Мариуполь — город страха

Незважаючи на те, що насилля тут поки зупинено, навколо відчувається атмосфера напруги, підозрілості та глибоко вкоріненого страху.

На перший погляд, у Маріуполі все як зазвичай. Але у цьому стратегічному портовому місті, яке відділяє від Криму лише невеликий плес води, за останніх два місяці вже двічі змінювалась влада. Ми поїхали туди, щоб на тлі турбулентних подій сходу України задокументувати факти порушення прав людини.

Здається, все як завжди: банки та магазини працюють, а люди, ховаючись від спеки, поспішають у своїх справах, щоправда, таких небагато. Курортний сезон давно відкрито, але відпочивальників тут не знайдеш. Часом тиша навіть лякає, і це лише єдина ознака того, що все не так добре.

Місцеві жителі до сьогодні не можуть отямитися від недавніх подій у місті. Ще у травні головні адміністративні будівлі Маріуполя були захоплені антиурядовими протестувальниками. Міліція просто залишила своє головне управління під захоплені крики натовпу і віддала місто на розсуд проросійських воєнізованих формувань самопроголошеної Донецької народної республіки (ДНР).

Лише 13 червня урядові війська ввійшли в місто, витіснивши сепаратистів. За повідомленнями, під час цих подій вісім осіб загинули, а близько 30 були заарештовані.

Щоправда, Маріуполю відносно пощастило. Тут були проблеми, але значно менші, ніж в інших містах та районах регіону. І все, здається, вже заспокоїлося. Сюди все частіше прямують люди, які тікають від конфлікту, який все більше розгортається далі на північ. Ще два тижні тому сюди було переселено лише дві сім’ї. Наразі в Маріуполі нараховують 52 такі сім’ї, і ще більше — в довколишніх містечках.

Ми очікували поліпшення ситуації після оголошення припинення вогню 23 червня. Але, незважаючи на те, що насилля тут поки зупинено, навколо відчувається атмосфера напруги, підозрілості та глибоко вкоріненого страху.

Ми зустрілися з Вікторією, бухгалтером за фахом, у невеличкій кав’ярні на околиці міста. Вона прийшла в компанії двох чоловіків, її охоронців. Поки ми пили каву і розмовляли під легку джазову музику на фоні чорно-білих світлин Мерилін Монро, чоловіки сиділи за сусіднім столиком, напружено поглядаючи на двері. Крім нас там не було ні душі.

Враховуючи зовнішній спокій Вікторії, чия проукраїнська позиція широко відома в місті, здається дивним, що вона потребує послуг охоронців. Але її обережність небезпідставна. Хоча багато озброєних прихильників ДНР зараз пішли у підпілля, їхня робота не завершилась. Про це свідчать кулі, які Вікторія регулярно знаходить в поштовій скриньці — як попередження. Але — і це більш важливо — Вікторія вважає, що Маріуполь лише номінально зперебуває під контролем Києва. Вірність міліції та інших владних органів є сумнівною. Крім того, слід враховувати тих, хто вірить, що Україна знаходиться зараз під владою «хунти» з Києва.

Попри відсутність державного захисту, Вікторія зараз керує мережею добровольців та місцевими групами самооборони. Вона вважає, що ця діяльність допомагає стримувати сепаратистів або «терористів», як вона їх називає, від повернення в місто. Ця група утворилась у квітні після сутички між протестуючими, в результаті якої дев’ять проукраїнських активістів опинились у реанімації. Вікторія говорить, що хиткий мир у Маріуполі зберігається лише завдяки зусиллям її організації, члени якої оперативно реагують на випадки насильства.

Важко судити, наскільки нетривким є мир та до якої міри урядовці в Маріуполі є відданими центральній владі. Наразі міліцію у місті можна зустріти дуже рідко, а люди, навіть ті, що погодилися з нами зустрітися, не бажають висловлювати свої думки. Місцевий журналіст, якого під час виборів президента викрали прихильники ДНР, раптом перестав відповідати на наші дзвінки.

Деякі з внутрішніх переселенців, які залишили все майно у Слов’янську, де відбуваються найзапекліші бойові дії, погодилися на зустріч з нами. Всі вони виглядають вочевидь знедоленими, спантеличеними та вкрай занепокоєними власним майбутнім. Одразу після привітання чоловік середніх років випалив: «Я нічого вам не скажу!»

Важко передбачити, що очікує на Маріуполь в хаосі конфліктів та беззаконня східної України. Але деякі дуже тривожні тенденції вже наочні. За свідченнями спостерігачів ООН, з якими ми зустрічалися, людей тут все частіше викрадають та піддають катуванням.

Нам сказали, що після того, як урядові військові сили звільнили міські будівлі від проросійських угрупувань, близько 50 людей знайшли у підвалах. Їх викрали, залякували та катували. Ми не змогли підтвердити ці дані, але отримували подібні повідомлення ще до приїзду в Маріуполь. Звістки про такі ж факти надходили з Донецьку, Луганську та інших місць, що зараз перебувають під контролем протиурядових воєнізованих груп. У свою чергу, останні заявляють про викрадення їхніх активістів. Ми також хочемо знайти підтвердження цим повідомленням.

Достовірні джерела, близькі до адміністрації Маріуполя, висловили глибоку стурбованість кількістю озброєних груп у місті — чи то проросійських, чи проукраїнських, чи навіть просто кримінальних. Ці групи у Донецькій та Луганській областях не мають чіткої керуючої ланки, або дії їх керівництва заплутані та неефективні. Те саме стосується батальйонів добровольців, що залучені в битвах на сході з боку офіційного Києва.

Так хто ж контролює Маріуполь? Сьогодні український прапор високо майорить над адміністративними будівлями. Але за мить все може змінитися. Це непевне становище змушує містян Маріуполя дивитися у невизначене майбутнє з підозрою, недовірою і реальним страхом прийдешнього.

По материалам:  thekievtimes.ua