Игра в наперстки реформаторства..? (ч.1)

Материалы пресс-конференции на тему: «Социальные последствия введения Налогового кодекса», которая состоялась 04.04. в информационном агентстве «ГолосUA».

В ней приняли участие:Сергей Кондрюк — заместитель председателя Федерации профсоюзов Украины; Святослав Швецов — председатель киевской организации Всеукраинского профсоюза «Столица-регионы». Алла Алексенцева — координатор Совета предпринимателей Украины; Сергей Каплин — руководитель Всеукраинской общественной организации «Союз вкладчиков», политическая партия «Фронт змин».

Модератор — директор Центра политического анализа «Стратагема» Юрий Романенко.

Юрий Романенко: Здравствуйте! Мы рады всех приветствовать информационном агентстве «ГолосUA». Это наш совместный проект портала «Хвыля» и «ГолосUA» — «круглые столы» по самым различным и актуальным проблемам для нашей страны.

Сегодня мы собрались по поводу вполне конкретному и вполне значащему для Украины и украинцев — «Вступление в действие нового Налогового кодекса» и мы обсудим в более широком смысле социальные последствия тех реформ, которые сейчас активно пытается вновь продвинуть правительство. Потому что Налоговый кодекс — это была первая ласточка, а сейчас идет обсуждение пенсионной реформы, потом Сергей Тигипко буквально на выходных предложил еще одну интересную новацию — наказание предпринимателей лишением свободы на пять лет за выплату зарплат в конвертах. В принципе правительство пытается реализовать некий такой нелиберальный, не будем скрывать этого, курс, который вызывает достаточно неоднозначную реакцию общества.Давайте попытаемся разобраться, что же происходит и какие социальные последствия на такие инициативы правительства, реформами я их назвать пока не могу, последуют, и какую реакцию они могут вызвать? Для этого мы позвали на сегодняшнюю встречу людей, с одной стороны, имеющих отношение к бизнесу и предпринимателям, в другой стороны, людей, связанных с профсоюзами, потому что профессиональные объединения в последнее время тоже активизировались.

И в общем-то уже было несколько акций-протестов, например, работников просвещения в том числе, которые показали, что в обществе начинает все более и более начинают проявляться протестные настроения от «азаровщины», так в свое время Инна Богословская назвала, и которое не дает ни понимания того, в каком направлении мы идем, ни конкретного удовлетворения масс и предпринимательского слоя общества теми проблемами, с которыми они столкнулись. И в общем-то это все отразилось и на социологии, которая показывает, что все больше и больше украинцев готовы принимать участие в акциях протеста, все больше украинцев готовы защищать свои права, том числе даже с оружием в руках,  - есть такие социологические опросы тоже.

Соответственно, давайте поговорим об этом. Поговорим конкретнее о том, что же произошло в предпринимательском слое общества после «Налогового Майдана», который зафиксировал некий статус-кво и который, скажем так, привел к некоторым компромиссам между правительством и предпринимателями. Но тем не менее, насколько мы сейчас видим, предприниматели опять начинают подымать вопрос о том, чтобы опять противодействовать инициативам правительства, а это означает, что в общем-то в обществе удовлетворенности нет и статус-кво оказался хрупким и, по всей видимости, нарушен.

Начнем, наверное, со Святослава Швецова, который был одним из активных участников и провайдером «предпринимательского Майдана». На твой взгляд, насколько удался компромисс с правительством? Насколько отразились на интересах предпринимателей правки в первоначальную редакцию Налогового кодекса? Статистика показывает, что за последнее время достаточно много «единоналожников» закрыли свой бизнес, и эта тенденция только продолжается. И что сейчас готовят предприниматели, как они будут реагировать на последние инициативы Кабинета Министров и Сергея Тигипко в том числе?

Святослав Швецов: Давайте по порядку. Первое. Я считаю, и отчасти это субъективное мнение, что компромисса не было в принципе между предпринимателями и правительством по результатам «Налогового Майдана» и косвенным подтверждением этому служит то, что если бы был компромисс, то Майдан бы снялся и ушел, а так его пришлось, собственно говоря, власти силовым методом разгонять. Поэтому компромисса, как такового, не было. Просто после некоторых встреч с лидерами «предпринимательского Майдана», правительство пошло на некие уступки.

Основной уступкой, что касается малого бизнеса, - потому что я более владею обстановкой и работаю с предпринимателями малого бизнеса, чем большого, и в основном будут говорить о нем, - было не введение пока временно положений, ограничивающий малый бизнес, которые собирались ввести в Налоговом кодексе с 1 января. Так называемый четырнадцатый раздел, который упрощенную систему налогообложения как таковую, ликвидировал. Сначала отодвинули срок ее введения до 1 апреля, а теперь, скажем, ситуация вообще несколько подвисла. Но правительство пошло иным путем. В настоящее время кроме Налогового кодекса у нас тоже такая анекдотическая ситуация происходит: есть Налоговый кодекс, который вроде как бы должен всю фискальную нагрузку на предпринимателя объединять в единый документ, в единый свод правил, но, тем не менее, есть еще ряд законов, касающихся Пенсионного фонда, касающихся единых социальных отчислений, касающихся различных распоряжений и так далее.

И теперь правительство действует следующим образом. Налоговый кодекс, как таковой, на малое предпринимательство начал оказывать хоть какое-то влияние действительно только после 1 апреля, и то, далеко не на всех. Но, уже начиная с января и даже, я бы сказал, с конца декабря Кабинет Министров и Государственная налоговая администрация Украины начала массово издавать указы, распоряжения, регламентирующие деятельность предпринимателей и, скажем так, пытаться жестоко карать за их несоблюдение. Это касается, в первую очередь, отчетности, правильности ее заполнения и так далее, что у предпринимателя малого бизнеса всегда вызывало определенные сложности, потому что он один и не может быть и бухгалтером одновременно, и продавцом, и вести бизнес.

То есть упрощенная система на то и упрощенная, чтобы было минимум документооборота, минимум затрат основного времени и денег на бюрократические процедуры. Плюс начали напускать на рынки и на предпринимателей ОБЭП, УБЭП, Общество защиты прав потребителей — то есть начался фактически прессинг по отношению к предпринимателям со стороны не налоговой, скажем так, а со стороны других служб, других структур, контролирующих и регулирующих деятельность предпринимателей в принципе. В итоге это все создало достаточно нервозную обстановку, людей фактически вынуждают прекращать свою деятельность. Закрывать предприятие очень тяжело в нашей стране, даже если ты физическое лицо — предприниматель эта процедура очень трудоемкая и длительная, и очень сложная. И поэтому когда наш премьер-министр или Виталий Захарченко — голова налоговой службы говорит, что у нас не закрылись предприниматели, он отчасти прав, потому что юридически они действительно не закрылись, потому что процедура закрытия достаточно длительная, - они просто прекратили работать.

И косвенным подтверждением этому, когда Виталий Захарченко сказал, что они вот сейчас принимали нововведенные отчеты по наемным работникам, то подавляющее большинство отчетов сдали пустышки. А это и значит, что предприниматели просто не ведут деятельность. То есть они не закрылись де-юре, но де-факто они не работают. Поэтому мы и говорим, что уже в регионах чуть ли не до половины предпринимателей, во всяком случае, официальной деятельности не ведут, в Киеве чуть поменьше — где-то процентов тридцать просто уходят с рынка, прекращают свою деятельность.

То есть это элементарно проверить — просто пройти по рынкам города и посмотреть, сколько закрытых точек. Те, кто остаются работать, просто очень часто уходят в тень. Уход в тень осуществляется элементарно: сдается патент, а предприниматель продолжает работать. Это не выход, скажем так, потому что ближайшая первая серьезная проверка — и предпринимателю от этого ничего хорошего не будет.

То есть государство поставило предпринимателей в такое положение, когда по закону фактически они работать не в состоянии. То есть созданы такие законные условия, а это мы еще не берем сам Налоговый кодекс, по которым свою деятельность предпринимателям можно осуществлять с огромным трудом. Плюс на это накладывается снижение покупательской способности, уменьшение оборота, плюс на это накладывается повышение ставок аренды и так далее, и тому подобное.

Мы сейчас бегло просмотрели по двенадцати рынкам, мы ведем работу профсоюза с рынками города, и сделали беглую такую аналитику за март-месяц этого года и за март-месяц прошлого года, 2010-го, насколько сократились объемы продаж. Так вот объемы продаж по двенадцати рынкам в Киеве, мы выборочно взяли по нескольким предпринимателям, они все записи ведут, сократились в три с лишним раза.

То есть в три с лишним раза снизилась покупательская способность. И на этом фоне еще идет и прессинг предпринимательства. То есть фактически - лично я, не все этот взгляд разделяют, скажу прямо, - но лично я вижу целенаправленное уничтожение правительством малого бизнеса.

Что касается первого апреля. 1 апреля была введена такая иезуитская норма, вступила в действие, имею в виду, как так называемое неотнесение на валовые затраты расходов, которые фирмы, работающие на общем налогообложении, приобретают товары и услуги у предпринимателей, находящихся на упрощенном налогообложения. Что это, говоря простым и доступным языком? Допустим, у меня или у вас есть компания, которая завозит в Украину, не важно что, и что-то продает, например, покупает в Польше какие-то пластмассовые изделия, здесь растаможивает, все ввозится «по-белому», все хорошо и поставляют в магазины все эти тарелки, миски, не важно. Предприниматель работает на общей системе налогообложения. Но возит ему товар, непосредственно транспорт предоставляет, некий ЧПшник на «упрощенке», который имеет свой автотранспорт, свою фуру. Предприниматель оплачивает ему по договору суммы, сколько стоит эта перевозка и они прекрасно работали до этого момента.

Что происходит сейчас? Теперь, после 1 апреля, то, что было оплачено такому грузоперевозчику, невозможно отнести на затраты. То есть тот должен платить еще и налог с собственных затрат. Фактически этой нормой убиваются все автоперевозчики грузов, а частными грузоперевозчиками на упрощенной системе работает где-то до шестидесяти процентов перевозок автомобильных как внутри страны, так импорт и экспорт.

Это убиваются все мелкие рекламные фирмы, фрилансеры, разработчики сайтов, то есть масса предпринимателей. Вы хотите, например, заказать сайт, то теперь все, вы должны тратить большие деньги. Раньше был прессинг на физических лиц — предпринимателей, которые работают на рынках и так далее, теперь добавился прессинг еще и на более-менее, как любят у нас говорить наверху — цивилизованный сектор, его тоже начинают уничтожать.

Юрий Романенко: Средний бизнес, по сути.

Святослав Шевцов: Ну да, по большому счету, это уже что-то между малым предпринимательством и средним бизнесом, его тоже пускают «под нож», потому что не будет теперь компания, работающая на общем налогообложении, закупать у него товары и услуги, потому что зачем платить еще налоги с собственных затрат. То есть я вижу некую целенаправленную программу, направленную на уничтожение малого бизнеса. Зачем, почему? Это как бы более расширено в форме вопросов и ответов чуть позже.

Юрий Романенко: Дадим слово коллегам, чтобы найти точки соприкосновения между предпринимателями и профсоюзами. Слово Сергею Кондрюку, который является заместителем главы Федерации профсоюзов Украины. ФПУ в последнее время активизировалась и начала проводить такую протестную деятельность, что для многих оказалось сюрпризом, поскольку глава федерации является членом Партии регионов, и формально как бы возник конфликт интересов. Но, тем не менее, совершенно очевидно, что если Федерация профсоюзов не будут реагировать на тот либеральный курс, который сейчас навязывается, и, скажем так, на направления, которое озвучил только что Святослав, то, конечно же, профсоюзы вообще потеряют какое-либо значение в нашей стране. Или появятся новые объединения профсоюзных организаций, и ФПУ потеряет свою роль.

Поэтому, как Федерация профсоюзов будет реагировать на реформы, особенно на пенсионную реформу? Будет ли координация с предпринимателями? Потому что совершенно очевидно, что по ряду направлений интересы людей наемного труда и предпринимателей совпадают, тем более что многие предприниматели фактически тоже являются людьми наемного труда. Увидим ли мы в ближайшем будущем такую вот координацию, которая бы позволила усилить давление на правительство и сделать его, скажем, более восприимчивым к давлению снизу?

Сергей Кондрюк: Дякую за таку довгу підводку. Я хотів би всім нам, шановні друзі, нагадати, що в цьому році ми будемо відзначати дві доволі цікаві події. Перша — двадцятиріччя з дня заснування незалежної держави, і ось двадцять років — це двадцять років трансформації й так званих реформ. І перед тим, як говорити про інші реформи, треба задатися питанням: скільки ще треба експериментувати над українським народом, щоб нарешті ми говорили про результати реформ, а не про їхню назву?

Друга подія, яку ми будемо цього року відзначати, — це п'ятнадцять років із дня прийняття нової української Конституції. На тлі цієї події я хотів би нагадати про два моменти: перший — перед прийняттям теперішнього Основного Закону, нам усі розказували, що не можна жити за так званими якимись радянськими законами, за радянською конституцією, треба прийняти правильну Конституцію й життя в Україні буде кращим, ніж у всьому світі. Й урешті-решт у 1996 році ми з вами прийняли новий Основний Закон, а життя продовжувало ставати всі гіршим і гіршим.

Сьогодні Україна займає найгірше місце по заробітній платі в країнах Європи, інколи Молдова нас випереджає в гіршому варіанті, але по великому рахунку ми залишаємося найгіршими. І друге, за Конституцією Україна не бізнесова країна, не країна малого бізнесу, Україна — це правова демократична та соціальна держава. Виникає питання: от за двадцять років, що ми зробили такого, принаймні за п'ятнадцять років, щоб Україна нарешті стала соціальною країною?

Думаю, що ми повернемося зараз до Податкового кодексу і пенсійної реформи, можливо, і Трудовий кодекс можемо згадати, але постає питання: чи взагалі потрібні нашій країні реформи, чи досить уже експериментувати? Я спробую сказати, що за двадцять років тих трансформацій, що відбулися, про Україну можна сказати лише два параметри. Куба, залишаючись соціалістичною країною, маючи блокаду з боку Сполучених Штатів Америки, по індексу людського розвитку, який запроваджено Організацією Об’єднаних Націй, піднялася на двадцять одну позицію, а Україна знизилася в цьому рейтингу майже вдвічі. Візьмемо другий показник. За двадцять років Польща збільшила тривалість життя своїх громадян на шість років, а Україна зменшила її на дванадцять місяців. Чи треба продовжувати нам таку ситуацію, що склалася? Безперечно, ні. Безперечно, нашій країні потрібні реформи, і це визнають усі — і опоненти Тигіпко, і його прибічники.

Але виникає інше питання — за рахунок кого проводити ці реформи? Після кризи, яка відбулася в 2008 році, до якої, до речі, Україна не має жодного відношення - «гарвардські хлопчики» в Нью-Йорку та Вашингтоні створили ці «бульбашки» валютні, а ми з вами маємо за них розраховуватися — затягувати паски. Можливо, буде бажання, про Міжнародний валютний фонд два слова можна буде сказати. Але, повертаючись до початку, чи треба в цій ситуації здійснювати якісь реформи? Безперечно, треба. І безперечно треба визначити, за рахунок кого. То я ще раз кажу — треба починати, мабуть, з голови.

Дивіться, що відбувається у Сполучених Штатах? Білл Гейтс,- відома всім особа. Що він зробив після кризи, коли треба було щось трансформувати? Він узяв і половину своїх статків віддав своїй країні. А ми в Україні бачимо хоча б один приклад, щоби хтось із тих двохсот мільйонерів і мільярдерів, список яких гуляє зараз в Інтернеті, хтось із них щось передав країні? Навряд чи.

Тому спроба провести всі реформи винятково за рахунок працівника, я думаю, будуть провалені з двох причин: причина перша —  не допустить громадянське суспільство та профспілки такого знущання над і так мізерними трудовими доходами працівників. Інша проблема полягає в тому, що й бізнес цього не допустить, бо будь-які додаткові навантаження на трудові доходи призведуть до повного колапсу на внутрішньому ринку споживання. Сьогодні немає сенсу виробляти в Україні нічого, бо українець недоспоживає м’яса 40-50 відсотків від фізіологічно необхідного. Що ми можемо йому запропонувати купити в цій країні?

Повертаючись до Податкового кодексу, маю зазначити, що значна більшість наших пропозицій до Податкового кодексу була врахована. Ми вважаємо, в цілому Податковий кодекс достатньо прогресивним, але в ньому не враховано ключовий момент — у документі зроблено  уклін на адресу великого бізнесу, якому скорочують усі податки, зменшують ставки податків.

Що ж відбувається з трудовими доходами? Шановні колеги, де це бачено, що зі звичайних трудових доходів людина має платити тридцять п’ять відсотків якнайменше державі? П'ятнадцять відсотків, коли людині нараховують заробітну плату, і двадцять відсотків — при покупці будь-яких товарів і послуг у вигляді ПДВ! До речі, скиглення наших бізнесменів, що у них надзвичайний тягар щодо ПДВ, це міф. І міф щодо великого навантаження на фонд заробітної плати, бо все це складається з собівартості продукції, за яку ми з вами, споживачі, приходячи в магазини, сплачуємо, коли її купляємо.

Що відбулося з Податковим кодексом? Сьогодні податковий документ установив для трудових доходів найвищі податки. Коли Сергій Тигіпко постійно, вибачте за слово, «плачеться» про те, де взяти гроші в цьому державному бюджеті на Пенсійний фонд, на інші види соціальних виплат, я йому задав просте запитання, на яке він досі не хоче відповідати. Я його запитав: «Скажіть, будь ласка, чому податок на доходи, зароблені вчителем, лікарем, металургом — п'ятнадцять відсотків, а з доходів, які ви отримуємо за процентними ставками по своїх вкладах, встановлюєте які-завгодно, ви не хочете платити державі жодної копійки? А дивіденди від акцій?» Сьогодні багаті люди взагалі не отримують зарплату — вона їм не потрібна, тому Податковий кодекс їх у цьому плані абсолютно не турбує, бо дивіденди від акцій сьогодні просто не оподатковуються.

То виникає питання: що треба зробити у Податковому кодексі, щоб його соціалізувати? Елементарно: податкове навантаження на трудові доходи має бути щонайменше не вищим, ніж податки на решту доходів, які отримуються в нашому суспільстві. І я переконаний, одразу після цього цей Податковий кодекс можна буде вважати таким, що буде відповідати Конституції. На сьогодні через це він антисоціальним. Дякую.

Юрий Романенко: Сергей Каплин, пожалуйста.

Сергій Каплін: Стосовно Податкового кодексу відразу хотілося б сказати декілька реплік щодо ініціативи Сергія Тигіпка про можливе ув’язнення підприємців, які сплачують своїм працівникам зарплати у конвертах. Коли ми говоримо про сплату зарплат у конвертах, ми повинні згадувати про те, що хабарі у Верховній Раді сплачують у чемоданах. І тут треба поміняти місцями порядок реформ. Спочатку треба починати з себе.

Коли влада почне із себе та мінімізує всі ті витрати на своє утримання, для того, щоб писати подібні документи, а потім їх обговорювати усім народом, разом із тим ховаючи за пазуху Податковий кодекс півроку, й підприємці, усі тут присутні, брали участь у «податковому Майдані», й ми прекрасно пам’ятаємо про те, як ми буквально видирали цей Податковий кодекс із будь-яких джерел для того, щоб його просто проаналізувати.

Цей Податковий кодекс, безумовно, з одного боку, був політично дуже корисним, з іншого боку, економічно абсолютно неперспективним. Чому політично корисний? Нарешті ми отримали відповідь на запитання: чи готові українські громадяни далі голосувати за цю владу своїми податками? Ні, не готові. Одна справа, прийти на виборчу дільниці та вкинути в урну папірець, інша справа — піти у банк і проголосувати за той курс і тих людей, які цей курс реалізують, своїми грошима, що зароблені надзвичайно важкою працею у неймовірних умовах.

Таким чином, за результатом прийняття цього кодексу, він став певною роздільною смугою між тим, хто сплачує податки з останніх своїх коштів, забирає ці гроші з сім’ї. Ми ж знаємо ситуацію: коли спрощенець стоїть на ринку, працює собі в збиток, бере гроші у своєї дружини, яка працює не державній службі, та сплачує єдиний податок, бо інколи він просто не в стані фізично заплатити ці гроші. Й тими людьми, які ці гроші споживають, будучи у владі та збільшуючи на третину в середньому витрати на утримання інститутів державної влади, наприклад, за минулий рік.

Ще треба розуміти, що Податковий кодекс не може бути чарівною паличкою, він не може просто вивести країну з кризи. І той увесь новий інструментарій, той новий формат, який запроваджувався в ньому, не може вирішити проблем реформування економіки. Його не можна видирати з контексту всіх інших реформ. Що ми отримуємо зараз? Фактично влада запропонувала певну гру з підприємцями, з громадянами — у наперстки.

Є три наперстки: Трудовий кодекс, пенсійна реформа і Податковий кодекс. І ось у цій грі треба підприємцю вгадати, на якому етапі в нього заберуть гроші. Але однозначно спрямовується нинішній курс реформ на те, щоб забрати ті останні гроші, які сьогодні ще є у розпорядженні і працівників, які працюють на підприємців, і безпосередньо у самих підприємців.

Не можливо вирішити і реформувати питання сплати податків Податковою реформою без вирішення найбільшої проблеми, яка на сьогодні є в нашій країні, — корупції. Візьмемо, наприклад, Податковий кодекс і сплату податків фізичними громадянами — абсолютна соціальна нерівність. Із одного боку, громадяни сплачують свої кошти, свої податки державі через податкового агента, яким є їхній роботодавець.

Із іншого боку, ті, хто сьогодні заробляє надприбутки, приховують такі платежі. Тому сьогодні все навантаження зі сплати податків фактично лягає на тих простих людей, бідних людей, які ці податки сплачують. У нас середній рівень сплати податків із відрахуванням, знижками на одну людину, одну фізичну особу, становлять 14,5 відсотків.

У всьому світі такої практики не існує. Існують абсолютно інші стандарти: в Японії — 10 відсотків, у країнах, де використовуються жорсткі моделі оподаткування, у Великобританії, Франції податки теж нижчі за 15 відсотків. І рівень оподаткування піднімається до п’ятдесяти відсотків. Є певна «вилка» — 10 і 50. Коли на плечі багатих людей, заможних, які отримали можливість від держави свої статки, перекладається податкове навантаження.

Стосовно розмови про кодекс у цілому. Ви знаєте, Податковий кодекс, як би його не вихваляли, надзвичайно недолугий. А ще більша загроза полягає в тому, що він фактично на сьогодні є якорем розвитку української економіки та взагалі України. Цей Податковий кодекс — це кодекс утрачених можливостей.

Ми мали можливість почати гарну дискусію з платниками податків, ми мали можливість створити дійсно нормальний, прогресивний Податковий кодекс, який би вивів велику частину бізнесу з тіні, який нарешті вирішив би питання оподаткування тих статків, які сьогодні виводяться за кордон, і ми би отримали набагато більшу базу оподаткування й справді більшим був би бюджет. Але, на жаль, ті, хто писав цей кодекс, і ті, хто просував його у Верховній Раді та в громадському певному середовищі, мали абсолютно інші мотиви. Й ці мотиви жодним чином не були пов’язані із завданнями реформування економіки.

Фактично, як і обговорення Податкового кодексу у період, коли він приймався, так і зараз, скажімо, робота по тому, щоб його прикрасити, сказати, що цей кодекс є прогресивним, усе це  - фальшування громадської думки про цей документ. Ми могли би скороти і кількість податків, і скоротити, безумовно, їхній розмір, адже розмір податків і їхня кількість - це сьогодні дискусія з приводу конкуренції між окремими країнами у світі.

Ми, запроваджуючи нормальні низькі податки, можемо забезпечити приплив інвестицій в Україну тільки таким чином. Ми, скорочуючи кількість податків, пом’якшуючи адміністрування, можемо забезпечити певну соціальну рівність. Адже це ненормально, коли один податківець обходиться державі на рік у вісімдесят тисяч! Рівно в таку саму суму обходяться чотири лікарі державі. Тобто, ми тут обираємо абсолютно неправильні пріоритети. Я вважаю, що тут повинні бути максимально здійснені реформи.

Політична партія «Фронт змін» за минулий місяць провела близько ста «круглих столів» по всій Україні та напрацювали близько трьох тисяч пропозицій до чинного Податкового кодексу.  7 квітня ми проведемо великий підсумковий «круглий стіл», на якому внесемо окремий законопроект на розгляд тих експертів, які були делеговані від усіх цих «круглих столів» і які приїдуть з усієї України. Ідеологія цих змін буде полягати у швидкій допомозі для врятування малого бізнесу за умов, що цей Податковий кодекс далі буде працювати, далі буде функціонувати. Звідти потрібно прибрати багато суперечливих норм у питаннях, пов’язаних із адмініструванням, відмінити нарешті ці просто безпрецедентні, дискредитуючі та дискримінуючі бізнес норми про самостійний арешт майна підприємства з боку керівника податкової інспекції, що має бути підтверджено судом протягом наступних дев’яносто шести годин.

Це неприпустимо, коли податкова служба мілітаризується, коли ми маємо в наш час податкову міліцію, де працює десять тисяч осіб, утримання якої обходиться Україні в півмільярда гривень на рік і які викривають за рік десять тисяч справ і які закриваються вже в середині літа. Ви розумієте, за якими мотивам иі за яких обставин ці справи закриваються. Ми повинні нарешті дати відповідь на запитання: які повинні бути податки для підприємців, ми повинні за розміром податків, їхньої кількості, адмініструванню та навантаженню на бюджет з точки зору витрат на адміністрування стати конкурентоздатними. Ми повинні проаналізувати досвід, який можемо застосувати в себе, з точки зору, як податкову реформу провела Естонія, як податкову реформу провела Грузія, як податкову реформу провела Латвія. В Україні повинно бути вирішене питання про систематизацію всіх тих зауважень, які постійно виникають щодо Податкового кодексу.

Можливо,  може йтися про запровадження інституту податкового омбудсмена, кандидатуру якого, наприклад, запропонувала б Рада підприємців і затвердив би Президент, щоб він відстоював інтереси бізнесу, інтереси платників податків — фізичних осіб, громадян, які сплачують податки державі. Тут діалог має бути паритетним.

І останнє, що я хотів би зазначити. Щодо спрощеної системи оподаткування. В цій частині кодексу, коли ми говоримо про спрощену систему оподаткування, ми маємо мати на увазі моральний кодекс. Держава викинула п’ятнадцять років тому на вулицю людей, які мали гарну освіту та були основою інтелігенції та еліти України, професійною елітою нашої країни. Ці люди там, за парканом своїх підприємств, створили собі робочі місця, щоб годувати своїх дітей, а влада зараз робить те саме — вона фактично забирає у них роботу, я говорю про правки до статті 139 Податкового кодексу, і викидає їх на вулицю. Це дуже помірковані та розумні люди, які пробачили владі образу за те, що вона зруйнувала їхні долі. Це колишні інженери, вчителі, це ті люди, які працювали в науково-дослідних інститутах, і вони ці двадцять років стояли на базарах. Що вони зараз повинні говорити своїм онукам?

Юрий Романенко: Возможно, просто не стоит «пробачати владі”? Это ключевая проблема, потому что ми постоянно пробачаємо властям одну ошибку, вторую, третью, четвертую, пятую и в результате получается система, которая в общем-то этих учителей, врачей и других членов общества превращает в быдло, извините за выражение, и загоняет в самый подвал социума. Вот и все. Извините, что перебил. Время поджимает, и Алла Алексенцевой нужно тоже слово дать.

Святослав Швецов перед началом заседания дал достаточно четкую картину, что после принятия Налогового кодекса и «податкового Майдана» ситуация в общем-то ухудшается, поскольку появился ряд новых инициатив правительства, которые бьют сильнее не только по физическим лицам — предпринимателям, но и по среднему бизнесу. Короче, бьют по всем лицам, которые занимаются какой-либо активной деятельностью, связанной с предпринимательством.

Вы были и остаетесь одним из наиболее активных игроков в защите предпринимателя. Мы с вами и в 2009 году устроили Юлии Владимировне возле Украинского дома в свое время «хорошую жизнь» и в «податковом Майдане» вы тоже активно принимали участие. Совершенно очевидно, как я уже говорил, нужно давить на правительство, потому что они понимают лишь «язык силы». Это «донецкие» и с ними нужно разговаривать на «языке силы». Если ты силен, они тебя понимают, если нет — то не понимают.

Поэтому, что вы будете делать в ближайшее время? Потому что совершенно очевидно, что если предприниматели будут опять-таки занимать пассивную позицию и ждать, что все разрешится само собой и правительство будет хорошим, то спустя полгода или год их просто уничтожат и вынесут как класс.

Алла Алексенцева: Вы задели очень интересный аспект — что предприниматели или будут восприниматься как некая сила, я бы даже не хотела говорить сила, слишком заезженное слово, как все-таки элита нашего государства, как внутренний инвестор, который вложил деньги в это государство, в экономику этой страны и непосредственно работает здесь. То есть это действительно люди в прошлом с высшим образованием, которые были выброшены на улицы и которые ничего не пошли просить у государства кроме одного — создать условия для работы. Для того, чтобы именно этот малый бизнес просто повторил путь как во всех экономически развитых странах, фактически выполнил свою функцию, то есть стал, если можно так сказать, основополагающим в развитии экономики страны. Но для этого опять же, чтобы он таким стал, нужны условия. К сожалению, этими условиями никто не занимался.

В свое время Леонид Данилович, понимая, что закипают страсти, понимая, что была где-то подобная ситуация с малым бизнесом, практически после того, как малый бизнес мобилизовался сам, договорился и вынес единый проект закона фиксированного налога, который был принят и который был основополагающим для создания системы упрощенного налогообложения. Я как раз была одной из создателей. Тогда съехалось девятнадцать региональных представителей, девятнадцать лидеров на тот момент общественного движения предпринимателей, которые, в принципе, договорились и создали некий закон. Я вам хочу сказать, что потом политики вокруг облепились и господин, можно сказать, лоббист Верховной Рады Сергей Терехин и Александра Кужель, которая на тот момент была депутатом Верховной Рады, лоббировали его значительно лучше, потому что мы его делали просто как для семейного бизнеса. Он оказался документом для малого бизнеса, который работает на рынке.

После того, как он заработал, появилась, как вы знаете, упрощенная система налогообложения. Потому что была сделана аналитика, и мы, опять же, просили развивать, непосредственно улучшать и делать условия для бизнеса. Вот это собственно и все, что государство сделало для малого бизнеса. Кроме того, что там было еще несколько указов о дерегуляции.

А после все решили, что хватит. И вот результат — локомотива из малого бизнеса не получается. Почему? Потому что во всем мире малый бизнес выполняет практически две основные функции: это самодостаточность самих людей, которые вкладывают деньги в бизнес, то есть внутренних инвесторов. И вторая, это социальная функция — создание рабочих мест и уплата налогов через, извините, создание таких рабочих мест, а не через рэкет самого мелкого бизнеса, то, чем занимается нынче государство.

А вот, так сказать, с модным словом «реформы»… Извините, чтобы заработали реформы, необходимо, прежде всего, менять стереотип мышления самой власти, а потом уже произносить модное слово «реформы». Потому что, когда не поменялись стереотипы, и Налоговый кодекс, извините, гласит: да здравствуют оффшоры, а, собственно налогоплательщик — стой тут, иди сюда! Это совершенно иные требования. И это явно не кодекс, и это не реформы. И об этом было заключение непосредственно научно-экспертного управления в Верховной Раде.

Але, на жаль, оскільки сьогодні в Україні нікому не потрібні закони, й закон став нині лайливим словом, поэтому прожектируются, в моем понимании, некие проекты неких людей. И вот здесь вот как раз возникает вопрос — как реагирует социум на это, как реагирует общество? Исходя из того, что сегодня это есть и темой сегодняшней пресс-конференции, общество среагировало.

Среагировал тот сектор, который считали неким балластом, барахтающимся себе где-то там. А он сегодня среагировал понятием, что он стал собственником, первым в этой стране, кто среагировал. Собственником он стал. То есть отбирают не как в девяностых прошлого века — нечто социалистическое, нечто чье-то, а отбирают уже собственное.

Каким образом они сегодня все стали олигархами? Очень просто. Они просто в свое время скупили приватизированные сертификаты за пятнадцать гривен и, всех нас ограбив, стали владельцами общественной собственности на средства производства, таким образом, обокрав и государство. По-другому тут не скажешь, потому что общество было тогда неграмотным в этих вопросах. Сегодня как раз предприниматель действительно неграмотен, он не умеет защищать собственный бизнес, но есть самое главное завоевание общества на сегодня — предприниматель почувствовал себя собственником и понял, что отбирают его личное, и вот это как раз и стало социальным следствием «налогового Майдана».

Есть очень много героев этого майдана, я себя туда не записываю категорически. Я считаю, что «налоговый Майдан» сыграл две функции. Первая функция — объединение людей, и никто из политиков, которые там бегали и ставили трибуны - никто из политиков, которые там ставили шатра, не имеет отношения к этому Майдану. Это был социальный всплеск общества — это возмутился социум на то, что отбирали собственность. И это посыл власти: дорогие, если хотите быть олигархами и при власти в этой стране, то, извините, делайте реформы. А если хотите обобрать, сесть на самолет и улететь, то помните, что сегодня вы здесь уважаемые люди, а завтра вы там нувориши и никто более, потому что деньги очень быстро заканчиваются.

Но опять же, виноваты ли они, или виновато общество? Я считаю, что все-таки мы с вами. Потому что мы действительно некое общество, некое население, и нас так постоянно называют. А если мы станем гражданами нашей страны и, прежде всего, предпринимателями непосредственно, потому что это есть элита в моем понимании, тогд

golosua.com