«Ну что, заберем ее с собой в рабство, будет нам чаи делать, а может еще что то».Письма в редакцию

616

Генеральному прокуророві України державному раднику юстиції
Пшонці В.П
Євсєєвої Інни Геннадіївни,
07.07.1989 р.н., мешкає за адресою : 28000, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Першотравнева, буд. 57 «А», кв. 321,
т. 0997368742

С К А Р Г А
05.11.2011біля 18-00 я зі своїм товаришем Ісмаіловим А.Х. їхала на його автомобілі до свого помешкання. Я вже знайшла ключі від квартири, як раптом на перехресті вулиць Першотравневої і Горького нас наздогнав автомобіль ДАІ з включеними сигнальними маячками. Побачивши автомобіль ДАІ, водій автомобіля на якому ми рухались, одразу ж зупинився, як того вимагають ПДД.

Після зупинки автомобіля, миттєво попереду автомобіля в якому я їхала зупинився та перекрив нам проїзд мікроавтобус із затемненим склом. Із нього швидко вибігли люди в масках на обличчі, із автоматичною бойовою зброєю в руках і оточили автомобіль. Чоловік в масці, що вибіг попереду автомобіля зробив із автомата довгу чергу в гору, не звертаючи увагу на те, що це досить людне місце, поряд знаходяться аптека та дитячий заклад – спортивна школа, продовольчий магазин. Стрільба, галас і шум зібрали навколо нас значне скупчення людей.

Водій автомобіля Ісмаілов А.Х. не здійснюючи ніякого опору, самостійно відчинив двері. Його одразу ж силоміць витягли чоловіки в масках і почали класти обличчям до землі, на що він почав казати «Здаюсь», без всіляких проявів агресії. Голосно питав, що відбувається? У відповідь промовили «В Чечню їдеш». Потім силоміць витягли з машини мене і завели руки за спину до больових відчуттів. Один з оточивших нас чоловіків, забрав в мене з руки мою сумочку в якій були мої особисті речі в т.ч. мобільні телефони, ключі від мого помешкання, гаманець.

Через деякий час мені повернули сумочку і мене повели до машини ДАІ в якій знаходились два працівника ДАІ і посадили на заднє сидіння позаду водія. Одразу до мене з правої стороні підсів чоловік в цивільному одязі повної статури, з короткою стрижкою, волосся темне, на вигляд років 40-45, як потім вияснилось працівник Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві, який не представившись, не пред’явивши документів, що посвідчують особу, почав на мене гучно кричати «Руки на сидіння!!!». На мої намагання щось вияснити я чула жорсткі репліки: «Молчать!!!», «Вопросы тут задаю я!!!». Незнайомець миттєво вихопив в мене сумку і без будь-яких пояснень, без мого дозволу почав ритися в моїй сумці, в моїх особистих речах, розглядати особисті фото, дивитись зміст моїх мобільних телефонів. Я почала обурюватися поведінкою незнайомця і задала питання, чому він риється в моїх особистих речах, чому незаконно робить обшук? На свої запитання я почула відповідь «Вопросов никаких не задавать!!! А то повезем в Киев, посадим к бомжам в камеру, там посидишь, и знаєшь, что там будет ».

Після того, як незнайомець забрав мої телефони, він декілька разів виходив з машини і комусь постійно телефонував. Коли він виходив з автомобіля, я переглянула зміст сумочки і звернула увагу на відсутність ключів від свого помешкання, одразу більш ретельно її переглянула, переглянула всі речі, але ключів не було. Я хотіла повідомити про відсутність ключів особу, яка тримала в руках мої телефони, і запитати де поділися ключі, але коли він знов сів в машину, то почав знову кричати і лякати бомжами, чим здійснювала на мене психологічний тиск.

Також ця особа, декілька разів питала в мене, чи є хто вдома. Спочатку я не придала значення цим питанням і відповідала що «ні». Потім цей чоловік знов виходив з машини і знов телефонував комусь, і знову декілька разів запитував в мене, чи є в квартирі золоті речі, на що я відповідала, що все на мені.
На мої прохання зателефонувати рідним мені відмовили і телефони не повернули. Потім я почала казати, що в таких випадках повинен бути адвокат і мені потрібно зателефонувати йому або іншому юристу. На що мені теж відмовили. Навіть коли рідна сестра дзвонила на мій телефон, мені також не дали можливості з нею поспілкуватись.

Біля 22-00 годин мене пересадили до мікроавтобусу, де зі мною розмовляли образливим тоном, а один, як я вже здогадалася, з працівників міліції переді мною грався зброєю, здійснюючи на мене психологічний тиск. То вийме магазин з пістолету, то вставить його знову в рукоять. То вийме знову магазин і порахує патрони, потім знову вставить його в рукоять пыстолету. Хоча Закон України «Про міліцію», ст.. 15-1, не дозволяє без необхідності виймати зброю, оскільки це вже рахується її застосуванням.

Потім в мікроавтобус увійшов ще один чоловік, лисий, міцної статури, років 25 на вигляд, і промовив «Я сейчас решаю, тебя с собой забрать, или домой отпускать». Я сприйняла цю промову як особисту погрозу на свою адресу. Обидва чоловіки, і лисий, і той що грався бойовою зброєю знову почали на мене тиснути і почали промовляти з цинізмом «Хватит ей и два года, ну что, заберем ее с собой в рабство, будет нам чаи делать, а может еще что то». Я так і не зрозуміла за що мені два роки, і що це «еще что то». Через деякий час знову почали лякати мене подіями, що відбувалися в м. Одеса, «А ти знаєшь, что б ыло в Одессе?», і починали обсмаковувати силові події проти громадянина із Чечні.

Потім мене знову пересадили в інший автомобіль ВАЗ-21099 темного кольору, де також було 3 чоловіки. Скільки раз я не просила відпустити мене ніхто мене не відпускав, крім одного разу до туалету. Всього мене незаконно та безпідставно позбавили волі та протримали в автомобілях біля 6 годин з 18-00 годин 05.11.2012 до 01-15 години 06.11.2012.

Мене висадили о 01-15 годин біля дому № 38 по вулиці Червоноармійській де стояло значне скупчення міліціонерів і вернули мобільні телефони. Також я подумала, як зайду в квартиру без ключів? Почала класти телефони до сумочки і побачила на видному місці в ній ключі, хоча я чітко пам’ятаю, що під час декількох ретельних оглядів сумочки, ключів не було. Знову не придала значення цьому факту.
Коли я почала відчиняти двері до свого помешкання, звернула увагу, що замочна скважина стоїть в неправильному положенні, бо її прийшлося поправляти. І коли я її поправила, все рівно, відчинити замок з першого разу не змогла . Замок почав «заїдати», хоча коли я уходила з помешкання, працював нормально.
Потрапивши до квартири, я одразу звернула увагу, що мої особисті речі: тапочки, журнали, простирадла та інші речі знаходяться не в тому положенні, як я їх оставляла. Дверцята шаф були приоткриті, верхній речовий ящик тумбочки в коридорі також був приоткритий і став «заїдати». Я почала поправляти ящик і побачила, що немає мобільного телефону, який там знаходився. Одразу закралася думка, що мене обікрали і я почала перевіряти наявність грошей і цінних речей, в результаті в мене з квартири зникло: гроші – 5000 грн., браслет золотий вагою 0,92 гр. - 400 гр., мобільний телефон – 1800 грн., фотоапарат – 1300 грн., нетбук – 2000 грн.,на загальну суму 10500 грн.

Вважаю, що крадіжку моїх речей скоїли працівники міліції, які незаконно зробили мені особистий обшук, під час якого викрали з сумочки ключі від квартири і також незаконно проникли в квартиру, в період мого незаконного позбавлення ними волі.

Спочатку я хотіла звернутися до працівників міліції, що мене незаконно утримували в машинах, і розповісти про зникнення речей, але згадала про загрози, переляк, і не звернулась.

На підставі викладеного прошу:
- провести по даних фактах перевірку, винних притягнути до відповідальності згідно чинного законодавства;
- повернути речі що належать м ені і знаходяться в працівників Подільського РУ ГУ МВС України.
З повагою,

31.12.2011 І.Г. Євсєєва