Полтавський робінгуд Сергій Чередніченко, who you are?
Минуло більше року з моменту, як в Україні відбулася Революція гідності, і сьогодні ми можемо впевнено сказати, що події Майдану дали потужний поштовх розквіту патріотичного духу серед населення нашої країни та започаткували міцний фундамент для позитивних змін, пов’язаних з руйнуванням зашкарублої корупційної системи державотворення. У велику політику прийшли молоді, освічені громадські діячи та активісти, не заплямовані участю в рудиментарних пострадянських схемах розподілу та розкрадання державного майна, розпочалась зачистка злодійкуватої чиновницької братії.
На жаль, окрім позитиву, революція в країні принесла і небезпечні тенденції. Бурхливі хвилі, здійняті Майданом, підняли із суспільного дна мул, який, скориставшись потужним вітром змін, примазався до люстраційних подій, підмінивши своїми діями поняття справедливості та законності на суцільну анархію та хаос. New-люстраційна сила умовно розділилась на два табори: усвідомлених та не усвідомлених активістів.
У даному аспекті меншу небезпеку сьогодні складає активність неусвідомлених ура-патріотів та вишиватників, які своїми здебільше істеричними поштовхами каламутять воду в Україні. Враховуючи їхню недалекоглядність, необізнаність та відсутність покровителів у владі, дії вишиватників легко ідентифікуються та нейтралізуються.
Але, поряд із ними, в країні працюють і псевдо-патріотичні сили, більш кваліфіковані та потужні, які є не просто сепаратистами, але особами, що раніше співпрацювали зі структурами російських спецслужб. Наразі саме вони, зважаючи на невдоволення громади владою, бо є за що, використовують механізм її дискредитації та суттєво розхитують ситуацію в Україні.
Особливо це відчутно в регіонах, позаяк у громадських національних сил не завжди є впливові покровителі, а як результат – кошти на підтримку суто національно-патріотичних акції. На відміну від них, елементи, що співпрацюють з ФСБ, регулярно отримують фінансову підтримку на організацію та впровадження деструктивних проектів, які маскуються під невдоволення народу, використовуючи довіру необізнаних людей для поширення сепаратизму.
Так, на Полтавщині, на чолі із Сергієм Чередніченко, діє донедавна невідома громадська організація під гучною назвою «Відродження Полтавщини». За нетривалий термін своєї активності, члени цієї організації встигли відзначитись у скандальній ситуації, пов’язаній з розповсюдженням сепаратистської газети «Новоросія», низці несанкціонованих акції, що проводились у державних, переважно медичних установах Полтавщини, та призвели до травмувань як медиків, так і випадкових пацієнтів. Останнім часом, бравуючи технологією люстрації місцевої влади, ватажки «Відродження Полтавщини» активізували свою бурхливу діяльність, основною метою якої, здається, є здіймання хаосу, залякування керівників державних органів влади та наведення жаху на мешканців Полтави. Побратими Сергія Чередніченко встановлюють шибениці на вулицях Полтави, вдираються до державних установ, зриваючи робочий процес, та обливають кров’ю управлінців і звичайних службовців. Зі слів самого Чередніченка, ініційовані ним вторгнення проходять під гаслом: «Ми громадськість – ми маємо бути тут!»
З невідомих причин безчинство лідерів «Відродження Полтавщини» не присікається ані представниками правоохоронних органів, ані керівництвом обласної ради. Більш того, саме в будівлі Полтавської облради ватажки ГО Чередніченка проводять свої регулярні засідання та розробляють плани своїх майбутніх проектів.
Здається, ані місцева влада, ані звичайні полтавчани досі не усвідомлюють загрозу, яку несуть подібні неконтрольовані сплески. І це не дивно, адже портрет лідера «Відродження Полтавщини», виписати який неодноразово намагалися місцеві журналісти, досі залишається незакінченим. А відповідно, і репутація персонажа Сергія Чередніченка – неоднозначною.
Тож спробуємо розібратися, ким насправді є Чередниченко, який, в залежності від ситуації та аудиторії, представляється кваліфікованим медиком, громадським діячем, чиновником та політиком та які саме покровителі стимулюють його активність на Полтавщині.
Судячи з відомостей полтавських ЗМІ (HTTP://POLTAVA.TO/NEWS/24488/) Чередниченко Сергій Іванович народився у 1975 році в Лохвиці, закінчив Лохвицьке медичне училище і Українську медичну стоматологічну академію. З 1994 по 2008 рік займався підприємницькою діяльністю. З 2008 року знаходився на державній службі України. Працював заступником начальника Полтавської обласної інспекції з контролю за лікарськими засобами, головним спеціалістом сектору Державної служби з лікарських засобів у Києві. З 2009 по 2011 роки був радником представника компанії «Російські залізниці» в Україні. А з 2012 року знову повернувся на державну службу України. З 2012 по 2013 роки, продовж трьох місяців, служив начальником Державної служби з лікарських засобів у Львівській області. З 2013 року офіційна інформація щодо працевлаштування Чередніченка відсутня, а засоби для існування він отримує з-за кордону, переважно через рахунки в російських банках. Мотивацією таких транзакцій, за словами самого Чередніченко, є дивіденди, що поступають йому від виробництва фаркопів у Китаї (http://poltavainfo.cinfoo.com/news-7322.html).
Цікаво, що життєвий етап, пов’язаний з роботою на керівництві російської залізниці, Сергій Чередніченко старанно замовчує від суспільства та представляє його періодом безробіття.
У резюме кандидата у ВР від 144 округу (позачергові вибори до ВР 2014 року) С. Чередніченка також відсутня інформація про його діяльність в представництві російської залізниці в Україні.
Але, як кажуть, шило в мішку не приховаєш. Одним з публічних доказів роботи Чередніченка на російську залізницю, а паралельно з цим і на одіозних російських політиків, стало жахливе ДТП із наїздом на маленького хлопчика, що було скоєне ним в липні 2010 року.
http://www.0532.ua/article/634065
Згідно із повідомленням полтавських ЗМІ, 16.07.2010 р. у с. Мгар Лубенського району Полтавської області сталася трагедія. В результаті ДТП загинув 6-річний хлопчик. Він їхав на велосипеді та був збитий автівкою, якою керував Сергій Чередніченко.
Проти Чередниченка, як винуватця смерті хлопчика, була порушена кримінальна справа. Наїзд відбувся на автомобілі Акура (держномер АА4441НЕ), який, згідно із технічним паспортом, був зареєстрованим на ВАТ «Российские железные дороги».
До речі, сьогодні, історію з наїздом Сергій Чередніченко спростовує та називає її наклепом конкурентів на його чесне ім’я.
(http://poltavainfo.cinfoo.com/news-7322.html)
Та повернемось до представництва російської залізниці в Україні, а саме до його керівника – Василя Івановича Гладких (в народі – «Вася Локомотив»), «смотрящего» Кремля за залізничними дорогами України за часів януковича, водночас лідера партії «Відродження».
Згідно із відомостями «Української правди» (http://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanov/54d12fb02f8c8/view_print/) Василь Гладких – людина з надзвичайно багатою біографією. Пару років він служив генеральним директором «Укрзалізниці», проте був звільнений після того, як віктор янукович не зміг до нього додзвонитися. Відійшовши від удару долі, Гладких подався до російських братів у пошуках роботи і вже дуже скоро отримав посаду керівника представництва ВАТ «Російські залізниці в Україні», ставши підлеглим крадія та українофоба Володимира Якуніна.
(http://www.forbes.ru/kompanii/infrastruktura/289321-vladimir-yakunin-mne-neplokho-zhivetsya-pod-sanktsiyami)
В одному із своїх інтерв’ю Василь Гладких зізнався: «Коли я був гендиректором «Укрзалізниці», я пропонував президенту російських доріг відкрити в Україні їхнє представництво. Але ми з ним і так знайшли спільну мову і тісно працювали. Ми просто дружимо».
(http://delo.ua/ukraine/zheleznyj-argument-vasilija-gl-14145/)
З вересня 2014 року Василь Гладких прийняв російське громадянство та вступив на посаду генерального директора Вагоно-ремонтної компанії-1, структурної одиниці РЖД.
Тож, відтоді щасливу пику Гладких можна споглядати на web-сторінці вищезазначеної компанії.
Імовірно, екс-українського політика та чиновника Василя Гладких та екс-керівника Сергія Чередніченко абсолютно не бентежить той факт, що сьогодні він очолює контору, що ремонтує вагони, які везуть в його рідну країну смерть.
Але, судячи з усього, зв'язок з Василем Гладких та російський кривавий слід бентежить Сергія Чередниченка. Саме тому він так старанно замовчує історію своєї співпраці з Російською залізницею та походження джерел, що підживлюють його політичні та громадські баталії.
Автор матеріалу не бере на себе зобов’язання таврувати діячів, подібних такому персонажу, як Сергій Чередниченко, адже вважає, що цю місію мають виконати державні правоохоронні органи. Але він вчергове застерігає громадян України бути пильними та спостережливими, адже в теперішній ситуації в країні маніпуляції громадською думкою можуть призвести до трагічних та безповоротних результатів.