Вредит ли СБУ национальным интересам Украины?
Коли Україна два тижні тому оголосила про висилку чеських дипломатів "за шпигунство", практично від початку з’явилися версії про політичні мотиви такого демаршу.
Навіть чеський міністр закордонних справ назвав висилку імовірною помстою за надання політичного притулку Богданові Данилишину. Офіційний Київ, певна річ, відкинув усі звинувачення, що, втім, викликає багато скептичних посмішок.
Проте вірогідно, що українські посадовці не лукавили, і Богдан Данилишин може бути справді ні до чого. Висилка чеських дипломатів може виявитися частиною значно більшої геополітичної гри.
Розділовий знак у європейській історії
З 1 липня Чехія головуватиме у "Вишеградській четвірці", до якої входять Польща, Словаччина, Чехія та Угорщина. Утворений ще 1991-го альянс досі діяв переважно як форум для переговорів між чотирма центральноєвропейськими країнам.
А також, фактично, як гуманітарна фундація, що надає ґранти для неурядових організацій та стипендії для студентів, у тому числі, і з України.
12 травня, однак, група зробила рішучий поворот до матеріальної співпраці. Міністри оборони вишеградських країн зустрілися в містечку Левоча в центральній Словаччині, щоб ухвалити рішення про фактичну мілітаризацію групи.
До 2016 року країни повинні утворити спільне військове формування під командою Польщі – "бойову тактичну групу", яка існуватиме поза структурами НАТО. А вже з 2013 року військові з країн вишеградської четвірки проводитимуть спільні навчання, щоправда, ще під егідою Північноатлантичного альянсу.
Одним із перших увагу на значення цієї ініціативи звернув американський аналітик Джордж Фрідмен.
"Часом важливо розпізнавати речі, які ще не є значущими сьогодні, проте стануть такими через 10 років. Гадаю, це одна з таких подій. Це розділовий знак у європейській історії", – написав він 17 травня у щотижневій аналітичній статті для свого впливового сайту Stratfor.
На думку Фрідмена, подія сигналізує про перелом у свідомості центральноєвропейців.
Упродовж десятиліть після колапсу комунізму вони втримувалися від власних ініціатив у царинах оборони й геополітики, цілковито покладаючи свій захист на НАТО, але тепер бачать, що ні Америка, ні Європа не стануть їх боронити.
НАТО у глибокому розколі, а найпотужніша європейська країна – Німеччина – одверто заграє з Росією. Вишеградські країни глибоко розчаровані в Заході.
"Холодна війна – це вже позавчора, і можливість НАТО ефективно захищати регіон дуже сумнівна, а готовність блоку діяти єдиним фронтом – також вельми непевна.
Оборонна ініціатива Вишеградської четвірки – це послання не тільки до США, а й до Німеччини, яке свідчить, що впевненість цих країн, зокрема, в німецькій відданості НАТО та їхній колективній безпеці – під питанням", – пояснив Фрідмен пізніше в коментарі для Deutsche Welle.
Можливо, вишеградський військовий блок виявиться геополітичним фантомом. Сьогодні не варто розглядати виразно фантастичні сценарії із залученням до блоку Прибалтики, Балкан і розчарованої в євроінтеграції Туреччини – хоча таке об’єднання, в дусі "Міжмор’я", про яке мріяв Пілсудський, могло б упевнено кинути виклик і Росії, і Заходу.
Проте й за нинішніх умов імовірно, що прагнення створити власну військову групу поза рамцями євроатлантичних структур з перебігом часу виллється в оформлення нової безпекової структури в Центральній Європі.
А це змінить розклад сил у цілому регіоні, з важливими глобальними наслідками.
"Східноєвропейське НАТО": з Україною чи без?
Для багатьох українських читачів, можливо, великою несподіванкою стане те, що в історичній, хоч і малопомітній в інформаційному потоці зустрічі 12 травня брав участь і міністр оборони України Михайло Єжель.
Офіційне повідомлення Міністерства оборони про це – у відкритому доступі. Між його написаних сухим бюрократичним сленгом рядків можна прочитати стримане, але відчутне бажання долучитися до вишеградської ініціативи.
На зустрічі прямо йшлося про участь України та можливі навчання "вишеградців" на її території. На офіційних фото український міністр вже виглядає трохи не повноправним учасником нового об’єднання.
Але в Левочі Єжель не тільки фотографувався. Він запропонував для вишеградської "бойової групи" два літаки і дві спеціальні роти української армії.
Були підписані й дві угоди про військову співпрацю з поляками та чехами. Насамкінець, український міністр запропонував своїм колегам відвідати авіазавод "Антонов".
Наступного дня, 13 травня, з України висилають двох чеських дипломатів, за вельми єхидною іронією, саме через шпигунство в галузі авіабудівництва.
Авжеж, у політиці бувають разючі збіги. Не слід пропонувати цю версію як найпереконливішу, проте звернімо на неї увагу: підкреслено медіатизовану, демонстративну висилку чеських дипломатів могла спровокувати тісніша співпраця Києва з державами "вишеградської групи".
До того ж, врахуймо, що оборонна ініціатива була не єдиним пожвавленням в стосунках Києва та центральноєвропейських країн. 11 травня в Києві мала місце зустріч політичних директорів МЗС вишеградських країн із українськими колегами, де "вишеградці" обіцяли підтримати українські неурядові організації.
Попри ілюзію своєї монолітності – побічний продукт непрозорого ухвалення рішень – нинішня українська влада є вочевидь на значну міру поділеною.
Тоді як частина урядовців хотіли б розширювати свій набір альтернатив і простір для маневру, в тому числі, й за рахунок співпраці із Центральною Європою, є члени адміністрації Віктора Януковича, які затято працюють над відтинанням цих альтернатив і звуженням цього простору.
А відтак – і завдають шкоди національним інтересам суб’єкта міжнародної політики "Україна" безвідносно до ідеології.
У ЗМІ вже підкреслювали незвично широкий розголос навколо висилки гаданих шпигунів.
Говорилося і про те, що виконано цю процедуру на прохання СБУ, яка за нинішнього керівництва (про чиї опосередковані й прямі зв’язки із Росією ходять уперті чутки) не раз здійснювала сумнівні акції на кшталт профілактичних бесід із ректорами вишів чи затримання представників впливових міжнародних фондів – акції, які радше компрометували нинішню владу, ніж реально поборювали її опонентів.
Може бути, що не випадково висилка чеських аташе збіглася і з пожвавленням співпраці України із Вишеградською групою. Не виключено: надання притулку Данилишину теж фігурувало на етапі ухвалення рішення як особиста емоційна мотивація для окремих із найвищих українських посадовців.
Проте, в цілому, може виявитися, що провокування конфлікту з чехами (ще й напередодні їх головування в Вишеградській групі) є частиною провокації, чия мета – завадити ще тіснішій співпраці із найближчими сусідами на Заході.
Екс-посол Чехії побачив російський слід у цій історії. Що ж, на відміну від скомпрометованого НАТО, гарантії оборонної взаємодопомоги від братських слов’янських країн із Вишеградської четвірки могли б стати зручною і безідеологічною, цілком прагматичною безпековою альтернативою для України.
Але це кардинально б обмежило можливості впливу Росії на Україну.
Проте зміцнення Вишеградських країн ще в колисці хотіли б убити не тільки росіяни. Поява нового незалежного гравця в Центрі й на Сході Європи стало б справжнім головним болем і для США, і для Західної Європи.
Тому, навіть ризикуючи впасти в конспірологію, не варто відкидати можливості, що гучна висилка чеських дипломатів була в той чи інший спосіб пов’язана з інтригами спецслужб, можливо, не однієї країни.