Коли тепло буде дешевшим?

Зростання тарифів на тепло з року в рік стає процесом настільки постійним, що жодних думок, щодо можливого зворотного процесу, майже ні в кого не виникає.

На сьогоднішній день більшість з 30 тисяч міських котелень країни в системі комунальної теплоенергетики знаходяться в аварійному стані. Устаткування практично всіх котелень, а це понад 100 тисяч одиниць котлів, має знос понад 80%.

За даними, озвученими в грудні минулого року, на Колегії Державного Агентства з енергоефективності, втрати води та тепла у мережах щорічно зростають на 1,5-2%. Це зумовлено, за їх словами, зношеністю мереж та обладнання підприємств житлово-комунального господарства. Це при тому, що згідно з Діючою державною програмою енергофективності, Україна взялася значно скоротити втрати тепла до 2015 року.

Загалом, про критичний стан теплозабезпечення українських міст, не говорив хіба лінивий. Здається, сказано все, що можна було сказати, але ніяких системних змін на краще не видно. Як сказав хтось зі старих мудрих американців, якщо багато говорять і невідомо про що, ідеться про гроші.
Оскільки загалом система з усіма недоліками і втратами таки працює, це означає, що фінансові потоки в ній є. Питання – куди вони пливуть і за чий рахунок.

Отож наведу кілька фактів пояснюючи основні пункти для технічно непідкованих.

Ефективність кожної системи опалення складається з трьох елементів: відсотку корисного вилучення тепла зі спаленного палива, рівня втрат тепла у мережах при передачі тепла від котельні до споживача та рівня втрат тепла у житлових будинках, дитсадках, школах, адмінбудівлях.
Перше – за даними Асоціації теплотехнічних компаній України, майже дві третини українських котельних мають ККД (коефіцієнт корисної дії) нижче 80%, третина – нижче 60%, а десята частина – нижче 40%.

"У середньому, Україна витрачає на третину більше палива на виробництво однієї гігакалорії тепла, ніж європейські країни!" – визнав у вересні 2011 року міністр Мінрегбуду Анатолій Близнюк.

Тобто, на етапі спалювання газу, 30% сировини, за яку Україна платить фактично позиченою валютою та за ціною, що втричі перевищує ціну газу в Німеччині, викидається в атмосферу. За призначенням з котелень скеровується лише 70%.

Друге – з того тепла, яке використано для нагріву теплоносія, частина втрачається на транспортування мережею підземних та наземних трубопроводів. Нормативно, рівень тепловтрат в українських мережах закладається на рівні 13%. Фактично ж, ті міста, де втрати становлять менше 25% можна порахувати на пальцях, а цифра в 40% не є дивиною для країни.

Таким чином, з того, що вийшло з котелень, ми втрачаємо чверть при транспортуванні, отже з тих, 70 корисних відсотків на вході в будинки залишається 52,5%. Тобто, майже половина тепла втрачається, ще не потрапивши в будинки споживачів.

Усього цього ми як споживачі не бачимо, але здогадайтеся з трьох разів, хто за це платить.
Для порівняння – в сусідній з нами Польщі, норматив втрат у 1994 році був такий самий – 13%, зараз фактичний рівень становить від 3 до 4 відсотків. Тобто у процесі транспортування тепла, наші втрати вшестеро більші від найближчого сусіда ЄС.

На третьому етапі – в приміщеннях – ситуація теж невесела. Втрати тепла в житлових і адміністративних будівлях українських міст перевищують європейські рівні у 3-6 разів.
Через неутеплені стіни, погані (в тому числа і модні пластикові) вікна, дахи, підвали, вентиляції та відсутність засобів регулювання, ми втрачаємо величезну кількість тепла. Як показали енергетичні аудити дитсадків та шкіл, проведені Фундацією українсько-польської співпраці з залученням найкращих фахівців з Польщі, за умови утеплення цих будівель до рівня норм Польщі, споживання тепла, з мереж на вході в установу, зменшується на 75-77% відсотків.

Тобто, за найскромнішими оцінками, потенціал економії в будинках становить 60%. Якщо повернутися до частки від початкової цифри, це означає, що зі 100 спалених кубометрів газу, для обігріву приміщень, українці використовують насправді 21 кубометр. Сімдесят дев’ять кубометрів українці викидають в атмосферу і допомагають льодовикам, що тануть, швидше затопити Мальдівські острови.

Нещодавня приватизація 25% акцій "Київенерго", проведена у короткі терміни, за умовами, явно нецікавими справжнім стратегічним інвесторам, змушує звернути ще раз увагу на проблеми всього комплексу енергозабезпечення столиці.

Серед багатьох питань висловлених мас-медіа, щодо цієї оборудки, я не бачив таких, які хочеться задати очільникам міста:

1. У чому полягає потреба громади у приватизації "Київенерго" і куди підуть виручені гроші?

2. Чому приватизовуються лише генеруючи потужності, а не мережі?

3. Хто і за які гроші буде модернізувати мережі?

Як виявилося, під час приватизації, з усього нерозривного комплексу генерація – транспортування, продано лише потужності генерації. Мережі теплопостачання, з їх дірками, потребами заміни труб, залишилися на балансі міста.

Тобто підприємство, яке є фактично монопольним постачальником тепла в столиці і через яке проходять величезні фінансові потоки, на яких можна заробляти, – приватизується, а мережі, в які треба інвестувати – залишаються громаді міста.

Втрати тепла в мережах фактично оцінити може лише оператор мереж, який точно знає скільки тепла подано і скільки оплачено. Разом з тим чітко можна взнати трати теплоносія – так званий об’єм води підкачки, тобто скільки додаткового теплоносія мусить докачувати ТЕЦ в мережу, щоб компенсувати його витікання. Фактично ця цифра показує кількість окропу, який втікає з труб в землю.

За даними "Київенерго", в цьому році об’єм підкачки становить 1612 тонн на годину теплоносія при температурі близько 100 градусів.

Якщо порахувати його по ціні води, за яку платить населення, – 17 гривень за куб, це коштує: 27 тисяч 796 гривень за годину, 665 тисяч 433,6 гривні за день, 19 мільйонів 963 тисячі 8 гривень за місяць і врешті 239 мільйонів 556 тисяч 96 гривень за рік.

Отже, майже 240 мільйонів гривень йде в землю разом з витіканням окропу.

Якщо подивитися на вулиці Києва озброєним термовізором оком – можна побачити вражаючі картини марнотратства тепла як в мережах, так і в будинках.

Так, наприклад, виглядає досить типова київська теплотраса гарячої води.
А це вже термофото цієї ж труби, де при мінусовій температурі на вулиці, окремі фрагменти мають температуру плюс 65-96 градусів.
Окремі фрагменти труби на вулиці нагріті до 96 градусів тепла. Я ніколи не бачив батарей в будинках, нагрітих до такої температури, а на вулиці – будь-ласка!

Кожен знає, що безкоштовних бутербродів не буває. Отже за них завжди хтось платить.

В обороті теплової енергії задіяні 4 сторони: продавці газу, виробник теплової енергії, мешканець міста (який платить за опалення) та місто і уряд, які розпоряджаються нашими податками для покриття всіх боргів теплогенеруючим компаніям.

Неважко здогадатися, що інтерес і продавців газу, і виробника енергії полягає в тому, щоб продати максимальну кількість газу і тепла.

За умови, коли рівень втрат при генерації та передачі тепла ніяк фактично не впливає на тариф, теплогенеруюча компанія не буде модернізувати мережі.

Фактично, чим більші втрати – тим більші прибутки, які формуються як відсоток від обороту. А субсидування урядом НАК "Нафтогаз" та дотації на опалення фактично підтримують продавців газу і підривають усякі стимули комплексних програм термомодернізації будівель.

За грамотної постановки питання, вартість 79 втрачених відсотків тепла, слід спрямувати на утеплення. Таким чином вдасться не лише надзвичайно скоротиться споживання газу в країні протягом кількох років, а й створити величезний ринок, який дасть роботу сотням тисяч будівельників.
Сьогодні Україна в секторі ЖКГ, за рік випалює близько 30 мільярдів кубометрів газу, з чого близько 20 мільярдів видобуває у себе.

Якщо застосувати імовірне скорочення споживання тепла внаслідок модернізації ланцюжка ЖКГ – то вийти на споживання у 15 мільярдів і покривати всі потреби своїм ресурсом, за умови домінування здорового глузду, є абсолютно реально.

Те, що Україна має найвищий рівень споживання газу в ЖКГ, одну з найвищих цін на газ в Європі, та неспроможна зрушитися з місці в енергозбереженні вже шостій рік постійного енергетичного протистояння, має єдине пояснення – ефективне лобіювання інтересів продавців газу, котрі аж ніяк не хочуть втратити половину ринку в ЖКГ.

По материалам kiev.pravda.com.ua