Чому банки Януковича продовжують працювати?

Чому понад 50 українських банків із мільйонами вкладників ліквідовуються, а фінансову установу, що належить і обслуговувала інтереси “СІМ’Ї” Януковича, а саме ПАТ “Всеукраїнський Банк Розвитку” (далі “ВБР”), всіма правдами і неправдами намагаються врятувати від цієї участі? Саме це питання виникає одразу, щойно починаєш розбиратися в історії навколо “ВБР”, що досі належить старшому синові Віктора Януковича Олександру.
Ось уже кілька місяців точаться юридичні бої за придбання акцій цього банку одним із поплічників сина Януковича – київським бізнесменом Віктором Поліщуком. Саме тим Віктором Поліщуком, що до Революції Гідності називав себе не інакше як “другом Саші Януковича” та “смотрящим” Януковича за Київською областю. Віктором Поліщуком, що є власником ТРЦ “Гулівер”, хоча згідно розслідувань журналістів там “стирчали вуха” того самого Олександра Януковича та Олександра Клименка. Тим Поліщуком, дружина котрого згідно інформації, отриманої від посадових осіб СБУ, пов’язана тісними родинними зв’язками з сім’єю прем’єр-міністра Росії Дмитра Медведєва (саме цими зв’язками, до речі, в тому таки СБУ і пояснюють “фінансові успіхи” талановитого підприємця Поліщука за минулої влади). Тим бізнесменом, що протягом кількох останніх років намагається незаконно привласнити 94,6 га землі в Броварах, де-факто вкравши її у стратегічного державного підприємства.
А тепер про все по порядку.
Відомо, що ПАТ “Всеукраїнський Банк Розвитку” був заснований 2009 року особисто Олександром Януковичем. У цій фінансовій установі “СІМ’Я” тримала награбовані в держави кошти, називаючи це “вкладенням власного капіталу”. Цього “власного капіталу” тільки у формі акціонерного капіталу станом на кінець 2014 року банку було близько 733 мільйонів гривень. Скільки ще грошей з тих 4.7 мільярдів “коштів клієнтів” належать “СІМ’Ї” нині з великими проблемами намагається встановити слідство. Також цей банк був відомий тим, що саме він стабільно “вигравав” тендери на кредитування найнадійніших державних підприємств та монополій на привабливих для нього умовах. Саме в цей банк “зганялись” на обслуговування зарплатні проекти багатьох найбільших державних установ та відомств. Вся “посадовницька свита” допомагала та сприяла “талановитому” підприємцю Саші Януковичу в створенні успішного та прибуткового банку “ВБР”. Але, на жаль, як бачимо, продовжують допомагати і сьогодні.

Одразу після перемоги Революції Гідності 1 квітня 2014 року ухвалою Печерського районного суду в рамках кримінальної справи проти Олександра Януковича усі акції ПАТ “Всеукраїнський Банк Розвитку” були заарештовані, адже обвинувачення за статтями “заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем та легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом” передбачає відшкодування завданих збитків. Клопотання про арешт було подано слідчим в Особливо важливих справах ГПУ. У вересні 2014 року НБУ визнав банк проблемним, а 27 листопада 2014 року неплатоспроможним.

І того ж таки 27 листопада 2014 року Фонд гарантування вкладів запровадив тимчасову адміністрацію на 3 місяці та призначив тимчасового адміністратора такого собі Міхна Сергія Семеновича. Пізніше цей термін подовжили до до 27 березня 2015 року. Згідно законодавства одразу після його завершення НБУ мусив розпочати процес відкликання ліцензії та власне ліквідації банку. А вклади сім’ї Януковича мала спіткати така ж доля, як і вклади мільйонів українців, котрі зберігали свої десятки мільярдів гривень у близько 50 банках. Тих самих, що за два останні роки, як і “ВБР”, були визнані неплатоспроможними. І так би й було, якщо б не масштабна спецоперація під неофіційною назвою “врятувати НЕрядового Януковича”, затіяна на внутрішньому економічно-корупційному фронті війни з РФ.

А тепер про саму “операцію”. Врятувати банк від ліквідації можна лише шляхом його продажу. І в січні 2015 року уповноважений Міхно вирішує провести конкурс, аби знайти покупця на акції “ВБР”. Це при тому, що акції заарештовані за клопотанням прокуратури, а відповідно розпоряджатися ними Фонд не має жодного юридичного права.

Не знати цього пан Міхно не міг апріорі, адже акції зберігались в депозитарній установі під назвою… (увага!) ПАТ “ВБР”. Тобто в тому самому банку, де пан Міхно і був уповноваженим адміністратором. Тому його “пояснення” що він начеб то не знав про арешт коли проводив конкурс об’єктивно не витримують жодної критики.

Дивує інше – чому у процесі виведення 50-ти банків з ринку Фонд не міг знайти покупця жодному, навіть такому системно важливому як банк “Дельта” (на заході такі банки класифікують як “занадто великі, щоб збанкрутувати”)? А от покупець на банк Януковичів знайшовся одразу? Та ще й який!

“Переможцем” конкурсу, інформація про який у відкритих джерелах чомусь була відсутня, стало таке собі ТОВ “Екосіпан”. Компанія, яка володіє банком “Михайлівський” та перебуває у власності вищезгаданого Віктора Поліщука. Саме він береться врятувати банк свого товариша від ліквідації. Чи знали про цю “дружбу” в Антимонопольному комітеті, коли 3.03.2015 року ухвалювали рішення про надання згоди на відповідне придбання? Тут варто нагадати, що АКМУ до сих пір контролюється близькими до пана Ахметова людьми. Або чому ця “дружба” не зацікавила НБУ, Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків якого 19.03.2015 року дає зелене світло цій угоді? Чи не здивувала їх така кандидатура на роль покупця? Що про це думає тимчасовий адміністратор “ВБР” пан Міхно? Як можна було узагалі оголошувати конкурс, знаючи про арешт акцій у рамках кримінального провадження? Чому перемогла компанія близького до Януковича Поліщука? Усі ці питання і далі залишаються відкритими. І без сумніву потребують чесних відповідей.

Проте на шляху до успішного завершення операції з “порятунку НЕрядового Януковича” другом Поліщуком залишилась тільки одна перепона – арешт акцій. Пану Поліщуку конче необхідно було зняти його і переоформити акції до дати закінчення повноважень тимчасової адміністрації (27.03.2015). Адже після 27 березня НБУ був зобов’язаний відкликати ліцензію та ініціювати ліквідацію банку “ВБР”. Зняти арешт до 27 березня не виходить. І пан Поліщук вдається до своїх звичних методів: якщо законного шляху не існує, завжди можна скористатись послугами “економічних диверсантів” – корумпованих суддів та “намалювати” потрібне рішення суду. Точно так було під час незаконного привласнення його компанією 94,6 га землі в Броварах.

27 березня 2015 року компанія Віктора Поліщука “Екосіпан” звертається до господарського суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та НБУ з вимогою зобов’язати таки укласти договір купівлі-продажу та заборонити НБУ відкликати ліцензію та ліквідовувати “ВБР”. Найцікавіше, що Віктор Поліщук фактично влаштував справжнє юридичне “бомбардування” господарського суду. Оскільки одночасно його компанія подала аж 8 (!!!) практично однакових позовів. Шість з яких судді повернули позивачу, оскільки його вимоги були явно протизаконними.

Такою кількістю позовів компанія Поліщука просто намагалася “намацати” суддю-корупціонера, котрий свідомо (чит. не без грошової за те винагороди) піде на винесення вже завідома неправосудного рішення. Замовник був у такому відчаї, що судячи з усього підняв суму “винагороди”. У результаті чого відбувся конфуз – одночасно аж двоє суддів жадібно накинулись на “подяку” та своїми неправосудними ухвалами заборонили НБУ відкликати ліцензію “ВБР”.

Тобто аж двоє суддів Господарського суду міста Києва, а саме Цюкало Юрій Вікторович та Шкурдова Людмила Миколаївна, задовольнили позови “Екосіпану” і заборонили Нацбанку відкликати ліцензію та вчиняти дії по ліквідації ПАТ “Всеукраїнський банк розвитку”, порушуючи законодавство. Адже згідно ст. 53 Закону України “Про Національний банк України” не допускається втручання органів державної влади та інших державних органів чи їх посадових та службових осіб, будь-яких юридичних чи фізичних осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку, Ради Національного банку, Правління Національного банку чи службовців Національного банку інакше, як в межах, визначених Конституцією України та цим Законом. А суд є нічим іншим, як органом державної влади. У суді звісно можна оскаржувати дії чи бездіяльність Нацбанку, але заборонити йому приймати рішення чи вчиняти дії не можна ніяк. А отже це рішення суддів було завідома неправосудне. І за цим має слідувати їх кримінальна відповідальність.

Проте навіть отримавши аж два “намальованих” рішення суду та вигравши певний час, придбати “ВБР” компанія Поліщука все ж не могла. Оскільки акції і далі були під арештом. Але це зовсім не означає, що паралельно не “кипіла” робота із його зняття. Так 14 квітня 2015 року за поданням того ж таки уповноваженого адміністратора пана Міхна апеляційна інстанція скасувала ухвалу про арешт акцій “ВБР” від 1.04. 2014. Тут в спецоперції з “порятунку НЕрядового Януковича”, окрім самого Міхня, “відзначився” та заслуговує на особливу увагу Генпрокуратури головуючий суддя Сокуренко В.М.

Після довгоочікуваного скасування арешту, здавалося б, жодних перепон для Поліщука вже немає. Проте всі “геніальні” плани по “скуповуванню” судів “гуртом і в роздріб” поламав пан Шокін з підлеглими. 14 квітня 2015 Печерський районний суд наклав новий арешт в рамках іншого кримінального провадження щодо Олександра Януковича. А відповідно жодних операцій з купівлі-продажу акцій “ВБР” відбуватися не може.

Варто зазначити, що спецоперація із порятунку банку Януковича, на жаль, триває. І поки Генпрокуратурі вдається тримати натиск “економічних диверсантів-корупціонерів”. Станом на сьогодні акції ПАТ “Всеукраїнський Банк Розвитку” і далі під арештом. Тому врятувати “ВБР” від ліквідації товаришу Саші Януковича Віктору Поліщуку поки так і не вдалося. Та чи понесе хтось покарання за цю майже реалізовану антидержавну змову? Хто допомагає пану Поліщуку у владних коридорах? Відповіді досі немає. Як бачимо, багато відкритих питань до працівників Фонду гарантування вкладів, що “вирішили” провести конкурс із продажу арештованих акцій “ВБР”, до судді апеляційної інстанції, який зняв цей арешт, і до двох суддів господарського суду, що винесли завідомо неправосудні ухвали. Сподіваюсь, що скоро ми таки отримаємо відповіді. І в першу чергу імена тих, хто так старанно намагається врятувати гроші ”СІМ’Ї”.
Павло Різаненко Народний депутат України, БПП, член комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності.

По материалам: ord-ua.com