Розпил бюджету під час війни

Перший місяць роботи «уряду народної довіри» засвідчив, що ані повний параліч правоохоронної системи, ані фактична відсутність збройних сил, ані навіть окупація Криму не здатні відірвати чиновників від єдиної справи, на яку вони здатні – розпилу бюджету. Тим більше, що схеми крадіжок не змінились, та й виконавці, здебільшого, зберегли свої посади. Новими стали лише бенефіціари: так, наприклад, якщо раніше український ринок сільгосппродуктів за допомогою екс-міністра Присяжнюка контролювала славнозвісна «Сім’я», то тепер ті ж самі схеми опановують професійні революціонери. Причому – за допомогою підручних колишнього міністра.

Насмілюсь припустити, що недавня публічна витівка народних депутатів від «Свободи», які трохи підрихтували писок гендиректору Національної телерадіокомпанії – то лише димова завіса, покликана відвернути громадську увагу від бурхливої діяльності «свободівських» комерсантів. Наприклад, того ж народного депутата України Святослава Ханенка, через аптечну мережу якого й досі якого продаються ліки, пожертвувані для Майдану. Або новопризначеного міністра аграрної політики та продовольства Ігоря Швайки, про підлеглих якого вже складають саги, поеми та анекдоти.

«Таємниця донецького общака» — саме так називалось журналістське розслідування Тетяни Чорновол, присвячене особливостям зерновому ринку доби Януковича. Опублікована ще в лютому 2011 року, ця стаття вперше пролила світло на те, чим займається мало кому на той момент відома компанія «Хлібівестбуд».

Як виявила Тетяна, ця компанія з приходом до влади Януковича повністю монополізувала зерновий ринок України, оскільки належала до імперії найвідомішої української Сім’ї (саме так, з великої літери). Компанія «Хлібівестбуд» скупляла в українських фермерів зерно за цінами, що на 100 – 150грн./тонну були меншими від ринкових. Але селяни нічого зробити не могли – всі спроби продати зерно іншим зернотрейдерам миттєво припиняли так звані правоохоронні органі.

Ось що писала Т.Чорновол про «Хлібівестобуд» три роки тому:

«Уряд і надалі виділяв цього оператора з поміж інших гравців зернового ринку, перетворюючи його в шедевр корупційної інженерії — державного монополіста з приватним капіталом. Він, наприклад, отримав можливість експортувати зерно за міждержавними угодами в Грузію, Вірменію, Білорусь, Росію. Окрім того, «Хлібінвестбуд» отримав велику квоту на комерційний експорт зерна в розмірі 750 тисяч тон. Керівництво «Хлібінвестбуду» хвалилося, що для задоволення всіх цих амбіцій їм треба закупити зерна на 5 мільярдів грн. Отже, таке буває — з попелюшок в принцеси: нікому невідома компанія, у якої в балансах були суцільні нулі, за один маркетинговий рік виходить на обороти в десять мільярдів гривень. Можна лише уявити, які шалені прибутки зніме з таких оборотів приватний власник. Можна не сумніватися: йдеться про навар з дев’ятьма нулями».

Але найпікантнішою обставиною стало прізвище директора цієї легендарної компанії. «Хлібінвестбуд» очолював Роберт Йосипович Бровді, 1975 року народження, давній товариш Арсенія Яценюка й, за сумісництвом, керівник фракції партії «Фронт змін» у Закарпатській облраді. Ось як характеризувала цього видатного афериста в публікації «Именем Семьи» Соня Кошкіна:

«Фактический руководитель этой замечательной конторы – Роберт Броуди. Один из активистов «Фронта» Арсения Яценюка (лидер «Фронта» в Закарпатье), обладатель – как судачат злые языки – канадского паспорта. Человек, которому дозволено повышать голос на «сельхоз» министра Присяжнюка».
Урешті-решт, через гучний скандал, що вибухнув після статей Т.Чорновол, Бровді залишив посаду керівника «Хлібінвестбуду» і в лютому 2013 року перебрався в крісло заступника голови правління Державної продовольчо-зернової корпорації України (до речі, головою правління був кум Присяжнюка Ігор Якубович). Звісно, подати заяву про звільнення Роберта Йосиповича примусили не муки сумління: просто після викривальних статей нинішнього керівника Антикорупційного бюро діяльність пана Бровді привернула до себе пильну увагу іноземних дипломатичних представництв. Внаслідок цього Микола Присяжнюк був змушений згорнути діяльність «Хлібівестбуду» та запропонувати соратнику Яценюка іншу ділянку роботи.

Про нову аферу Бровді країна довідалась вже після повалення донецько-єнакіївського режиму й за два дні до формування «уряду народної довіри». 25 лютого 2014 року народний депутат України Геннадій Москаль повідомив, що Китай звернувся до арбітражу Міжнародної Асоціації торгівлі зерном і кормами (GAFTA) в Лондоні, вимагаючи від України повернення 3 мільярдів доларів, які були надані китайською стороною Державній продовольчо-зерновій корпорації України для закупівлі зернових з наступною їх поставою до Китаю. Втім, насправді зараз йдеться про половину цієї суми – 1,5 млрд. доларів, що були надані ДПЗКУ у вигляді кредиту «Експортно-імпортним банком Китаю» (решта коштів з тримільярдної угоди в Україну доки не надходила). Втім, і це – колосальні для України гроші.

Як виявилось, ДПЗКУ, отримавши 1,5 млрд. доларів, поставила в Китай сільгосппродукції лише на 153 мільйони доларів. На решту грошей Бровді накупив зернових, які з великим наваром перепродав до Ефіопії, Монако, Саудівської Аравії, Ірану, Кенії, Швейцарії, Єгипту й навіть сірійським повстанцям. А кошти, що були одержані від цих операції, вивів на підставні фірми.

«Уряд народної довіри» спочатку інформацію Москаля категорично заперечив. Більш того, міністр Швайка неодноразово запевняв громадськість, що ніякого позову китайці не заявляли, а поставки зерна йдуть так, що аж гай шумить. Але досить скоро всі озвучені Москалем факти довелось визнавати.

Як помітив редактор програми «Гроші» (телеканал «1+1» Олександр Дубинський «единственное отличие “семейного” подхода к бизнесу от “демократического” – в отсутствии единой вертикали заноса собранных с бизнеса денег»:
Справедливість цього афоризму цілком може підтвердити заступник голови правління Державної продовольчо-зернової корпорації України пан Бровді, який хоч і фінансував «тітушок» під час Майдану, але в душі є давнім прихильником політичного генія Арсенія Яценюка. Принаймні, злі язики стверджують, що саме завдяки Бровді Арсеній Петрович придбав собі садибу по сусідству з Межигір’ям.

До речі, про «тітушок». Пан Аваков, який так хвацько направляє бійців спецзагону ГУБОЗ «Сокіл» на Західну Україну для розстрілу активістів «Правого Сектору», досі не тільки не покарав жодного «беркутівця» за катування затриманих учасників акцій протесту, але навіть не спромігся з’ясувати, хто саме й на які гроші завозив у Київ гопників з усієї України для влаштування погромів і підпалення автомобілів. Тож у порядку журналістської ініціативи розповідаємо: одним із спонсорів «тітушок» був якраз нинішній заступник голови правління Державної продовольчо-зернової корпорації України пан Бровді, який 12 липня 2013 року зареєстрував ТОВ «Гранум Інвест» (код ЄДРПОУ 38451405) в Києві по бульвару Лесі Українки, буд. 34, кімната 416. Директором фірми є такий собі Микола Анатолійович Юрчак, з яким пан Аваков може особисто поспілкуватись телефоном (044) 384 46 08. А ще краще – якби б з цим Юрчаком, також як і з Бровді, спілкувався б слідчий і під протокол. Бо саме на рахунок цієї фірми-«прокладки» Бровді й переказував для наступного «обготівковування» кошти, отримані від Китаю на закупівлю зернових.

Причому, розкрадання китайський грошей продовжується до цього дня. Буквально кілька днів тому Державна продовольчо-зернова корпорація України перекинула на рахунок цього підприємства №26009001007235 в ПАТ «Радикалбанк» 500 млн. грн. Це – залишок тих самих коштів, які Китай хоче стягнути з України через Лондонський арбітраж.

Так ось. Починаючи з середини січня 2014 року саме готівка, знята з рахунку ТОВ «Гранум Інвест», йшла для оплати «тітушок». А потрапляли гроші цій фірмі саме від ДПЗКУ. Куди піде останній транш у 500 млн. грн. – здогадатись не важко: на сепаратистські мітинги в Харкові та Донецьку «тітушки» безплатно не ходять.

Ну, і наостанку, — про те, як біситься з жиру соратник Яценюка. Виявляється, керівник колишньої фракції «Фронту змін» в Закарпатській облраді Роберт Бровді є затятим колекціонером автомобілів Cadillac Fleetwood і навіть має в своєму гаражі всі п’ять модифікацій цієї марки, що були випущені General Motors в 1959м. Вартість однієї машини становить від 70 тисяч доларів (без урахування витрати на відновлення). Тож не всі китайські гроші пішли на «тітушок» — і це не може не радувати. Можливо, навіть Арсенію Петровичу щось перепало.

За матеріалами: ord-ua.com