звинуватити в тому, що він порізав людину ножем. Після тривалих тортур із Якова, за його словами, затребували $10 тис. відкупних. Чоловік погодився, і його відпустили додому за грошима. Однак той пішов із заявою до прокуратури. Після цього був затриманий удруге, звинувачений ще й у наклепі та запроторений до СІЗО.
Вбивства без жертв
Колись успішний бізнесмен Олександр Рафальський із Київської області уже 10 років перебуває за ґратами – його засудили на довічне ув’язнення за участь у вбивстві п’яти людей. Мати затриманого Тамара Михайлівна весь цей час домагається довести невинуватість сина. Вона навіть дістала докази, що одну з жертв бачили живою через кілька місяців після злочину, а двоє інших збиралися виїхати в той самий час на постійне проживання до Росії.
Прикметно, що скелетовані тіла жертв убивства, начебто скоєного за участю Рафальського, так і не були ідентифіковані, встановлення їхньої особи ґрунтувалося на непрямих доказах, як-от збіг часу злочину та зникнення. Те, що в розслідуванні цієї справи було допущено багато порушень закону, підтвердили експерти Міжнародної амністії. Зокрема, вони констатують, що свідчення з Олександра вибивали тортурами, а показання свідків абсолютно не збігаються з висновками судмедекспертиз, проведених на прохання родини.
По материалам cripo.com.ua