Річниця Януковича: реформи та їхня світла мета

Олігархічні групи та уряд, який репрезентує їхні інтереси, не зацікавлені у формуванні виробництва, спрямованого на внутрішній попит... Реформи мають вирішити два основні завдання...

Концентрація влади і відповідальності

Віктор Янукович

За всі дев’ятнадцять років української незалежності ми не бачили таких рішучих і таких ефективних кроків, що забезпечили концентрацію всіх гілок влади в руках президента держави. Значною мірою це пов’язано з тим, що вперше до влади прийшла не просто окрема особа, а представник однієї з найбільших парламентських партій країни. Це дало їм змогу доволі швидко забезпечити контроль над виконавчою та законодавчими гілками влади. А потім шляхом змін до законодавства та застосування всього комплексу впливів президент зміг забезпечити собі також майже повний контроль і над судовою системою.

Не менш важливою для концентрації влади була готовність переважної частини населення сприйняти саме такий розвиток подій. Утомившись від постійної гризні «помаранчевих» протягом 2005–2009 років, від безвладдя та некерованості державних інституцій, громадяни відносно спокійно постаивлися до монополізації влади, дарма що фактично це було зроблено за допомогою конституційного заколоту. В умовах економічної кризи була цілком очікувана готовність громадян до зростання авторитарних тенденцій в управлінні державою незалежно від того, хто б переміг на президентських виборах.

Інша справа, що в українських умовах, навіть сконцентрувавши всю владу у свої руках, глава держави змушений зважати на відсутність підтримки з боку не те що більшості, а навіть третини громадян. Особливо це важливо з урахуванням нагальної необхідності економічних реформ, які об’єктивно, навіть за максимальної чесності та прозорості їх проведення з боку влади, доволі негативно сприйматимуться переважною більшістю населення.

На відміну від часів президентства Кучми на сьогодні майже всі ресурси радянської економіки вичерпано. Основні фонди радянської доби вже перетворилися в купу металобрухту, який стає все більш небезпечним для життя та здоров’я громадян (к комунальній сфері).

Можливостей для екстенсивного відновлення економіки в посткризовий період практично не існує. При цьому розрив між державними доходами та витратами (включаючи систему соціального страхування) настільки великий, що без механізмів їх бодай відносного збалансування дефолт щодо зовнішніх та внутрішніх зобов’язань – неминучий.

Сконцентрувавши контроль над усіма гілками влади у своїх руках, президент України Віктор Янукович стає заручником своїх можливостей. У разі незапровадження механізмів, які б дали змогу розв’язувати найбільш кричущі економічні проблеми країни та забезпечити хоча б невелике зростання доходів населення, він уже не зможе посилатися на те, що йому заважають.

Головна мета реформ

Отже, реформи мали б проводитися в будь-якому разі. При цьому готовність до них з боку президента Януковича та Партії регіонів були вища, ніж у команди Тимошенко та БЮТ. І головна причина цього не в кращих менеджерських якостях «донецької» команди, хоча й це має місце. Насправді визначальним є те, що пан Янукович та ПР репрезентують інтереси великого бізнесу. І не просто великого. Насамперед – це експортоорієнтований сировинний бізнес. Цей бізнес доволі жорсткий та цинічний, а тому не звик загравати з населенням.

Як на мене, без усвідомлення цієї особливості взагалі важко зрозуміти, у чому полягає головна мета реформ, які хоче проводити сьогоднішня влада.

Леонід Кучма і Рінат Ахметов

Слід нагадати, що за часів Кучми відбулося формування декількох олігархічних груп, які забезпечили свої статки за рахунок приватизації сировинних підприємств. Причому сама по собі приватизація цих підприємств навіть за безцінь не могла забезпечити настільки різкого зростання капіталів сьогоднішніх олігархів. Переважна більшість із них використовували застарілі технології та мали вкрай зношені основні фонди. Насправді найбільші можливості були досягнуті завдяки обвалу курсу гривні в 1998–1999 роках, коли гривня щодо американського долара впала втричі – з 1,8 до 5,3. Таке падіння призвело до величезного знецінення всіх основних внутрішніх ресурсів, у тому числі людських, при відповідному зростанні доходів експортерів сировинної продукції. Це дало змогу акумулювати величезні грошові ресурси, які були спрямовані на скупку практично всіх привабливих підприємств, передусім тих, що забезпечували технологічні ланцюги виробництва та експорту сировинної продукції.

Зрозуміло, що ще одним значущим фактором, який забезпечив формування приватних капіталів, було використання державних фінансів та ресурсів у приватних інтересах.

Усвідомлення особливостей формування капіталів переважної частини наших олігархів допомагає зрозуміти й мету тих реформ, які проводяться в країні.

По-перше, ці реформи мають забезпечити стабілізацію державних фінансів, причому досягнуто це має бути не за рахунок основних олігархічних груп. Більш того, ці державні фінанси мають забезпечити додаткове збагачення цих груп.

По-друге, реформи мають забезпечити панування нинішніх олігархічних груп і збереження сировинно-експортного спрямування економіки, принаймні в найближче десятиріччя. Враховуючи технічну застарілість основних фондів металургійних та хімічних підприємств, а також зважаючи на те, що в силу багатьох внутрішніх та зовнішніх причин сировина дорожчає, це може бути забезпечено головним чином у разі збереження дешевої робочої сили.

Тільки не виробництво!

У зв’язку з цим не важко побачити, що основні олігархічні групи та уряд, який репрезентує їхні інтереси, не зацікавлені у формуванні виробництва, спрямованого на внутрішній попит. Більш того, це вступає в протиріччя з їхніми інтересами. Річ у тім, що виробництво орієнтоване на внутрішній попит не дає такого рівня рентабельності, як експорт сировинної продукції. Притому це виробництво має сенс тільки за умови стабільного внутрішнього попиту, що, у свою чергу, є можливим лише при стабільному зростанні зарплат і доходів населення. А це не в інтересах наших сировинних експортерів. Тому не дивно, що при значній кількості різних програм та планів економічних реформ, розроблених нинішньої владою, взагалі немає пропозицій щодо того, як розбудовувати внутрішній споживчий ринок за рахунок національного товаровиробництва.

Показовими є дві історії. Перша пов’язана з придбанням залізничних потягів з Південної Кореї.

Проблема не лише в тому, що ми купуємо потяги з відверто застарілими технологіями. Їхня максимальна швидкість 160 км виглядає просто смішною на тлі справді сучасних поїздів, котрі можуть рухатись зі швидкістю понад 400 км на годину. Але навіть ці потяги ми купуємо без планів налагодити їх виробництво в Україні. Хоча саме за таким принципом інші країни купують наші літаки й танки. Держави закуповують певну кількість сучасного обладнання за умови передачі їм технології його виробництва на їхній території. Так роблять усі, тільки не українські можновладці. Вирішуючи проблему закупівлі потягів під Євро-2012, вони, схоже, навіть не порушують питання виробництва їх на території України. Хоча потреба в розбудові швидкісного залізничного сполучення має бути однієї з ключових стратегічних завдань влади.

Це не тільки спосіб забезпечення швидшого пересування громадян у межах країни та сприяння діловій активності, це дуже позитивно впливатиме на її об’єднання. Якщо зі Сходу чи Півдня України можна буде за лічені години потрапити в столицю чи в Західну Україну й навпаки, то це дасть змогу мешканцям різних регіонів значно краще розуміти одне одного. І тоді міфи, які поширювані в Україні представниками деяких політичних сил за активної підтримки нашого північного сусіда, розвіються самі собою.

Ще одна доволі показова історія стосується фактично єдиного національного товаровиробника побутової техніки – групи «Норд». Ані попередня влада, ані сьогоднішня жодним чином не допомагали їй. І це при тому, що головний власник підприємства Валентин Ландик є народним депутатом від Партії регіонів.

Його проблеми не сприймають, від них відверто відмахуються урядовці. І Хоча це донецький бізнесмен, він є чужим для уряду, який репрезентує та захищає інтереси сировинно орієнтованого бізнесу. Інтереси бізнес-групи Ландика об’єктивно вступають у протиріччя з тими, хто займається вивезенням з України сировинної продукції з низьким рівнем доданої вартості.

Навіщо олігархам Податковий кодекс, пенсійні новації, реформа ЖКГ та ін.

Багато хто з наших націонал-патріотів абсолютно щиро вважає сьогоднішню владу антиукраїнською та українофобською, не розуміючи, що насправді наші олігархи в переважній більшості своїй не мислять такими категоріями. Вони розглядають Україну лише як територію, де вони можуть заробити найбільші прибутки. Вони давно вийшли за межі України й сприймають своє українське громадянство лише як умовність. І розігрування тих чи інших дражливих питань – таких, як мова, національно-визвольний рух, єдина помісна церква, - здійснюється лише для відвернення уваги від соціально-економічних питань.

Якщо уважно і без зайвих емоцій аналізувати реформи, які реалізує теперішня влада, то неважко збагнути, що вона вирішує лише два головних завдання. Створення максимально сприятливих умов для великого бізнесу та максимального скорочення державних видатків, тим чи іншим чином пов’язаних із населенням.

Так, Податковий кодекс має забезпечити сприятливі механізми функціонування великого бізнесу, з одночасним перекриттям будь-яких шпарин щодо уникнення податків для малого бізнесу та самозайнятого населення.

Житлово-комунальна реформа передбачає суттєве зростання комунальних тарифів, натомість – жодних механізмів, які б змусили представників великого бізнесу, котрі вже взяли під свій контроль більшість підприємств комунальної сфери, укладати власні кошти в підвищення їх енергоефективності та енергозбереження.

Пенсійна реформа передбачає суттєве скорочення витрат державного бюджету та солідарної пенсійної системи, при цьому не встановлюється обов’язок для власників підприємств, що використовують найманих працівників на складних і шкідливих видах виробництва, робити додаткові відрахування на їхні персональні пенсійні рахунки в недержавних пенсійних фондах.

Містобудівна реформа має розв’язати руки великим будівельним компаніям, при цьому законодавчо забезпечуючи можливість повного нехтування інтересами місцевих громад та пересічних громадян.

Земельна реформа відкриває додаткові можливості для формування великих аграрних латифундій, діяльність яких забезпечуватиме виробництво й експорт аграрної продукції. При цьому повністю ігноруються інтереси фермерства, а самі селяни розглядаються лише як дешева робоча сила. Очевидно, що при здійсненні реформи саме в такий спосіб, коли селяни тікатимуть із сільської місцевості, у майбутньому на їхнє місце завозитимуть дешеву робсилу з Китаю та інших азійських країн.

Отже, якщо відійти від зайвих емоцій, мета та головний зміст реформ, які проводить сьогоднішня влада, доволі очевидні. Вони полягають у підвищені ефективності бізнесу основних олігархічних груп.

Звісно, публічно ніхто таку мету не проголошуватиме. Але об’єктивно саме в цьому полягає її суть.

Стабільність на пороховій бочці?

Імовірно, що на певному етапі спрямування реформ у такому напрямку може забезпечити стабілізацію в економіці, особливо за умови позитивної зовнішньої кон’юнктури. При зростанні цін на сировинну продукцію та збільшені обсягів спекулятивних капіталів, які надходитимуть у країну, плюс заходи суттєвого скорочення соціальних видатків, можливе покращення ситуації з державним фінансами. Інша справа, що така політика не те що в довго- чи середньостроковому вимірі, - вона й у короткій перспективі не має майбутнього.

У разі погіршення ситуації на зовнішніх ринках та втечі спекулятивних капіталів Україна неминуче зіштовхнеться зі ще більш суттєвими соціальними проблемами, ніж зараз.

Україна не має значних покладів енергоресурсів та іншої сировини, доходи від експорту яких можуть дати уряду можливість забезпечувати розвиток країни та розв’язувати соціальні проблеми.

Отже, соціально-економічні реформи справді конче необхідні. Інша справа, які вони мають бути за змістом. Можна доволі послідовно, як це робить нинішня влада на чолі з президентом Януковичем, проводити реформи в інтересах великого олігархічного бізнесу, і до певного етапу це даватиме позитивні результати. Хоча б щодо скасування значної частини популістських соціальних законів, які протягом багатьох років приймалися нашими політиками, у тому числі й тими, хто зараз перебуває при владі (ще під час їх прийняття було очевидно, що вони не мають відповідного фінансового забезпечення). Але економічна політика, яка не передбачає забезпечення енергоефективності по всій країні, починаючи від підприємств, незалежно від їх розміру, і закінчуючи населенням та бюджетними установами, суттєвого збільшення частки в споживанні продукції власного виробництва, формування та розвитку сотень тисяч малих підприємств та самозайнятих осіб, збільшення доходів населення за рахунок підвищення продуктивності праці, - неминуче обернеться соціальним вибухом, і ніяка концентрація влади, як показує досвід арабських країн, не захистить режим від падіння.

Готувати альтернативу треба вже зараз

Ті, хто вважає, що за нинішньої соціально-економічної політики ця влада застовпилася надовго, можуть дуже помилятися. Не виключено, що можновладці підуть на крайній захід – на розкол країни. Адже не всі громадяни, особливо на Сході та Півдні України усвідомлюють хибність та згубність нинішньої економічної політики.

У будь-якому разі тим, хто справді занепокоєний збереженням єдиної соборної держави, слід не нагнітати істерію – Україна, мовляв, гине, - а проводити широку роз’яснювальну роботу серед мешканців Лівобережної України. Розповідати, у чому полягають справжні інтереси сьогоднішньої влади і що вона захищає. Крім того, потрібно формувати реальну альтернативу тій політиці, яку проводить уряд і президент. А не розводити демагогію про «злочинну» владу, дискредитуючи весь український політикум, у тому числі опозицію.

Річниця президентства Віктора Януковича не принесла спокій українському суспільству. Її подекуди називають роковинами. За фасадом зовнішньої начебто стабільності все більше відчувається готовність до вибуху.

Соціально-економічна політика, яка підпорядкована лише інтересам великого експортоорієнтованого сировинного бізнесу, і яка до того ж супроводжується постійним провокуванням дражливих питань, може призвести до виверження малокерованої соціальної енергії, яка навряд чи буде такою ж мирною, як наприкінці 2004 року.

Не знаю, чи усвідомлює президент Віктор Янукович, святкуючи свою річницю у владі, що відверте нехтування інтересами мільйонів громадян може призвести не тільки до втрати влади й того маєтку, який за десятки мільйонів доларів розбудовується в Межигір’ї, а й змусить тікати взагалі з країни. Правда, чи існуватиме на той час місце на планеті, де можна буде спокійно доживати свій вік?

По материалам: УНИАН