Приговор непокорного летчика Лесного
Такого последнего слова, – такой оглушительной силы, как взрыв бомбы, как приговор карательной системе, – давно я не слышал в украинских судах времен независимой Украины. Нечто подобное я читал в последних словах в политических процессах над дисидентами-шестидесятниками по сфальсифицированным уголовным делам, над революціонерами-народовольцами.
Обличительное последнее слово Петра Гнатовича Лесного прозвучало 29 июля не в столице и не в областном центре, а в провинциальном Царичанском районном суде Днепропетровской области, где совершенно не были готовы услышать от обвиняемого приговор прогнившей коррупционной системе прокуратуры и ее служанке «правосудию».
Напомню, что проблемы у Петра Лесного начались в 2003 году, когда, как он безответно писал во все инстанции: «налоговая милиция совместно с прокурором Петриковского района Тригубовым потребовали от меня, тогда директора акционерного предприятия, 65 тысяч гривен наличных денег, чему есть доказательства и свидетели». Петр Гнатович денег не дал…
Судейско-прокурорская система беззакония ожидала от уставшего П. Лесного тихих слов оправдания, раскаяния, просьб о снисхождении… Не дождались! Летчика «сбили», как приказал прокурор-покойник Шуба, но не сломали ни физически, ни духовно.
Последнее слово Петра Лесного повергло в шок судейско-прокурорскую систему настолько сильно, что Царичанская Фемида в лице судьи Ю. Бойко оказалась в полном замешательстве: ведь, как сказал П. Лесной, все 28 томов дела кричат и свидетельствуют о его невиновности. А значит, альтернативы оправдательному приговору быть не может.
Но если выносить обвиняемому П. Лесному оправдательный приговор, то что ждет его обвинителей, которые 12 лет его истязали физически, душевно, материально и морально?
Заерзали, забеспокоились истязатели. Как же, они и сегодня продолжают вершить «правосудие», как судья О. Гудым, и.о. председателя суда Царичанского района, или осуществлять «прокурорский надзор», как Р. Токарь, нынешний начальник Следственного управления облпрокуратуры, и еще недавно первый зам. облпрокурора Ю. Трегубов, которого по требованию общественности уволил лично Генеральный прокурор. И сегодня в аппарате областной прокуратуры работают «повышенные» в должности за фальсификацию дел (более 20 дел!) П. Лесного и других невиновных граждан «оборотни в прокурорських погонах».
Настолько они забеспокоились, что судья, ушедший в совещательную комнату, уже дважды переносил срок оглашения приговора. Последняя дата – 22 августа. Без сомнения, прокурорская система, подчиненные прокурора Днепропетровской області Матвейчука сейчас сильно давят на независимого судью Ю. Бойко.
В последнем слове Петр Лесной пожелал судье мужества. Ведь от мужественного решения судьи Юрия Бойко зависит вера украинцев в справедливое правосудие.
Останнє слово Лісного П.Г. в кримінальній справі в Царичанському районному суді Дніпропетровської області 29 липня 2016 року
Шановний суд! Шановні присутні!
Прийнято, що підсудний в останньому слові захищає себе. Я себе захищати не буду. Я захищав себе з січня 2004 року до сьогоднішнього дня. Мій захист сьогодні полягає в 28-ми томах цієї справи. 12 років прокурорська та судова система намагаються звинуватити не мене, а моральні цінності і людську гідність, які загальноприйняті в цивілізованому суспільстві, які сповідую я всім своїм життям, і які не сприймають корумповані перевертні в прокурорських погонах та суддівських мантіях, а саме – честь, мораль, принципи.
Мені 64 роки і мені не соромно ні за жоден день мого життя. З 18 років, після закінчення школи, я став жити самостійно, виїхав з дому здобувати вищу освіту. Навчався в льотному центрі в Підмосков’ї, потім – в знаменитому Качинському вищому льотному училищі, а пізніше – у Військово-повітряній академії ім. Ю. А. Гагаріна. Я прослужив на військовій службі з гідністю й честю і за весь час служби не вчинив жодного проступку, яким міг би заплямувати офіцерську честь і за який мені було би соромно.
Я залишився вірним військовій присязі до сьогоднішнього дня, попрацювавши після армії фермером, керівником підприємства, і на посаді голови державної адміністрації Петриківського району, отримавши другу вищу освіту в Національній академії державного управління при Президентові України.
Я це говорю не для того, щоб отримати якусь поблажливість суду, а для того, щоб прокурори, які всі 12 років слідства намагалися з мене зробити рвача, корупціонера, людину без моралі і честі, нарешті, зрозуміли, що не все міряється в житті грошима, до чого вони звикли. Я служив Батьківщині, вони служать мамоні.
Присяга військовослужбовця, прокурора і судді майже однакова. Тільки для більшості прокурорів і суддів слова присяги – порожній звук, я ж був і залишаюся їм вірним і при виконанні бойового завдання в гарячих точках, і в мирний час. На дотриманні присяги військовими, часто ціною життя і здоров’я, тримається незалежність, свобода і суверенітет країни. А на ігноруванні присяги прокурорами і суддями процвітає корупція і руйнується держава.
Я став жертвою помсти прокурорської системи за свою принциповість і незгоду стати частиною їх корупційного механізму з особистого збагачення. Прокурори стосовно мене сповна використали свої виняткові можливості з кримінального переслідування громадян. Про абсурдність звинувачень і недоведеність наявності складу злочину кричать всі 28 томів моєї кримінальної справи!
Численні публікації в місцевій та республіканській пресі, виступи видатних юристів, адвокатів, правозахисників за 12 років не змогли пробити закостенілу в корупції залізобетонну стіну українського кривосуддя і прокурорських «заробітчан», повністю залежних від «телефонного права».
Я знаю, що обвинувальний вирок мені було винесено колишнім прокурором Дніпропетровської області Володимиром Шубою ще задовго до порушення стосовно мене цієї кримінальної справи. Це сталося тоді, коли я відмовився платити йому данину в розмірі 300 тисяч доларів США щорічно, будучи діючим головою Петриківської районної державної адміністрації. ВСІ в області платили, а прокурорські працівники, як опричники, об’їжджали райони, збирали данину і вручали Шубі.
А я – відмовився, і це стало відомо всім не тільки в районі. І Шуба вирішив мене публічно поставити на місце, покарати мене, норовливого, щоб іншим неповадно було, прибрати мене шляхом дискредитації не тільки з посади, але і з життя – свідка створеної ним корупційної імперії під дахом державного органу обласної прокуратури.
Я був вимушений звертатись в Адміністрацію Президента, намагаючись знайти там захист. Але «помаранчевому» Президенту було не тільки не до громадян, але й не до своїх представників на місцях.
Після цього, як свідчать матеріали справи «хабарника» Лісового, в обласній прокуратурі було створено групу, перед якою було поставлено завдання будь-якими методами знешкодити непокірного «льотчика», який «дуже високо злетів»: його треба було «приземлити»! Коли я повертався з Києва, на мене був здійснений замах на вбивство в потягу. І тільки чесні і порядні працівники СБУ врятували мені життя. Так почались мої «випробування від Шуби».
Виконуючи злочинні вказівки свого господаря, прокурорські опричники організували цілу операцію і впоралися з нею швидко і вчасно: в день народження Шуби доповіли про виконання наказу і, треба думати, вручили «подарунок», який він не зміг отримати від мене, але який був вилучений у Грекова (буцім-то хабародавець – ред.), а мене в цей час «пресували» в СІЗО, не даючи шансів вийти з камери живим.
Чому стверджую про вручення подарунка Шубі? Тому що після вилучених у Грекова 400 тисяч доларів США (нібито «хабаря» для мене) – цих грошей більше ніхто не бачив! А знаючи суворий і нещадний характер Шуби, будь-який з його підлеглих, хто «скрисятнічав» би ці гроші, з’явився би в моїй камері без шансу вийти живим.
Ви скажете: «Шуби вже давно немає, а чому ж справа Лісного досі не закрита?». Так справа в тому, що Шуби немає, а його опричники і свідки – майстри з «пошиття» кримінальних справ досі сидять на своїх місцях і не люстровані, а страх відповідальності за здійснені ними злочини – незаконні порушення кримінальних справ, переслідування невинних громадян – штовхає їх на продовження злочинів, зневажаючи закон і права людини!
12 років, протягом яких йшов судовий розгляд моєї справи, показали, що українські суди, в тому числі і Царичанський районний суд, і досі ще не незалежний не тільки від телефонного права, а й від дотримання закону і присяги судді, пронизаний корупцією. Тричі суд апеляційної інстанції скасовував рішення суддів Царичанського районного суду як незаконні, прийняті без достатніх підстав, без підтверджень доказами. Ніякі вагомі докази захисту, які спростовують позицію звинувачення, за 12 років не могли змінити обвинувальний ухил справи.
Чи могла людина, що повстала проти корупційної системи «кровожерливих вовків» в каральній прокуратурі, сподіватися, що його почують, якщо його доля вже була вирішена? Моя 12-літня справа – відповідь на це риторичне питання. Я побачив явну упередженість і зрозумів, що довести, що я не верблюд, мені не вдасться.
Багато цікавого могли б повідомити суду прокурорські працівники, в першу чергу прокуратури Дніпропетровської області, в моїй справі, якби Царичанський районний суд був повністю незалежним і допитав їх в суді, якби судочинством керувало верховенство права, а не телефонне право і тваринний страх перед відщепенцями-корупціонерами в прокуратурі, адже протягом 12 років мій захист просив це зробити.
Завдяки засобам масової інформації процес щодо мене став дійсно одним з найбільш відомих в Україні, і я вдячний журналістам за це.
Кримінальна справа стосовно мене стане однією з лакмусових папірців, подивившись на яку, громадськість зможе оцінити дійсність принципу незалежності суду – незалежності від прокуратури. Позиції сторони обвинувачення і захисту в дебатах сторін будуть опубліковані в ЗМІ (редакції газет «Лица» і «Нашої версії» вимагають у прокуратури Дніпропетровської області направити на нашу адресу відповідний документ – ред.). І вирок щодо мене теж буде представлений для загального огляду громадськості.
На вівтар верховенства права, законності, моралі і справедливості в Україні я поклав свою свободу, своє здоров’я, кар’єру і сімейне благополуччя. Але я не вважаю себе жертвою! Я зробив свідомий вибір і буду слідувати йому, чого б мені це не коштувало, тому що честь, чесне ім’я і гідність – найдорожче!
Повірте, якби зараз повернути все назад і я знову опинився б у кабінеті Шуби, коли він запропонував мені стати членом їх вовчої зграї, я зробив би все те ж саме. Жодної секунди я не шкодував і не шкодую про свій вчинок.
Ваша честь! Закінчуючи свою промову, я хочу повідомити, що Ви зобов’язані уникати всього, що могло б применшити авторитет судової влади, гідність судді або викликати сумнів у Вашій об’єктивності, справедливості та неупередженості. Реалії сучасного українського правосуддя такі, що для винесення справедливого вироку, крім перерахованих якостей, суддя повинен володіти справжньою мужністю. Мужністю, яка не дозволить йому піти на поводу у корумпованих прокурорів. Щоб постановити по справі єдине можливе справедливе рішення.
Ваша честь, я бажаю Вам мужності і прошу пам’ятати, що від Вашого рішення залежить не тільки моя свобода і поламана доля постраждалого від прокурорського свавілля Грекова, але найголовніше – віра українців у справедливе правосуддя. Якщо ж Ви проявите страх перед злочинними елементами з прокуратури – це буде означати торжество і заохочення свавілля і зла, уособленням якого є ці мерзотники в органах прокуратури.
У Ваших руках набагато більше, ніж дві долі. Тут і зараз вирішується доля кожного громадянина нашого району, області, країни. Тих, хто на вулицях Царичанки, Петриківки, Дніпра, Києва, інших міст і селищ України розраховує не стати жертвою прокурорського і міліцейського беззаконня, хто збудував свій бізнес, свій дім, домігся успіху і хоче, щоб це дісталося його дітям, а не рейдерам в погонах, нарешті, – тих, хто хоче чесно виконувати свій обов’язок за справедливу зарплату, не чекаючи щохвилини, що буде під будь-яким приводом звільнений корумпованим начальством. Не в нас з Грековим справа, у всякому разі – не тільки в нас. Справа – в надії для багатьох наших співгромадян. У надії на те, що суд завтра зможе захистити їх права, якщо якимсь черговим прокурорам прийде в голову ці права нахабно і демонстративно порушити.
Я знаю, що є люди, які хочуть обвинувального вироку для нас. Вони хочуть показати: вони – вище закону, вони завжди досягнуть того, «що задумали». Поки, щоправда, вони досягли зворотнього: з нас – звичайних людей – вони зробили символ боротьби зі свавіллям. Це вийшло. Це не наша заслуга – їхня. Але їм необхідний обвинувальний вирок, щоб не стати «цапами-відбувайлами». Я хочу сподіватися, що суд з честю витримає психологічний тиск прокурорських. А тиск буде, ми все знаємо, як і через кого він буде відбуватися.
Я хочу, щоб незалежний суд став реальністю і буднями моєї країни, щоб слова про «найсправедливіший суд у світі», народжені в «совку», перестали настільки ж іронічно звучати сьогодні. Щоб ми не залишили у спадок нашим дітям і онукам найнебезпечніші символи тоталітаризму.
Ваша Честь, я готовий зрозуміти, що Вам дуже непросто, може бути, навіть страшно. Я бажаю Вам мужності.
По материалам: n-v.com.ua