Володимир Маркевич — найнебезпечніший “тітушка” в Тернополі

Спершу хочу подякувати усім причетним до перемоги українського народу за їх мужність, витримку, надану віру в довгоочікуване щасливе майбутнє наших нащадків. Проходжу службу в тернопільському управлінні СБУ близько 10 років. На перший погляд, не багато, проте достатньо, щоб зрозуміти усю «велич» потворства спецслужби, до якого призвело її керівництво за останні роки.
За усіма подіями в державі останніх двох з половиною місяців з колегами по роботі ретельно слідкуємо. І якщо раніше (до листопада 2013 року) мовчки виконували свою роботу (підрозділ захисту національної державності, читайте «царська охранка»), надіючись на краще майбутнє для прийдешніх поколінь (банальне «цар робить все правильно» нам втлумачується так само, як для роботяг зі Сходу «бандеровская угроза»), то тепер все переконливіше бачимо вихід лише у радикальному і кардинальному перезавантаженні всіх гілок влади.
Такий «кидок» українського народу з боку влади з Євроінтеграцією читався ще навесні 2013 року, коли все частіше почали надходити негласні вказівки по тотальному контролю за опозицією і вжиттю стосовно її представників зовсім не демократичних заходів. На кінець листопада в області не залишилося практично жодного активіста, журналіста чи підприємця з лояльними поглядами до опозиції, котрі б не перебували «под колпаком». Статистичні звітності – штампи, на зразок нещодавно опублікованого Лесею Оробець, були звичною справою, але усі показники стосувалися виключно «неугодних». Спецслужба перетворилася на довідкове бюро для прокуратури, податкової інших контролюючих органів з виявлення і передачі даних на людей, «у котрих ні в кабінетах ні вдома не висить портрет президента». Як це не звучить дико, але, якби не Майдан, до цього б вже, напевно, прийшли. Але і це не спрацювало…

Перелом стався після призначення на посаду керівника управління Володимира Маркевича (за кілька тижнів до Євромайдану). Усі відчули, що скоро якщо не війна, то масові репресії як серед населення, так і серед нас. Саме на таких історичних зламах на відповідальні посади призначаються в першу чергу фанатично «прєданниє». На розумові вади та відверто антилюдську поведінку ніхто не звертає увагу. Побачивши цього керівника, всі почали вірити в існування машини часу – Маркевича закинуло до нас, як мінімум з кінця 40-х років минулого століття, причому з серйозними наслідками контузії після війни. У перші ж дні новий «рукавадітєль» дав зрозуміти, що «симпатізірующім бандеровцам нє мєста в органах госбєзапаснасті». За місяць вимушені були піти (хто на пенсію, хто просто звільнитися) близько 15 офіцерів. На наступний місяць ще стільки ж. Під «ачіщєніє рядов» підпадають в першу чергу офіцери з твердими патріотичними переконаннями. Перед співробітниками, котрим не вистачає декілька років до вислуги, спеціально ставляться завдання, виконання яких якщо не кров’ю то сильно і надовго зв’яже офіцера з режимом. Питання «ілі ти с намі і прєзідєнтам ілі ти проста так нє уйдєш…» вже неодноразово звучало з вуст Маркевича. Щоб ще більше поставити нас «в стойло», наказано повісити в кожному кабінеті портрети «вождя».
Підпал автомобіля опозиційного депутата Тернопільської міської ради Богдана Попадина (http://www.rada.te.ua/novyny/19784.html) за наміри лобіювати питання повернення громаді міста земель, переданих свого часу управлінню СБУ для будівництва; пошкодження будинку батьків лідера обласного «Тризубу» Василя Лабайчука (http://oko.if.ua/2014/01/21/60808/) з наміром залякати сивочолих для схиляння ними свого сина до «усмірєнія»; пошкодження автомобіля керівника тернопільської міської організації «Батьківщини» Андрія Артимовича (http://7days-ua.com/news/ternopil-spalyly-mashynu-popadynu-a-teper-porizaly-shyny-v-avto-artymovycha/) за принципову позицію останнього як члена спеціальної депутатської комісії із захисту громадянських прав членів тернопільської територіальної громади – ось далеко не повний перелік наслідків «принципової» позиції В. Маркевича. Зрозуміло, що прямих вказівок від нього ми не чули (на наради не ходимо), але натяки наших безпосередніх начальників після візитів до керівника управління на рахунок необхідності вжиття щодо саме цих осіб гострих «профілактичних» заходів ми добре пам’ятаємо. На нашу відмову реакція була страшною, але виконавці знайшлися. Ось, для прикладу, у випадку з В. Лабайчуком «на дєло» пішов наш шеф, попередньо хильнувши сам мало не з пів-літри. За наслідками його “подвигу” крайніми зробили увесь особовий склад підрозділу (мовляв, “сдалі сукі”) і за особистим проханням Маркевича на “палковніка” Магерю пішло подання на нагородження відомчою нагородою.
Ненависть до всього українського, глибока психологічна депресія, пов’язана з жалем за СРСР, спонукали В. Маркевича до нечуваних репресій. За висунутими ним звинуваченнями в «пасобнічєствє бандформірованіям» весь наш підрозділ виведено в розпорядження і за його ж проханням нас планують «закидати на пєрєвоспітаніє на Восток». Якщо на наше місце прийдуть такі ж, як і сам Маркевич, борони Господи нам повернення «істрєбітєльних батальйонов» 40-50 років.
Поведінка Маркевича впродовж останніх днів дала підстави сумніватися не лише в його адекватності, але й об’єкті його служіння. Під час буремних подій в Тернополі Маркевич мав намір озброїти особовий склад управління і відстрілюватися від народу (“до конца бить вєрними прісягє і прєзідєнту”). Лише завдячуючи більш-менш адекватному оточенню з числа місцевих офіцерів він прийняв рішення вивезти зброю і всі облікові картотеки з УСБУ і залишити управління. Але і тут спрацював “совєтікус” — “вивєзьом за Збруч, нє дадім бандерам аружіє”.
Переживаємо за одне — Маркевич, будучи в абсолютно неадекватному стані, постійно носить з собою особисту зброю, заставляє його супроводжувати підрозділ “Альфу”. Маючи таку нестримну, хворобливу ненависть до народу, особливо, до його вождів, існує висока вірогідність вчинення ним чи за його наказом вбивства місцевих активістів (в першу чергу, мера міста Тернополя, голову обласної ради, керівників Штабу національного спротиву; висловлював наміри особисто згвалтувати представниць від ВО “Свобода” та “Удару” Марію Чашку та Наталю Михно).
Стосовно особи В. Маркевича, нам відомо, що диплом про вищу юридичну освіту ним куплено (в районі 2004-2009 років) в одному з чернівецьких вишів, так само «захищалася» і кандидатська дисертація. Їздить на власному автомобілі «Toyota Land Cruiser 200» вартістю понад 100 тисяч американських доларів. За час проходження служби незаконно отримав 3 квартири (Чернівці, Одеса, Хмельницький).
Наше прохання. Необхідно вдатися до точкових ударів по особах, котрі є хоча й глиняними, проте стовпами режиму на місцях. По нашому «стовпу» просимо вдарити шляхом ініціювання направлення різноманітних депутатських запитів чи проведення журналістських розслідувань щодо проходження В. Маркевичем навчання, його статків (опублікування декларацій), отримання службового житла і обставин переведення його у приватне і таке інше. А саме основне, ініціювати його звільнення з посади та направлення на примусове лікування у відповідний медичний заклад.

По материалам: ord-ua.com