Будні відомства Хорошковського – співбесіди з журналістами

Служба безпеки України – один з найбільш засекречених органів держави. Для пересічного жителя ця установа вселяє якщо не острах, то, принаймні, легку тривогу. Це й не дивно, адже серед головних завдань СБУ – охорона державної таємниці, боротьба з тероризмом та контррозвідувальна діяльність.
Насправді ж, далеко не всі співробітники СБУ ловлять терористів чи корупціонерів. Частина цього апарату ніколи не буде задіяна в пошуках небезпечних злочинців. Їх доля – "профілактичні розмови" з людьми, які в більшості випадків не несуть жодної загрози держбезпеці.
Минулого року СБУ прославилось "викликами на бесіди" блогерів Олега Шинкаренка та Олени Білозерської. Цього року перший заступник голови СБУ Володимир Хімей пообіцяв поспілкуватись із наступною цільовою групою – студентами.
Але є ще один напрям "бесід", які не афішуються представниками Служби безпеки. Це зустрічі з людьми, які виїжджали за кордон на навчання, роботу або практику. На думку СБУ, саме вони є "групою ризику", з якої вербують потенційних шпигунів. Незважаючи на абсолютно радянську логіку таких заходів, вони прижились в незалежній Україні.

Влітку автор цих рядків місяць провела в Бонні на стажуванні в медіа-корпорації Deutsche Welle. Після цього практикантів відправляли до Берліна для зустрічей з журналістами та представниками пресових служб урядових установ.
На початку вересня "Німецька хвиля" надіслала практикантам кілька листів із загальною інформацією. На цьому комунікація з німецькою стороною завершилась.
Аж раптом 27 вересня пролунав дзвінок від чоловіка, який представився співробітником Служби безпеки України Владиславом. Він запропонував зустрітись в якомусь кафе та поговорити про поїздку закордон.
- Це не пов'язано з журналістською діяльністю. Це не допит, а просто розмова, - так він обґрунтував своє бажання поговорити за межами будівлі Служби безпеки.
Зустріч було призначено на ранок в одній з кав'ярень в центрі Києва. Владислав (будемо вважати це ім'я справжнім) здавався дружньо налаштованим та погодився показати посвідчення.
За його словами, СБУ проводить "інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної влади". Один з напрямів – це українсько-німецькі відносини, які він, власне, і відслідковує.
- Це збір інформації та її аналіз про те, які в нас є досягнення та перспективи, які двосторонні інтереси... - завуальовано розпочав він.
Далі Владислав розповів: СБУ цікавиться не всіма українцями, які виїжджають за кордон, а тими, які перебувають там тривалий час чи виїжджають на стажування. Зокрема, особливий інтерес викликають люди, які практикувались на "Німецькій хвилі" та в Бундестазі.
- Від того моменту, коли людина познайомилась з кимось, до того факту, коли вона розуміла, що їй вже дають якісь завдання, може пройти 3-5 років. Наприклад, стажування в Бундестазі. Зараз це – прості молоді випускники. Але ж обирають найдосвідченіших. І через 5-7 років… Якщо це цікаво тій стороні, то має бути цікаво і нам, - пояснив співрозмовник.
Вочевидь, більшість розмов СБУшників з практикантами є марним витрачанням часу. Зате такі "профілактики" можна вписати до звіту про виконану діяльність. Чим більше зустрічей – тим кращі показники відділу. А значить, держава не дарма витрачає кошти на утримання грізної спецслужби.
- Звісно ж, не кожен журналіст чи держслужбовець, який пройшов практику, може бути завербованим. Але перевірити та попередити його варто, - так можна підсумувати версію СБУ.
На завершення розмови співробітник Служби безпеки запропонував:
- Дзвоніть в разі чого. Можемо спілкуватись кожні кілька місяців...
Як виявилось, даний СБУшник і справді зустрічався не лише з автором. Колега, з якою разом проходили практику, розповіла, що цей же чоловік спілкувався з нею кілька тижнів тому.
Зустріч відбувалась за подібним сценарієм. Спочатку – розповідь про державні інтереси та протидію вербуванню, потім – пропозиція повідомити, якщо німці раптом знову з'являться на горизонті.
Під час підготовки статті "Українська правда" дізналась ще про чотири (!) "профілактики" від СБУ. Про один з випадків ми вже писали. Побоюючись за можливі наслідки, інші стажери попросили не публікувати їхніх імен та подробиці історії. Таким чином, це не поодинокий випадок, а постійна практика співробітників Служби безпеки.
СБУ офіційно відмовилась коментувати дану ситуацію. Спочатку прес-секретар Марина Остапенко також запросила кореспондента "Української правди" на зустріч. Вона запевняла, що дізнається, в якому саме відділі працює даний співробітник, і одразу ж повідомить про це.
- Думаю, що це наш (співробітник). Але хто саме і з якого відділу – ще з'ясовуємо, - прокоментувала прес-секретар СБУ, коли автор цих рядків зателефонувала їй наступного дня. – Я сама вам передзвоню, коли дізнаюсь.
Пройшло більше тижня – але обіцяного дзвінка так і не пролунало. Коли ж ми знову поцікавились долею співробітника, виявилось, що його… не можуть знайти. Не допомогли ні його ім'я та прізвище, ні номер телефону.
- Якщо ми не можемо його знайти, то і коментувати тут нічого, - заявила Остапенко.
Речник СБУ говорила без жодного занепокоєння в голосі. Відповідно, версія про фальшивих співробітників спецслужби відпала сама собою. Адже якби такі зустрічі проводив самозванець, то це мало б насторожити підлеглих Валерія Хорошковського.
Таким чином, СБУ намагається приховати від уваги громадськості важливий факт. Насправді діяльність цієї спецслужби – не така відповідальна, як випливає з їх назви. Замість того, щоб ловити справжніх корупціонерів, співробітники витрачають свій час на недолугі пошуки "ворогів народу".

По материалам: pravda.com.ua